Методи дитячої психології можна розподілити на чотири групи.

1 група вирізняється за організаційним критерієм і включає:

o порівняльний метод, який ще називають методом вікових або поперечних зрізів. Він передбачає одночасне вивчення певного психічного явища у різних вікових груп з метою виявлення його динаміки;

o лонгітюдний - передбачає дослідження динаміки певного психічного явища у одних і тих же конкретних дітей або їх груп протягом тривалого часу (кількох років);

o комплексний - в дослідженнях беруть участь різні спеціалісти (фізіологи, гігієністи, педагоги і психологи).

2 група це емпіричні методи (дослідницькі), до яких належить:

o спостереження;

o самоспостереження;

o експеримент -природний, лабораторний.

3 група - психодіагностичні методи - виявляють актуальний рівень розвитку психіки чи особистості дитини (тести).

4 група - додаткові методи, які самі по собі не забезпечують достатньої об'єктивності результатів - аналіз продуктів діяльності, аналіз класних і шкільних документів, біографічні методи, бесіда, інтерв'ю.

5 група - методи обробки результатів, що включають кількісну обробку методами математичної статистики (кореляційний, дисперсійний, факторний аналізи) та якісну обробку шляхом диференціації результатів за типами, видами, варіантами, їх категоризацію.

Спостереження передбачає цілеспрямоване сприйняття і фіксацію психологічних фактів. Наукове спостереження ретельно планується: визначається його мета, гіпотеза, схема проведення, критерії відбору фактів згідно з об'єктом.

Розрізняють декілька видів спостереження:

повне і часткове;

включене і невключене.

Повне спостереження передбачає дослідження всіх психічних проявів, часткове - одного з них, наприклад мовлення або гри. Спостереження залежить від позиції спостерігача, який може бути членом групи дітей і взаємодіяти з ними, одночасно спостерігаючи, або знаходиться зовні дитячої діяльності.

Завдяки спостереженням дослідник фіксує зовнішні прояви дитячої психіки. Ці прояви відзначаються своїм багатством та розкутістю. Під час спостереження дитина поводиться вільно й невимушено, займаючись звичними для себе справами, що полегшує для дослідника вирішення задачі отримання різнобічних та достовірних фактів для створення цілісного уявлення про дитину. Водночас цього не достатньо для забезпечення об'єктивності спостереження, на його результати та висновки значно впливає позиція самого дослідника. спостереження слід проводити систематично.

Систематичність спостереження дозволяє розкрити істинні причини поведінки дитини. Для об'єктивності результатів спостереження важливою є неупереджена позиція дослідника. Він повинен позбутись зайвого емоційного ставлення до дитини: позитивного чи негативного Звичайно, метод спостереження має і свої недоліки. Він дещо уповільнює збір значного за обсягом фактичного матеріалу, оскільки одночасно вдається спостерігати тільки за однією дитиною або невеликою їх групою (2-5 осіб). При спостереженні дослідник відзначається пасивною вичікувальною позицією, бо не може втрутитися в дитячу діяльність, викликати необхідне психічне явище, що також уповільнює динаміку дослідження, тому в дитячій психології також широко використовується більш активний метод дослідження - експеримент.

ВИСНОВКИ про спостереження як метод дитячої психології:

- психологічне спостереження передбачає цілеспрямоване сприйняття і фіксацію психологічних фактів;

- до проведення психологічного спостереження складають його план, визначають мету, гіпотезу, схему проведення, критерії відбору фактів;

- чим менша дитина, тим важливішу роль у її дослідженні посідає метод спостереження;

- об'єктивність результатів спостереження визначається його систематичністю та неупередженою позицією дослідника;

- проведення психологічних спостережень за поведінкою дитини вимагає спеціальної підготовки дослідника.

На відміну від спостереження, в експерименті дослідник активно змінює умови діяльності досліджуваного з метою виявлення психічного факту, який вивчається. Підготовка до проведення експерименту передбачає врахування вікових особливостей дітей.. Потрібно створити умови, щоб дитина не відволікалась на сторонні подразники, передбачити можливість появи таких подразників. Якщо експеримент індивідуальний, то необхідно виключити контакти дітей між собою. Перед основною частиною експерименту слід подбати, щоб дитина звикла до приміщення й до експериментатора. Чим менша дитина, тим швидше у неї згасає інтерес до завдань, тому один експериментальний сеанс триває 10-20 хвилин у дошкільників; 20-30 хвилин - у молодших школярів; 30-45 хвилин - у підлітків. У випадку, якщо дитина раніше виявляє небажання продовжувати роботу, відсутність інтересу до неї, втому, то сеанс припиняється.

Лабораторний експеримент проводиться в умовах лабораторії за допомогою приладів. Досліджуваний перебуває у незвичних для себе умовах, що впливає на його поведінку й утруднює виявлення характерних реакцій. Природній - проводиться у звичайних для досліджуваного умовах. Зміни, які експериментатор вносить у ситуацію, для дитини непомітні.., природній експеримент - спрямовується на розкриття закономірностей розвитку психіки дитини.Різновиди експерименту визначаються також за кількістю дітей, які виступають досліджуваними. За цією ознакою буває груповий та індивідуальний експеримент.

ВИСНОВКИ про експеримент у дитячій психології:

- експеримент передбачає спеціально створені умови для вивчення психіки дитини;

- важливими вимогами до експерименту є його об'єктивність і повторюваність, що вимагає чіткого дотримання дослідником всіх інструкцій його методики;

- розробка експерименту передбачає визначення його мети, необхідного обладнання, послідовності етапів проведення, критеріїв для оцінки й інтерпретації результатів;

- у роботі з дітьми найбільш прийнятний природний експеримент, що використовується у формі занять, гри, бесід, екскурсій тощо;

- при проведенні експерименту слід орієнтуватись на вікові особливості дітей.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: