ОСНОВНІ СТИЛІ ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЇ

Конфлікт - сутичка протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок, поглядів опонентів або суб'єктів взаємодії. В уявленнях багатьох людей конфлікти сприймаються як явище небажане й шкідливе. Але на справді це не завжди так. Наслідки конфлікту можуть бути як негативними, так і позитивними. Розрізняють явні та латентні (приховані) функції конфлікту.

Явні функції конфлікту характеризуються тим, що його наслідки співпадають з цілями, які проголошували та переслідували опоненти конфлікту. Наприклад, явна функція конфлікту — це перемога страйкуючих в їхньому конфлікті з адміністрацією, якщо вони переслідували саме цю мету.

Приховані (латентні) функції конфлікту - такі, коли його наслідки виявляються лише з часом і можуть виражатися також у тому, що результати взагалі виявляються несподіваними і не відповідають цілям учасників конфлікту.

Конфлікт у колективі являє собою зіткнення інтересів, поглядів, установок, прагнень особистостей і включає всю сукупність причин і умов, які передували конфлікту і викликали його. Конф­лікти можуть виникати на діловій або особистісній підставі. Вони можуть бути також конструктивними або деструктивними. У роз­в’язанні конфліктів важливе значення має розуміння стратегії взаємодії суб’єктів, тобто вироблення тактики поведінки у конфліктній ситуації.
У 1972 році К. Н. Томас і Р. Х. Кілмен запропонували модель поведінки особистості в конфлікті, що має дві основні стратегії поведінки: кооперацію та настирність
Перша стратегія — «Кооперація» — орієнтація на інтереси, на потреби партнерів, стратегія згоди, пошуку та примноження загальних інтересів.
Друга стратегія — «Настирність» — реалізація власних інтересів, досягнення власних цілей, жорсткий підхід (учасники — супротивники, мета — перемога — поразка). Прихильники цієї стратегії настирливі, нетерплячі, егоїстичні, не вміють слухати інших, намагаються нав’язати власну думку.
Кожна з цих стратегій може мати певну міру прояву — від мінімального до максимального. Усередені 2-х стратегій існує 5 так­тик поведінки особистості в конфлікті:
1. Уникнення — відсутність прагнення до кооперації, прагнення не брати на себе відповідальність за прийняття рішення, не бачити розбіжностей, заперечувати конфлікт, думаючи, що він безпечний, прагнення вийти із ситуації не поступаючись, при цьому не наполягаючи на своєму, утримуючись від дискусій.
2. Пристосування — прагнення зберегти чи налагодити сприятливі відносини, забезпечити інтереси партнера шляхом зняття розбіжностей.

3. Змагання — прагнення наполягти на своєму шляху відкритої боротьби за свої інтереси, прийняття жорсткої позиції непримиримого антагонізму в випадку відпору.

4. Компроміс — прагнення врегулювати розбіжності, поступаючись кому-небудь на користь іншого.

5. Співробітництво — пошук рішень, що повністю задовольняють інтереси обох сторін по ходу відкритого обговорення.
Необхідно зазначити, що змістова сторона спілкування здійснюється через способи, заходи.
За заходами спілкування може бути:
а) вербальне — за допомогою мови та мовлення;
б) невербальне — за допомогою міміки, жестів, манери триматися.
Спілкування та міжособистісні стосунки в групах та колективах досліджуються методами: спостереженням, експериментом, бесідою, анкетним опитуванням, соціометрією.
Міжособистісні стосунки проявляються в сумісності людей.
Сумісність — це оптимальне сполучення якостей людей в процесі спілкування, які сприяють успіху виконання сумісної діяльності. Виділяють чотири види сумісності: фізичну, психофізіологічну, соціально-психологічну та соціально-політичну.

ГРУПИ. ВИДИ ГРУП.

Група - це сукупність людей, які виділяються із соціуму завдяки наявності певних ознак (спільна професія, уподобання, погляди). Групові процеси пов’язані з організацією діяльності групи, динамікою ї розвитку.

Групові норми та цінності – це певні правила, вироблені групою для забезпечення спільної діяльності її членів.

Групові санкції – це сукупність механізмів та засобів, за допомогою яких група впливає на своїх членів з метою дотримання ними існуючих норм та цінностей.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ - процес і результат засвоєння й активного відтворення індивідом соціального досвіду (знань, цінностей, соціальної компетентності), що дає йому змогу інтегруватися в суспільство і поводитися там адаптивно.

Загальноприйнятою є класифікація груп за статусом: • формальні; • неформальні.

Формальна - група, що має склад, зафіксований у офіційних документах (бригада, екіпаж, відділ). Неформальною є група людей, що об'єднуються за уподобаннями, нормами поведінки, інтересами. Типовий приклад: музичні та спортивні фани, дворові підліткові компанії.

За характером взаємодії розрізняють групи: • контактні; • умовні.

В контактних (реальних) групах взаємодія відбувається безпосередньо між членами групи. В умовних групах взаємодія між членами групи відбувається опосередковано (через газети, листи, виступи на радіо та телебаченні).

За значущістю для особистості можна виокремити референтні групи й групи належності. Референтна група - це спільнота, до якої зараховує себе особистість, і на норми та цінності якої орієнтується у своїй поведінці.

Група належності - це така група, до якої людина реально нале­жить.

Великі групи - це такі спільноти людей, які виокремлюють за певними соціальними ознаками (клас, нація, прошарок, пенсіонери тощо), або реальні, чималі за обсягом та складноорганізовані спільноти людей, об'єднані спільною діяльністю (велика конфесія в конкретному суспільстві, політична партія тощо). Великі групи - це класи, соціальні прошарки, етнічні, професійні, вікові групи (нації, молодь, робітники та ін.), а також партії, суспільні рухи, спільноти великих організацій тощо. Існують також різноманітні малі групи, тобто невеликі спільноти людей, між членами яких є безпосередні контакти, а також ієрархічна структура відносин (лідерства, авторитетності, симпатії, антипатії) і підпорядкування.

43) ЕТАПИ РОЗВИТКУ МАЛОЇ ГРУПИ.

Мала група - нечисленна за складом група, учасники якої об'єднані спільною соціальною діяльністю і знаходяться в безпосередньому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення емоційних відносин, групових норм і групових процесів.

Кожна мала група проходить ряд етапів свого розвитку. Такими етапами розвитку є: а) Взаємне ознайомлення. Декілька осіб в організації придивляються один до одного, схвалюють погляди, дії. б) Комунікативний етап. Якщо виникає потреба порадитись, висловити свої сумніви, просто поговорити, ці люди контактують між собою. в) Етап вибухової активності. Члени групи беззастережно підтримують один одного, відчувають єдність в думках і розраховують на підтримку своїх вчинків. г) Етап становлення. Певний час група діє як єдиний органом, про неї говорить керівництво, з нею намагаються утримувати добрі стосунки інші члени організації д) Етап розпаду. Як правило, з часом виникають непорозуміння, суперечки, незгоди, приховування інформації і т. п. Це руйнує структуру групи, вона практично розпадається.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: