Інформаційно-комп’ютерназлочинність: поняття, генезис, характерні риси

Термін “комп’ютерна злочинність” спочатку з’явився в американській, а потім і в іншій зарубіжній літературі в 60-ті роки ХХ століття. Пов’язано це було з виявленням перших випадків вчинення злочинів за допомогою комп’ютерної техніки. З точки зору кримінального права поняття комп’ютерного злочину може існувати тільки в тих державах, в яких є відповідне кримінальне законодавство. Але, не зважаючи на цю обставину, цей термін широко став використовуватись практичними працівниками правоохоронних органів та вченими багатьох країн.

Вітчизняні й зарубіжні наукові видання, фахівці в сфері протидії комп’ютерним злочинам, засоби масової інформації оперують різними поняттями, які відзначають ті чи інші нові прояви кримінального характеру в комп’ютерній галузі. Зустрічаються терміни “комп'ютерні злочини”, “комунікаційні злочини”, “інформаційні злочини”, “кібербандитизм”. Суб’єктів злочинної діяльності іменують “хакери”, “кракери”, “кіберпанки”, “бандити на інформаційних супермагістралях” та інакше.

Зараз, коли створений і прийнятий цілий ряд базових нормативних актів в галузі інформаційних (комп’ютерних) відносин, настав час для їхнього застосування на практиці, однак на цьому шляху неминучі помилки. Важливо те, що термінологічна неточність викладення закону або методологічної рекомендації з його виконання може спричинити неправильне його застосування, а отже, і спричинити негативні наслідки.

Думки з цього приводу різняться не тільки у різних авторів, але й у одного й того ж тільки в різні часи. Так, наприклад, Ю.М. Батурін спочатку вказував на те, що комп'ютерних злочинів як особливої групи злочинів у юридичному змісті не існує, однак при цьому відзначав, що багато традиційних видів злочинів модифікувалися через залучення до них обчислювальної техніки, і тому вірніше було б говорити лише про комп'ютерні аспекти злочинів, не виділяючи їх у відокремлену групу.

Але пізніше в підручнику “Компьютернаяпреступность и компьютернаябезопасность” Ю.М. Батурін та A.M. Жодзишський вже вказують на те, що до комп'ютерних злочинів відносять “злочини, пов'язані із втручанням в роботу комп'ютерів, і злочини, в яких використовують комп'ютери як необхідні технічні засоби”. Інші автори визначають комп’ютерні злочини як протизаконні дії, об'єктом чи знаряддям вчинення яких є електронно-обчислювальні машини.

Детальне дослідження основних компонентів змісту поняття даного явища відіграє важливу роль для загального однакового розуміння суті явища. Однак має місце ще одна досить суттєва розбіжність, вона полягає в тому, як визначити даний вид злочинів: комп'ютерні чи інформаційні, а, може, комп’ютерно-інформаційні? З цього приводу існують різні точки зору. Наприклад, В.В. Крилов вважає, що підхід, відповідно до якого в законодавстві варто відображати певні технічні засоби, себе вичерпав, і тому недоцільно приймати термін “комп'ютерні злочини” за основу для найменування всієї сукупності злочинів в галузі інформаційних відносин. Він пропонує розглядати як базове поняття “інформаційні злочини”, виходячи з того, що сформована система правовідносин в галузі інформаційної діяльності дозволяє абстрагуватися від конкретних технічних засобів і визначає, що під інформаційними злочинами слід розуміти “суспільно небезпечні діяння в галузі інформаційних відносин, які заборонені кримінальним законом під загрозою покарання”.

Узагальнюючи різні точки зору, можна зробити висновок про те, що в даний час існують два основні напрямки наукової думки щодо досліджуваної проблеми. Одна частина дослідників відносить до комп'ютерних злочинів дії, у яких комп'ютер є або об'єктом, або знаряддям посягань. Дослідники ж другої групи відносять до комп'ютерних злочинів тільки протизаконні дії в сфері автоматизованої обробки інформації. В якості головної ознаки, яка класифікує і дозволяє віднести ці злочини до відокремленої групи, виділяється спільність способів, знарядь та об'єктів злочинних посягань. Іншими словами, предметом злочинного посягання є інформація, оброблювана в комп'ютерній системі, а комп'ютер є знаряддям злочинного зазіхання. Треба відзначити, що законодавство багатьох країн, у тому числі й України, стало розвиватися саме цим шляхом.

Отже, можна зробити висновок, що під інформаційно-комп'ютерними злочинами слід розуміти передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні дії, у яких машинна інформація є об'єктом злочинного зазіхання. У даному випадку як предмет чи знаряддя злочину буде виступати комп'ютер, комп'ютерна система чи комп'ютерна мережа.

При цьому необхідно враховувати ще одну особливість - комп'ютер у злочинах може виступати одночасно і як предмет, і як знаряддя вчинення злочину.

Розглянувши поняття комп’ютерного злочину логічно перейти до визначення поняття інформаційно-комп’ютерної злочинності. За останні роки точки зору на визначення поняття комп’ютерної злочинності в деяких аспектах змінилися. Так, спеціалісти НАВСУ вказують на те, що це “всі протизаконні дії, при яких електронне опрацювання інформації було знаряддям їх вчинення або їх об’єктом”.

Ряд інших авторів надає більш широке визначення комп'ютерної злочинності – „суспільно небезпечна діяльність чи бездіяльність, яка здійснюється з використанням сучасних технологій та засобів комп'ютерної техніки з метою нанесення збитку майновим чи суспільним інтересам держави, підприємств, відомств, організацій, кооперативів, громадським організаціям і громадянам, а також правам особи”. У наведених формулюваннях комп'ютер виступає як засіб учинення таких злочинів, як розкрадання, шпигунство, незаконне збирання відомостей, які складають комерційну таємницю, і таке інше.

Іншої думки дотримуються експерти ООН, які під комп’ютерною злочинністю розуміють “кіберзлочинність” і визначають її так: “…охоплює будь-який злочин, який можна вчинити при допомозі комп’ютерної системи або мережі, в межах комп’ютерної системи або мережі або проти комп’ютерної системи або мережі”. З вищевказаного можна зробити висновок що це поняття охоплює будь-який злочин, який може бути вчинений в електронному середовищі.

При цьому, згідно цих же даних, існує дві категорії кіберзлочинів:

А) кіберзлочин у вузькому понятті (комп’ютерний злочин) – будь-яке протиправне діяння, яке вчиняється завдяки електронним операціям, метою яких є подолання систем захисту комп’ютерних систем та даних, які в них оброблюються;

Б) кіберзлочин в широкому понятті (злочин, який пов’язаний з використанням комп’ютерів) – це будь-яке протиправне діяння, яке вчиняється завдяки або у зв’язку з комп’ютерною системою або мережею; до складу таких злочинів відносяться незаконне зберігання, надання або розповсюдження інформації при допомозі комп’ютерної системи або мережі.

Виходячи з вищенаведеного можна визначити, що під кіберзлочинністю слід розуміти будь-які протиправні дії, які спрямовані проти захисту системи даних завдяки електронним операціям.

Слід також звернути увагу на те, що інформаційно-комп’ютерна злочинність має ряд ознак та характерних особливостей, які значно відрізняють її від інших видів злочинності.

1. Інформаційно-комп’ютерна злочинність – це міжнародне явище, яке не має кордонів, а способи і методи боротьби з нею в нашій країні тільки починають вивчатися. Розвиток міжнародних (регіональних, континентальних, глобальних) комп’ютерних мереж та супутникового зв’язку створює не тільки можливість розвитку міжнародного інформаційного співробітництва, а й має тенденцію щодо розширення можливостей вчинення злочинів, зокрема трансграничного характеру.

2. Латентність даного виду злочинної діяльності за підрахунками спеціалістів складає майже 95 %. Високому рівню латентностісприяють такі обставини: відсутність достатньої кількості підготовлених фахівців, необхідних технічних засобів для гарантованого виявлення комп’ютерних злочинів та їхнього розкриття; небажання потерпілих у більшості випадків сповіщати про вчинення злочинів до правоохоронних органів; прихований характер цих злочинів, оскільки їх можна вчинити з будь-якої відстані та з будь-якої держави; поширення персональних комп’ютерів у світі та можливість підключення їх до будь-якої інформаційної мережі; “розрив” між моментом вчинення комп’ютерних злочинів та проявом їхніх наслідків. З рівнем латентності тісно пов’язані й труднощі розкриття комп’ютерних злочинів (лише 10-15%).

3. Збиток, який нанесено комп’ютерним злочином, в десятки разів більший, ніж збиток, нанесений від вчинення загальнокримінальних корисних злочинів.

4. Складність своєчасного виявлення та ідентифікації правопорушників; можливість вчинення злочинів з використанням засобів віддаленого доступу, що обумовлюється відсутністю зловмисника на місці злочину; труднощі у визначенні “місцезнаходження” злочину та слабкі зв’язки в системі доказів.

5. Використання злочинцями сучасних новітніх інформаційних технологій та засобів шифрування інформації (криптографія, стеганографія і т.ін.), які потребують спеціальної освіти та високого інтелектуального рівня. На цей час найбільш ефективними методами шифрування інформації є криптографія та стеганографія, які найчастіше застосовуються в сукупності.

6. Останнім часом простежується взаємозв’язок організованої злочинності та комп’ютерної.

Висновки

Виходячи із зазначеного, можна зробити висновок, що проблематика захисту інформації в автоматизованих системах у науці й практиці України перебуває на стадії становлення і потребує ґрунтовного наукового забезпечення, зокрема систематизації, в тому числі на рівні організаційно-правового аспекту.

У зв’язку з цим є потреба формування комплексної наукової дисципліни теорії організації (тектології) інформаційної безпеки, а в її складі – субінституту захисту інформації в автоматизованих системах.

Завдання (питання) для самоконтролю

1. Охарактеризуйте інформаційно-комп’ютерну злочинність.

2. Надайте класифікацію комп'ютерних злочинців.

3. Надайте кримінально-правову характеристику злочинам у сфері використання комп’ютерної інформації.

4. Визначте принципи та напрямки попередження інформаційно-комп’ютерної злочинності.

Рекомендована література:

Базова:

1. Кримінальний кодекс України [ Електронний ресурс ]: закон Українивідвiд 05.04.2001 № 2341-14 іззмін., внес. згідноіз Законами Українита РішеннямиКонституційного Суду: за станом на 04.07.2013 р. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua. – Назва з екрана.

2. Про вдосконалення державного управлінняінформаційною сферою [ Електронний ресурс ]: указ Президента Українивід 16.09.98 № 1033/98 іззмін., внес.згідноіз Законами Українивід 09.03.2000 N 400/2000.- Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua. – Назва з екрана.

3. Про Положення про технічнийзахистінформації в Україні [ Електронний ресурс ]: указ Президента Українивід 27.09.99. № 1229/99 іззмін., внес. згідноіз Законами Українивід 11.04.2008 N 333/2008. – Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua. – Назва з екрана.

Допоміжна

1. Біленчук П.Д. Комп'ютерна злочинність [ Текст ]: Навч. Посіб. / П.Д. Біленчук, Б.В. Романюк, В.С. Цимбалюк [ та ін. ]. – К.: Атіка, 2002. – 240 с.

2. Голубєв В. О. Інформаційна безпека: проблеми боротьби зі злочинами у сфері використання комп’ютерних технологій [ Текст ]:. Монографія / За заг. ред. д-ра юрид. наук Р. А. Калюжного. – Запоріжжя: Просвіта, 2001.

3. Інформаційні технології та захист інформації [ Текст ]: Збірник наук, праць. – Запоріжжя: Юрид. Ін-т МВС України. – 1998. – Вип. 2.

4. Калюжний Р. А. Інформатизація державного управління і національна безпека України [ Текст ] / Р. А. Калюжний, В.С. Цимбалюк // Розбудова держави. – 1993. – № 8.

5. Крылов В.В. Информационныекомпьютерныепреступления[ Текст ] / В.В. Крылов. - М.: Норма, 1997. - 285 с.

6. РуководствоОрганизацииОбъединенныхНаций по предупреждениюпреступлений, связанных с применениемкомпьютеров, и по борьбе с ними //Международныйобзоруголовнойполитики №№ 43 и 44 1994 г. – Нью-Йорк: ООН, 1994.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: