Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Шість цілей для людства




Час діяти

Отже, все свідчить про те, що людська система вступила в епоху великих змін. Протягом усієї історії свого існування людство неодноразово переживало складні, критичні періоди, але ніколи ці кризи за масштабністю та наслідками процесів, навіть віддалено не нагадували теперішню істинно головоломну людську експансію та невтримний прогрес. Однак – безпрецедентність цієї ситуації та неможливість передбачити її справжні наслідки – незаперечно свідчить одне – людству нікого звинувачувати в ній, крім себе, й вихід із скрутного становища є лише один: оцінивши сміливо, об’єктивно та всебічно сутність того, що відбувається, зваживши всі свої сили та можливості, визначити абсолютно новий напрямок розвитку, для того, щоб відтепер та надалі тримати під контролем усе, що відбувається на планеті.

Іноді я намагаюся уявити собі, як відреагували б на сучасні події великі філософи та мислителі минулого – ті, хто освічували та спрямовували розвиток цілих народів та цивілізацій, визначивши та зробивши можливим злет людських звершень, – я впевнений, що й для них теперішня ситуація виявилася б повною несподіванкою. Напевно, вони були б глибоко засмучені та навіть налякані тим, що відбувається, водночас їх надзвичайно вразило б усе, чому ми навчилися за цей час.Дивлячись на нас, так би мовити, здалеку, вони змогли б, на мою думку, не вдаючись до деталей, вловити суть того, що відбувається, й промовили б нам наступну мудрість: “Схаменіться, діти наші, схаменіться і замисліться. Варто вам по-справжньому захотіти, і ви ще знайдете в собі і моральні сили, і творчу винахідливість, щоб прокласти шлях до спасіння. Тільки спробуйте як слід і – що важливо, навчіться відрізняти головне від другорядного, те, що ви повинні, від того, чого б вам просто хотілося, а коли впевнитесь, що є для вас благо, творіть його, не вагаючись і не рахуючись з жодними жертвами”. Розмірковуючи над цим усім, я прийшов до висновку, що, по суті, думками та справами своїми вони вже дали нам саме таку пораду, і якби ми весь час пам’ятали про неї, то ніколи б не зійшли зі шляху.

З якої б точки зору ми не вивчали теперішній стан людства, його проблематику чи перспективи його подальшого розвитку, ми неминуче приходимо до того, що саме сама людина – з усіма її недоліками, якостями та навіть невикористаними та невідомими можливостями – виявляється центром усіх проблем та подій. Не усвідомлюючи, як правило, цю просту й очевидну істину, ми часто намагаємося знайти складні, неймовірні рішення десь за межами самих себе, але, по суті, за відповіддю про причини майже всіх людських складнощів та світових потрясінь не потрібно ходити далеко – відповідь у нас самих. Лише прагнучи якомога ширше та глибше зрозуміти суть теперішнього становища людини і того, з якою силою вона впливає на весь оточуючий світ, лише стимулюючи усі наші творчі здібності на пошуки таких форм буття, які б сприяли гармонії, а не дисонансу в нас самих та усього нашого всесвіту, ми можемо прокласти шлях до добра, яке нам конче необхідне, та знайти сили для досягнення поставлених завдань.

Безумовно, мобілізація усіх людських здібностей може вимагати віднас доволі складних, а можливо, й героїчних діянь, однак вона досить реальна. Однак, як ми вже бачили, сутність цієї нової реальності починає зараз усе ясніше усвідомлювати навіть і найменш інформовані та досвідчені представники роду людського. Це симптоми тих зусиль, котрі здійснює людина, прагнучи звільнитися від усього, що їй заважає зрозуміти суть речей у їхньому істинному теперішньому світлі, та оцінити масштаби, динаміку і природу гнітючих її явищ та подій, з’ясовуючи нарешті для себе вислизаючий поки від неї їх сенс, хоче подолати ці труднощі і знову, як колись, набути впевненості, затверджуючи себе у цьому новому світі. Вже сам цей процес свідчить про велику життєздатність людської культури та показує, що ставка на людську революцію – яка, на моє переконання, на нинішній стадії еволюції є першою та обов’язковою умовою подальшого розвитку родулюдського, – зовсім не така вже й наївна утопія. Тільки цей революційний рух необхідно підтримати та посилити спільними діями всіх людей планети.

Проте, тут на нас чекають неймовірні труднощі. Більше того, оскільки події невпинно мчаться уперед, то пройдуть роки, а можливо й десятиліття, перш ніж буде остаточно завершений цей безпрецедентний за масштабами та складнощами процес людського оновлення. Так що настав час діяти. І сімдесяті роки, можливо, дають нам одну із останніх можливостей – або, використовуючи термінологію космічних досліджень, останнє “вікно”, - щоб запусти таку справу зі значною часткою надійності її кінцевого успіху. Мені здається, що насамперед ці дії необхідно як слід підготувати та спланувати, а для цього необхідно здійснити цілу низку численних та всеосяжних науково-дослідних проектів, спрямованих не лише на поглиблення наших знань про людину та оточуючий її світ, але й на з’ясування тих підвалин, на яких повинна у майбутньому базуватися людська система. Тематика, завдання та характер цих досліджень дозволяють дати їм назву “Завдання для людства ”.

Ці грандіозні проекти, що потребують широкого міжнародного співробітництва, переслідують подвійну мету. Вони повинні бути спрямовані на те, щоб виробити істотно новий підхід до розгляду становища людства у столітті глобальної імперії людини. Вони повинні, з одного боку, з¢ясувати та пов’язати між собою ті фактичні елементи, на яких може і повинна ґрунтуватися людська система, підкресливши при цьому можливості, межі та небезпеку, пов¢язані з її подальшою еволюцією, стимулюючи тим самим розповсюдження та розвиток серед широких верств населення нових ідей про практичний контроль та спрямованість цих процесів. З іншого боку, необхідно переконувати найрізноманітніші групи людей у тому, що в їх безпосередніх інтересах приділяти зараз особливу увагу систематичному розвитку та вдосконаленню людських якостей та здібностей, вважаючи це “головним”. Основна мета, таким чином, зводиться до того, щоб усі – як вчені, так і робітники, як пересічні громадяни, так і представники влади - змогли набути більш точного бачення умов, у яких їм доведеться жити та працювати, та пристосовувати до цього свою систему цінностей та поведінку. Цілком очевидно, що найбільші шанси на успіх у майбутньому отримають саме ті групи людства, яким краще за інших вдасться ця трансформація.

І тут можна висунути цілий ряд більш–менш рівнозначних чітких цілей. Я нагадаю для прикладу лише шість із них, й то нашвидку, тому, що безліч моментів, які пояснюють причини та необхідність їх висунення, вже обговорювалися мною у різних частинах цієї криги. Кожна із цілей підсумовує деякі основні поняття та факти, котрі необхідно знати сучасній людині, та окреслює ті важливі дії, які вона повинна здійснити для того, щоб створити відповідні передумови для життя та подальшого розвитку. Представлені тут шість цілей пов’язані із “зовнішніми межами” планети, “внутрішніми межами” самої людини, отриманою нею культурною спадщиною, яку вона зобов’язана передати тим, хто прийде після неї, світовим співтовариством, яке вона повинна побудувати, екосередовищем, яке вона повинна захистити за всяку ціну, і нарешті, складною та комплексною виробничою системою, реорганізацію якої їй час розпочати.

Легко зрозуміти, що залишається безкрайнє поле для безлічі інших цілей. Коло їх надзвичайно широке – від сільськогосподарського виробництва до нового суспільного договору, від всезагальної освіти до повного використання всіх людських ресурсів, від справжнього роззброєння до встановлення нових цілей розвитку науки та техніки, тощо, включаючи кінцеві цілі розвитку сучасної цивілізації. І кожна з цих необ’ємних областей потребує більш глибокого розуміння, нових соціальних винаходів та відкриттів.

Шість стартових цілей

Запропоновані шість цілей спрямовані, як зазначено, на те, щоб стимулювати більш відповідальну людську поведінку в повсякденному житті, у політичних справах, в науково–дослідних пошуках. Першочергове завдання, таким чином, зводиться не до пропозицій конкретних рішень для тих чи інших проблем, а до того, щоб змусити людей задуматися та підготуватися, долучившись до інформації. Досвід Римського клубу переконав мене у необхідності по можливості звертатися до найвидатніших представників наукового світу, знаходячи одночасно при цьому найбільш відповідну форму та доступну мову, щоб зацікавити широку світову громаду. За таких обставин виникає декілька очевидних вимог.

Перш за все, особливої ваги набуває тут фактор часу: зараз все відбувається на таких стрімких швидкостях, що рішення та дії мають у більшості випадків терміновий характер. Тому необхідно забезпечити можливість негайного широкого розповсюдження на доступній для розуміння мові найбільш важливих нових відомостей та фактів стосовно кожної із визначених проблем.

Перша мета: “зовнішні межі”

Добре відомо, що, збільшивши владу над Природою, людина відразу уявила себе цілковитим господарем Землі й відразу ж прийнялася її експлуатувати, нехтуючи тим фактом, що її розміри та біофізичні ресурси доволі скінченні. Зараз вже зрозуміли навіть і те, що внаслідок неконтрольованої людської діяльності немилосердно постраждало колись щедре та багате біологічне життя планети, частково знищені її найкращі ґрунти, а ціннісні сільськогосподарські землі все більш забудовуються та покриваються асфальтом та бетоном доріг, що вже повністю використані багато найбільш доступних мінеральних багатств, що викликане людиною забруднення можливо тепер знайти всюди, навіть на полюсах та дні океану, і що тепер наслідки цього відображаються навіть на кліматі та інших фізичних характеристиках планети.

Безперечно, що все це викликає глибоке занепокоєння, однак ми не знаємо, якою мірою при цьому порушується рівновага та розладнуються цикли, необхідні для еволюції життя взагалі; чи багато ми вже викликали незворотних змін і які із них можуть вплинути на наше власне життя зараз або у майбутньому; невідомо також, на які запаси основних невідтворюваних ресурсів ми можемо реально розраховувати та скільки відтворюваних ресурсів і за яких умов можемо безпечно використовувати. Оскільки “пропускна здатність” Землі явно не безмежна, то, вочевидь, існують якісь біофізичні межі, або, “зовнішні межі”, для розширення не лише людської діяльності, але взагалі присутності людини на планеті. Зараз необхідність у наукових достовірних знаннях про самі ці межі, про умови, за яких ми можемо до них наближуватися, та наслідках їх порушення стає все більш гострою, тому що є підстави для побоювання, що у деяких областях межі дозволеного вже досягнуті.

 

Друга ціль: “внутрішні межі”.

Цілком очевидно, що фізичні та психологічні можливості людини теж мають свої межі. Люди усвідомлюють, що, поширюючи своє панування над світом, людина у прагненні до безпеки, комфорту і влади обростала цілим арсеналом всякого роду пристроїв та винаходів, втрачаючи при цьому ті свої якості, які дозволяють їй жити у своєму первісному незайманому природному середовищі, і що це, можливо, послабило її фізично, притупило біологічну активність. Можна з впевненістю сказати, що, чим більш “цивілізованою” стає людина, тим менш вона здатна протистояти труднощам сурового зовнішнього середовища і тим більше потребує того, щоб захищати свій організм та здоров’я за допомогою усякого роду медикаментів, зілля та безлічі інших штучних засобів.

З іншого боку, не підлягає сумніву, що паралельно з цими процесами підвищувався культурний рівень людини, йшов розвиток інтелектуальних можливостей людини, які приводилися у відповідність з складним штучним світом, що створила людина. Однак останнім часом ця рівновага між прогресом та культурою людини, між прогресом та його біофізичними здібностями опинилася порушеною, до того ж досить серйозно. Так що існуюча тепер ступінь розумової та психічної, а можливо, навіть і фізичної адаптації людини до штучності та стрімких темпів сучасного життя досить далека від задовільної. Правда, людина досить погано використовує надзвичайні потенційні можливості свого мозку, що досить ймовірним є існування тут якихось невиявлених, прихованих резервів, які вона може і повинна мобілізувати на відновлення втраченої рівноваги та запобігання його порушень у майбутньому, коли будь-яка несталість може мати куди більш жахливі наслідки.

Важко навіть повірити, наскільки мізерні пізнання в цій життєво важливій для людей області, що стосується середніх біофізичних “внутрішніх меж” людини та наслідків їх порушення. Ми, на жаль, мало знаємо про такі важливі конкретні речі, як взаємозв’язок та взаємозалежність між здоров’ям, харчуванням та освітою, які зараз набувають особливого інтересу для країн, що розвиваються; про загальну придатність людини до того способу життя, який вона веде зараз і, ймовірно, буде вести у майбутньому, особливо в урбанізованих комплексах; й нарешті, про те, чи можливо у світлі цього розвинути та покращити природні здібності людини, і якщо так, то яким чином.

Незнання цих нагальних проблем можуть обернутися найсерйознішими, невиправними наслідками для людини як особистості та суспільства в цілому.

Напередодні майбутніх випробувань, труднощів та проблем нам цілком необхідно чітко знати та ясно розуміти, які справжні можливості середнього індивідуума і як можна підвищити його готовність до того, щоб жити завтра. Крім того, ми повинні знати, як нам краще використати свої розумові здібності, причому не тільки для того, щоб протистояти новим змінам, але і для того, щоб поставити їх під контроль та отримувати від них користь. Отже, головне завдання зводиться до оцінки всієї сукупності цих здібностей та з’ясуванню, як вдосконалити та пристосувати їх до того, щоб не наражати людський організм на нестерпні напруження та стреси.

 

Третя мета: культурна спадщина

Захист та збереження культурних особливостей народів та націй цілком справедливо проголошені, особливо в останні роки, ключовим моментом людського прогресу та самовираження. Ці положення досить часто слугують зручним прикриттям для всякого роду політичних пасток та інтриг. Разом з тим люди починають все більше побоюватися, що у майбутньому усі культури можуть виявитися уподібненими – причому подібність, як показує сьогоднішній досвід, не занадто вже й приваблива - що цей рух до знеособленої однорідності відбувається вже зараз.

Щоб відвернути цю загрозу, маленькі та слабкі країни перетворили тезу про культурні відмінності в основний елемент принципів нового міжнародного економічного порядку та стратегій розвитку. Незважаючи на всі добрі наміри та балаканину на захист культурних відмінностей, зроблено в дійсності поки що дуже мало. Істинною основою культурного плюралізму майбутнього може стати тільки наша нинішня культурна спадщина. А оскільки вона зараз стрімко деградує та зникає, необхідні найактивніші та термінові заходи, щоб зупинити ці непоправні у майбутньому втрати.

Просто вражає, скільки культурного багатства та різноманітності вклала людина за стовікову, а можливо, ще більш тривалу історію у свою мову, традиції усної творчості, писемність, звичаї, музику, танці, мистецтво наслідування, пам’ятники, образотворче мистецтво тощо. На жаль, не менш вражаючою до нинішнього часу була також її сумна здатність знищувати, загладжувати, паплюжити та забувати цю безцінну спадщину. Подальший розвиток технологічної цивілізації, економічне зростання, зростаюча мобільність людей, чиї поселення займають більшу частину твердої поверхні планети, розширення засобів масової інформації – усе це обіцяє у майбутньому справдження невтішних пророцтв остаточного і безжалісного зникнення з лиця Землі левиної частки того, що ще залишилося від свідчень віри, любові, емоцій, гордості, почуття прекрасного та прагнення до добра минулих поколінь.

Треба негайно прийняти найсерйозніші та активні заходи для порятунку культурної спадщини людства, які повинні охопити всі без винятку області людської діяльності, використати досягнення всіх наукових дисциплін: археології, епіграфіки, палеографії, філософії, етнології, антропології та передусім історії, - щоб спільними зусиллями людства захистити його культурну спадщину. Для того щоб підтвердити повагу як до тих, хто вже пішов з цього світу, так і до тих, хто прийде пізніше, необхідні якісно нові підходи, ідеї та рішення. До таких пропозицій можна, частково, віднести установу “Всесвітнього культурного концерну”, метою якого стало б фінансування довгострокових культурних програм (сподіваюсь, що кошти для цього можна було б отримати за рахунок скорочення військових видатків), та організацію «Культурного корпусу», що об'єднала б добровольців з всіх країн світу, які бажають захистити та зберегти цю спадщину (можна було б розглядати обов'язки, пов’язані з роботою у цьому корпусі, як заміну військової служби). Було б також доцільно здійснити, наприклад, інтернаціоналізацію історичних пам'ятників та центрів, що представляють всесвітній інтерес, закликавши держави передати їх під міжнародну юрисдикцію, і доручити міжнародним органам (за угодою з тими країнами, на територіях яких вони розміщені) їхню охорону та збереження – думається, що це було б не тільки в інтересах народів, котрі ці цінності створили, але і в інтересах всієї світової культури. Показати приклад іншим або принаймні спробувати зробити перший крок в цьому напрямку повинні найбільш багаті на історичні пам'ятники та традиції країни, і в першу чергу країни Європейського економічного співтовариства.

Очевидно, що для спасіння культурної спадщини людини, враховуючи мови, що відмирають та міні-культури, потрібні величезні кошти (хоча навряд чи можливо знайти іншу більш прибуткову сферу вкладення капіталу, і, можливо, навіть з точки зору швидкого його обороту), тому цілком необхідно ширше залучати до цьому світову громадськість. Я впевнений, що відгук, що отримає цей заклик серед молоді багатьох країн, перевершить навіть самі радужні наші очікування.

Четверта мета: світове співтовариство

Більшість людей - на відміну від деяких сучасних установ - зараз вже цілком ясно усвідомлюють, що національна держава не може більш йти нарівні з ходом часом. Вона - за винятком великих держав - не здатна навіть здобути відчутних вигод з регулюючої нині міжнародне життя глобальної соціально-політичної системи, хоча і слугує в ній основним осередком. З іншого боку, користуючись у світовій політичній системі правами суверенітету, вона досить часто не вважає за потрібне визнавати існування будь-яких наднаціональних установ і не бажає чути про проблеми, що вимагають врегулювання на національному рівні. Можна сказати, що навіть у національному плані державні служби - в своїй нинішній формі, - як правило, не виправдують очікувань своїх власних громадян. Таких прикладів цілком достатньо, щоб ще раз підкреслити необхідність структурних реформ на всіх рівнях світової організації. Недоліки та неповороткість національної держави найбільш очевидні саме у сфері міжнародного життя, у намаганні створити міждержавні коаліції, які в більшості виявляються більш гнучкими, ніж регіональні союзи. Неможливість справжніх фундаментальних реформ у рамках існуючої нині системи показують в кінцевому рахунку й пошуки співробітництва з міжнародних економічних проблем.

Фундаментальна наукова думка досі, по суті, не дає жодних чітких та зрозумілих відповідей на питання про принципову можливість та реальні шляхи такої трансформації національної держави, яка, зберігши за собою нинішню роль держави, була б здатна встановити більш стабільний та ефективний світовий порядок, відповідний віку глобальної імперії людини. Навряд чи можна очікувати творчих пропозицій на цю тему від самих урядів, бо характерною рисою діяльності будь-яких інститутів завжди і скрізь було і залишається не самооновлення, а самоствердження та самозбереження. З іншого боку, складність та комплексність цієї проблеми, а також безліч суперечливих інтересів, пов'язаних з існуючою нині структурою, зумовлюють необхідність проведення цього широкого дослідження та пов'язаних з ним наукових розробок на цілком новій, незалежній основі.

Суть проблеми зводиться до того, щоб виявити шляхи поступового перетворення нинішньої системи егоцентричних держав, якими керують схильні до самоправства уряди, у світове співтовариство, в основу якого лягла б система скоординованих між собою географічних та функціональних центрів прийняття рішень, що охоплює всі рівні людської організації - від локального до глобального. Область юрисдикції таких центрів - незалежно від їхніх функцій і рівня - повинна більше відповідати традиціям, інтересам та проблемам, спільним для різноманітних груп населення.

Питання, таким чином, зводиться до того, щоб придумати спеціалізовану і водночас ієрархічну систему, яка б складалася із відносно автономних елементів різноманітної природи і структури, в той же час тісно взаємопов’язаних та активно взаємодіючих - і все це у загальносвітовому масштабі! Звичайно, тут необхідно знайти такі форми географічної та функціональної координації безлічі різноманітних центрів прийняття рішень, щоб вони не перетворилися на жахливу, неймовірну структуру, в щось, на кшталт, монументального хаосу, а стали б керованим єдиним цілим, здатним не тільки задовольняти сьогочасні, безпосередні або приватні інтереси, але й відповідати довгостроковим інтересам всього людства. Реалізація цієї ідеї пов’язана, однак, з величезними труднощами, що відчуваються вже сьогодні. Тому потрібно мати в запасі й інші рішення: найбільш продуктивне обговорення могло б розгорнутися у тому випадку, якщо б розглядалося декілька достатньо здійсненних альтернативних варіантів. Звичайно, все це потребує справді виняткових зусиль, однак не будемо забувати, що у нас є надзвичайно серйозні підстави піти на це, навіть заздалегідь знаючи про всю складність та грандіозність проблеми: адже нинішній стан міжнародної системи, і без того достатньо плачевний, має тенденцію до подальшого погіршення і, як я намагався показати вище, неминуче буде затягувати нас у нескінченну низку криз. Саме ця область вимагає від нас найбільш кардинальних соціальних перетворень і нововведень, адже без них опиниться під загрозою не тільки співіснування, але і просто існування мільярдів людей, що володіють нечуваними досі можливостями.

П’ята мета: середовище проживання

Однією з найважливіших проблем, що вже зараз глибоко вражає людську уяву, але ще не усвідомлена в усіх її воістину грандіозних масштабах, є проблема розміщення на планеті протягом найближчих 40 років населення, вдвічі більшого, ніж нинішнє. Адже за цей короткий час прийдеться докорінно покращити, модернізувати і, більш того, подвоїти всю нинішню інфраструктуру - причому не тільки житлові будинки, але і всі допоміжні системи, включаючи промислову, сільськогосподарську, соціальну, культурну та транспортну. Гарненьку роботу доведеться здійснити нашому поколінню - адже йому доведеться побудувати «інший світ», що можна порівняти із загальним обсягом будівельних робіт, здійснених останніми п’ятдесятьма поколіннями людства. Причому при всій грандіозності завдань, пов’язаних з фінансуванням, проектуванням, технічним забезпеченням, виробництвом матеріалів і власне будівельними роботами, не вони представляють тут найскладніші проблеми.

Найсерйозніша з проблем, яку найчастіше випускають з поля зору, зводиться до організації території Землі та розподілу деяких основних ресурсів таким чином, щоб гідно розмістити 8 мільярдів жителів (маючи при цьому на увазі, що до них, напевно, у найближчому майбутньому можуть приєднатися ще декілька мільярдів). Ця воістину грандіозна справа приречена, однак, на неминучий провал, якщо не планувати його на єдиному підходящому для цієї мети рівні - а саме на загальнопланетарному. Урядам час вже нарешті зрозуміти, що всі їх половинчасті, абсолютно нескоординовані дії, всі їх часткові плани, розраховані максимум на 5-10 років і націлені на те, щоб якось впоратися з новими хвилями знов прибулих в тому місці і в той час, коли вони налинуть, - вірний шлях до непоправної катастрофи. Такою політикою вони, по суті, потурають тому, щоб великі міста й надалі поглинали все нові й нові простори сільськогосподарських земель та зелених угідь, потворно розбухаючи і вироджуючись у непридатні для життя мегаполіси, прирікаючи при цьому інші групи людей жити у пеклі первісних сіл та поселень, цілком непристосованих для задоволення потреб сучасної людини.

Всеосяжний, єдиний глобальний план людських поселень, що включає як складову відповідні заходи у національному та регіональному масштабах, став нагальною потребою нашого часу. Звичайно, план цей повинен бути максимально гнучким. Але разом з тим він повинен включати в себе декілька всіма визнаних і обов'язкових для всіх жорстких правил, які стосуються охорони і змісту того, що ще залишилося від екологічного заповідника, включаючи сюди не лише клімат, космічний простір, атмосферу, океани й полярні райони - хоча все це вже знаходиться під загрозою і вимагає розумного використання, - але також і великі земельні масиви, які потрібно залишити на деякий час у спокої без будь-якого людського втручання, залишивши їхню еволюцію самій природі...

Шоста мета: виробнича система

Іншим аспектом глобальної проблематики, що починає все більше хвилювати людей, слугують явні неполадки в нинішніх економічних механізмах та їхніх взаємозв'язках із суспільством в цілому. Насправді, тяжко зрозуміти, чому так часто не спрацьовують різноманітні елементи економічної системи у цілком різних країнах, незалежно від того, що нею керує - ринок або план. Якщо залишити осторонь питання безпеки, можна стверджувати, що уряди практично всю увагу фокусують на проблемах зайнятості, продуктивності, інфляції, цін, торгівлі, платіжного балансу і т.д. і готові йти на будь-які жертви, щоб хоч тимчасово полегшити ці труднощі. Однак все це виявляється у кінцевому рахунку цілком даремним, і єдиний звідси висновок, що випливає, полягає в тому, що для поліпшення ситуації, що склалася, не вигадано доки жодних надійних засобів. У результаті повсюди розповсюджується скептицизм і зневіра, які деякий час стримувалися завдяки впливу культури зростання і все ще тривалого схвалення техніки. Люди розвинених країн вже готові змиритися з необхідністю піти на деякі жертви, щоб скоротити існуючий в світі відрив, однак їм досі не навели ще достатньо вагомих доказів на користь таких заходів; у бідних же країнах все більше побоюються захисних заходів багатих країн по боротьбі з власними кризовими явищами, що загрожують позбавити країни, які розвиваються, будь-яких шансів на прогрес, і що останні вважають це цілком несправедливим по відношенню до них.

Всі настільки загіпнотизовані поточними економічними проблемами, що ніхто не вживає жодних спроб ретельно проаналізувати структурні й філософські причини цих труднощів. І зараз якраз прийшов час з’ясувати нарешті, чи існують в принципі хоч будь-які можливі рішення. Нехай навіть вони виходять далеко за межі обговорюваного нині нового міжнародного економічного порядку, будучи першим і тяжким, складним і неминучим кроком вперед, все-таки теж ніщо інше, як лише напівзахід, направлений на скорочення існуючого відриву. Будемо сподіватися, що ми виявимося здатними виправити деякі диспропорції нинішньої економічної системи і тимчасово відведемо від суспільства загрозу повного розпаду, однак цілком очевидно, що доки немає рішень, які забезпечували б людству можливість впоратися протягом найближчих десятиріч з жахливим вибухом тих проблем, з якими воно не може впоратися вже зараз. Тут необхідний докорінно інший концептуальний підхід і кардинально нові рішення для істотного розширення наших цілей та горизонтів та виявлення економічної системи відповідної світовому співтовариству, що, як ми сподіваємося, зросте у результаті очікуваних за цей період змін на планеті.

Хоча важко ще повністю уявити собі, якою повинна стати економічна система майбутнього - у будь-якому випадку до тих пір, доки не завершені дослідження, присвячені іншим цілям людства, - однак, окремі складені цеглинки цієї будівлі з успіхом можна заздалегідь досліджувати вже нині.. Виробничому істеблішменту належить у сучасному світі ключова роль. І тут, також, як і в питанні про середовище проживання, було б величезною безвідповідальністю вчасно не з'ясувати, чи спроможна нинішня виробнича організація матеріально забезпечити їжею, товарами і послугами вдвічі більше населення планети - і якщо так, то яким чином і за яких умов. В цьому зв'язку виникає безліч проблем, що заслуговують найпильнішої уваги, в їх числі, наприклад, питання розподілу, що набуває особливої гостроти у зв'язку з продовольчою проблемою; однак розпочинати все ж необхідно з виробничого сектору, бо саме через свій первинний характер виявляється нерозривно пов'язаним з іншими екологічними, соціальними і політичними проблемами нашого часу. Так що, безперечно, самою головною ключовою метою людства є ретельний аналіз існуючого виробничого істеблішменту і виявлення того, які перетворення необхідно в ньому запланувати, щоб він виявився здатним у найближчі десятиріччя чітко виконувати відведені йому функції.

Ці дослідження повинні включати цілу низку окремих проектів, тісно пов'язаних і паралельних з вивченням людських поселень. Один з цих проектів може бути присвячений фінансовим питанням, він повинен вивчити, зокрема, ті потреби в капіталі, що поєднані з будівництвом та експлуатацією інфраструктури і промислових підприємств, а також задоволенням інших потреб населення, що подвоюється. Тут необхідно передбачити також конкретні шляхи і засоби забезпечення цих воістину величезних фінансових коштів. Інший проект міг би більш детально розглянути проблему зайнятості, почавши, наприклад, з оцінки потреб у робочій силі, включивши сюди фахівців та робітників сфери управління, і виробити основи для створення загальносвітової системи, яка могла б регламентувати та координувати на міжнародному рівні всі питання, пов’язані із забезпеченням зайнятості, відповідними асигнуваннями, підготовкою кадрів та професійним навчанням. На завершальній стадії цей проект міг б спробувати знайти підхід до рішення гострої проблеми повного залучення в активну діяльність всіх людських ресурсів; деякі базові елементи для цього дослідження були запропоновані скликаною за ініціативою МОП всесвітньою конференцією з питань зайнятості. Однак, маючи на увазі подальші наслідки цієї проблеми, можливо, більш доцільно було б присвятити їй спеціальний проект та розглядати її як окрему важливу мету людства, направлену на розвиток і використання в інтересах світового суспільства всіх людських ресурсів.

Ще одне дослідження - що в певному сенсі було б першочерговим перед усіма іншими - необхідно присвятити питанням територіального розміщення і раціоналізації світового виробничого істеблішменту. Як я вже казав, в цьому дослідженні треба приділити пильну увагу обмеженням, що на кладають на всі види людської діяльності необхідність забезпечення охорони та організації глобального середовища людського проживання. Я вже згадував висновок одного з проектів Римського клубу, що вимагає реорганізувати виробництво харчів на основі глобальних критеріїв, бо тільки за цієї умови можна сподіватися на досягнення хоча б мінімальних результатів у вирішенні проблеми викорінення голоду у людському суспільстві. Такі же міркування слід враховувати при розгляді світової промисловості і світового промислового виробництва. Промисловий сектор виробничого арсеналу суспільства в нинішньому своєму вигляді є нічим іншим, як певний конгломерат різного роду технічних пристроїв і видів діяльності, що є результатом випадкових рішень, прийнятих у різний час, з різними цілями і за різних умов, і покликаних служити коротко- або середньостроковим вузьким інтересам окремих національних співтовариств або багатонаціональних корпорацій. Сьогодні ця система не відповідає більш ані духу часу, ані його вимогам і викликає все більші серйозні нарікання з самих різних позицій; всі її недоліки, включаючи соціальну неприйнятність, нераціональне відношення до навколишнього середовища та її ресурсів і повну несумісність з будь-яким справедливим міжнародним економічним порядком, будуть по мірі її неминучого подальшого розширення все більше поглиблюватися і примножуватися. Ще більш серйозне занепокоєння викликає той факт, що без глибоких реформ нинішній світовий промисловий істеблішмент просто не зможе виконувати свою роль в людській системі майбутнього; бо, обкладена в багато разів більш складними та грізними проблемами система вже не зможе витримати і вибачити тих помилок дублювання, марнотратства і невмілого управління, що ще сходять істеблішменту з рук сьогодні. Тому він повинен знайти шлях забезпечення високої ефективності і раціонального економічного управління в усіх без винятку секторах виробництва.

 

Заключне слово

Тут я хотів би повернутися до самого початку своєї розповіді, до того місця, де я, закінчивши оповідання про роки своєї юності і своєї трудової діяльності, звернувся до думок, діяльності і досвіду останніх 12 років мого життя.

Я робив це відверто, в повну міру своїх можливостей і буду почувати себе цілком винагородженим, якщо мені вдалося викликати інтерес, опинившись корисним читачу, якому дякую за його терпіння. Окресливши основні контури мети для людства і, сподіваюсь, переконавши читача в їхній нагальній необхідності, я завершую і цю главу мого життя. Я повний рішучості й надалі не припиняти роздумів про людину, про її майбутнє, хоча не знаю ще, яким стане наступний період і як довго він триватиме. Моє найбільше бажання - зробити внесок - хоча б в тій малій мірі, що доступна одній людині, - у відродження людського духу, бо без цього людська система опиниться в полоні понять або крайніх обставин, що погрожують неминучим знищенням. Але я вірю в людину і вірю у людську революцію, яка, нехай, через величезні жертви та страждання, приведе її до кінцевого тріумфу.

Закінчити я хочу словом, яке рідко вживав на сторінках цієї книги, і слово це - любов. Мені пощастило жити вільною людиною, я залишався нею навіть у в’язниці, і помру теж вільним. Але це мало б небагато сенсу, якби я не був пов’заний глибоким почуттям братерської любові з іншими представниками роду людського. Головне – людська особистість, вона важливіша за будь-які справи і будь-які ідеї, бо всі вони без людей нічого не значать. А головне в кожному з нас і в нашому житті - пута любові; адже тільки завдяки їм наше життя перестає бути стислим епізодом і набуває сенсу вічності.

Аурелио Печчеи. Человеческие качества. // Шесть целей для человечества. Москва 1980., – 302 с. – Фрагменти упорядкувала та переклала Гончаренко М.М. С. 259 – 280.


Фоєрбах, Людвіг

(1804 – 1872)

Німецький філософ, представник класичної німецької філософії. Головним завданням своєї філософії Фоєрбах вважав відповідь на питання – якою є справжня природа людини, як визначити її шлях до щастя? Для розкриття природи людини застосовує поняття любові. Подальший прогрес людства Фоєрбах вбачав в утвердженні нової філософії – релігії, що культивуватиме любов людини до людини як до Бога. Безсмертя принципово заперечував, вважав його марнотною мрією.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных