Емоції та почуття, їх характеристики, види.

Часто слова «емоція» та «почуття» використовують як синоніми. Проте ці поняття необхідно відрізняти. Почуття - це внутрішнє відношення людини до того, що відбувається в її житті, що вона пізнає або робить, яке переживається в різноманітній формі. А емоція, в більш вузькому значенні, - це безпосереднє, тимчасове переживання якогось певного більш постійного почуття.

ЕМОЦІЇ - безпосередні, ситуативні переживання якогось більш менш постійного почуття. Так, емоція це не любов, наприклад, до живопису, а той стан захвату, який виникає в людини, коли вона дивиться на витвори цього мистецтва.

Звернемося до почуттів. У порівнянні з емоціями почуття є більш стійкими психічними явищами, що мають чітко виражений предметний характер. Почуття завжди відноситься до когось чи до чогось та виражають відношення до цього людини. Виникають почуття у результаті узагальнення емоційного досвіду. З’являються почуття пізніше, ніж ситуативні емоції, та залежать від виховних впливів більше ніж емоції. Тепер же вони, а не безпосередньо події. що відбуваються, надають певного емоційного забарвлення переживанням людини. Наприклад, почуття відповідальності виховательки дитячого садка за доручених їй дітей забарвлює всі її емоційні переживання, пов’язані з ними: радість за досягнення малюків, тривога за їх здоров’я, тощо.

Як ми бачимо, емоції та почуття тісно пов’язані один з одним. Для свого виникнення і прояву почуття потребують емоцій, тобто емоція – це фаза виникнення і протікання почуттів. А почуття виступають фазою розкриття, виявлення і прояву емоцій. На емоціях, як на безпосередніх переживаннях, формується ставлення. А почуття і є саме ставленням.

Одним з найбільш загальних є поділ емоцій (в залежності від модальності переживання) на позитивні, негативні та нейтральні.

Різні дослідники по різному класифікують емоції в залежності від сфери явищ, що визначають їх виникнення.

Пригадуєте, ми вже трохи про них говорили. Тут ще потрібно відмітити, як саме відбувається такий поділ. Якщо певні предмети, явища оточуючого світу відпоповідають нашим потребам,вони викликають в нас позитивне відношення та, відповідно, виникають позитивні емоції. Якщо ж те, що відбувається не не відповідає нашим потребам, то виникає негативне відношення та негативні емоції. Існують й інші класифікації емоцій.

Наступний поділ емоцій відбувається за характером впливу на організм. Тут виділяють стенічні та астенічні емоції.

СТЕНІЧНІ ЕМОЦІЇ (від грецького слова “стенос’- сила) підвищують активність,енергію та життедіяльність, викликають підйом та бадьористь. Це радість,захоплення, ненависть.

АСТЕНІЧНІ ЕМОЦІЇ (від грецького слова “астенос’- слабкість, безсилля) зменшують активність та енергію людини, пргнічують життедіяльність. Це пригніченість, смуток, туга.

Наступна класифікація є однією з найбільш повних. Вона була розроблена Б.І. Додоновим. У ній виділяють наступні види емоцій:

АЛЬТРУІСТИЧНІ ЕМОЦІЇ. Виникають на основі потреби у співпраці, допомозі іншим людям: бажання приносити людям щастя і радість,хвилювання за долю кого-небудь і т.д.

КОМУНІКАТИВНІ ЕМОЦІЇ – виникають на основі потреби у спілкуванні. Це почуття симпатій, прихильності, і т.д.

ГЛОРИЧНІ ЕМОЦІЇ (від лат. “слава’), пов’язані з потребою в самотвердженні і славі: почуття гордості, переваги.

ПРАКСИЧНІ ЕМОЦІЇ, що викликаються діяльністю, її змінами, успішністю чи неуспішністю, труднощами здійснення: захоплення роботою, приємна втома, приємне задоволення від того, що справу зроблено.

ПУГНІЧНІ ЕМОЦІЇ (від лат. “боротьба’), визначаються потребою у безпеці, інтересом до боротьби: почуття спортивного азарту, спортивна злість.

РОМАНТИЧНІ ЕМОЦІЇ: устремління до всього незвичайного, таємного: почуття містичного, почуття особливої значущості того, що вібувається.

ГНОСТИЧНІ ЕМОЦІЇ (від грецьк. “знання’), пов’язані з потребою в пізнавальній гармонії: бажання проникнути у сутність явищ, подив при зіткненні з проблемою, радість відкриття істини.

ЕСТЕТИЧНІ ЕМОЦІЇ, пов’язані з ліричними переживаннями: насолода гармонієєю і красою об’єкта чи явища, насолода звуками, поетично-споглядальні переживання.

ГЕДОНІСТИЧНІ ЕМОЦІЇ пов’язані із задоволенням потреби в тісному та душевному комфорті: насолода приємними фізичними відчуттями – від смачної їжі, тепла, сонця, почуття безтурботності.

АКІЗИТИВНІ ЕМОЦІЇ (від. франц. “придбання’), що породжуються інтересом, тяжінням до накопиченнь, приємне відчуття від перегляду своїх накопичень.

В структурі особистості ступінь представленності окремих видів емоцій може мати велику кількість додаткових відтінків, форм прояву, може бути індивідуальною.

Психологи нерідко користуються поняттям фундаментальних (базових, первинних) емоцій. Емоція вважається фундаментальною, якщо вона має свій власний механізм виникнення (специфічний внутрішньо детермінований нервовий субстрат), виражається ззовні особливими мімічними чи нервово-мімічними засобамии і володіє особливим суб’єктивним переживанням (феноменологічною якістю).

До фундаментальних емоцій відносяться (згідно К.Є. Ізарду):

ІНТЕРЕС – позитивна емоція,що мотивує навчання, розвиток навичок та вмінь, творчі устремління.

РАДІСТЬ – позитивне емоційне збудження, що виникає при появі можливості досить повно задовольнити актуальну потребу, ймовірність чого до цього моменту була невисокою чи невизначеною.

ГОРЕ – емоція зумовлена комплексом причин, пов’язаних з невідтвореними життєвими втратами.

ГНІВ. Може викликати бажання покарати, наказати.Може сприяти мобілізації сили, викликати відчуття впевненності у правильності власних дій.

ОГИДА – часто виникає разом з гнівом, але має свої власні ознаки і по-іншому переживається. Огида являє собою бажання позбавитись від когось чи від чогось.

ПРЕЗИРСТВО - емоція, що відображає втрату іншою людиною чи цілою групою своєї значущості для індивіда, переживання останнім своєї переваги в порівнянні з іншими.

СТРАХ – переживання, зумовлене отриманням прямої чи опосередкованої інформації про реальну чи уявну загрозу, очікування невдачі при здійсненні дій, обумовленої ситуацією, що виникла. Вважається, що страх являється однією з найбільших негативних емоцій. Страх може паралізувати людину, а може і мобілізувати її енергію.

ПОДИВ – різке підвищення нервової стимуляції, що виникає в наслідок несподіваних подій.Виникнення даної емоції сприяє миттєвій орієнтації всіх пізнавальних процесів на об’єкт, що викликав подив.

СОРОМ – виникає як переживання неузгодженності (дійсного чи тільки уявного) між нормою поведінки і фактичною оцінкою, прогнозування засуджуючої чи різко негативної оцінки оточуючих.Сором мотивує бажання сховатися, зникнути.

ПРОВИНА - емоція, схожа на сором, оскільки також виникає у результаті неузгодження очікуваної та реальної поведінки. Однак сором може з’являтися внаслідок будь-яких помилок, вина ж виникає при порушеннях морального чи етичного характіру, при чому в ситуаціях, в в яких людина відчуває особливу відповідальність.

Воля, теорії волі.

Ще Аристотель увів поняття волі в систему категорій науки про душ для того, щоб пояснити, яким образом поводження людини реалізується у відповідності зі знанням, що саме по собі позбавлено спонукальної сили. Воля в Аристотеля виступав як фактор, поряд із прагненням здатний змінювати хід поводження: ініціювати його, зупиняти, змінювати напрямок і темп. Один з істотних ознак вольового акта полягає в тім, що він завжди зв'язаний з додатком зусиль, прийняттям Рішень і їхньою реалізацією. Воля припускає боротьбу мотивів. По цій істотній ознаці вольова дія завжди можна відокремити від інших. Вольове рішення звичайне приймається в умовах конкуруючих, різнонаправлених потягів, Жодне з який не в змозі остаточно перемогти без прийняття вольового рішення.

Воля припускає самообмеження, стримування деяких досить сильних потягів, свідоме підпорядкування їх іншим, більш значимим і важливим цілям, уміння придушувати безпосередньо виникаючі в даній ситуації бажання і імпульси. На вищих рівнях свого прояву воля припускає опору на духовні цілі і моральні цінності, на переконання й ідеали.

Ще одна ознака вольового характеру чи дії діяльності, регульованою волею, — це наявність продуманого плану їхнього здійснення. Дія, що не має чи плану не виконуване по заздалегідь наміченому плані, не можна вважати вольовим. «Вольова дія — це... свідома, цілеспрямована дія, за допомогою якого людина здійснює стоячу перед ним ціль, підкоряючи свої імпульси свідомому контролю і змінюючи навколишню дійсність у відповідності зі своїм задумом»1.

Істотними ознаками вольової дії є посилена увага до такої дії і відсутність безпосереднього задоволення, одержуваного в процесі й у результаті його виконання. Мається на увазі, що вольова дія звичайна супроводжується відсутністю емоційного, а не морального задоволення. Навпроти, з успішним здійсненням вольового акта звичайно зв'язане саме моральне задоволення від того, що його удалося виконати. У.Джемс із цього приводу писав наступне: «Великий світ, що оточує нас з усіх боків, задає нам усілякі питання і випробує нас усіма можливими способами. Деякі з цих іспитів ми переборюємо за допомогою неважких дій і на деякі питання відповідаємо чітко сформульованими словами. Але на самий найглибший із усіх питань, що коли-небудь, пропонуються нам світом, не допускається іншої відповіді, крім німого опору волі і стискання фібр нашого серця, коли ми як би говоримо: «Нехай так, а я все-таки буду робити от так».

Нерідко зусилля волі направляються людиною не стільки на те, щоб перемогти й опанувати обставинами, скільки на те, щоб перебороти самого себе. Це особливо характерно для людей імпульсивного типу, неврівноважених і емоційно збудливих, коли їм приходиться діяти усупереч своїм природним чи характерологічними даним.

Жодна більш-менш складна життєва проблема людини Н6 зважується без участі волі. Ніхто на Землі ніколи ще не домігся видатних успіхів, не володіючи видатною силою волі. Людина в першу чергу тим і відрізняється від всіх інших живих істот, що в нього, крім свідомості й інтелекту, є ще і воля, без якої здібності залишалися б порожнім звуком.

ТЕОРІЇ ВОЛІ

Психологічні дослідження волі в даний час виявилися розділеними між різними науковими напрямками: у біхевиористськи орієнтованій науці вивчаються відповідні форми поводження, у психології мотивації в центрі уваги знаходяться внутріособистісні конфлікти і способи їхнього подолання, у психології особистості основна увага зосереджена на виділенні і вивченні відповідних вольових характеристик особистості. Дослідженнями волі займається також психологія саморегуляції людського поводження. Іншими словами, у новітній період історії психології ці дослідження не припинилися, а лише втратили колишню єдність, термінологічну визначеність і однозначність. Разом з тим вони виявилися розширеними і заглибленими по тематиці за рахунок застосування нових понять, теорій і методів. Зараз багатьма вченими починаються зусилля, спрямовані на те, щоб відродити навчання про вола як цілісне, додати йому інтегративний характер.

Долю психологічних досліджень волі В.А.Иванников — один з вітчизняних учених, що приділяють цій проблемі значна увага, співвідносить з боротьбою двох трудно з’ясовуваних один із одним концепцій людського поводження: реактивної й активний. Відповідно до першого все поводження Людини являє собою в основному реакції на різні внутрішнє і зовнішні стимули і задача його наукового вивчення зводиться до того, щоб відшукати ці стимули, визначити їхній Зв'язок з реакціями. Для такої інтерпретації людського поведінки поняття волі не потрібно.

Визначену негативну роль у відмовленні від психологічних дослідженнях волі і згортанні їх, у твердженні реактивної концепції поводження як єдино прийнятної наукової доктрини зіграли дослідження рефлекторної поведінки: безперечних рефлексів і умовного (неоперантного) обмовлення. Рефлекс у його традиційному розумінні завжди розглядався як реакція на який-небудь стимул. Звідси і розуміння поводження як реакції. Симптоматично, що під впливом рефлекторної концепції поводження в перші десятиліття нашого століття психологія в деяких навчаннях була замінена на реактологію (К.Н.Корнілов) і рефлексологію (В.М.Бехтерев).

Відповідно до іншої концепції, що в останні кілька десятиліть набрала силу і знаходить усе більше прихильників поводження людини розуміється як споконвічно активне, а сам він розглядається як наділений здатністю до свідомого вибору його форм. Для такого розуміння поводження воля і вольова регуляція поводження необхідні. Воно не тільки вимагає повернення психології її колишньої назви як науки про внутрішній досвід, але й приділення гідної уваги проблемі волі в наукових дослідженнях людського поводження. Новітня фізіологія вищої нервової діяльності в особі таких учених, як Н.А.Бернштейн, П.Канохін, удало підкріплює і підтримує цю точку зору з боку природознавства.

Але реактивні концепції поводження, особливо в самої традиційний павловської фізіології вищої нервової діяльності, надалі сильні, і результат наукової боротьби між ними і теорією активного вольового поводження буде істотно залежати від того, наскільки психологам удасться відповідними експериментальними даними довести реальність інших, чим стимули, джерел поведінкової активності, наскільки переконливо зможуть вони пояснити різноманітні види поводження, не прибігаючи до поняття рефлексу. Великі надії в цьому зв'язку покладаються на сучасну психологію свідомості і когнітивну психологію, на новітні методи експериментального дослідження людської психіки.

Як же з обліком сказаного розуміється воля в сучасних психологічних дослідженнях? В.И.Селиванов визначає волю як свідоме регулювання людиною свого поводження, виражена в умінні бачити і переборювати внутрішні і зовнішні перешкоди на шляху цілеспрямованих вчинків і дій. У ті моменти діяльності, коли суб'єкт зіштовхується з необхідністю «перебороти» себе (емпіричний рівень виділення перешкоди, зв'язаного із суб'єктом діяльності), його свідомість на час як би відривається від об'єкта, предмета діяльності, чи партнера і переключається в плоскість суб'єктних відносин. При цьому здійснюється свідома рефлексія на різних рівнях:

1 рівень — усвідомлення суб'єктом своїх способів дій, його стану, режиму і напрямку активності; розуміння ступеня відповідності функціональної організації психіки необхідній формі діяльності;

2 рівень — активна зміна функціонування психіки вибір необхідного способу його перетворення.

Вольова регуляція діяльності є свідомими, опосередкованими цілями і мотивами предметної діяльності створення стану оптимальної мобілізованості, потрібного режиму активності, концентрації цієї активності в необхідному напрямку.

Ще один напрямок у розвитку волі виявляється в тім, що людина свідомо ставить перед собою усе більш важкі задачі і переслідує усе більш віддалені цілі, що вимагають додатки значних вольових зусиль протягом досить тривалого часу. Наприклад, школяр ще в підлітковому віці може поставити перед собою задачу розвити в себе такі здібності, до формування яких у нього немає виражених природних задатків. Одночасно він може поставити перед собою ціль зайнятися в майбутньому складним і престижним видом діяльності, для успішного виконання якого необхідно такого роду здатності. Є чимало життєвих прим-того, як люди, що стали відомими вченими, художниками-письменниками, домагалися поставлених цілей, не володіючи хорошими задатками, в основному за рахунок підвищеної работоздатності і волі.

Розвиток волі в дітей тісним образом співвідноситься зі збагаченням їх мотиваційної і моральної сфери. Включення в регуляцію діяльності більш високих мотивів і цінностей, підвищення їхнього статусу в загальній ієрархії стимулів, керуючих діяльністю, здатність виділяти й оцінювати моральну сторону чинених учинків — усе це важливі моменти у вихованні волі в дітей. Мотивація вчинку, у яку включається вольова регуляція, стає свідомої, а сам учинок довільним. Така дія завжди відбувається на базі довільно побудованої ієрархії мотивів, де верхню ступінь займає високоморальне спонукання, що дає моральне задоволення людині у випадку успіху діяльності. Гарним прикладом такої діяльності може служити наднормативна діяльність, зв'язана з вищими моральними цінностями, чинена на добровільній основі і спрямована на користь людям.

Удосконалювання вольової регуляції поводження в дітей зв'язано з їх загальним інтелектуальним розвитком, з появою мотиваційної й особистісної рефлексії. Тому виховувати волю в дитини у відриві від його загального психологічного розвитку практично неможливо. У противному випадку замість волі і наполегливості як безсумнівно позитивних і коштовних особистісних якостей можуть виникнути і закріпитися їхні антиподи: упертість і ригідність.

Особливу роль у розвитку волі в дітей по всіх перерахованих напрямках виконують гри, причому кожен вид ігрової діяльності вносить свій, специфічний внесок в удосконалювання вольового процесу. Конструктивні предметні Ігри, що з'являються першими у віковому розвитку дитини, сприяють прискореному формуванню довільної регуляції дій. Сюжетно-рольові ігри ведуть до закріплення в Дитини необхідних вольових якостей особистості. Колективні гри з правилами крім цієї задачі вирішують ще одну: Зміцнення саморегуляції вчинків. Навчання, що з'являється в останні роки дошкільного дитинства і які перетворюються в ведучу діяльність у школі, найбільший внесок вносить у розвиток довільної саморегуляції пізнавальних процесів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: