В психологічній науці

Проблематику самосвідомості досліджували багато вітчизняних і зарубіжних психологів. У вітчизняній психологічній школі дослідження в основному концентрувалися навколо двох груп питань, перша з яких - вивчення загальнотеоретичних і методологічних аспектів становлення самосвідомості в контексті більш загальної проблеми становлення та розвитку особистості; друга - більш спеціальні питання, передусім пов'язані з особливостями самооцінок, їх взаємозв'язком з оцінками оточуючих. Цим питанням приділили свою увагу такі дослідники, як Б.Г. Ананьєв, А.А. Бодальов, Л.І. Божович, О.М. Леонтьєв, А.Г. Спиркин, В.В. Столін, С.Л. Рубінштейн, І.І. Чеснокова та ін. Окремо слід виділити роботи І.С. Кона, в яких були вдало синтезовані філософські, загальнопсихологічні, соціально-психологічні та історико-культурні аспекти проблематики вивчення самосвідомості, і які відкрили нові сфери цієї, мабуть, однією з найстаріших областей дослідження психологічної науки. Зарубіжна література з цієї проблематики також надзвичайно багата і різноманітна - ці питання так чи інакше зачіпають у своїх роботах Р. Бернс, У. Джеймс, К. Роджерс, В. Франкл, З. Фрейд, Е. Еріксон та т.д.

Проблема сутності самооцінки нерозривно пов'язана з розумінням її природи й генезису. Як відзначає І.С. Кон, вже психологи 19 століття "чудово розуміли, що людина живе в суспільстві і залежить від нього". Але суспільство мислилося ними лише як умова, зовнішнє середовище розвитку особистості. Звідси виникала неможливість відповіді на питання, що спонукає людину до саморефлексії, які критерії її самооцінки і чому вона загострює увагу на одних аспектах власного досвіду за рахунок інших. З'ясування того, що будь-який опис, фіксація тієї чи іншої якості містить у собі момент оцінки й порівняння, а конкретний зміст і значущість цих оцінок змінюється залежно від соціальних і психічних умов, спонукало психологів до розуміння їх соціальної природи. Однак проблема взаємозв'язку становлення "Я" і Самооцінки з міжособовими відносинами по-різному вирішувалася в психологічних теоріях і дослідженнях.

Вперше проблема "Я-концепції" як особливого психічного утворення в структурі самосвідомості була виділена і охарактеризована В. Джеймсом. Глобальне, особистісне "Я" (Self) він розглядав як подвійне утворення, в якому водночас поєднуються "Я-свідоме" - чистий досвід та "Я-як об'єкт" - зміст цього досвіду. Надалі, другу половину глобального "Я" стали називати "Я-концепцією" чи "Я-образом". Зокрема, в 50-х роках представники гуманістичної психології А. Маслоу, К. Роджерс та ін., розглядаючи проблему цілісності людського "Я" та його особистісного самовизначення в соціальному середовищі, ввели поняття "Я-концепції".

Результатом процесів самосвідомості можна вважати Я-концепцію. Поняття "Я-концепція" з'явилося в 1950-е рр. в руслі гуманістичної психології, представники якої прагнули до розгляду цілісного, унікального людського "Я".

По суті, як стверджує один з найбільш відомих дослідників феномена Р. Бернс, всі дослідження Я - концепції так чи інакше спираються на теоретичні положення, зводяться до 4 основних джерел:

- Основоположні підходи У. Джеймса.

- Символічний інтеракціонізм Ч. Кулі і Дж. Міда.

- Уявлення про ідентичність, розвинені Е. Еріксоном.

- Феноменалістіческій психологія К. Роджерса.

Проблема Я - концепції, звісно ж, обговорювалася і в інших роботах, але саме ці концептуальні підходи дозволили створити найбільш продуктивні системи понять.

Очевидно, що в багатьох психологічних теоріях Я - концепція є одним з центральних понять. Разом з тим до цих пір не існує ні її універсального визначення, ні єдності в термінології. Ясність у цю ситуацію вдалося внести одному з найбільш відомих сучасних авторів у галузі Я - концепції Р. Бернсу. Схему Я - концепції, розроблену цим дослідником, я наводжу нижче в роботі (див. Рис. 1 роботи). Ця схема на сьогоднішній день є практично загально прийнятою.

Р. Бернс визначає Я - концепцію як "сукупність всіх уявлень людини про саму себе, сполучену з їх оцінкою". [2, с.11] У цьому визначенні нескладно бачити, що Я - концепція включає у собі описову й оцінну складові, а образ і оцінка свого Я розташовують індивіда до певної поведінки; а це наводить на думку про схожість Я - концепції з установкою, структура якої, як відомо, також включає когнітивну і емоційно-оціночну складові. [3, с.33-49]

Саме тому, ряд дослідників, у тому числі і Р. Бернс, розглядають Я - концепцію як динамічну систему установок особистості, спрямованих, в даному випадку, на себе.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: