ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Легенда про дівчину Даринку та козака Брана).Вед. Про походження села існує легенда, записана від колишнього учителя історії нашої школи Завтура Віктора Федоровича. Легенда про дівчину Даринку та козака Брана). 2 вед. Пам'ять про ці героїчні і буремні часи живе не тільки в народних легендах, а й у поетичних творах наших земляків. Послухайте «Легенду про безсмертник» Людмили Чижової, української поетеси, яка народилася і виросла в Піщаному Броді. Стояла жінка, змучена, бліда, А хан сидів в парчових подушках, - Та я ось вже із квіткою прийшла, Дивився хан на зболене чоло Служебка вирвав глечика із рук, Якби можливо - віддала б життя, Вдивлялась у невільників вона, О, як сахнувся, й осадив коня, Набігла хмара на його чоло, Оце і все. Відтято по живому. У кожного по-своєму болить, Будь проклята оця земля поганська З нового ранку торг новий іде, У пеклі тім до тями ледь прийшла: Чекала, що ось-ось уже прийдуть Ніхто не віда, де ота межа Впізнала серцем, бо очима ні: - Моя дружино, доленько моя, Із вірою, що все-таки дійдуть, Окраса степу нашого, Безсмертник, 1 вед. Спочатку Піщаний Брід був військовим поселенням, та після ліквідації таких поселень жителів Піщаного Броду перевели в розряд удільних селян. На 1859 рік у селі налічувався 441 двір і проживало 2568 чоловік. В 1900 році тут налічувалося 1049 дворів і 5345 жителів. 2 вед. У другій половині 19 ст. було відкрито першу церковнопарафіяльну школу, яку відвідувало лише кілька дітей. А з 1894 року у селі діяла земська двокласна школа. В обох закладах троє вчителів навчали 133 хлопчиків і 29 дівчаток. 1 вед. Через те, що бажаючих вчитися було набагато більше, дітей до школи приймали за жеребками. У 1885 році на 4214 осіб тільки 228 знали грамоту, з них 20 жінок. У 1913 році земство відкрило 4-класну школу. Однак значна частина дітей залишалася поза навчанням. 2 вед. Під час Першої світової війни близько половини працездатних чоловіків з села мобілізувалися на фронт. Багато з них загинули, інші повернулися каліками. 1 вед. На початку 1919 року в селі відновлено Радянську владу. Кількість населення в Піщаному Броді на той час складає 12 тисяч чоловік. В 1924 році було створено перший колгосп «Шлях до комунізму». 2 вед. У 1918-19 р.р. на території нашого села відбувалися постійні сутички між військами Червоної армії та озброєними загонами українських повстанців. 1 вед. Цей період в історії Піщаного Броду пов'язаний з іменем легендарного «батька» Нестора Махна – засновника масового анархічного українського руху. У липні 1919 року махновці в’їхали в Піщаний Брід. Раптовою турботою батька стало весілля. Вибір впав на піщанобрідку Галину Кузьменко. 2 вед. Ця жінка відіграла важливу роль у житті Махна і багато в чому вплинула на розвиток махновського руху. Про знайомство Нестора і Галини розповідає Валерій Волковинський у своїй книзі «Нестор Махно: легенда і реальність». Зустріч їхня відбулась у приміщенні Гуляйпільської гімназії. Зайшовши туди у супроводі С. Лютого, Нестор, щоб продемонструвати свою ерудицію, почав вимагати в учительки якусь унікальну книгу, прочитану ним у Бутирці. Та відповіла, що видання настільки унікальне, що за межі бібліотеки не видається. "Батько", який не звик до заперечень, побагровів і почав ще настирливіше вимагати видання. Тоді Галина, яка теж утратила самовладання, так шпурнула книгу, що та полетіла на підлогу. Лютий нахилився було, щоб підняти її, але Махно зупинив його і наказав зробити це вчительці. Горда жінка відмовилася і зі зверхністю подивилася на повстанського ватажка. Коли ж той за звичкою схопився за кобуру, не злякалась, а з посмішкою сказала: - Культурна людина, яка себе поважає, не погрожувала б беззбройній жінці револьвером. А взагалі, я вас зовсім не боюся. Розлючений Махно підштовхнув Лютого до дверей і вийшов з бібліотеки. Через тиждень Махно відзначав свій день народження. У розпал гулянки несподівано з'явилась Галина з величезним тортом власного приготування і, привітавши "батька", вручила йому подарунок. Махно піднявся з-за столу і щиро подякував гуляйпільській вчительці. Він вмів бути люб'язним і щиросердним господарем, що й підкупало багатьох. "Батько" наказав одному з підлеглих розрізати торт, щоб дісталося по шматочку кожному гостю, а потім його власний оркестр, що складався з 20 музикантів-євреїв, заграв любиме "Яблучко". Танцював Нестор, як згадують очевидці, легко і вправно, не поступалася йому й темпераментна партнерша. Після цього "батько" наказав підлеглим продовжувати святкування, а сам з вчителькою залишив компанію. Наступного ранку під схвальні вигуки махновців він заявив, що відтепер Галина Андріївна Кузьменко - його дружина. Майже одразу повстанці почали називати її "матір'ю". 1 вед. В 1930 році в селі було відкрито лікарню, поштове відділення, збудовано міст через річку Чорний Ташлик, електростанцію. В селі діє МТС. До 1933 року було утворено 5 колгоспів: ім. Молотова, ім. Затонського, «Перемога», «Червона Зірка», «Вільне життя». 2 вед. Чорний слід залишив на нашій землі Голодомор 1932-33 років, що призвів до численних смертей. За свідками очевидців, які пережили Голодомор, у с. Піщаний Брід загинуло 416 осіб. Актові записи про смерть за цей період не збереглися. У 2008 році пошуковцями встановлено імена близько 70 осіб, які померли голодною смертю. (Пісня «Свіча») 1 вед. З січня 1935 року по 1956 рік Піщаний Брід стає районним центром. Напередодні війни в Піщаному Броді діяло 10 колгоспів, а машинному парку Піщанобрідського МТС налічувалося 90 тракторів і більше як 30 комбайнів, вантажні автомобілі, ґрунтообробні й збиральні машини. 2 вед. Коли почалася Велика вітчизняна війна, жителі Піщаного Броду разом з усім народом стали на захист Батьківщини. Понад тисячу чоловіків пішли на фронт. 2 серпня 1941 року в село увірвалися фашисти.». Кожен десятий житель села не повернувся з війни додому. За даними Книги пам’яті у тій страшній війні загинуло 873 жителі села. Урядові нагороди за участь у боротьбі з гітлерівською Німеччиною та японським імперіалізмом одержали 340 жителів Піщаного Броду.
2 вед. Піщанобрідці чинили рішучий опір ворогові. З 1942 року до березня 1944 на території Піщанобрідського району діяла підпільно-диверсійна група. її організатором був комуніст С. І. Коваленко. 2 вед. У складі антифашистської групи було багато жителів Піщаного Броду, Члени групи дезорганізовували роботу залізничного транспорту, пускали під укіс ешелони.
1 вед. На початку травня 1943 року окупанти зігнали до Піщаного Броду юнаків та дівчат Первомайського, Тишківського районів для будівництва залізниці Помічна-Умань. Праця молоді перетворилася на суцільний саботаж: до кінця року було проведено лише підготовчі роботи. Німецький підприємець зазнав великих збитків. 18 березня 1944 року радянська армія визволила Піщаний Брід від німецько-фашистських загарбників. 2 вед. 18 березня 1944 року радянська армія визволила Піщаний Брід від німецько-фашистських загарбників.
1 вед. Свято зберігають піщанобрідці пам'ять про односельців, що віддали своє життя за мир. Над братською могилою героїв громадянської та Великої Вітчизняної воєн встановлено пам’ятник. 2 вед. У 1967 році біля будинку культури споруджено монумент, на якому золотом викарбувано імена воїнів-земляків, що загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.
1 вед. Війна залишила трагічний слід у кожній українській родині. Про долю піщанобрідських жінок розповідає у поезії «Вдовине щастя» наш земляк, поет Григорій Сергійович Шаповал. Вдовине щастя В моєму Піщаному Броді Є рідний для мене куток, Його називають в народі «Циганка», а ще «Кисеток». Родившись у хаті убогій, Я перші давав там ростки, Дитинство моє босоноге Міняло тряпки на свистки. Я знав там усе: всі хатини І кожне весілля гучне, Хто вмер, хто родивсь, де хрестини. І знали усі там мене. Там вперше я сльози вдовині, Мов перші гіркоти ковтнув, Бо Дар’ю, Федору, Ярину, Фросину Я в розпачі бачив і чув. Вони не напились уволю Медового щастя сповна, Коли чоловіків, мов долю, Забрала проклята війна. Вони в перемогу ридали, Та мали надію ще десь, Шукали, терпіли, чекали – Все вірили в чудо якесь. Але перемита роками Німа і холодна кровать В своєму тяжкому чеканні Втомилася милого звать. Шраміли на серці події, Яснішало все здалени. Вдовині засохлі надії Воложили дочки й сини. І втомлена радість із жита Носила вдові колоски, Журливі дороги прожиті Лягли серебром на виски. У праці і в дітях їм доля Зітхання й натхнення дала. Не було лиш щастя доволі, Любові, пошани й тепла. Та певен я, скоро на хатах Вдовиних таблички приб’ють: «Живе тут з війни вдова-мати…» І ім’я Ярини назвуть, Або назвуть тітку Федору, Фросину Сестру мою Дар’ю назвуть. Хай знають потомки, що в горі Вони можуть гори звернуть. І, може, мене на хрестини Вдовині сини позовуть, Бо Дар’ї, Федори, Ярини, Фросини В моєму селі ще живуть. 2 вед. Чим же зараз живе наше село? Частина жителів зайнята сільськогосподарським виробництвом, вирощують хліб. Адже за роки земельної реформи на території села виникли і функціонують численні агроформування, фермерські господарства. 1 вед. Інша частина зайнята в соціальній сфері. У селі функціонують 2 загальноосвітні школи, школа-інтернат, аграрний ліцей, будинок культури, бібліотека, дитячий садок, дільнична лікарня, відділення зв’язку, магазини. 1. (Синецька І.)Село моє – це наша велика родина, Наше коріння і Батьківщина Це наша сповідь і турбота, Батьків моїх щоденная робота. Село моє, ти радість, ти доля моя, Єдина для нас ти земля. Розкішний вінок ти із рути і м’яти, Як же тобі пісень не співати. (Пісня «Село моє»)
2 вед. А ще наше село відоме джерелом із цілющою водою, названим на честь Святого Георгія Побідоносця. Місцеві жителі знали про нього давно, завжди вважали його цілющим і називали Георгіївським, але в 50 -ті роки 20 століття над джерелом побудували ферму, використовували воду для худоби, і джерело поступово вичерпалося, «відмовилося давати воду» 1 вед.. Згадали про джерело кілька років тому: рибалки, у яких закінчилася питна вода, вирішили пошукати криничку і, якщо пощастить, набрати трохи води. Але коли знайшли джерело, то виявилося, що вода тече як з-під крана. Ці ж рибалки розчистили нижній басейн, що виявилося зовсім не складно - збереглася кам'яна кладка- ніби тільки й чекала людей, - і поставили залізну трубу, щоб було зручніше набирати воду, а потім розповіли про своє відкриття всім іншим. 2 вед. Існує легенда про те, чому джерело називають Георгіївським. 1 вед. Жив колись у нашому селі один благочестивий чоловік, коваль. Такого майстра, як він, не було на всі довколишні села. Умів чоловік не тільки коня підкувати, а й робити дивовижні квіти із заліза, та такі, що не можна було їх відрізнити від справжніх. Одного дня сталося лихо: коваль несподівано осліп, а сліпота для коваля - це втрата професії. Чоловік щодня молився, і одного разу вночі йому приснився Святий Георгій Побідоносець, який порадив іти на той берег, знайти джерело, пити з нього воду і омивати очі. Легенда говорить, що через місяць до коваля повернувся зір, і з тих пір джерело почали називати Георгіївським. 2 вед. Їдуть до цього джерела люди не тільки із навколишніх сіл, а й з усієї області, а також із сусідньої, Миколаївської. Біля джерела можна почути цікаві розповіді про цілющу силу води, Про те, як лікує вона і від застуди, і від ревматизму, і від інших хвороб. 1 вед. Говорять, що за своїми властивостями вона не поступається святій воді з Почаївської Лаври. Наукова експертиза показала, що у воді підвищений вміст кальцію та іонів срібла. А ще вона просто дуже смачна. 2 вед. Ми хочемо пригостити Вас, дорогі гості, цілющою Георгіївською водою. Нехай вона надасть вам сили, здоровя, зміцнить Ваше тіло і розум. Пригощайтеся. 1. Село моє, батьківський краю! Ти колиска дитинства мого. Я ціную, люблю, поважаю Батьківщину народу свого. 2. Чебрецем пахнуть скали і кручі, Хлібосольний мій люд, говіркий. Славні свята, а будні кипучі, Літній степ, як кохання терпкий. 3. Люди щирі, трудящі і мужні. І свята в них любов до землі. А до пісні охочі і дружні, Хоч не сходять з їх рук мозолі. 4. Не шукаю я іншого раю, В Бога щастя для тебе молю. Я завжди до нього вертаюсь, Бо село я довічно люблю. (Пісня «Це край, де я родилась і живу»)
Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|