Поняття і види референдумів

Особлива роль у системі народовладдя в Україні належить референдумові, як найбільш органічній і природній формі народовладдя. Поняття «референдум» походить від латинського «referendum», що означає «те, що має бути повідомлено».

Прийнято вважати, що перший в історії людства референдум був проведений у Швейцарії ще у 1439 р. Нині інститут референдуму закріплений в конституціях та інших нормативно-правових актах багатьох країн: Швейцарії, Франції, ФРН, США, Данії, Італії, Іспанії, Швеції, Норвегії та ін.

В теорії конституційного права (як національного, так і зарубіжного) визначення референдуму не завжди однакове. Найчастіше референдум ототожнюють з описуванням громадської думки, з плебісцитом. Іноді референдум називають будь-яке голосування виборців незалежно від його наслідків.

Справді, за своєю суттю референдум, як і інші форми народовладдя – вибори, народне обговорення і опитування, є правом реальної суверенної і верховної волі народу, проте за своїм змістом і формою здійснення, тобто за предметом і методом правового регулювання референдум істотно відрізняється від інших форм народовладдя. Волевиявленням народу у вигляді результатів голосування стверджується або ні винесений на референдум закон чи рішення. Це дає підстави характеризувати референдум як нормотворчу форму народовладдя.

Відповідно до ст. чинного Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» референдум – це спосіб прийняття громадянами шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.

Роль референдумів в регулюванні суспільних відносин визначається з огляду на їхні соціальні функції.

По-перше, референдум є одним із основних інструментів реалізації права народного суверенітету і легітимізації владних рішень. Легітимізація рішень здійснюється як шляхом прийняття закону або рішення під час референдуму, так і шляхом підтвердження рішень органів державної влади з питань, що належать до виняткової компетенції референдумів через надання вищої юридичної сили в обох випадках законам та рішенням. Певний рівень легітимізації прийнятих рішень витримується і при проведенні консультативних референдумів, оскільки, за законом, їхні результати розглядаються і враховуються державними органами при прийнятті рішень.

По-друге, референдум є однією з основних форм реалізації права національного суверенітету, оскільки, за умов виконання певної конституційної процедури щодо всеукраїнського референдуму і виконання вимог закону щодо місцевих референдумів, громадяни України, представники певної нації і народності нашої країни можуть ініціювати проведення того чи іншого референдуму з питань, пов’язаних з конституційним чи законодавчим регулюванням їхніх національних прав і свобод.

По-третє, референдум є одним із способів формування громадської думки.

По-четверте, за умов демократичного суспільства референдум може бути використаний народом як противага рішенням органів державної влади та місцевого самоврядування, що не задовольняють інтереси громадян.

Запровадження в Україні порядку проведення референдумів за народною ініціативою створює правові гарантії здійснення прямого народовладдя.

Виясненню специфічних особливостей референдумів, а також визначенню їх ролі при регуляції суспільних відносин сприяє аналіз видів референдумів.

Враховуючи світовий і національний політичний досвід та теоретичні здобутки науки конституційного права, Конституція, а також Закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», передбачають наступні види референдумів. За територіальною ознакою референдуми поділяються на:

1) всеукраїнський;

2) місцевий, причому останній має два підвиди:

а) референдум, що провадиться у межах Автономної Республіки Крим;

б) референдум, що провадиться у межах інших адміністративно-територіальних одиниць.

Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою або Президентом відповідно до їх повноважень. Згідно із ст. 73-85 Конституції виключно Верховна Рада призначає всеукраїнський референдум з питання про зміну території України, Президент, згідно з ч. 6 ст. 106 Конституції, призначає всеукраїнський референдум щодо внесення змін до Конституції відповідно до ст. 156 цієї Конституції і проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою.

Місцеві референдуми призначають відповідні ради з питань, що належать до їх компетенції.

Наступна класифікація видів референдумів пов’язана з предметом референдуму. Теоретично предмет референдуму – це питання, вирішення якого відбувається шляхом народного голосування. В даному разі залежно від предмету розрізняють наступні референдуми: обов’язкові та факультативні.

Обов’язкові мають місце у випадках, коли з псих питань рішень окрім народного голосування, причому законом завжди чітко окреслено коло цих питань. 1 грудня 1991 р в Україні відбувся перший всеукраїнський референдум, який був обов’язковим в питанні про проголошення незалежності України, виходячи з положень Закону про всеукраїнський та місцеві референдуми щодо реалізації права народу України на самовизначення. Згідно із ст. 73 Конституції, нині виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України. Після прийняття Конституції предмет обов’язкового референдуму значно розширився. Відповідно до положень ст. 156 Конституції, обов’язкового затвердження всеукраїнським референдумом потребує законопроект про внесення змін до розділу І «Загальні засади», розділу ІІІ «Вибори. Референдум» і розділу XІІІ «Внесення змін до Конституції України».

Наведені випадки є прикладом абсолютного обов’язкового референдуму, проте теорія конституційного права розрізняє ще й відносно обов’язкові референдуми. Так, за Конституцією Швейцарії, в разі, коли одна із палат Федеральних Зборів винесе постанову по загальний перегляд Конституції, а інша палата з цим не погодиться, питання перегляду Конституції виноситься на референдум. Тут йдеться не про зміст перегляду, а лише про необхідність його як умовного факту.

Факультативні референдуми – це референдуми, проведення яких можливе, проте не обов’язкове. Призначення референдуму в такому разі залежить від рішення органів, компетентні призначити референдуми, а також від наявності іншої ініціативи проведення референдуму, передбаченої законодавством.

У практиці зарубіжних країн є ще й такий різновид факультативного референдуму, який проводиться після прийняття відповідного закону вищим представницьким органом країни. Так, у законодавстві Швейцарії передбачене правило, за яким для проведення референдуму необхідно протягом 90 днів після прийняття закону парламентом зібрати 30 тис. підписів громадян, які виступають проти цього закону. Із 1944 по 1963 рр. тут проведено 20 таких референдумів, причому 8 законів було затверджено, а 12 – відхилено. В середньому через процедуру факультативного референдуму тут проходить майже 3 % законопроектів.

Наприклад, в Італії та Австрії проведення референдуму передбачене регламентами їхніх парламентів як факультативних стадій після прийняття законів. Можливо, і в нашому законодавстві варто передбачити проведення референдуму в формі так званого «народного вето», коли народові надається можливість скасувати повністю або частково вже прийнятий законодавчий акт. Закон вважатиметься прийнятим, якщо у визначений термін не будуть подані заперечення від певної кількості виборців. Це посилить роль референдуму як гарантії прав народу у законотворчості.

В українському законодавстві передбачено спеціальні предмети та переліки питань, що виносяться на всеукраїнський та місцеві референдуми. Так, ст. 3 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» окреслює предмет всеукраїнських факультативних референдумів, до якого зараховано:

- затвердження Конституції України, її окремих положень та внесення до Конституції змін і доповнень, окрім тих, що вимагають обов’язкового референдуму;

- прийняття, зміна або скасування законів України чи їхніх деяких положень;

- прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції та інших правових актів.

З цього переліку видно, що коло питань, які виносяться на всеукраїнський референдум, обмежене нормотворчою сферою. На всеукраїнський референдум можуть виноситися лише загальнодержавні питання.

Проте правовий режим проведення референдумів передбачає, що поряд з питаннями, які складають предмет всеукраїнських, обов’язкових і факультативних референдумів, є питання, з яких референдум взагалі не допускається, оскільки для їх вирішення потрібні професійні знання, досвід та інші передбачені законом підстави. У зв’язку з цим у ст. 74 Конституції зазначено, що референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Законом про всеукраїнський та місцеві референдуми передбачається, що на всеукраїнський референдум не виносяться питання, віднесені законодавством України до відання органів суду і прокуратури; питання амністії і помилування; питання про вжиття державними органами України надзвичайних і невідкладних заходів щодо охорони громадського порядку, захисту здоров’я та безпеки громадян; питання, пов’язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції Верховної Ради, Президента та Кабінету Міністрів.

За змістом предмету всеукраїнські референдуми поділяються на:

- конституційні, коли шляхом референдуму вирішується питання прийняття, затвердження або зміни Конституції;

- законодавчі, коли народним голосуванням вирішуються питання, пов’язані з прийняттям, затвердженням, зміною законів.

До останніх належать, як правило, також референдуми щодо прийняття, зміни або скасування інших правових актів.

Якщо референдум проводиться з одного і того самого питання кілька разів, то за часом треба розрізняти:

1) повторний референдум з означеного питання проводиться у такому разі, якщо під час проведення всеукраїнського або місцевого референдуму були допущені грубі порушення законодавства про референдуми, Верховна Рада України у місячний строк, а відповідний орган місцевого самоврядування – у 15-денний строк можуть призначити повторний всеукраїнський або місцевий референдум на всій території республіки, відповідної адміністративної одиниці або її частини;

2) новий (всеукраїнський) референдум з питань, що раніше виносились на референдум, може бути проведено не раніше як через 5 років, а місцевий – не раніше, як через рік від дня попереднього референдуму з цих питань.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: