Міжнародно-правова охорона комп’ютерних програм

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра кібербезпеки та інформаційного забезпечення

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри інформаційно-технічного забезпечення ОВС та спеціальної техніки

полковник міліції

О.А. Балтовський

«» ____________ 201_ р.

Лекція до теми

МІЖНАРОДНЕ ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО

Напрям підготовки 6.030401 «Правознавство»

Юридичний факультет

Рік

Лекція до теми «Міжнародне інформаційне право» для студентів 3 курсу денної форми навчання за напрямом підготовки 6.030401 «Правознавство»

«___» ________ 2015 року - __ с.

Розробник:доцент кафедри, к.ю.н. Чернишова О.О.

Обговорено та схвалено на засіданні кафедри кібербезпеки та інформаційного забезпечення

Протокол від «27» серпня 2015 року № 1

Тема №6 «МІЖНАРОДНЕ ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО»

Мета лекції:

1. Засвоєння загальних понять щодо міжнародної інформаційної діяльності;

2. Формування уявлень про правове регулювання інформації в інших країнах.

ПЛАН:

1. Міжнародна інформаційна діяльність та принципи міжнародного співробітництва в цій сфері.

2. Міжнародно-правова охорона комп’ютерних програм.

3. Правоверегулювання, охорона та захистінформації за законодавствомрізнихкраїн.

1. Міжнародна інформаційна діяльність та принципи міжнародного співробітництва в цій сфері

Міжнародна інформаційна діяльність полягає у забезпеченні громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій офіційною документованою або публічно оголошуваною інформацією про зовнішньополітичну діяльність України, про події та явища в інших країнах, а також у цілеспрямованому поширенні за межами України державними органами й об'єднаннями громадян, засобами масової інформації та громадянами всебічної інформації про Україну.

Відповідно до законодавства України її громадяни мають право на вільний і безперешкодний доступ до інформації через зарубіжні джерела, включаючи пряме телевізійне мовлення, радіомовлення і пресу тощо.

В Україні створення і діяльність спільних організацій у галузі інформації за участю вітчизняних та іноземних юридичних осіб і громадян регулюються законодавством України. Якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, які містяться в законодавстві України, що регулює відносини в галузі інформації, то застосовуються норми міжнародного договору, укладеного Україною (ст. 50 Закону України "Про інформацію").

Міжнародне співробітництво в галузі інформації з питань, що становлять взаємний інтерес, здійснюється на основі міжнародних договорів, укладених Україною та юридичними особами, які займаються інформаційною діяльністю.

Державні органи та інші юридичні особи, які займаються інформаційною діяльністю, можуть безпосередньо здійснювати зовнішньоекономічну діяльність у власних інтересах, а також в інтересах індивідуальних і колективних споживачів, яких вони обслуговують і яким гарантують одержання зарубіжної інформації.

Держава підтримує міжнародне співробітництво у сфері науково-технічної інформації, створює для цього правові і економічні умови та сприяє здійсненню суб’єктами науково-інформаційної діяльності вільних і рівноправних відносин з міжнародними організаціями та установами, якщо це не суперечить чинному законодавству України (ст. 19 Закону України "Про науково-технічну інформацію").

Відповідно до чинного законодавства Україні міждержавний обмін науково-технічною інформацією здійснюється відповідно до угод, підписаних Україною.

Держава забезпечує відкритий і рівноправний доступ своїх громадян і громадян держав-партнерів за угодами до інформаційних ресурсів спільного користування.

Відповідно до законодавства уряд України визначає національний інформаційний центр, який координує міждержавний обмін науково-технічною інформацією (ст. 21 Закону України "Про науково-технічну інформацію").

Діяльність іноземних фізичних та юридичних осіб в Україні у сфері науково-технічної інформації. Іноземні юридичні та фізичні особи, а також особи без громадянства можуть інвестувати розвиток сфери науково-технічної інформації України відповідно до чинного законодавства (ст. 22 Закону "Про науково-технічну інформацію").

Міжнародне співробітництво у сфері інформатизації спрямовується на підвищення економічної ефективності та науково-технічного рівня виконання Національної програми інформатизації. З цією метою до виконання окремих завдань (проектів)Національної програми інформатизації можуть залучатися іноземні юридичні та фізичні особи, іноземні інвестиції.

Держава розвиває і підтримує всі форми міжнародного співробітництва у сфері інформатизації, які не суперечать законодавству та державним інтересам України (ст. 27 Закону України "Про національну програму інформатизації").

Міжнародне співробітництво у галузі телекомунікацій. Метою міжнародного співробітництва у сфері телекомунікацій є інтеграція телекомунікацій України у глобальні телекомунікації з урахуванням політичних та економічних інтересів України.

Міжнародне співробітництво у сфері телекомунікацій здійснюється шляхом:

1) укладання міжнародних договорів;

2) участі в роботі міжнародних організацій;

3) участі в реалізації міжнародних проектів, пов'язаних із створенням глобальної і регіональних телекомунікаційних мереж, з урахуванням інтересів національної безпеки України;

4) гармонізації стандартів, норм і правил з міжнародними стандартами, рекомендаціями, нормами і правилами, які стосуються вимог до технічних засобів і телекомунікаційних мереж, взаємодії операторів телекомунікацій, використання обмежених ресурсів, якості і видів телекомунікаційних послуг;

5) взаємодії операторів телекомунікацій України з операторами телекомунікацій інших держав.

У сфері реалізації Національної програми інформатизації законодавством передбачено, якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в Законі "Про Національну програму інформатизації", то застосовуються правила міжнародних договорів (ст. 28).

Щодо міжнародних договорів у галузі зв'язку, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про телекомунікації, то застосовуються правила міжнародного договору (ст. 73 Закону України "Про телекомунікації").

Щодо застосування норм міжнародних правових актів у сфері Національного архівного фонду і архівних установ передбачено, якщо в міжнародних правових актах, в яких бере участь Україна, встановлено інші норми, ніж ті, що містяться в Законі України "Про Національний архівний фонд і архівні установи", то діє норма міжнародного правового акта (ст. 4).

Щодо застосування правил міжнародного договору у сфері авторського права і суміжних прав передбачено, якщо міжнародним договором, учасником якого є Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору (ст. 3 Закону України "Про авторське право і суміжні права").

У сфері міжнародних відносин щодо державної таємниці законодавством. "України визначено, що передані Україні відомості, які становлять таємницю іноземної держави чи міжнародної організації, охороняються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну таємницю". У разі, якщо міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, установлено інші, ніж передбачені цим Законом, правила охорони таємниці іноземної держави чи міжнародної організації, то застосовуються правила міжнародного договору України (ст. З Закону У країни "Про державну таємницю" (нова редакція)).

Щодо формування українського сегмента глобальної інформаційної інфраструктури, у тому числі Інтернету, Законом України "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах" передбачено, що іноземні держави, іноземні фізичні та юридичні особи можуть бути власниками цих систем в Україні, власниками інформації, що розповсюджується та обробляється в цих системах України, або засновувати спільні з українськими юридичними та фізичними особами підприємства з метою створення інформаційно-телекомунікаційних систем, постачання інформації до цих систем України, обміну інформацією між інформаційно-телекомунікаційними системами України та інформаційно-телекомунікаційними системами інших держав. Окремі види такої діяльності здійснюються на підставі спеціального дозволу (ліцензії), що видається уповноваженим на це органом.

Міжнародний досвід показує, що у сфері суспільних інформаційних відносин при законодавчій легалізації їх насамперед враховують загальнолюдські принципи. Серед цих принципів чільне місце посідають такі:

· державний суверенітет окремих країн в участі у міжнародних відносинах;

· верховенство прав людини: повага та гуманне ставлення до людини, її честі, гідності, репутації;

· презумпція невинності громадянина, приватної особи на засадах співвідношення потреб та інтересів окремих людей, корпорацій (об'єднань) їх, націй, держав та світового співтовариства.

Новий підхід щодо правового регулювання суспільних відносин, який може бути прийнятий і на міжнародному рівні, запропонований вітчизняною наукою, – це теорія гіперсистем права. В його розвитку сьогодні набирають сили нові наукові дисципліни: юридична когнітологія, правова кібернетика та правова інформатика. Особливістю цих наук є застосування принципів, підходів і методів кібернетики та інформатики до вирішення проблем права, зокрема правотворення.

Виходячи з положень правової інформатики, слід зазначити, що правотворення у міжнародному та національному праві має базуватися на основі методології системного і комплексного підходів, зокрема теорії формування комплексних гіперсистем права, агрегації галузевих інститутів права у нову системну якість, не притаманну окремим складовим міжнародного публічного і приватного права.

Міжнародно-правова охорона комп’ютерних програм

Становлення правової охорони комп'ютерних програм у різних країнах проходило достатньо складно і неодночасно. Складно тому, що перші питання про засоби охорони цього об'єкту виникли лише в другій половині XX сторіччя, у той час як національні законодавства по охороні промислової та інтелектуальної власності в промислово різних країнах сформувалися в основному в XIX сторіччі. І неодночасно - оскільки першою країною, яка зіткнулася з цією проблемою, були Сполучені Штати Америки; інші країни, у міру усе більшого поширення в них програмного забезпечення, були змушені виробляти свої підходи до рішення цієї проблеми.

Правова охорона програмного забезпечення ЕОМ від довільного запозичення, копіювання, тиражування і поширення ставала проблемою усе більш гострою, особливо в країнах, де інтенсивно розвивалася індустрія інформатики, тобто насамперед у США, Японії, Франції, ФРН, Великобританії. У розробку комп'ютерної техніки, програмного забезпечення в цих державах залучалися усі великі інвестиції.

Природно, що великі інвестиції потребують надійного захисту, оскільки безконтрольно скопійовані комп'ютерні програми продаються по ціні, часто не перевищуючої 1% від ціни виробника, який завдає істотний збиток власнику програмного забезпечення ЕОМ. З метою забезпечення належного правового захисту притягнуті усі відомі правові інструменти: договірне право, правові засоби охорони "ноу-хау", патентне право, законодавство про несумлінну конкуренцію, законодавство про авторське право та інше.

Поступово з'ясовувалася відповідність кожного з них поставленій задачі та вивчалося питання про те, чи не варто розробити спеціальну правову систему, якщо відомі правові інструменти не зможуть бути використані або адаптовані для повного задоволення потреби. Проте до введення в дію спеціальної системи правової охорони програмного забезпечення ЕОМ справа не знайшла себе в жодній із країн, хоча така система на міжнародному рівні була розроблена.

Можна виділити ряд основних об'єктів міжнародного авторського права до числа, яких ставляться програмні продукти для обчислювальної техніка. Дані програми можуть являти собою як окремі прикладні програми (текстові редактори, компілятори і т.п.),так і цілі бази даних, енциклопедії.

Крім того, особливість цієї категорії полягає в тому, що в програмах для ЕОМ може мати місце використання інших об'єктів авторського права, це можуть бути твори літератури, музичні твори, твори образотворчого мистецтва, кінематографії, а також багато чого іншого. У зв'язку з навальним прогресом в галузі використання обчислювальної техніки, закономірно очікувати появи нових норм внутрішньодержавного і міжнародного права.

З зарубіжних країн найбільший інтерес безсумнівно подає практика США - країни, яка має найбільший досвід як в галузі використання обчислювальної техніки і розробки програмного забезпечення ЕОМ, так і в галузі правової охорони програмного забезпечення.

У США користувачі програм для ЕОМ створювали товариства споживачів, де кожний із його членів міг після внесення невеличкого внеску використовувати комп'ютерні програми без права їхньої змін. Програми були дешевими, їх було не багато, і потреби в правовому забезпеченні прав розроблювачів не відчувалося. Проте "ембріональний" період комп'ютерного права продовжувався недовго. На початку 60-х років вартість комп'ютерних програм різко зросла, і саме тому виникнула необхідність - спочатку в Сполучених Штатах, а потім в інших країнах - у правовій охороні багатокоштовного продукту.

Робота комп'ютеру традиційно розглядається як взаємодія його апаратної частини - "хард"-а з його програмним забезпеченням - "софт"-ом. Апаратна частина розглядалася як сукупність технічних рішень - устроїв і засобів, - які признавалися винаходами або залишалися просто технічними рішеннями; винаходи ж охоронялися на основі патентного права. З комп'ютерними програмами усе було багато складніше. Вдавалося одержати патенти на "програмно-образні твори", а з травня 1965 року комп'ютерні програми стали прийматися на реєстрацію державним органом як об'єкти авторського права. Але саме тоді стало ясно, що і патентне, і авторське право виявилися непридатними для рішення виниклих проблем, причому непридатними як у теоретичному, так і в практичному плані.

До цього часу поширення комп'ютерів і, істотно, комп'ютерних програм прийняло такий розмах, що проблемою правової охорони комп'ютерних програм стали всерйоз займатися не тільки юристи в країнах, де усе ширше використовувалися інформаційні технології, але і юристи - фахівці з міжнародного права.

Так далі призводимо неповну хронологію подій:

1967 рік. У Іспанії був прийнятий закон про авторське право, розділ VII якого присвячений правовій охороні програм ЕОМ.

1976 рік. У США прийнятий "Закон про загальний перегляд авторського права, розділу 17 Зводу законів США й інших питаннях", що містить положення про охорону програм для ЕОМ. Тенденція до використання авторсько-правової охорони програм у США одержала остаточне законодавче закріплення в 1980 р. після прийняття доповнення до закону 1976р. “Про авторське право”. Дана зміна торкнулася головного: термін "комп'ютерна програма" був включений до переліку об'єктів авторського права. Відповідно до цього програма ЕОМ розглядається як "...набір даних та інструкцій, які безпосередньо або опосередковано використовуються в ЕОМ із метою досягнення визначеного результату". Дане формулювання дозволяє поширити авторсько-правову охорону як на вихідні, так і на об'єктні програми.

У той же час закон США “Про авторське право” виключає зі сфери своєї дії такі об'єкти, як ідеї, операції, засоби, системи, методи, концепції, принципи і відкриття незалежно від форми їхнього опису, пояснення, ілюстрування або зображення.

1985 рік. У ФРН набрав сили закон про доповнення норм в області авторського права, що передбачає розширення чинного закону про авторське право на програми ЕОМ.

1985 рік. В Франції був прийнятий закон (N85-660) про авторське право, правах артистів-виконавців, виробників фонограм і відеограм і підприємств аудіовізуального віщання, один розділ якого цілком присвячений правовій охороні програмного забезпечення ЕОМ.

1991 рік. У Китаї вступили в дію "Інструктивні вказівки по охороні програм для ЕОМ", прийняті в рамках "Закону про авторське право в КНР".

1992 рік. У Російській Федерації прийнятий "Закон про правову охорону програм для обчислювальних машин і баз даних".

1993 рік. Прийнято Закон України "Про авторське право і суміжні права", що містить положення і про охорону комп'ютерних програм.

З початку 60-х років робота юристів по забезпеченню правової охорони комп'ютерних програм прийняла інтенсивний характер і пішла у трьох напрямках: по-перше, випливало усвідомити сам характер комп'ютерної програми, оскільки вона одночасно була і технічним рішенням, і продуктом творчої діяльності людини, і втіленням ідеології рішення визначених задач; по-друге, необхідно було, по можливості, узгодити розроблювальні положення національних законодавств між собою і з міжнародним правом. І останнє: програми для ЕОМ, а по великому рахунку інформаційні технології, стали настільки стрімко розвиватися і виявлятися в нових, несподіваних областях (інформаційний обмін по Internet, можливості віртуального відбитка реального світу і таке інше), що юристи - і теоретики, і практики - стали почувати себе учасниками гонки за технічним прогресом.

В даний час у зарубіжній законодавчій практиці просліджується чітка тенденція - програмам ЕОМ дається правова охорона нормами авторського права. Це ж ставиться і до супровідного матеріалу. Алгоритми самі по собі практично ніде не охороняються або охороняються авторським правом (Німеччина, Великобританія).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: