Стаття 44. Вихідна допомога

При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Коментар:

1. Стаття, що коментується, встановлює мінімальні розміри вихідної допомоги, що виплачується працівникам при звільненні. Розмір вихідної допомоги диференціюється залежно від підстави, з якої провадиться звільнення.

2. Вихідна допомога в розмірі не менше середнього місячного заробітку виплачується при звільненні працівника у зв'язку з відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також у зв'язку з відмовою від продовження роботи при зміні істотних умов праці (п. 6 ст. 36 КЗпП); у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, чи банкрутством, перепрофілюванням підприємства, установи, скороченням чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП); у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню роботи (п. 2 ст. 40 КЗпП); у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п. 6 ст. 40 КЗпП).

3. У разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п. 3 ст. 36 КЗпП) вихідна допомога виплачується в розмірі не менше двомісячного середнього заробітку.

4. Якщо власник порушує законодавство про працю, умови колективного і трудового договору, мінімальний розмір вихідної допомоги складає тримісячний середній заробіток. Працівник має право на отримання вихідної допомоги в такому розмірі і в разі розірвання строкового трудового договору і в разі розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк.

5. Встановлені ст. 44 КЗпП розміри вихідної допомоги є мінімальними. Колективним договором у межах повноважень підприємства, установ, організацій можуть встановлюватися вищі розміри вихідної допомоги. Однак практично ми б не рекомендували в колективних договорах встановлювати вищі, ніж встановлені в ст. 44 КЗпП мінімальні розміри вихідної допомоги. Вихідна допомога - це не різновид оплати праці. Скоріше, вона є обов'язковою виплатою, передбаченою п. 5.6.2 ч. 5.6 ст. 5 Закони "Про оподаткування прибутку підприємств". Тому там, де виплата вихідної допомоги не є для підприємства обов'язковою в силу законодавства, вихідна допомога може виплачуватися за рахунок прибутку, який залишився після оплати податків у розпорядженні платника податку на прибуток. Це ж стосується і вихідної допомоги, виплачуваної на підставі трудового договору в тих випадках, коли її виплата законодавством не передбачена.

6. До категорії вихідної варто віднести також допомогу, що виплачується працівникам, які належать до категорії I і II громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Вона виплачується в розмірі триразового середньомісячного заробітку при звільненні названих працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП (п. 7 ст. 20, п. 1 ст. 21 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"). Виплата допомоги проводиться за рахунок коштів підприємств із наступною компенсацією підприємствам цих витрат за рахунок бюджету.

Стаття 45. Розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)

На вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Якщо власник або уповноважений ним орган, або керівник, стосовно якого пред'явлено вимогу про розірвання трудового договору, не згоден з цією вимогою, він може оскаржити рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) до суду у двотижневий строк з дня отримання рішення. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення.

У разі, коли рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) не виконано і не оскаржено у зазначений строк, виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) у цей же строк може оскаржити до суду діяльність або бездіяльність посадових осіб, органів, до компетенції яких належить розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації.

Коментар:

1. Стаття, що коментується, зобов'язує власника або уповноважений ним орган розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації. Коли в Кодексі законів про працю вживаються слова "власник або уповноважений ним орган", то, як правило, мають на увазі саме керівника підприємства. У цій же статті керівник підприємства названий конкретно, а під власником мається на увазі цивільно-правовий власник, який прийняв на роботу керівника. Під уповноваженим ним органом у коментованій статті мають на увазі також відповідний орган, уповноважений управляти майном, яке є в державній чи комунальній власності.

2. Стаття 45 КЗпП і п. 9 частини першої ст. 38 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" виключають пред'явлення вимоги про розірвання трудового договору з іншими, крім керівників підприємств, установ, організацій, працівниками. Зокрема, не може бути розірвано трудовий договір з цієї підстави з заступниками керівників підприємств, установ, організацій, з керівниками структурних підрозділів підприємств, у тому числі відокремлених. Якщо організація не має статусу юридичної особи, її керівник не може бути звільнений на підставі ст. 45 КЗпП.

3. Текст Кодексу законів про працю звичайно не виходить за межі відносин, що складаються на підприємстві, в установі, організації. З урахуванням цього в ньому, зокрема, поряд з колективними договорами не згадуються угоди, як це робиться, наприклад, у законах "Про колективні договори і угоди", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Тому, коли в ст. 43, 431, 45 КЗпП вживається термін "профспілковий орган", то мається на увазі виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) чи профспілки, створеної працівниками даного підприємства.

Якщо колективний договір укладений представниками, обраними загальними зборами членів трудового колективу, ні вони, ні трудовий колектив не одержують права вимагати навіть за наявності відповідних підстав розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації.

4. Підставою пред'явлення органом профспілкової організації підприємства, установи, організації, профспілки, створеної працівниками одного підприємства, установи, організації, вимоги про розірвання трудового договору з керівником є порушення законодавства про працю, Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", ухилення від участі в переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, невиконання зобов'язань за колективним договором, інші порушення законодавство про колективні договори.

5. Вимогу про розірвання трудового договору з керівником може бути пред'явлено, якщо він "порушує" законодавство про працю. Це формулювання ст. 45 КЗпП і п. 9 частини першої ст. 38 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" допускає можливість пред'явлення вимоги про розірвання трудового договору з керівником уже при одноразовому такому порушенні. Не відповідало б закону твердження про те, що вимога про розірвання трудового договору з керівником може бути пред'явлена тільки за наявності вини керівника. З урахуванням стану законності в трудових відносинах, масового характеру затримок виплати заробітної плати варто зробити висновок про те, що ледве чи не більшість керівників підприємств, установ, організацій виявилися в стані нестійкого соціально-правового становища в зв'язку з можливістю пред'явлення вимоги про звільнення.

6. Ст. 45 КЗпП покладає на власника обов'язок розірвати трудовий договір на вимогу профспілкового органу. Це виключає можливість переведення керівника на іншу посаду, але не перешкоджає повторному прийняттю на роботу після звільнення (зрозуміло, на іншу посаду).

7. Закон надає право і керівникові, щодо якого висунуто вимогу про звільнення, і власникові (уповноваженому ним органу) оскаржити до суду висунуті вимоги. Граничний строк для звернення до суду - два тижні. При оскарженні такої вимоги в суді його виконання призупиняється "до винесення судом рішення" - так зазначено в частині другій ст. 45 КЗпП. Надалі питання про призупинення виконання оскарженої вимоги вирішується судом відповідно до загальних правил забезпечення позову (ст. 133 - 135 ЦПК), що застосовуються і до цієї категорії спорів.

8. Через неузгодженість законів ускладнюється чи навіть стає неможливою реалізація виборним органом первинної профспілкової організації права вимагати розірвання трудового договору з керівником підприємства чи організації, в яких функції власника стосовно керівника виконують збори (учасників господарського товариства, акціонерів, членів кооперативу чи колективного підприємства). Процедура скликання зборів досить складна, внесення питань до порядку денного зборів також ускладнене. Нарешті, ніхто примусово на збори не може бути приведений, а без присутності на зборах повноважної кількості учасників господарського товариства, членів кооперативу чи колективного підприємства рішення про звільнення керівника не може бути прийнято.

9. Частина третя ст. 45 КЗпП встановлює механізм забезпечення вимоги виборного органу первинної профспілкової організації про звільнення керівника. Якщо вимогу виборного органу не виконано у строки, встановлені частиною другою ст. 45 КЗпП, цей орган вправі оскаржити до суду дії чи бездіяльність посадової особи чи органу, який не виконав обов'язок розірвати трудовий договір з керівником.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: