РОЗДІЛ 3. ФІЛОСОФІЯ У КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКІЙ АКАДЕМІЇ. ФІЛОСОФІЯ Г.СКОВОРОДИ

ТЕМА 5. ФІЛОСОФІЯ У КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКІЙ

АКАДЕМІЇ

Соціокультурні передумови виникнення філософії українського Просвітництва. Уявлення про філософію. Онтологічні, натурфілософські, гносеологічні погляди. Етика та політико-правові концепції.

Період від ХVІІ до ХVІІІст. був політично складним та неспокійним. Друга половина 20-х років та 40-ві роки ХVІІст. ознаменувалися новими польсько-українськими конфліктами. Наприкінці 40-х років сталося Велике повстання, очолюване Б.Хмельницьким; у 1654р. відбулася Переяславська Рада. Україна переходить під “велику царську руку”, прилучається (як автономія) до Росії. Але у 1656р. московський цар уклав мир з поляками без участі української сторони. Цей факт (як і багато інших) є свідченням про складнощі в українсько-московських відносинах. У 1660р. стався розподіл України на Правобережну та Лівобережну, кожну зі своїм гетьманом. З середини 60-х років ХVІІст. Україна стала ареною російсько-польського протистояння. До того ж в Україні виникла міжусобна боротьба. За Андрусівським миром (1667р.) Правобережна Україна стає сферою інтересів поляків, а Лівобережна - Росії. Нарешті, наприкінці ХVІІІст. український народ остаточно втратив самобутні прояви політичного життя.

Доба Руїни, бурхливі політичні події другої половини ХVІІст. та ХVІІІ ст. ускладнювали економічний розвиток українських земель. Однак у ХVІІ - ХVІІІст. на Україні формувалася система капіталістичного господарства, буржуазні відносини. Мав місце подальший розвиток мануфактур. Мануфактури виробляли більшу частину продукції, що надходила на внутрішній ринок, і охоплювали такі галузі промисловості, як залізоробна, паперова, винокурна, скляна, селітряна, будівельних матеріалів та ін. На мануфактурах широко використовувалася наймана праця. У текстильній промисловості, у сфері виготовлення посуду, зброї виникають великі централізовані мануфактури. ХVІІІст. - період розквіту мануфактурного виробництва, що сприяло розпаду феодалізму. Розвивалися сільське господарство та промисли, пов'язані з переробкою сільськогосподарської продукції, що, в свою чергу, сприяло розвитку торгівлі. У сільському господарстві ХVІІІст. широко використовувалася праця наймитів. Формується ринок праці взагалі. Сільське ремесло поступово підпорядковується міському ремеслу. Виникали нові міста. Посилювалась диференціація міського населення (купецько-лихварська верхівка; середні та дрібні торговці, цехові майстри, заможні міщани; міська біднота).

Розвиток капіталістичних відносин вплинув на духовне життя України. Складні політичні події, розвиток економіки вимагали появи людей освічених, здатних мислити самостійно. У другій половині ХVІІст. виникає і формується Просвітництво із його центральною ідеєю про залежність суспільного прогресу, в першу чергу, від освіти, виховання, просвітництва, науки. Починається розмежування теології та філософії, розвиваються природничі науки, виникає концепція освіченого абсолютизму. Розвивається духовна культура взагалі та філософія зокрема. Просвітництво зароджувалося як синтез гуманізму та реформації, як антифеодальна ідеологія.

Ідеї Просвітництва розвивалися у Києво-Могилянській академії. Києво-Могилянська колегія (пізніше – академія) була заснована митрополитом П.Могилою у 1632р. через об'єднання Київської братської та лаврської шкіл. Проіснувала Академія до 1817р. Академія надавала своїм вихованцям можливість здобути освіту європейського рівня. Це був перший вищий учбовий заклад на Україні та у східнослов'янському світі в цілому. Майже всі видатні професори Академії навчалися у західноєвропейських університетах. Учні вивчали мови латинську, грецьку, старослов'янську, польську, німецьку, французьку, давньоєврейську, а також книжну українську. Крім цього, вивчали арифметику, геометрію, музику, поетику, риторику, теологію. Філософський курс передбачав, насамперед, вивчення логіки, фізики (натурфілософії) та метафізики. Так, курс філософії Г.Кониського складався з логіки, метафізики, фізики та етики. Курс фізики Г.Кониського складався з вивчення астрономії, хімії, мінералогії, географії, фізіології, анатомії, антропології... Під метафізикою розуміли умоспоглядальну науку, що з'ясовує перші найзагальніші причини речей, універсальні сутності. Так поступово відбувалося становлення професійної філософії як самостійної сфери знання. Вивчення філософії спиралося на осмислення ідей києворуської філософії, філософії Відродження, Реформації, Нового часу, Просвітництва, схоластики, патристики, античної філософії та на синтез цих ідей. Твори філософів (наприклад, Арістотеля) намагалися читати в оригіналі. Друкувалися навіть “лютеранські противності”, що свідчить про релігійну толерантність. [Про організацію процесу навчання та про професорів і студентів Академії докладніше див.: Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. - К.: Абрис, 1994. - 288с].

Хоча філософія, по суті, ще була підпорядкована теології, твори представників патристики та рішення соборів не вважалися непогрішними. Біблія не була вже абсолютним авторитетом. Панувала концепція “двох істин” (згадаймо пізню західноєвропейську схоластику): науково-філософської та богословської, які існували незалежно. Так, Т.Прокопович вважав, що між положеннями Святого Письма, законами природи та людським розумом суперечностей немає, оскільки вони вже гармонізовані Богом. Текст Святого Письма слід тлумачити відповідно сучасним науковим досягненням. Просвітництво відкривало істину, насамперед, через аналіз досвіду і наукових фактів (на відміну від схоластики, яка ґрунтувалася на авторитеті).

В.С.Горський виділяє два етапи у діяльності Академії: перший (від заснування Академії та до кінця ХVІІст.), що характеризується початком розмежування філософії і теології, переорієнтацією від богопізнання на пізнання природи і людини, усвідомленням самостійної цінності природи і необхідності пізнання її законів; другий (перша половина ХVІІІст.), що був пов'язаний з увагою до проблем гносеології, до проблем людини і держави, з аналізом творів сучасних європейських філософів.

Розвиваючи далі києворуські уявлення про філософію, вчені Академії розуміли під нею систему наук, які є спрямованими на пошуки істини та причин речей, а також дослідження життя та чеснот. Г.Щербацький, наприклад, вважав, що “метою або фінальною причиною філософії, тобто тим, чим філософія виправдовує своє існування, є ніщо інше, як пізнання істини і практична доброчесність <…>” [Історія філософії України. Хрестоматія. - К.,1993. - С.231]. Певною мірою спираючись на думки антиків, викладачі Академії підкреслювали, що філософія повинна бути корисною для суспільства, для суспільного блага, а також для особистості. Ст.Яворський, цитуючи близькі йому думки Сенеки, як позитивне відмічав, що античний мислитель завдання філософії вбачав у тому, щоб вона навчила жити, надала внутрішню незалежність та душевний спокій (пригадаємо києворуську філософію, яка, на відміну від схоластики, розвивалася в лоні духовно-практичного освоєння світу).

Щодо онтологічних питань можна зауважити, що у творах вчених зустрічалися як теїстичні погляди (коли Бог уявляється як постійний, вічний творець світу: він його створив та продовжує підтримувати, тобто творити далі), так і деїстичні (коли Бог розглядається лише як першопричина світу, його творець, який не може порушувати створених ним законів природи, а остання розвивається далі на їх підставі без подальшого втручання Бога). Мали місце навіть пантеїстичні погляди (коли йдеться про ототожнення Бога з природою, або розчинення його в природі). Дослідники творчості вчених Академії традиційно підкреслюють, що мислителі розподіляли всю дійсність на 5 світів: світ нестворений (Божої думки), світ ангельський, світ, що складається з 4-х першоелементів, мікрокосм (людина) та макрокосм (земля, небо та все, що між ними).

Однією з важливих проблем була проблема матерії. Вона розглядалася як першооснова світу взагалі та як основа природного тіла зокрема. Співіснування теїстичних, деїстичних точок зору та пантеїстичних тенденцій викликало неоднакове розуміння поняття “матерія”. Вона могла розглядатися як нестворена, активна, самостійна, або ж як створена Богом. Матерія могла бути схожою на першоматерію Арістотеля, або ж бути ототожнюваною з природою. Мала місце ідея про незнищенність матерії. Г.Кониський писав, що в процесі перетворень матерія зберігається як субстанція всіх змін. Вважалося, що матерії притаманна протяжність. Форми передіснують в матерії. Матерія і форма - це 2 основи природного буття (М.Козачинський). Г.Кониський виділяв 3 начала: матерію, форму та позбавлене форми, тобто здатність до зміни форми і до розвитку. Ст.Яворський, наслідуючи Арістотеля, виділяв матеріальну, формальну, діючу та цільову причини. Г.Щербацький вважав, що форма - це організація матерії, те, завдяки чому тіло набуває певного буття та відрізняється від інших тіл.

Із поняттям “матерія” були пов'язані поняття “рух”, “простір”, “час”. Рух міг визначатися як просторове переміщення, як ріст і зменшення, як кількісні та якісні зміни, як народження і загибель (Ст.Яворський). Г.Кониський розумів під рухом основу життя Всесвіту, будь-яку зміну взагалі, перехід від одного стану до іншого та близько підійшов до визначення руху як способу існування матерії. Т.Прокопович визначав рух як загальне життя всього світу, як саморух. Тобто рух визначався невіддільним від матерії (це - природний стан речей) та таким, що має універсальний та неперервний характер. Цікаво, що деякі вчені (зокрема І.Гізель) наголошували, що там, де немає протилежностей, немає ані виникнення, ані знищення, ані руху. Боротьба протилежностей - це необхідна умова руху. Г.Кониський вважав, що причиною руху в легких та важких тілах є легкість і тяжкість тіл, а не першорушій. Інколи рух розглядався як послідовні акти заперечення (Ст.Яворський).

Простір, як і рух, вважався невід'ємним від матеріальних речей та абсолютно позбавленим порожнечі. Він міг визначатися як місце, яке займає тіло, як протяжність.

Час поділявся на зовнішній, внутрішній (послідовна тривалість кожної речі), божественну вічність. Деякі вчені визначали час як міру руху (наприклад, Г.Кониський), як рух відносно попереднього стану речей (Ст.Яворський).

Неоднозначно вирішувалася вченими Академії проблема пізнання. У найзагальнішому вигляді гносеологічні погляди можна викласти так. В процесі пізнання можна виділити чуттєвий та раціональний рівні. На відміну від попередньої традиції багато уваги приділялося чуттєвому досвіду та спогляданню (Т.Прокопович, І.Гізель та ін.), які створювали засади для мислення. Т.Прокопович, І.Гізель, Ст.Яворський та інші вчені вважали, що першим етапом процесу пізнання є пізнання чуттєве. Раціональне пізнання є вищим ступенем, завершенням цього процесу. Деякі вчені робили наголос на раціональному рівні. Так, Г.Щербацький під впливом філософії Р.Декарта вважав, що істинний метод пізнання повинен спиратися на мислення, на самосвідомість. В основу пізнання Г.Щербацький поклав принцип очевидності, який передбачав ретельну перевірку будь-якого знання. Треба відкинути все сумнівне. Вихідний пункт пізнання - ясні, вроджені від Бога ідеї, які є істинними. Гарантом істинності пізнання Г.Щербацький, як і Р.Декарт, вважав Бога.

Розвиваючи існуючу в попередній українській філософській традиції тему осягнення вищої істини через самопізнання, через пошуки “внутрішньої”, або істинної, людини, через духовне самовдосконалення, деякі вчені дотримувалися думки, що процес пізнання істини здійснюється на двох рівнях - зовнішньому та внутрішньому. Зовнішній рівень - це рівень чуттєвого пізнання, а внутрішній - це рівень пізнання істини за допомогою Божого осяяння. Вчені Академії визначали істину або через відповідність думки (суджень, умовиводів) об'єктові пізнання, або як відповідність дійсності ідеям Бога (подальший розвиток концепції “двох істин”).

Взагалі мислителі виділяли такі людські пізнавальні здатності: відчуття, сприйняття, пам'ять, уявлення, мова, мислення, дослідження самого процесу пізнання. Як важливий пізнавальний засіб визначалася логіка, вивченню якої в Академії приділяли дуже багато уваги.

Традиційно вважають, що етика в працях вчених Академії поділялася на теоретичну, яка обґрунтовувала роль людини в світі, розглядала проблеми сенсу життя, свободи волі, та практичну, яка вказувала на способи влаштування особистої долі, досягнення щастя, розробляла систему виховання.

Сенс життя людини мислителі бачили у творчій праці, спрямованій на власне та громадське благо. Т.Прокопович за необхідну умову щастя вважав здобуття певного рівня матеріального добробуту. Останнього можна досягти через сумлінну працю. Людина мусить пізнати (в першу чергу, через самопізнання), до якої праці вона схильна. Зауважимо, що думка про продуктивну працю за покликанням зустрічалася ще в Острозьких книжників. Цікаво, що працю поділяли на примусову (на державу) та за покликанням. На першому місці був державний інтерес, тобто праця на державу; критерієм моральності була ідея загального блага. Особистість самостверджувалася через власну активну творчу діяльність, спрямовану, насамперед, на суспільне, загальне благо. І.Гізель та інші вчені закликали до активного громадського життя, до виховання в собі патріотизму. Мислителі наголошували на єдності особистого і суспільного блага. Людина - творець власного щастя, господар власної долі.

Щастя пов'язувалося, насамперед, з благополуччям долі (але не з гонитвою за матеріальними благами та посадами), здоров'ям, чуттєвими насолодами (тобто не аскеза), з життям, узгодженим з природними законами, зі спокоєм, здатністю працювати, самовдосконалюватися, вдовольняти власні духовні потреби. У питаннях моралі деякі вчені спиралися на погляди Епікура (М.Козачинський, Г.Кониський, Т.Прокопович). Пов'язуючи щастя із задоволенням, під останнім вони розуміли свободу від тілесних страждань та душевних тривог. Згубні плотські насолоди треба ігнорувати. Розум - це найвищий критерій моральної поведінки. Він впливає на волю людини, надаючи їй різні варіанти вибору між Добром та Злом.

Після Переяславської Ради 1654р. серед діячів та випускників Академії з'явилися як переконані прихильники незалежності України (С.Косів, П.Орлик та ін.), так і ті, хто за різних обставин опинилися в Росії та виступали за інтеграцію України в Росію (Ст.Яворський, Т.Прокопович). Т.Прокопович негативно ставився до ідеї церкви, самостійної та незалежної від держави. Вчений вважав, що вища влада повинна належити тільки світському правителю. Він підтримував ідею освіченого абсолютизму. Монарх повинен бути “філософом на троні”, правити згідно з законами розуму, керуючись ідеєю загального блага. Т.Прокопович вважав, що держава існувала не завжди. Вона виникла як результат з'ясування людьми необхідності державної влади для створення умов щодо людського існування, отримання пристрастей. Народ передає власну волю монарху раз і назавжди.

Ст.Яворський, навпаки, дотримувався ідеї автономії церкви (світська та духовна влада - це різні сфери). Не заперечуючи ролі розуму, він вважав, що останній має бути підпорядкованим авторитету церкви. Теологія - це вища мудрість.

Професори Академії зробили свій внесок у розвиток освіти в Росії та інших країнах. Випускник Києво-Могилянського колегіуму білорус Сімеон Полоцький заснував у Москві греко-латинську школу, яку Ст.Яворський пізніше реорганізував у Слов'яно-греко-латинську академію. Там вивчали латинь, граматику, риторику, поетику, філософію тощо. С.Полоцький теж відстоював ідеали Просвітництва. Хоча він вважав Святе Письмо найвищим проявом розуму, однак стверджував, що лише в єдності з мирськими науками, з розумом віра здатна вести нас до мудрості. С.Полоцький теж підтримував ідею освіченого монарха, який спирається на силу закону. Церква повинна йому підкоритися.

Рекомендована та використана література

1. Історія філософії України: Підручник /М.Ф.Тарасенко, М.Ю.Русин, І.В.Бичко та ін. - К.: Либідь, 1994. - 416с.

2. Огородник І.В., Огородник В.В. Історія філософської думки в Україні: Курс лекцій; Навч. посібн. – К.: Вища шк.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. – 543с.

3. Горський В.С. Історія української філософії: Курс лекцій. – К.: Наук. думка, 1996. - 287с.

4. Розвиток філософської думки в Україні: Курс лекцій /Підготував Ю.М.Вільчинський. - К.: ВІПОЛ, 1994. - 272с.

5. Історія філософії України: Хрестоматія; Навч.посібник для студ. вищ. навч. закладів. - К.: Либідь, 1993. - 559с.

6. Огородник І.В., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах: Навч. посібник /За ред. М.Ф.Тарасенка. - К.: Либідь, 1997. - 328с.

7. Від Вишенського до Сковороди (з історії філос. думки на Україні ХІV - ХVІІІ ст.). - К.: Наук.думка, 1972. - 144с.

8. Отечественная общественная мысль эпохи средневековья (ист.-фил. очерки). - К.: Наук.думка, 1988. - 324с.

9. Ничик В.М. Из истории отечественной философии конца ХVІІ - начала ХVІІІ в. - К.: Наук.думка, 1978. - 298с.

10. Философская мысль в Киеве: Ист.-филос. очерк. - К.: Наук.думка, 1982. - 357с.

11. Кашуба М.В. Георгий Конисский. - М.: Мысль, 1979. - 173с.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: