Завершення дипломатичної місії.

Група з адміністративно-господарських питань окремим підрозділом посольства є консульський відділ, що займається консульськими проблемами (в межах всієї країни — якщо в країні не акредитовані генеральні консульства, або в межах консульського округу).

Група з питань внутрішньої політики займається ана­лізом внутрішньополітичної ситуації в країні перебуван­ня, контактує з представниками канцелярії глави держа­ви, парламенту, уряду, політичних партій, громадських та релігійних організацій. Прогнозує та інформує центр про можливий вплив тих чи інших внутрішньополітичних подій країни перебування (виборів, референдумів, політичних, парламентських, урядових криз тощо) на стан відносин з акредитуючою країною.

Група з питань зовнішньої політики здійснює постій­ний моніторинг багатосторонніх та двосторонніх відно­син країни перебування з організаціями системи ООН, іншими міжнародними організаціями, її двосторонні відно­сини, зокрема з країнам й-сусідам й своєї держави. Наприк­лад, українських дипломатів в країні перебування більше цікавить стан відносин Канади, Великобританії чи КНР з Росією, Білоруссю, Молдовою, Румунією, Угорщиною, Словаччиною, Польщею, Туреччиною, ніж, скажімо, з країнами Африки чи Латинської Америки.

Роботою цих найважливіших підрозділів посольства керують, як правило, радники-посланники з політичних і економічних проблем.

У великих посольствах може створюватись окрема група з питань культури і гуманітарних проблем, яка зай­мається питаннями культурного і наукового співробіт­ництва, співробітництва в галузі охорони здоров´я, туриз­му та ін.

Група (сектор) преси здійснює систематичний щоден­ний моніторинг матеріалів преси, передач радіо й телеба­чення, в першу чергу стосовно відносин зі своєю країною. Співробітники цієї групи готують і направляють до цент­ру щоденні огляди преси країни перебування, свої прес-релізи, влаштовують прес-конференції, брифінги, забез­печують інші форми контактів зі ЗМІ.

Секретаріат посла виконує функції контактного підроз­ділу між послом і керівниками груп, забезпечує підготов­ку нарад. Надзвичайно важливим в діяльності секретаріату є виконання протокольних функцій як стосовно перебу­вання в країні, так і під час підготовки офіційних І робо­чих візитів глави своєї держави, керівництва парламенту, глави уряду, міністра закордонних справ.

Група з адміністративно-господарських питань забез­печує життєдіяльність представництва, турбується про умови проживання співробітників, займається проблема­ми транспорту, поточних ремонтів, організації диплома­тичних прийомів і т. п.

Звичайно, говорячи про групи різного функціональ­ного призначення, маються на увазі великі посольства, наприклад в Москві, Вашингтоні, Брюсселі. В переважній більшості посольств подібних груп не існує, бо там пра­цює невелика кількість дипломатів. Але, незважаючи на це, практично по кожному з напрямів діяльності посоль­ства працюють 1—2 дипломати, які повинні забезпечува­ти визначений напрям роботи.

Крім вищеназваних підрозділів в складі посольств Ук­раїни є торгово-економічні місії, які займаються практич­ними питаннями відповідних контактів, ініціюють і бе­руть участь у підготовці різного роду заходів економічного характеру (форуми, ярмарки, конференції), здійснюють моніторинг видань з питань економіки, їх публікацій, ста­тистичних матеріалів. Місії направляють матеріали, як правило, на адресу економічних відомств своєї країни, а копії (хоч і не завжди) в МЗС. Доцільність існування цьо­го підрозділу — питання дискусійне і багато спеціалістів схиляються до думки, що в складі посольства має існува­ти лише один економічний підрозділ — бюро (чи апарат) економічного радника, який би займався глобальними, стратегічними питаннями дво- чи багатосторонніх еконо­мічних відносин, а конкретні справи торговельного ха­рактеру необхідно передати торговельно-комерційним центрам на принципах госпрозрахунку, які перебувати­муть за межами посольства.

В дипломатичних представництвах функціонує також апарат військового аташе (або аташе з питань оборони). Ця структура діє в абсолютній більшості посольств і за­безпечує контакти по лінії міністерств оборони, військо во-технічного співробітництва та протокольно-представ­ницького характеру.

Всю роботу дипломатичного представництва забезпе­чує персонал, який поділяється на дві категорії — дип­ломати і адміністративно-технічні працівники. Очолює дипломатичне представництво посол або постійний пред­ставник України при міжнародній організації в ранзі посла. Організаційні роботи в посольстві, як правило, за­безпечує радник-посланник (у великих посольствах) або радник, який є другою особою після посла. В складі по­сольств України радники-посланники є в Австрії, Бельгії, Білорусі, Великобританії, Ізраїлі, Канаді, Китаї, Російській Федерації, США, Франції, ФРН.

Окремі групи в посольствах очолюють радники або перші секретарі. В окремих посольствах України можуть бути радники або перші секретарі, котрі займаються кон­тактами зі службами міністерства внутрішніх справ або митної чи прикордонної служб країни перебування. У ве­ликих посольствах бувають радники з питань культури і гуманітарних проблем, науки і науково-технічних проблем, сільського господарства. Далі йдуть другі, треті секретарі, аташе, референти, які займаються конкретними питання­ми у групах.

Групу з адміністративно-господарських питань можна умовно поділити на окремі складові, куди входять кан­целярія, бухгалтерія, господарський та транспортний під­розділи. В переважній більшості посольств України вище­названі функції виконують, як правило, одна-дві особи. Слід підкреслити, що і на цих співробітників покладається досить широке коло обов´язків по забезпеченню роботи канцелярії (прийом і відправка дипломатичної пошти, кон­троль за своєчасним виконанням документів, ведення ар­хіву і підготовка матеріалів до здачі в центральний архів, обслуговування оргтехніки); бухгалтерії (фінансові розра­хунки по веденню господарства посольства, контроль за дотриманням бюджетної дисципліни, за економним і раціо­нальним використанням коштів); господарського підроз­ділу (підготовка договорів оренди, ремонту, здійснення господарських закупок); транспортного — (забезпечення перевезення співробітників та вантажів посольства).

Як правило, в кожному посольстві приймається роз­порядження, за яким детально розписуються функціо­нальні обов´язки кожного співробітника, від посла і до завгоспа та механіка-водія.

Крім цього посол розробляє і затверджує ряд інструк­цій, котрі регламентують життєдіяльність дипломатичного представництва. Це насамперед інструкція по внутріш­ньому розпорядку роботи посольства, в якій окреслено основні обов´язки співробітників та адміністрації дипло­матичного представництва, використання робочого часу, порядок заохочень та стягнень, деякі моменти загального порядку призначення і звільнення співробітників по­сольства.

8. Вірча грамота - документ, який дається послу (посланнику) для акредитації в іноземній державі, підписується главою держави, що акредитує, і скріплюється печаткою міністерства закордонних справ. ЇЙ вручають в урочистій обстановці.

Ві́рчі гра́моти (фр. lettre de créance, лат. litterae credentiales або I. fidei) — документ, за допомогою якого здійснюється акредитація дипломатичного представника. Назва походить від слова "вірити", оскільки основний сенс грамоти — прохання до глави приймаючої держави "вірити всьому тому, що буде говорити" глава дипломатичного представництва.

Засвідчує показний (дипломатичний) характер місії і особи дипломатичного представника. Вірча грамота для послів пишеться у встановленій формі від глави однієї держави до глави іншого і забезпечуються відповідними підписами і друком. Підпис глави держави зазвичай скріпляється підписом глави відомства закордонних справ.Повірені в справах, а також політичні представники при акредитації забезпечуються листом від глави відомства закордонних справ держави, що направила їх, до глави відомства закордонних справ країни призначення.

Вірча грамота містить: ім'я і титул (звання) відправника і одержувача, ім'я і ранг дипломатичного представника, прохання «вірити» останньому у всіх стосунках саме як представника даної держави. Інколи в Вірчій грамоті викладаються в короткій формі мотиви і цілі дипломатичної місії, а також стан дипломатичних стосунків між двома країнами в цей час.

Вірча грамота вручається дипломатичним представником при першій аудієнції в глави держави, а її завірена копія заздалегідь супроводиться главі відомства закордонних справ.

Вірча грамота носить характер загальних повноважень дипломатичного представника: будучи акредитованим, він не потребує подальших повноважень для своїх виступів і заяв в країні перебування, відповідальність за всі його посадові дії, листи і слова повністю лягає на уряд, що призначив його. Проте вірча грамота сама по собі не дає права дипломатичному представникові підписувати міжнародні угоди і потребує спеціальних повноважень.

Вірча грамота втрачає силу в разі смерті глави держави, що призначила дипломатичного представника, або глави держави, при якій він акредитований, при зміні форми правління в країні перебування або на батьківщині дипломатичного представника, при зміні рангу дипломатичного представника. При залишенні свого поста дипломатичний представник вручає відзивні грамоти (lettre de rappel) і, у свою чергу, інколи отримує рекредитив (lettre de récréance) для вручення його своєму уряду після повернення на батьківщину. Форма відзивних грамот і рекредитиву погоджується з Вірчою грамотою.

Завершення дипломатичної місії.

Щодо питання припинення функцій дипломатичних агентів, то Віденська конвенція в ст. 43 передбачає, що це може мати місце в таких випадках:

· після повідомлення акредитуючою державою держави перебування про те, що функції дипломатичного агента припинено» (переведення на іншу роботу, через хворобу або в зв'язку з виходом у від­ставку);

· після повідомлення державою перебування акре­дитуючої держави, що згідно з п. 2 ст. 9 вона відмовляється визнавати дипломатичного агента співробітником представ­ництва». Фактично у ст. 9 (п. 2) Віденської конвенції перед­бачена правова можливість оголосити того чи іншого дипло­матичного агента «персоною нон грата». В п. І згаданої статті тлумачиться поняття «persona non grata»: «Держава перебу­вання може в будь-який час, не будучи зобов'язана моти­вувати своє рішення, повідомити акредитуючу державу, що глава представництва або будь-хто із членів дипломатичного персоналу представництва є persona non grata або що будь-який інший член персоналу представництва є неприйнятним. У такому разі акредитуюча держава повинна відповідно відкликати дану особу або припинити її функції' в предс­тавництві. Ту або іншу особу може бути оголошено persona non grata або неприйнятною до прибуття на територію дер­жави перебування».

Причини оголошення «persona non grata» або особою «неприйнятною» можуть бути різними. Проте всі вони зво­дяться, як правило, до одного ряду. Це —неповага до законів та звичаїв країни перебування, втручання в її внутрішні справи, зловживання дипломатичними привілеями та імуні­тетами, заяви, які розцінюються як нетактовні або образливі щодо країни перебування тощо. Все це, звичайно, квалі­фікується як «діяльність, несумісна із статусом дипломатичного агента», наслідком чого і є вимога до акредитуючої держави відкликати даного дипломата і припинити його функції в представництві.

З юридичної точки зору оголошення того чи іншого співробітника дипломатичного персоналу або навіть глави представництва «persona non grata» не веде автоматично до припинення діяльності самих дипломатичних представництв, оскільки воно, по своїй суті, має чисто персональний харак­тер. Проте на практиці це нерідко призводить до ускладнення відносин між відповідними країнами, зокрема, до відкли­кання, як адекватного заходу, частини персоналу пред­ставництва або його глави.

Крім уже згаданих вище підстав для припинення діяль­ності дипломатичних агентів, існує ще ціла низка причин умовно об'єктивного характеру. Так, особиста місія авто­матично припиняється у зв'язку із смертю самого посла або глави держави, який направив чи прийняв посла у країнах з монархічною формою правління. В таких випадках для поновлення місії вважається необхідним вручати нові вірчі грамоти — або новим послам, або новому главі держави перебування. І навпаки, у країнах з республіканською фор­мою правління смерть президента або закінчення терміну його діяльності на цьому посту як в акредитуючи державі, так і країні перебування не викликає необхідності вручення нових вірчих грамот діючими послами, їхня особиста місія може продовжуватися, якщо тільки новий глава держави не прийме рішення про заміну послів за кордоном у зв'язку з приходом до влади нової адміністрації.

Припинення діяльності дипломатичних представництв у цілому як органів держави за кордоном може відбуватися в таких випадках:

· коли дипломатичні відносини між даними державами розірвано і тимчасово припинено;

· коли між ними виник стан війни;

· коли в акредитуючій державі або країні перебування відбуваються докорінні соціально-економічні та політичні зміни і нове державоутворення не висловлює наміру продовжувати дипломатичні відносини;

· коли одна із двох держав, що підтримують між собою дипломатичні відносини, перестає існувати як суб'єкт міжнародного права і, об'єд­нуючись з іншою, утворює новий суб'єкт міжнародного права.

Випадки закінчення місії дипломатичного представника:

♦ оголошення державою перебування дипломатичного представника persona non grata (небажаною особою)

♦ розірвання дипломатичних відносин або виникнення стану війни між державами, що акредитує дипломатичного представника, і державою його перебування

♦ відкликання дипломатичного представника акредитуючою державою (відзивна грамота)

♦ припинення існування як суб'єкта міжнародного права держави, яка акредитувала представника, або держави перебування

♦ докорінна зміна державного устрою в держав, що акредитувала дипломатичного представника.

Також глава дипломатичного представництва припиняє місію у разі відкликання в установленому порядку, відставки, смерті. Припинення місії глави дипломатичного представництва не означає розриву дипломатичних відносини між відповідними державами.

5. Дипломатичні привілеї та імунітети - це сукупність особливих пільг, прав і переваг, наданих іноземним дипломатичним представництвам, їх персоналу та іншим особам, що користуються ними за міжнародним правовим захистом на території держави перебування.

Розрізняють дипломатичні привілеї та імунітети дипломатичного представництва й особисті привілеї та імунітети дипломатичного представника.

Під дипломатичними імунітетами розуміють вилучення дипломатичних агентів із сфери дії юрисдикції держави перебування, незастосування до них засобів примусу, санкцій, передбачених внутрішнім правом. Це необхідна гарантія нормального здійснення дипломатом своїх функцій.

Статті 22 і 24 Віденської конвенції 1961 р. зобов'язують держави додержуватися дипломатичного імунітету таким чином:

1. Помешкання представництва оголошуються недоторканими, а влада держави перебування може вступити в ці помешкання лише за згодою глави представництва.

2. На державі перебування лежить спеціальний обов'язок вживати всіх належних заходів щодо захисту помешкань представництва від будь-якого порушення спокою представництва чи образи його гідності.

3. Помешкання представництва, меблі та інше майно, що є в них, а також засоби пересування представництва користуються імунітетом від обшуку, реквізиції, арешту та виконавчих дій.

4. Архіви і документи представництва недоторкані у будь-який час і незалежно від їх місцезнаходження.

До привілеїв та особистих імунітетів належать недоторканність особи і житла; повний імунітет від кримінальної юрисдикції держави перебування; повний імунітет від цивільної та адміністративної юрисдикції щодо службової діяльності; фіскальний (податковий) імунітет. Загальновизнаними дипломатичними особистими привілеями є митні привілеї (право на безмитне перевезення багажу і звільнення його від митного огляду), вільне пересування дипломатів та членів їх сімей на території іншої держави.

До імунітетів дипломатичного представництва належать недоторканність приміщень; імунітет від примусових дій щодо майна і засобів пересування представництва; недоторканність кореспонденції; фіскальний імунітет. До привілеїв дипломатичних представництв належать право на безперешкодні зносини зі своїм центром та іншими представництвами держави; митні та протокольні привілеї (право на прапор, на носіння форми, на старшинство і т.п.).

Загалом дипломатичні пільги і привілеї — це чинники, що сприяють дипломатичній роботі і полегшують її.

10. ДИСМИСЛ (англ. dismissal - увольнение) - в дипломатическом правеобъявление дипломата частным лицом. Юридическое последствие Д. - распространение насоответствующее лицо юрисдикции государства пребывания в том же объеме, что и на обычных иностранныхграждан. Чаще всего прибегают не к Д., а лишь к угрозе его применения (обычно в тех случаях, когдадипломат, объявленный персоной нон грата, без уважительных причин продолжает находиться в государствепребывания).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: