Роман-спалах Марія найсенсаційніше з усіх творів У Самчука

Роман «Марія» — роман-спалах, роман-реквієм, роман-набат! Саме цим твором Улас Самчук явив усьому світові невичерпні потенційні можливості українського образного слова. Він був перший, хто показав справжнє страхітливе обличчя комунізму, змалювавши у романі «Марія» жахливі картини лютого голодомору 1932-1933 років, який принесла на українську землю радянська влада. Коли писався твір, в Україні лютував голод, штучно зроблений з метою винищення селянства. Свіжими слідами цих страшних подій пішов Улас Самчук, зобразивши жорстоку І правду про становище українського народу, це й стало причиною заборони роману ї «Марія» в СРСР. Адже автор відкрито заявив, що голодомор призвів до зменшення І українців на одну п’яту, що становило близько восьми мільйонів людей.

Попри все Улас Самчук покладається на силу самого життя, яке не дозволить людям втратити Божу подобу. Саме це життя й показане у романі, перед нами живі люди, які кохають, працюють, вірять, борються, живуть і вмирають — з гідністю! 1 ця гідність — найсправжнісінька, бо приходить через тверді мозолі, солоний піт, через біль і радість щоденної праці на землі. Кожна людина має трудитися — інакше стає паразитом. 1 найбільший труд людини — у її серці. Тому не випадково ім’я головної героїні — Марія… Жодного разу ніхто в романі не назвав її Марійкою чи’Марусею. Від колиски і до жахливої голодної смерті вона — Марія. «Коли ж її тепла і радісна мати селянка Оксана виймала з довгої пазухи груди, Марія здалеку відчувала їх, моргала усточками й намагалася продерти свої майбутні оченята… Тридцять днів гаснула сама Марія — покинута, одинока». Жахи цієї смерті У. Самчук змальовує дуже художньо. Символічне видіння бачить умираюча жінка.

Сонце! Кінчики проміння опалюють сухі жили рук, б’ють у запалі очі, підбарвлюють срібло волосся. Марія не жмурить очей, дивиться рівно й широко, відходячи в інший світ. Недаремно її називали Богородицею. Вона — образ-сим-вол багатостраждальної, сплюндрованої України. Багато що єднає її з героїнями українських класичних творів, написаних у різні часи: з Малайкою Волик («Фата Моргана» М. Коцюбинського), Половчихою («Вершники» Ю. Яновського).

Безперечно, голодомор у розумінні письменника — закономірне звірство сталінської влади. Він є також і розплатою за людські гріхи: нехтування Марією шлюбним обов’язком, зроблений нею аборт, підпал Гнатом Корнієвого хазяйства, а найголовніше — фатальну й фанатичну прихильність молоді до більшовицького ладу.

Доля Марії, її великомученицької дочки, яка збожеволіла від голоду, наклала на себе руки, задушивши перед тим своє дитя, її трьох синів — це доля України та її дітей, яким судився свій шлях — неймовірно важкий, страдницький і трагічний.

В Уласа Самчука давні традиційні проблеми моралі у стосунках батьків та дітей постають інколи в жахливих описах. Трагедія Маріїного роду розгортається днем за днем. Середульший син, ледачий і неслухняний Максим, стає більшовицьким катом, котрий пиячить, глумиться над святими храмами, мордує своїх співвітчизників, зневажає національне коріння. Батько виносить сину вирок — рубає сокирою свого сина-відступника: «Швидкими кроками підійшов до нього і раз, другий розмахнувся і опустив сокиру». Але сокирою Корнііі рубав і соціалізм, пролетаріат, котрі винищили рід Перепутьків, знищили господарство, повиганяли з рідної домівки, знищили мільйони українських родин. У вчинкові Корпія відбилася життєва позиція Уласа Самчука, його віра в людську волю до життя аж до останнього подиху. Трагічний фінал наштовхує на роздуми, адже письменник вірив у те, що українці відродяться, заживуть щасливо, тому і фінал роману життєствердний.

• …Тане Марія, як свічка, вона помирає під промінням сонця з посмішкою на вустах, бо ні на кого не тримає зла. Адже Марія — це вічне добро!

63)---

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: