Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Порівняння акцентуаци та психопатії. Акцентуація характеру Психопатія Найбільш яскраво проявляється у підлітковому віці




 

  Акцентуація характеру Психопатія
  Найбільш яскраво проявляється у підлітковому віці, а далі має тенденцію до компенсації і згла­джування Своєрідно проявляється у кожному віковому періоді; за відсутності лікування мас тенденцію до загострення
2. Ускладнює адаптацію лише у певних ситуаціях Зумовлює дезадаптацію неза­лежно від особливостей ситуації
3. Збережена критичність дає мож­ливість усвідомити власні проб­леми, інтернально локалізувати їх (у собі: "винен я сам") і ком­пенсувати шляхом уникнення або трансформації психотравму-ючих ситуацій Знижена критичність призво­дить до екстернальної ("винні інші") локалізації проблем, неспроможності усвідомлення своєї ролі в їхньому виник­ненні, нездатності до довіль­ної саморегуляції
4. Порушення поведінки зумовлені дією сильної або тривалої психо­логічної травми, стресової ситуації Порушення поведінки часто виникає без видимих причин

Найбільш поширені класифікації акцентуацій розроблені К. Леонгардом та А. Лічко. В основі типології акцентуацій ха­рактеру лежить своєрідність поведінки індивіда у різних ситуа­ціях. Тип акцентуації залежить від властивостей нервової систе­ми у поєднанні з особливостями виховання. Розглянемо коротку характеристику типів за А. Лічко (див. табл. 5).

Серед названих типів схильність до соціальної дезадаптації і психопатії, за результатами досліджень А.Є.Лічко (табл. 5), може виникнути у гіпертимного, лабільного, сенситивного, ши-зоїдного, епілептоїдного, істероїдного, нестійкого. При цьому можливість делінквентної поведінки відмічається з високою ві­рогідністю у нестійкого, епілептоїдного, істероїдного, з меншою вірогідністю — у шизоїдного та гіпертимного типів. Підлітки із сенситивною та психастенічною акцентуацією до делінквентної поведінки взагалі не схильні. Циклоїди здатні на епізодичні асо­ціальні вчинки під час гіпертимної фази. Асоціальність шизоїдів проявляється вже тоді, коли відхилення характеру досягає сту­пеня психопатії. У нестійкого, істероїдного, гіпертимного типів делінквентність може розвиватись на фоні акцентуації характеру. Кожному типу психопатії та акцентуації, як відмічає А. Є. Лічко, притаманні свої особливості та мотиви делінквентної поведінки.


Психолого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

Таблиця 5 Характеристика типів акцентуацій за А. Лічко

 

  Тип акцен­туації Головна риса Умови, що загрожують дезадаптації
1. Ппертимний Нестримна активність, прагнення до лідерства Самотність, регламенто­ваний режим, обмеже­ність активності, моно­тонність діяльності
2. Циклоїдний Коливання настрою від підвищеного до депресив­ного У фазі пригніченого настрою: невдачі і кон­флікти, зміни життєвих стереотипів. У фазі активності несприятли­вими є ті ж самі умови, що й для гіпертимів
3. Лабільний Мінливість настрою, чутливість до міжособис-тісних взаємин Емоційне відторгнення, втрата рідних
4. Сенситивний Висока вразливість, зани­жена самооцінка Несправедливе звину­вачення, недоброзич­ливе ставлення
5. Психасте­нічний Нерішучість, тривожність Необхідність швидко приймати рішення, від­повідати за когось
6. Астеноневро-тичний Підвищена втомлюва­ність, дратівливість, зане­покоєння станом власного здоров'я Великі розумові наван­таження, особливо в умовах змагань
7. Шизоїдний Замкнутість, самоізоля­ція, недостатність інтуїції та емпатії, схильність до фантазування Необхідність встанов­лення неформальних емоційних контактів
8. Епілептоїд-ний Схильність до наростання роздратованості, емоцій­них спалахів та злобно-тужливого настрою, інерт­ність психічних процесів Зміна обстановки
9. Істероїдний Егоцентризм, прагнення знаходитись у центрі уваги Ігнорування з боку ін­ших
10. Нестійкий Слабкість волі, імпуль­сивність, прагнення до розваг Відсутність зовнішнього контролю
  Конформний Залежність поведінки та суджень від оточення Зміна життєвих стерео­типів, перебування в асо­ціальному середовищі

Модуль 111

Так, нестійкий підліток у пошуках задоволення схильний до бродяжництва, крадіжок, що дають можливість дістати засоби для розваг. Піки порушень поведінки припадають на періоди, пов'язані зі зміною умов навчання (перехід від початкової ланки до пред­метного навчання, закінчення навчання у школі). Делінквентність цього типу супроводжується ранньою алкоголізацією.

У істероїдів відмічається особлива схильність до дрібних крадіжок, шахрайства, викликаючої манери поводження у сус­пільних місцях. їхні правопорушення часто зумовлені потребою привернути до себе увагу.

Епілептоїди бувають схильними не лише до крадіжок, а й до бійок, які можуть бути досить жорстокими. Вони одержують задоволення від самих протиправних вчинків та їхніх наслідків для жертв.

Серед шизоїдів зустрічаються "символічні" крадіжки: за­для встановлення справедливості, поповнення колекції, при­власнення речей, що належать об'єкту таємного обожнювання. Делінквентна поведінка у них виникає пізніше — у 15-16-ти-річному віці.

Антисоціальна поведінка гіпертимів найчастіше починаєть­ся у 10-12-тирічному віці і мотивується прагненням престижнос­ті, демонстрації своєї сміливості та унікальності.

Адиктивна поведінка найчастіше зустрічається у осіб з епі-лептоїдним та нестійким типами акцентуації характеру. Саме їм фізична залежність загрожує вже в підлітковому віці. За даними А. Є. Лічко найбільша психологічна схильність до алкоголіза­ції, яка супроводжується відсутністю "психологічних бар'єрів" щодо вживання спиртного спостерігається у осіб гіпертимного та нестійкого типів, а виразна негативна установка відмічається у сенситивного та шизоїдного типів.

Мотивацією вживання психоактивних речовин у нестійкого типу виступає прагнення до ейфоричних станів. Епілоптоїдні підлітки швидко стають залежними від алкоголю чи нарко­тиків. Потяг набуває у них інстинктивного компульсивного (нав'язливого) характеру. Психоактивні речовини викликають у них дисфорію, агресію, розгальмування потягів. Істероїди схильні перебільшувати свою алкоголізацію, зображати з себе "алкогольного естета і знавця". Проте, бажаючи довести компа­нії, що можуть всіх "перепити", вони ризикують дійсно перетво­ритись на адиктів. Прагнення пізнання та задоволення штовхає на вживання токсичних речовин гіпертимів, проте залежними вони не стають, зупиняє їх напевно широке коло інтересів та плани на майбутнє. Шизоїди можуть використовувати алкоголь як своєрідний допінг, який полегшує контакти з іншими людь-


ІІсиха/юго-педагигічна корекція тдхшіень і/ поведінці дітей

ми, знімає напруження при спілкуванні, проте у фізично за­лежних вони не перетворюються. Конформні підлітки вживають алкоголь або наркотики під впливом референтної групи.

Демонстративна суїцидна поведінка, заданими А. Є. Лічко, найчастіше зустрічається у осіб з істероїдним, ітероїдно-нестійким та істероїдно-гіпертимним тинами акцентуації, до афективної суїцидної поведінки схильні індивіди з лабільною та лабільно-істероїдною акцентуацією, а дійсна готовність до самогубства відмічається у сенситивного, та циклоїдного типів.

Отже, у кінцевому результаті особливості адаптації та роз­витку індивіда визначаються співвідношенням двох чинників — соціального та біологічного.

Якщо вища нервова діяльність та психічний стан є повно­цінними у дитини, а сама вона виховується у сприятливих со­ціальних умовах, то це забезпечує її нормальну адаптацію і роз­виток. Порушення вищої нервової діяльності та психіки можуть бути компенсовані за умови врахування у виховному процесі індивідуальних особливостей дитини та ЇЇ проблем. Незадовільні соціальні умови загострюють нервово-психічні розлади і призво­дять до патології і до важковиховуваності.

Несприятливий соціальний вплив, відсутність необхід­них умов для розвитку та соціалізації зумовлюють соціально-педагогічну занедбаність, яка може проявлятись як на кількіс­ному, так і на якісному рівнях. Занедбаність, що має кількісний характер, проявляється лише на поведінковому рівні. Девіації такої дитини виступають як пристосування до асоціального ото­чення. Зміна середовища порівняно легко знімає прояви важко­виховуваності. Якісний характер занедбаності означає форму­вання негативних особистісних новоутворень (власне важковихо­вуваності) і психологічної готовності до девіантної поведінки.

5. Психолого-педагогічна корекція девіантної поведінки школярів у навчально-виховному процесі

Профілактика та корекція девіантної поведінки повинна здійснюватись у форматі соціальної, педагогічної, психологіч­ної, медичної, юридичної роботи. Ефективність попередження га усунення девіацій значною мірою залежить від систематичної узгодженої діяльності відповідних служб, від чіткого усвідом­лення кожним спеціалістом, залученим до цієї роботи, своєї ролі й функцій. Згубними у справі запобігання проблем, пов'язаних


Модуль III

з девіантною поведінкою, можуть бути спорадичність роботи, безвідповідальність, непрофесійність, спроби деяких спеціаліс­тів брати на себе функції інших служб.

Профілактичною та корекційною роботою повинні бути охо плені усі сфери соціальної взаємодії школяра. Відповідна робо­та повинна проводитись з батьками, педагогами, учнівськими групами.

О. В. Змановська відмічає, що психолого-педагогічна допо­мога особам з девіантною поведінкою має два основних напрям­ки. Це превенція (попередження, профілактика) та інтервенція (подолання, корекція, реабілітація).

5.1. Превенція девіантної поведінки

Профілактика девіантної поведінки передбачає систему загаль­них та спеціальних заходів на різних рівнях соціальної організа ції: загальнодержавному, правовому, суспільному, економічному, медико-санітарному, педагогічному, соціально-психологічному Умовами успішної профілактичної роботи вважають її комплек­сність, послідовність, диференційованість, вчасність.

Всесвітня організація охорони здоров'я пропонує виділяти первинну, вторинну, третинну профілактику девіацій. Первинна профілактика спрямована на усунення несприятливих чинників, які зумовлюють певне явище, а також на підвищення стійкості особистості щодо впливу щодо цих чинників. Завданням вторинної профілактики виступає раннє виявлення та реабілітація нервово-психічних розладів та робота з "групою ризику", наприклад, з учнями, які мають виразну схильність до формування девіантної поведінки без проявів такої у даний час. Третинна профілактика вирішує такі спеціальні завдання, як лікування нервово-психічних розладів, що супроводжуються порушеннями поведінки. Третинна профілактика також може бути спрямована на попередження ре­цидивів у осіб з уже сформованою девіантною поведінкою.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных