Роль ходьби у психічному розвитку дитини

Найважливішими досягненнями раннього дитинства є оволодіння прямим ходінням, мовленням, розвиток предметної діяльності.

Перші самостійні кроки дитина робить, як відомо, наприкінці немовлячого періоду. Оволодіння прямою ходьбою є важкою справою для неї. Маленькі ніжки ступають з великим напруженням, управління рухами ходьби ще не виробилося, тому дитина постійно втрачає рівновагу. Найменші перешкоди (стілець, який потрібно обійти, дрібний предмет, що потрапив під ноги) втомлюють, і дитина після кількох кроків падає на руки дорослого або на підлогу.

Важливу роль у цій ситуації відіграє дорослий, Його поведінка, ставлення до перших спроб дитини в оволодінні простором. Похвала дорослих, їх радісна підтримка спонукає дитину при паданні підніматися і знову крокувати. Досить швидко вона починає отримувати задоволення від того" що робить зі своїм тілом. Щоденні вправи зумовлюють вдосконалення ходьби, розвиток рухового апарату. Вони все менше падають, упевненіше ідуть до мети, але їх рухи ще довго залишаються недостатньо координованими.

Поступово діти починають пересуватися значно вільніше, виконувати рухи без великого напруження. Півторарічні малюки шукають додаткові труднощі - ідуть туди, де гірки, сходинки, різні нерівності, наступають на дрібні камінчики. Просто біг і просто ходьба їх уже не влаштовують. Вони навмисно ускладнюють свою ходьбу: крокують вперед спиною, крутяться, пересуваються із заплющеними очима.

На 2-му році життя ходьба стає потребою, діти багато і самостійно пересуваються, проявляють виняткову активність. Захоплення ходьбою дещо послаблюється, коли вона здійснюється по рівній поверхні автоматизовано.

Отже, на перших порах оволодіння ходьбою є для дитини особливим завданням, пов'язаним із сильними переживаннями. Автоматизація цього способу пересування досягається поступово, і він перестає викликати у дитини самостійний інтерес.

Оволодіння ходьбою відіграє важливу роль не лише у фізичному, а й у розумовому розвитку дитини. Навчившись ходити, вона вступає у новий період свого життя. V дитини з'являються нові можливості пізнання світу.

1. Доступність усе більшої кількості предметів. До року дитина могла гратися з іграшками, які давали їй дорослі. Уміння ходити дало їй змогу активно ознайомлюватись з новими, привабливими для неї предметами, часто з такими, які дорослий не дав би їй.

Основним засобом ознайомлення дитини з предметами в першій половині раннього віку е дія з ними. На 2-му році життя маніпулювання з предметами урізноманітнюється, набуває іншої якості. Дії з ними дитина виконує не лише за допомогою рук та очей, у цих діях все частіше беруть учать корпус, шия, ноги. Сфера дій з предметами помітно розширюється.

У середині 2-го року життя діти засвоюють різноманітні рухи: переносять речі у руці, пересувають їх, штовхають; возять за шнурочок назад і вперед, з одного краю кімнати в інший пересувають предмет уздовж столу, дивану або дошки, висувають із-за інших предметів, підвозять під стіл; перевозять або переносять предмети з однієї кімнати в іншу, ховають під ліжко або за шторку, дістають з підвіконня, установлюють на поличці тощо.

Така рухова активність має важливе значення для розвитку моторики, вироблення точності й узгодженості рухів дитини, координації роботи рук і ніг, контролю ока.

На 3-му році життя, коли ходьба зазвичай засвоєна, предметні дії все більше стають ігровими і трудовими. Вони ще не мають сюжетного задуму, тому їх не можна назвати грою. Однак виконання цих дій свідчить про нові можливості дитини, коли вони стають чіткими та вмотивованими. Дитина підпорядковує їх не лише своїм бажанням, але й вимогам вихователя.

Якщо на 2-му році життя дитина могла виконувати тільки одну дію, на яку їй було вказано, то наприкінці раннього періоду вона спроможна вислухати, зрозуміти, запам'ятати і виконати кілька вимог.

Отже, першим наслідком оволодіння дитиною вільною ходьбою є можливість виконувати різноманітні рухи і дії з предметами. Завдяки цьому вона ознайомлюється з багатьма новими для неї речами, у неї інтенсивно розвиваються органи чуття (зір, дотик, слух), які починають більш узгоджено працювати; її вправляння у виконанні різноманітних дій з предметами розвивають велику і дрібну мускулатуру, м'язи тулуба, ніг, рук, тобто весь нервово-фізичний апарат, потрібний для виконання складніших дій.

2. Можливість завдяки ходьбі різнобічно пізнати предмети. Дитина впізнає не лише дрібні предмети, а й більші. Немовля, сидячи на колінах у матері, бачило стіл збоку і зверху. Ставши на ніжки, дитина обходить стіл кругом, підлазить під нього і вилазить з протилежного боку. Вона рухає стілець, тягне його за собою, переміщує табуретку і робить багато інших рухів. Завдяки цьому пізнає об'єм, форму предметів і їх частин, робить висновки про їх величину.

3. Розширення контактів дитини з навколишнім середовищем. Немовля пізнавало лише найближчий простір, в якому знаходилося, передусім завдяки діям своїх рук, до яких поступово приєднувалась робота ока. Дитина раннього віку починає орієнтуватися в просторі. Розпочавши ходити, малюки завдяки пересуванню з допомогою ніг, пізнають віддаль і напрям виконання своїх рухів. У них з'являється певна узгодженість в роботі очей, ніг і рук, розвивається окомір, виробляється вміння оцінювати віддаль і місцезнаходження предмета (близько, далеко, вправо, вліво,

4. Постійна необхідність подолання труднощів і перешкод, виникнення все нових завдань. Завдяки цьому розвиваються початкові форми мислення дитини. Уже на 2-му році життя вона отримує перші уроки практичного мислення, на 3-му - часто самостійно застосовує деякі знайомі їй дії для розв'язування конкретних завдань: сміливо перевертає коробочку, викидає з неї щойно вкладену кольорову кульку. Цього вона навчилася, наслідуючи дорослого.

Початкову форму мислення іноді називають "мислення руками*, або дійовим практичним мисленням. Воно необхідне для подальшого розумового розвитку дитини.

5. Поява нових почуттів, інтересів і бажань. Дитину переповнює радість від своїх досягнень, які вона бачить щодня, щогодини. Невдовзі малюк проявляє різноманітнішу активність: залазить під стіл, вилазить на сходинки, радісно і гордо повідомляючи про свої досягнення. Такі переживання допомагають дитині усвідомити себе, свої сили, можливості. Вона робить висновок: "Ось що я можу зробити сама".

6. Необхідність подолання перешкод на шляху до мети вправляе дитину у виконанні перших вольових дій. Виконуючи дії, дитина іноді забуває про свою початкову мету, оскільки її сильно приваблює сама дія. Тому вона по кілька разів залазить на диван, табуретку або заповзає під ліжко, дістає іграшку і знову її туди кидає. Вона радіє своїм досягненням. Так починають розвиватися самостійність і наполегливість.

Вихователь зобов'язаний підтримувати і розвивати самостійність дитини, викликати і

берегти почуття радості, яке виникає у неї при досягненні бажаної мети. Водночас не можна допускати порушення встановлених правил поведінки. Чим старшою й активнішою стає дитина, тим більшого значення набуває керівництво її поведінкою. Якщо виховання немовляти вимагало від дорослих зазвичай дотримання правильного режиму і заповнення періодів його неспання простими іграми, то керівництво поведінкою дитини на 2-му і 3-му році життя значно складніше. Потрібно вже прагнути, щоб дитина засвоїла встановлені правила поведінки, на їх основі вміла вільно і самостійно діяти.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: