Політика і проблема в країні

Зміст

1. Політика і проблема в країні 3

2. Власна думка. 7

3. Висновки та пропозиції 9

4. Література. 11

Політика і проблема в країні

Сучасна політична ситуація в Україні дедалі загострюється, що зумовлено, на нашу думку, кількома основними причинами. Найголовніша - це вплив Росії.

Я вважаю, динаміку розгортання політичного процесу можна розглядати в різних проблемних орієнтаціях. Суб'єкт політики, діючи в конкретних умовах, реалізує свій ресурсний потенціал задля досягнення певної мети. Але для вибору адекватних засобів її досягнення, оптимального застосування ресурсів необхідно проаналізувати становище, в якому суб'єкт політики повинен діяти. Звідси постає необхідність розгляду питання базових засад аналізу політичної ситуації.

Стосовно розуміння поняття „політична ситуація” та окреслення основних питань її аналізу існують різні думки. Так, російські дослідники О. Демидов і А. Федосеєв зазначають, що в процесі детермінації політичної діяльності діють не абстрактні закони, інтереси, обставини та позиції, а конкретні, обумовлені часом, місцем модифікації фактори як постійної та довгострокової дії, так і динамічно змінні. Їх сукупність і породжує „політичну ситуацію – властиву даному часу, місцю взаємодію об'єктивних обставин, що безпосередньо визначають можливості і завдання політичної діяльності, яка слугує причиною політичної події”. Стрижень політичної ситуації – відносини між задіяними в політичному процесі соціальними групами, і формуються ці відносини широким колом факторів економічного, соціального і політичного значення. Зміст її правової оцінки – у визначенні зв'язку об'єктивних обставин з діями політичних сил. Усі елементи політичної ситуації взаємопов'язані й вимагають від суб'єктів політики певних дій.

Президент України Петро Порошенко вважає політичні проблеми в Україні наслідком існування раніше на її території тоталітарного режиму. «Тоталітаризм і більшовизм перервав в Україні історичний зв'язок поколінь, духу, пам'яті, нашої ментальності, культури і нашої мови. Серед розрізненого і підміненого народу був посіяний страх, плоди якого ми пожинаємо і сьогодні. Звідси, від цього нескінченного страху беруть свій початок наші нинішні політичні і суспільні хвороби".

Хоча в Україні й спостерігається укрупнення політичних сил, про що свідчить кількість партій та блоків, представлених у Верховній Раді, все ж це укрупнення відбулося дещо штучно, і, можливо, не на дуже тривалий час. Причиною цього є як самі партії так і громадяни України на загал.

На мою думку, однією із причин неструктурованості є ідеологічна невизначеність більшості партій. Чітко окреслені ідеології мають одиниці, зокрема Комуністична партія, яка імовірно розпочинає свою останню каденцію у ВР.

Більшість партій чітко виражених ідеологій не мають. Їх можна умовно поділити за відмінністю у ставленні до певних питань чи проблем: державна мова, ЄЕП чи ЄС, позаблоковість чи НАТО, унітаризм чи федералізм, тощо.

За багатьма критеріями можуть вибудовуватись різноманітні союзні коаліції щодо деяких питань, але коаліції ситуативні, а не постійні, стратегічні. Так, наприклад, щодо питань мови НУ і ПР не зможуть голосувати консолідовано, а от у випадку зменшення податків – зможуть. Таких прикладів є безліч.

Більшість партій та блоків переважно сформувалися за симпатіями до лідера і за здатністю і бажанням лідера вирішувати питання в певних галузях. Відповідно є партії, в складі яких до ВР потрапили представники тих чи інших галузей економіки. Ці партії навіть можна називати галузевими, як от партію Регіонів сміливо можна назвати гірничо-металургійно-енергетичною.

Відповідно, такі партії мають основну базу в певних регіонах, де ці галузі сконцентровані. Враховуючи, що Україна є достатньо роздертою державою з точки зору економіки, політичних симпатій, геополітичної спрямованості, культурних відмінностей, мови, конфесійної приналежності, такий факт не сприяє єдності в країні. А з огляду на конституційні зміни цей факт поглибить роз'єднання держави.

Політичний вибір громадян теж в основному спирався не на симпатії до тих чи інших ідеологій, а радше був відгуком на особистість лідера і його найближчого оточення. З одного боку, це - важливий критерій, оскільки він вказує не лише на те, чи вірить виборець вчинкам і словам політика. Це також вказує на ставлення до того, чи тримає слово політик, чи є харизматичним, чи є цілеспрямованим і чи сам вірить у правильність своєї мети.

А з іншого боку це - проблема.

Бо на авторитеті лідерів і найближчого оточення, враховуючи ідеологічну невизначеність партій, до ВР в'їжджають політики, які радо перекочовують у ту партію чи блок, які мають гарантію проходження до парламенту. Таких осіб у більшій чи меншій кількості можна знайти у кожній партії.

Натомість ідеологічно визначені партії, з чітко окресленими цінностями, ідеологією, які визначають програму дій партії в парламенті стали б тим шансом, який би не додавав розділюючих чинників і, можливо, усував би деякі наявні. Якщо мовне, релігійне і загальнокультурне питання належать до найважче змінних, то такі як ЄЕП чи ЄС могли б з часом зникнути.

На жаль, вибори за суто пропорційною системою не зовсім виправдали покладені на неї надії. Звичайно, ще не видно найважливіших наслідків цієї системи, зокрема відповідальності партій перед суспільством, бо це можна побачити лише із наступними виборами.

Позитивом є те, що громадяни України у своєму виборі, скоріш за все, почнуть орієнтуватися не виключно на особу політика, але й на ідеологію, яку б мала представляти та чи інша партія. А також стимул для партії дотримуватися своїх обіцянок, принаймні, задля свого політичного майбутнього.

Політична ситуація в країні все більше викликає в українських громадян занепокоєння й тривогу. Майже половина опитаних оцінює теперішню політичну ситуацію як „гостру, конфліктну" (вказали 35,7%) або як „вибухонебезпечну" (11,9%). Для порівняння: у листопаді 2007 р. політичну ситуацію як „гостру, конфліктну" або як „вибухонебезпечну" характеризували 37,0% респондентів, а зараз - 47,6%. Теперішні оцінки політичної ситуації наближаються до показників, які мали місце під час політичної кризи навесні 2007 р.

Отже, політична ситуація – це багатовимірний вираз статичної цілісності політичного процесу. Аналіз політичної ситуації залежить не тільки від її складності, а й від поставленої проблеми аналізу. Внаслідок цього аналітик найчастіше виступає в ролі фахівця, який інтерпретує ситуацію і формує практичні рекомендації відповідно до вимог певної особи чи групи осіб, зацікавлених у цілеспрямованому впливі на неї.

Власна думка

Якщо говорити в найзагальнішому сенсі, то, перш за все, слід відзначити, що сучасна політична ситуація на Україні виглядає вкрай суперечливою. З одного боку, після президентських виборів 1999 року в державі намітилася певна стабілізація політичних процесів. З іншого боку, необхідність кардинального реформування економічних відносин в країні перед лицем загрози повного банкрутства держави, не залишає сумнівів у тому, що на Україну назріла необхідність змінювати і політичні відносини.

У силу сказаного, характеристики чинної на Україні політичної системи виявляються також достатньо неоднозначними. З одного боку існуюча політична система ніяк не сприяє розробці і проведенню ефективної політики з управління державою, з іншого боку - зберігає високий ступінь керованості і централізації.

Суть політичної системи на Україну та її суперечливість можна зрозуміти, прослідкувавши генезис системи державного управління.

Так, при створенні незалежної української держави в 1991-1992 роках, на Україну, на відміну від Росії, колишня компартійна вертикаль влади була повністю збережена. Тобто, по суті, з "перемогою перебудови", перший секретар міськкому партії став називатися міським головою і на цьому реформація системи управління завершилася. Далі, за допомогою жорстких заходів по централізації органів влади, введення інститутів представників президента, перший президент України Леонід Кравчук зумів поставити під свій контроль ситуацію в українських регіонах і, тим самим, привчити місцеві еліти до того, що в новій політичній ситуації всі життєво важливі для регіонів питання повинні вирішуватися в Києві. У результаті, українська система державного управління зберегла високий рівень керованості, аналогічний керованості радянської системи влади. Відмінність між "старою" і "нової" системами державного управління виявилося складається тільки в тому, що тепер центр "перемістився" з Москви до Києва. І тільки. Відтепер, будь-яка вненоменклатурная сила - будь то політична партія або об'єднання підприємців при своїй появі на політико-економічній арені виявлялися наодинці з потужною і добре організованою держапаратом, а тому була змушена вибудовувати свою діяльність з урахуванням запитів останнього. У результаті, саме держапарат став основним (а якийсь час взагалі єдиним) учасником політичного процесу в країні. А оскільки цей держапарат, за радянським зразком, був жорстко централізований, то - відповідно - визначальною силою в країні стала його верхівка - президент і уряд.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: