ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Особистісний аспект розвитку волі дошкільниківВоля є складною інтегративною системою, яка охоплює не лише свідомо поставлені цілі, а й емоційну пам'ять, уяву, моральні та інші почуття, поєднання яких дає змогу людині керувати своєю поведінкою. її розвиток обумовлений розвитком усіх інших психічних процесів. Воля належить до механізму виникнення психологічних новоутворень у межах перебудови окремих функцій (перехід мимовільної пам'яті, мимовільного сприймання у довільні), до функціональної системи (єдність різних психічних процесів). Із психологічного погляду вона є перетворенням мовлення у виконання дії. Вольова дія також безпосередньо пов'язана з мисленням. Прояви цілеспрямованості і наполегливості, як свідчать дослідження, залежать від рівня розвитку мислительної діяльності дітей. Чим успішніше дитина аналізує, порівнює, узагальнює, тим довше вона прагне до мети, втримує її у полі зору і здійснює зусилля. Зв'язок наполегливості і цілеспрямованості з пізнавальними процесами зумовлений детермінованістю волі зовнішніми умовами. Для успішної діяльності, подолання перешкод необхідно пізнати закономірності об'єктивної дійсності. Розвитку цілеспрямованості сприяють уміння сприймати поставлене завдання, аналізувати його, знаходити найдоцільніші способи розв'язання, обдумувати план дій, доводити розпочату справу до кінця, переборюючи труднощі. Необхідною умовою виникнення волі є певний рівень розвитку самосвідомості. Наприкінці раннього дитинства виникає потреба у самостійності, яка виражається вимогою: «я сам». Для її задоволення дитина здатна на значні зусилля. Якщо виховні впливи дорослого не відповідають можливостям, не враховують зміни в особистості дитини, виникає суперечність між новими можливостями й існуючим способом життя, яка виражається у негативізмі, невмотивованій протидії впливам дорослого. Такі прояви притаманні дітям, яких звільняють від вольових зусиль або яким пред'являють занадто високі вимоги. Завдяки самосвідомості в дитини відбувається формування образу-мети, образу-моделі дії, у яких поєднуються потреби, мотиви, цілі, моральні й естетичні уявлення. Однією з функцій самосвідомості є співвіднесення імпульсивних потягів з моральними принципами поведінки. За допомогою волі особистість контролює, регулює свої дії і вчинки. Щодо цього К. Ушинський зауважував: «Чим сильніша самосвідомість, тим сильніше самовладання, яке з неї витікає». Усвідомлення себе як суб'єкта діяльності породжує в дошкільника прагнення до самостійності, а також бажання діяти відповідно до вимог дорослих, бути «як усі». Дорослі ставлять дитині вимоги, а вона, в свою чергу, щоб бути визнаною, прагне виконувати їх. Це прагнення стає потребою дошкільника, яку він задовольняє завдяки своїй вольовій поведінці. У дошкільному віці дитині для регуляції своєї поведінки потрібна зовнішня опора. Нею є виконання ролі у грі, під час якої правила адресуються дошкільнику не прямо, а через роль. Тому він легко дотримується правил у сюжетно-рольовій грі, хоч може порушувати їх у житті. Усвідомлення правил особистісної (не рольової) поведінки починається у дитини з 4-х років, насамперед в іграх із правилами, коли вона починає розуміти, що недотримання правил унеможливлює результат, позбавляє гру сенсу. Тоді вона починає мислити про те, як слід себе поводити. Розвиток довільності пов'язаний з усвідомленням дитиною окремих компонентів діяльності і себе у ній. 4-річ-на дитина розрізняє об'єкт діяльності і мету його перетворення; 5-річна — розуміє взаємообумовленість різних компонентів діяльності, виокремлює мету, об'єкти і способи дії з ними, 6-річна — використовує узагальнений досвід діяльності. Про сформованість- довільних дій можна робити висновки насамперед з активності й ініціативності самої дитини, яка не лише виконує вказівки вихователя («Іди мити руки», «Прибери іграшки», «Намалюй кішку»), а й са-моініціативно діє («Підемо пограємося», «Давай водити хоровод»). Довільна поведінка — поведінка, організована за власними правилами і зразками, узгодженими з нормами, прийнятими в суспільстві. Показником довільності є відносна незалежність дошкільника від дорослого у постановці мети, плануванні й організації своїх дій, усвідомленні себе не виконавцем, а діячем. Адже часто дитина, мотивуючи необхідність дотримуватися моральної норми вимогою дорослого, легко її порушує у самостійній діяльності, за відсутності зовнішнього контролю, що свідчить про несформованість внутрішнього механізму регуляції своїх дій. Довільність передбачає і вміння надати смислу своїм діям, врахувати набутий досвід. Діти, які уявляють радість мами від виготовленого ними подарунка, охочіше і легше доводять роботу до кінця. У дошкільному віці на основі самооцінки, самоконтролю виникає саморегуляція власної діяльності. Передумови контролю за своєю поведінкою формуються у передошкільника, вони зумовлені прагненням до самостійності. Самоконтроль у дошкільників проявляється завдяки усвідомленню правил, результату і способу дії. Його розвиток забезпечують освоєння способів самоперевірки і потреби перевіряти, коригувати свою роботу. Діти ще не вміють знаходити допущені ними помилки, їм важко усвідомлювати сам факт співвіднесення виконуваних дій зі зразком. Навіть добре усвідомлюючи вимоги дорослого, вони не можуть співвідносити з ними свою діяльність. Найчастіше дошкільники вдаються до самоперевірки за вимогою вихователя. Потребу в самоконтролі породжує необхідність долати труднощі, внаслідок чого у дитини виникає сумнів у правильності своїх дій. Упродовж усього дошкільного віку дітей приваблюють не способи виконання діяльності, а її результат. 5—7-річні діти вважають самоконтроль особливою діяльністю, спрямованою на поліпшення роботи, подолання її недоліків. Попри те, вони легше контролюють однолітків, ніж себе, без впливу дорослого можуть і не усвідомлювати потреби у самоконтролі. Оптимально розвивається самоконтроль в умовах взаємоконтролю, коли діти почергово виконують функції «виконавця» і «контролера». Це підвищує вимогливість до своєї роботи, бажання виконати її краще, прагнення порівнювати її з роботою інших, стимулює освоєння самоконтролю (співвіднесення виконуваної діяльності з правилом). Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|