Що сьогодні являють собою українські преса і засоби мовлення

Вони є всім.

Усі є першим – засобами масового інформування. Термін цей є відносно новим, але зовсім не несподіваним, не суперечливим внутрішньо, а до того ж – з потужною валентністю у зовнішніх поняттєвих зв'язках. Можливо він не приживеться в теорії журналістики, але залишиться на спогад як приклад послідовного й ретельного дослідження процесів масової інформації.

Коли йдеться про засоби масової інформації, то аксіоматично означеними є преса, радіо, телебачення, інформаційні агенції, щодо яких когнітивний апарат є сформованим, дослідженим і не викликає суттєвих дискусій. Вони виступають посередником між журналістом, дослідником і аудиторією.

Натомість новий комунікаційний засіб – Інтернет, незважаючи на його загальнодоступність та всесвітнє поширення, залишається інноваційною темою наукового дискурсу. Найбільше суперечок виникає при визначенні Інтернету. Трапляються навіть думки, що Інтернет – це глобальний ЗМІ, який незабаром витіснить решту видів мас-медіа. Опоненти цього твердження, навпаки, не визнають права називати Інтернет засобом масової інформації, адже в мережі міститься чимало різних за тематичним спрямуванням, етичним забарвленням, формами відображення та іншими ознаками даних. Тому сучасна журналістська наука опинилася перед дилемою вибору: вважати Інтернет мас-медіа чи ні? І якщо вважати, то в цілому чи лише певні частини?

Другими, тобто такими, що належать до сфери масової комунікації.

За радянських часів всі ЗМК були ЗМІП. Матеріали, надруковані у газеті радянських часів "Правда", неможливо було сприймати інакше, як у суб'єктно-об'єктному контексті. Неправильне розуміння й особиста інтерпретація правдистських публікацій були вкрай небезпечними й таврувалися спочатку як прояв контрреволюційності, потім як "вылазка врагов народа", а ще пізніше як дисидентство – з усіма наслідками. Вести діалог з газетою за сталінських часів можна було тільки в руслі підтримки єдиновірного курсу, а в післясталінські часи – у руслі пошуку найкращих шляхів виконання історичних рішень центрального комітету партії.

І сьогодні ми не те, щоб зовсім перехворіли хворобою заангажованих медіа, але в тотальному вияві вона до нас не поверталась. ЗМК постійно перебувають між двома смисловими полюсами свого існування – засіб масового інформування та засіб продукування інформації: перший – формування громадської думки і вплив на систему прийняття рішень громадян (висока масовокомунікаційна ефективність), другий – створення інформаційних полів, в межах яких громадяни можуть самостійно приймати усвідомлені рішення (низька масовокомунікаційна ефективність). Тобто масова комунікація виконувала й виконує суспільну функцію насамперед соціального регулювання.

Наочним прикладом слугують певні зміни у сфері масового обертання інформації, які відбуваються напередодні тих чи інших виборів, особливо до Верховної Ради України.

Тоді справедливо виникає запитання: а чи журналістика це взагалі? Може, це нове повернення старих ЗМІП з притаманними їм перекрученнями не тільки спілкування, а й комунікації й навіть інформування? Розуміння – загальнолюдська цінність, масове розуміння – явище соціокультурного, а не вузькопартійного масштабу.

Тому вузько трактований комунікативний спосіб спілкування осередків преси з масовою аудиторією в Україні лишається, він не припинив свого існування зі зникненням недемократичного державного устрою. А отже, він має живильне середовище у самому соціально-політичному житті суспільства. Такий спосіб зв'язку преси зі своїм читачем є не тільки рудиментарним, він покликаний до життя самою системою відносин між політичними партіями й їхніми лідерами, з одного боку, та рядовими членами, з іншого. Але нині весь поступ демократизації українського суспільства, уся логіка розгортання процесів соціального визволення й національного відродження, створення незалежної демократичної держави вимагають подолання масово-комунікативного способу зв'язку з читачем та слухачем через включення їх у спосіб масового спілкування.

Щодо сфери масового спілкування в Україні, масове спілкування, як і будь-який вид комунікації, за своєю природою є формою соціальної взаємодії, пов’язаної з пропагуванням системи цінностей, агітуванням за новий спосіб життя, вихованням дітей, просвітою, залученням до купівлі товарів і послуг, виборів народних депутатів тощо. Тобто сфера масового спілкування — це форма та засіб досягнення суспільних цілей. Вона завжди включена в "загальне суспільне виробництво" як необхідна ланка задоволення суспільно важливих потреб.

Вплив порядку денного ЗМК колосальний: він визначає "порядок" життя всього суспільства, зокрема у глобальному вимірі, як це було із темами тероризму, пташиного грипу, тепер – енергетична криза, глобальне потепління, нестача продуктів харчування.

Сьогодні у центрі постійної уваги залишаються питання, які хвилюють не тільки українське, а й світове суспільство: завершення АТО й визволення тимчасово окупованих і анексованих територій, проведення реформ, подолання корупції, розвиток економіки, соціальний захист населення.

Люди, які опікуються певними проблемами, повторюють відносне акцентування цих проблем у мас-медіа. Безумовно, такий "порядок" тільки зовні формується журналістами. Залежно від політичного режиму ступінь впливу різних чинників на порядок денний змінюється. В умовах медіакратії, а ці процеси поступово охопили переважну більшість країн, порядок денний формують (за ступенем зменшення впливу): 1) власники ЗМІ; 2) державні структури, що контролюють їхню діяльність; 3) редактори, журналісти; 4) PR-структури; 5) реальне життя – події та проблеми; 6) різноманітні громадянські та корпоративні структури; 7) політичні партії. Ключове повідомлення, або message, у загальному розумінні представляють як згусток інформації про існуючий факт.

Проте якщо факти (події) існують самі собою, то інформації про них "у чистому вигляді" не може бути. Є об’єктивні та суб’єктивні чинники, які додають до інформаційного повідомлення про факт (подію) ставлення до цього факту. Ключове повідомлення акцентує не більше 3–4 тем, інакше воно не сприймається масовою свідомістю, яка опікується не лише означеною проблематикою.

Ступінь щирості журналістики у діалозі з читачем, слухачем (інакше кажучи, ступінь діалогічності спілкування через пресу та радіо- телемовлення) прямо залежить від ступеня свободи преси і засобів мовлення взагалі й даної газети чи телерадіокомпанії зокрема. Зворотний бік цієї істини виглядає дуже непривабливо та й небезпечно, наприклад, для редакції преси соціально відповідальної моделі. Як тільки читачі побачать, що замість спілкування з газетою починається їхнє "комунікування" – дуже швидко таке видання відчує зменшення аудиторії. У такому контексті краще вже обирати стратегію базового рівня, тобто просто інформувати: так менше ризику втратити довіру публіки.

Можна було б поставити тут наступне запитання, про те, що преса і телерадіокомпанії є засобами масового розуміння, якби це не було так передчасно. Спочатку має прийти усвідомлення, що головне у інформації – не її кількість і навіть не якісні характеристики, а її якісне засвоєння, тобто розуміння. Найкраща інформація нічого не варта, якщо її не зрозуміли.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: