Державні гарантії права на інформацію.

Громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Право на інформацію гарантується Конституцією України, ЗУ «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-XII(редакція від 10.08.2012р.), ЗУ «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (редакція від 13.01.2011р.) та забезпечується:

· обов’язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;

· створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації;

· вільним доступом суб’єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності,що визначаються законодавством;

· створенням механізму здійснення права на інформацію;

· здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію;

· встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

Відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як:

· надання інформації, що не відповідає дійсності;

· примушення до поширення або перешкоджання поширенню певної інформації, а також цензура;

· безпідставна відмова від поширення певної інформації;

· використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов’язків;

· розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, особою, яка повинна охороняти цю таємницю;

· порушення порядку зберігання інформації;

· навмисне знищення інформації;

· необґрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом;

· порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави та інших.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: