Культура мовлення під час дискусії

Дискусія — форма колективного обговорення, мета якої — виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв’язання проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальиий поштовх пробуджує бажання активно мислити.

Організація дискусії передбачає три етапи: підготовчий, основний та заключний.

Наше життя так чи інакше містить різні форми прояву суперечок та дискусій. Особливе значення мають професійні дискусії, які мають призводити до вирішення певних професійних питань і т.п. У зв’язку з цим виникає питання правильного ведення дискусій. Це в першу чергу стосується психології ведення дискусії, логічної та мовної культури дискусій.

Основні правила дискусії.

1. Всі відкрито висловлюють свої думки.

2. Всі точки зору повинні поважатися.

3. Слухайте інших не перебиваючи.

4. Не говоріть занадто довго та занадто часто.

5. Водночас говорить лише одна особа.

6. Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків.

7. Не критикуйте себе та інших.

8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

Важливе місце після логіки та організації дискусії має культура мовлення. Адже не так вже й багато людей у ході суперечки вміють дотримуватися елементарної культури мовлення. Це в першу чергу стосується використання необразливих, дипломатичних формулювань і т.п., це стосується вмінню висловлювати лаконічно свою думку, не припускатися двохзначного трактування своїх висловлювань і позицій.

Важливе місце також слід приділити часу виступів сторін, які ведуть дискусію. Не можна, щоб одна сторона мала більше часу для виступів.

Не можна, щоб хтось зі сторін переходив на силові методи ведення дискусії. Сила голосу – це ще не вирішення проблеми, це не наближення до найкращого розв’язання суперечки.

Не можна у жодному разі під час дискусій використовувати недозволені методи ведення суперечок: ображати один одного, натякати на якісь певні негативні сторони один одного, не маючи конкретних доказів чи відносячи до суперечки речі, які не мають логічного відношення до розглядуваних питань.

Мова і професія

Кожна національна мова — універсальна система, в якій живе національна душа кожного народу, його світ і духовність. Українська мова — невмирущий скарб істини, краси, благородства, знань, мистецтва. Сьогодні йдеться про розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин.

Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовної культури, а й пов'язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона — елемент соціальної сфери.

У сучасному житті по-новому розглядаються питання функції мови. Старий поділ на професії "інтелігентні” та "неінтелігентні” зникає. Основний критерій — знання свого фаху, рівень опанування професійною термінологією.

Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної й політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.

Ми стали свідками народження нових професій і формування їх мови. У зв'язку з упровадженням української мови на підприємствах та в установах помітно збагачується словник різних професій новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою і термінологією.

Знати мову професії — це вільно володіти лексикою свого фаху, нею користуватися.

Мовні знання — один з основних компонентів професійної підготовки.

Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання та діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.

Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в складній професійній ситуації та в контактах з представниками своєї професії.

Науково-технічний прогрес наповнив мову новими поняттями, що властиві різним професіям.

Професіоналізми виникають, коли та чи інша спеціальність чи фах, або вид занять не мають розвиненої термінології (мова мисливців, рибалок тощо).

Друга група професіоналізмів — це загальнозрозумілі слова, які, проте, не є літературними.

Знати мову професії — означає знати лексику, логіку вислову, структуру формулювань. Для ділових документів споріднених установ професіоналізми можливі й зрозумілі, але для міжвідомчих справ вони небажані.

До професіоналізмів належать слова, вжиті в особливому, специфічному значенні із якоїсь професійної сфери.

Часто слова означають наявність якихось ознак (якісний, кваліфікований). У деяких професійних колективах вони вживаються на позначення високого (найвищого) рівня тієї самої ознаки.

Що вища мовна культура, то менше буде можливостей для появи професіоналізмів, особливо в діловому мовленні.

Засмічують мову й недоречно вжиті слова, що давно вийшли з ужитку. Проте в мові документів законодавчого характеру трапляються такі, які в літературній мові вважаються застарілими, а в юридичних документах належать до активної лексики.

Застарілі слова в офіційних документах іноді вживаються з певною стилістичною метою, надаючи мові певної урочистості.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: