Найманство (ст. 447 КК).

Основним безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують дотримання принципів правового регулювання збройних конфліктів з метою їх максимально можливої гуманізації

Суспільна небезпека злочину полягає не тільки в тому, що найманці, виконуючи політичну волю наймачів, вчиняють кримінальні злочини, які внаслідок об'єктивної характеристики найманства стали міжнародними, а й у тому, що виховується прошарок людей, які джерелом коштів для власного існування свідомо обирають участь у збройних конфліктах чи військових діях на боці держави, громадянами якої вони не є і де постійно не проживають.

Об'єктивну сторону злочину утворюють кілька альтернативних діянь: вербування найманців, фінансування найманців, матеріальне забезпечення найманців, навчання найманців, використання найманців у військових конфліктах чи діях.

Вербування полягає в запрошенні у будь-якій формі тих чи інших осіб до участі у військових діях на території іншої держави з обіцянкою винагороди чи іншого матеріального забезпечення. Фінансування охоплює собою забезпечення найманців грошовими коштами. Під матеріальним забезпеченням розуміється екіпірування найманців обмундируванням за сезоном, їх забезпечення відповідними видами бойової зброї та боєприпасами, засобами пересування тощо. Навчання найманців полягає в їх військовій підготовці. Використання у збройних конфліктах чи діях передбачає безпосередню участь найманця у виконанні бойових завдань, пов'язаних зі збройним конфліктом чи веденням військових дій.

Злочин описано в межах формального складу. Він вважається закінченим, якщо винному вдалося завербувати, профінансувати, матеріально забезпечити, навчити чи використати в збройному конфлікті хоча б одного найманця.

Поряд з відповідальністю вербувальника у ч. 2 ст. 447 КК закріплено відповідальність самої найнятої особи (найманця) за участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав. Участь у збройних конфліктах інших держав передбачає безпосередню участь особи у військових діях як найманця незалежно від того, чи вступила вона до складу регулярної армії іншої країни або незаконного збройного формування, чи діяла партизанськими методами самостійно.

Участь у антитерористичних чи миротворчих операціях або задіяння у поліцейських операціях, не утворює складу аналізованого злочину. Зазначені дії здійснюються у межах статутної діяльності ООН, ОБСЄ та інших міжнародних організацій1249.

Вчинення найманцем інших військових чи загальнокримінальних злочинів (вбивства, зґвалтування, пограбування тощо) тягне за собою відповідальність за сукупністю з фактично вчиненими злочинами.

Вчинений у цій формі об'єктивної сторони злочин є закінченим з моменту початку військової акції за безпосередньою участю найманця.

Суб'єктом найманства, відповідно до ч. 1 ст. 447 КК, може бути будь-яка осудна особа, яка досягла 16-річного віку, що може діяти як за дорученням іншої особи, організації, держави, так і з власної ініціативи.

Що стосується ч. 2 ст. 447 КК, то тут суб'єкт є спеціальним. Це особа, що відповідає таким характеристикам: спеціально завербована на місці або за кордоном, щоб битися у збройному конфлікті; беручи участь у воєнних діях, керується бажанням одержати особисту вигоду і якій дійсно обіцяно матеріальну винагороду; не є ні громадянином сторони, що перебуває у конфлікті, ні особою, яка постійно проживає на території, що контролюється стороною, яка перебуває у конфлікті; не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті; не послана державою, яка не є стороною, що перебуває у конфлікті, для виконання офіційних обов'язків особи, яка входить до складу її збройних сил (Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців 1989 р.).

Проте слід відрізняти професійного військового, який наймається на військову службу за контрактом, угодою чи в іншому офіційно встановленому порядку, на службу до збройних формувань, утворених згідно з чинним законодавством певної країни, від найманця, який не входить до числа військовослужбовців збройних сил держави і використовується всупереч вимогам національного та міжнародного гуманітарного права у збройних конфліктах.

Суб'єктивна сторона злочину як з боку вербувальника, так і з боку найманця характеризується прямим умислом. Відповідно до ч. 1 аналізованої статті КК обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони вербувальника є мета використання найманців у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади. Дії, передбачені ч. 2 ст. 447 КК, вчиняються з корисливих мотивів, з метою одержання матеріальної винагороди.

6. Застосування зброї масового знищення (ст. 439 КК).

Основним безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки людства, тобто такого стану, за якого відсутня загроза екологічної катастрофи, війни та інших дій, наслідком яких може бути суттєве погіршення чи знищення умов для існування людей, масове їх знищення тощо.

Суспільна небезпека полягає у створенні загрози масової загибелі людей, зараження чи знищення тваринного або рослинного світу в регіоні конфлікту, інших шкідливих для суспільства і навколишнього природного середовища наслідків. Окрім того, наслідки вчинення злочину можуть бути тривалими. Зброя масового знищення негативно впливає на генетичний апарат клітин, у зв'язку з чим виникає небезпека віддалених наслідків не лише в безпосередньо постраждалих від її застосування, а й у їхніх нащадків.

Предметом злочину є зброя масового знищення, заборонена міжнародними договорами, ратифікованими ВРУ. До зброї масового знищення зараховують ядерну, біологічну, хімічну, радіологічну, а також потенціал озброєнь на основі нових технологій, котрі мають можливості їх використання для масового знищення1261. Однак на сьогодні до зброї масового знищення як предмета розглядуваного злочину" відповідно до ратифікованих Україною міжнародно-правових актів, належить хімічна, біологічна і токсична зброя.

Що стосується ядерної зброї, то, відповідно до диспозиції розглядуваної кримінально-правової норми, вона не є предметом передбаченої нею злочину, бо на сьогодні договору щодо заборони використання ядерної зброї на міжнародному рівні не існує взагалі. Разом із тим притягнення до кримінальної відповідальності за застосування ядерної зброї можливе за ст. 438 КК.

Об'єктивна сторона злочину полягає у застосуванні зброї масового знищення. Під застосуванням розуміють використання специфічних вражаючих властивостей зброї масового знищення саме у воєнних цілях. Випробування зброї масового знищення кваліфікується за ст. 440 КК.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення особою дій, передбачених диспозицією кримінально-правової норми.

Суб'єкт розглядуваного злочину - загальний.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину є настання таких суспільно небезпечних наслідків, як загибель людей або інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 439 КК).

Під загибеллю людей розуміється загибель двох або більше осіб. До інших тяжких наслідків можна віднести смерть однієї людини, заподіяння значної шкоди здоров'ю людей, нанесення великої матеріальної шкоди, значної шкоди навколишньому природному середовищу тощо.

Екоцид (ст. 441 КК).

Основним безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки людства, складовою частиною яких є право невизначеного кола осіб на сприятливе екологічне середовище.

Суспільна небезпека екоциду полягає у підриві самої можливість існування людства, адже це злочинні дії, спрямовані на руйнування навколишнього природного середовища, яке є основою існування людей на певній території. Крім того. дії, які утворюють склад аналізованого злочину" створюють загрозу для сталого соціально-економічного розвитку держави та суспільства, збереження генофонду населення, тваринного і рослинного світу.

Предметом злочину є як усе природне середовище, так і його окремі компоненти (рослинний, тваринний світ, атмосферне повітря, водні ресурси).

Об'єктивна сторона злочину полягає у діях, спрямованих на масове знищення рослинного чи тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також у вчиненні інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу.

Під знищенням тваринного чи рослинного світу розуміється руйнування екосистеми певного регіону, пов'язане з фізичним знищенням рослинних співтовариств та сукупностей живих організмів, які постійно або тимчасово населяють ту чи іншу територію. Масовим знищенням є випадки будь-якого впливу на флору та фауну, які здатні спричинити чи спричинили загибель великої кількості їх представників, або створилася загроза знищення рослинного чи тваринного виду в екосистемі. Отруєння атмосфери або водних ресурсів передбачає насичення їх речовинами (хімічними, біологічними чи їх сумішами), які в певних концентраціях чинять шкідливий вплив на здоров'я людини і навколишнє середовище. При встановленні наслідків вчинення екоциду у вигляді отруєння атмосфери і водних ресурсів особливого значення набуває місце вчинення викиду отруйної речовини в будь-яке з цих середовищ. Це пов'язано з тим, що атмосфера і водні ресурси з огляду на свої фізичні характеристики перебувають у постійному русі, і місце вчинення забруднення не завжди співпадає з місцем настання наслідків у вигляді отруєння зазначених природних середовищ.

Виходячи з диспозиції аналізованої кримінально-правової норми, можна констатувати, що в ній наводиться невичерпний перелік актів екоциду, адже однією з форм об'єктивної сторони є вчинення інших, окрім вищезазначених, дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу. Загроза екологічної катастрофи як наслідку інших дій полягає в реальній можливості значного і стійкого порушення природного функціонування екологічних систем або біологічного різноманіття в таких системах.

Екоцид є злочином з формально-матеріальним складом, адже в перших двох формах він є закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді фактичного знищення тваринного чи рослинного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а в третій формі - з моменту настання наслідків у вигляді загрози спричинення екологічної катастрофи.

Вчинення екоциду вимагає додаткової кваліфікації у випадках, якщо він: здійснений під час збройних конфліктів - за ст. 458 КК; розрахований на повне або часткове знищення демографічної групи людей - за ст. 442 КК; здійснений під час ведення агресивної війни - за ч. 2 ст. 437 КК; здійснений під час диверсії - за ст. 113 КК. Окрім того, екоцид слід відмежовувати від деяких злочинів проти довкілля (статті 236,239, 241, 242, 243, 253 КК).

Суб'єкт злочину, передбаченого ст. 441 КК,- загальний.

Суб'єктивна сторона може виражатися у формі як прямого, так і непрямого умислу. При прямому умислі особа усвідомлює небезпеку своїх діянь, здійснюючи посягання на оточуюче природне середовище, передбачає шкоду у вигляді знищення елементів екосистеми і бажає цього. При непрямому умислі особа передбачає можливість настання шкідливих наслідків своїх дій для навколишнього середовища та байдуже ставиться до їх настання.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: