Поняття про форми мислення.

Мислення – це спецефічна розумова діяльність людини що здійснюється в певних соціокультурних умовах. Головні особливості мисл – суспільно-історичний характер, творча активність, узагальненість і опосередкованість відображення, нерозривний зв'язок з мовою.

Абстрактне мислення – його формами є поняття, судження, умовивід.

Логічні форми – це види мисленнєвих структур, які незалежні від конкретного змісту думки, із них формуються конкретні міркування, тому можна сказати, що логічні форми складають інформативний, змістовий блок міркування.

що форма мислення, яка відображає зв'язок між предметом та його ознакою, називається с у д ж е н н я м.

Форма мислення завдяки якій із одного чи декількох суджень ми отримуємо нове судження називається умовивід.

форма мислення, яка відображає предмети та явища через сукупність суттєвих ознак, називається п о н я т т я м.

5 основні закони логіки .

Закони логіки, це ті закони, яким повинно підпорядковуватися мислення для того, щоб вірно відображати дійсність.

Існує 4 закони логіки:

- Закон тотожності (А=А)

- Закон протиріччя (не можуть бути істинними дві суперечливих думки, про один і той же предмет, у вказаний час)

З точки зору закону протиріччя ці судження кваліфікуються як протилежні. А це означає:

а) ці судження не можуть бути одночасно істинними;

б) якщо одне із цих суджень істинне, то друге буде обов'язково хибним;

в) якщо встановлена хибність одного судження, то друге може бути будь-яким.

- Закон виключення третього (дві суперечливих думки в один час не можуть бути істинними, одна із них точно хибна)

Суперечливими називаються судження, в яких за конкретним предметом думки якась ознака стверджується і тут же заперечується. Стосовно цих суджень можна стверджувати, що істинність одного однозначно обумовлює хибність другого і, навпаки, хибність другого є підставою для визнання істинності першого.

- Закон достатньої підстави (всяка думка, щоб стати достовірною, повинна бути обґрунтованою іншими думками, істинність яких доведена або ж очевидна.)

історично цей закон був відкритий і сформульований значно пізніше перших трьох, а саме у ХУП ст. Готфрідом Лейбніцем.

6 логічна структура поняття.

Поняття – це думка, в якій відображуються загальні, і до того ж – суттєві, ознаки (властивості) предметів і явищ. Вони, поняття, утворюються внаслідок двох раціональних дій: а) виділення загального (спільного) в ряду подібних ознак тих чи інших предметів і явищ; і б)абстрагування (відсторонення) від інших, в кожному конкретному випадку – другорядних, ознак.

Будь-яке поняття можна розглядати з точки зову змісту і обсягу.

Змістом поняття є всі суттєві ознаки, які пов’язані з предметом

Обсяг – клас (множина) всіх предметів, о мають зазначені й його змісті ознаки.

Обсяг і зміст поняття знаходяться в зворотній залежності

Чим більше обсяг тим менше поняття.

Види понять.

Поняття поділяються на види за показниками їх а) обсягу та б) змісту.

За обсягом поняття поділяються на види:

А. Загальними називаються поняття, що охоплюють або стосуються групи чи класу (багато) об’єктів. Наприклад: Людина. Будинок..

Б. Проміжне положення між поняттями загальними і одиничними займають поняття збірні, які мисляться нами як такі, що складаються з певного числа, але його ознаки, як цілого, не поширюються на елементи збірного (Колектив – не кожний член колективу несе на собі ознаку колективу.)

В. Одиничними називається поняття, що відображують ознаки одного предмета/явища. Одиничні поняття дуже близькі до уявлень про конкретні предмети і явища. Проте в Логіці одиничні поняття – це все ж таки поняття, елементи логічного мислення. Наприклад: Поема Т.Г. Шевченка “Катерина”. За змістом поняття поділяються на види:

А. Поняття конкретні і абстрактні. Конкретні П. Відображують в собі реальні (конкретні) предмети чи клас предметів (Річка). Абстракті П – відображують окремі властивості (не предмети!) і сторони відношення предметів (Мужність).

Б. Поняття позитивні і негативні. Позитивні П. виражають наявність у предмета думки тих чи інших ознак. (Хоробрий воїн). Негативні П. Заперечують наявність тих чи інших ознак у предмета думки (Невихований.) Зміст негативних понять завжди співвідноситься з поняттями позитивними і заперечують саме цей позитивний зміст. Негативні П. Виражаються в словах з приставкою “не-“, “без-”, або грецькою приставкою “а” (Аморальний. Алогічний.)

В. Поняття безвідносні і співвідносні. Безвідносні П. мисляться як незалежні від інших понять і не вимагають їх (Папір ). Співвідносні П. немислимі без іншого, для свого розуміння вимагають співставлення з іншим.

8. Логічне відношення між поняттями

Формально-логічні відношення між сумісними поняттями.

Відображуючи об’єктивну взаємозалежність предметів і явищ, поняття самі вступають між собою в певні стосунки, взаємозалежність. В логіці ця взаємозалежність понять може бути відношенням сумісним і несумісним.

Сумісними називаються поняття, ознаки яких допускають можливість повного чи часткового співпадання їх обсягу. Сумісність понять буває таких видів:

А. Рівнозначним називаються поняття, зміст яких рівнозначний, а їх обсяги співпадають. Наприклад: Київ і Столиця України.

Б. При підпорядкуванні (субординації) понять в обсяг першого поняття (А) цілком входить обсяг другого (Б), але в змістом першого входить лише частина змісту другого.. А.Тварина – Б. Кішка. А. Людина – Б. Юнак.

В. Перехресні (часткового співпадання) поняття за ознаками не виключають одне одного, але їх обсяги співпадають лише частково. А. Спортсмен – Б. Студент.

Формально-логічні відношення між поняттями несумісними.

Несумісними поняттями називаються ті, в зміст яких входять взаємовиключні ознаки, а тому обсяги їх не співпадають (не сумісні між собою). У співставленні одного з одним несумісні поняття знаходяться між собою в відношеннях:

А. Співпорядкованими (координованими) називаються поняття, які рівною мірою є загальними і входять в обсяг (підпорядковуються) одному і тому ж спільному для них (родовому) поняттю..А. Ялинка – Б. Сосна. С. Хвойне дерево.

Б. Протилежними (контрарними) називаються поняття, у яких зміст не лише виключає (заперечує) ознаки другого, але до цього ж і замінюється зовсім протилежними ознаками. Протирічливими (контрадикторними) називаються поняття, у яких зміст одного лише виключає (заперечує) зміст другого, але не утверджує (не пропонує) іншого свого змісту: А. Добрий – Б. Недобрий

9Логічні операції над поняттями

Логічними операціями називають дії, за допомогою яких з одних понять отримуються нову.

До логічних операцій над поняттями відносяться:

а) обмеження і узагальнення понять;

б) операції над обсягами понять як множинами;

в) поділ понять;

г) визначення понять.

Б Оскільки ми ототожнюємо обсяги понять з множинами, то маємо право застосувати до них усі операції, що й до множин: доповнення, перетин, об'єднання, різницю.

В П о д і л о м понять називають логічну операцію, за допомогою якої розкривають обсяг поняття. Іншими словами, здійснити поділ поняття означає встановити, із обсягів яких понять складається обсяг поняття, що підлягає поділу. В обсязі поняття, по-перше, можна виділити обсяги видових понять, що до нього входять. Наприклад, видами покарання є штраф, конфіскація майна, арешт, позбавлення волі на певний строк і т.д. А, по-друге, в обсязі довільного поняття можна виділити лише два взаємовиключаючі поняття. Наприклад, "злочини бувають навмисні і ненавмисні", "студенти бувають відмінники і не відмінники", "науки бувають гуманітарні і негуманітарні" і т.д.

В. В и з н а ч е н н я м поняття називається логічна операція, яка розкриває зміст поняття. Адекватніше операцію визначення можна сформулювати ще й так: "Визначенням називається логічна процедура, за допомогою якої відшукується, будується який-небудь предмет, відрізняється від інших, а також формується значення вперше вживаного терміну чи уточнюються значення уже існуючого терміну".

За своєю структурою операція визначення складається із:

- визначуваного і

- визначуючого.

10,11, 14 логічна структура суджень (види простих суджень)

Судження - це така форма мислення, в якій, поєднуючи поняття, що-небудь стверджується або заперечується про самих реальні речі і явища.

Судження поділяються на: прості і складні

Прості судження бувають:

- Атрибутивні (називається таке судження, у якому стверджується або заперечується належність предмету визначеної властивості чи ознаки.)

- Судження з відношенням (предикат представляє відношення маж предметами)

- Судження існування (виражає існування предмета)

Атрибутивні ще поділяються на:

За якістю: (стверджувальні і заперечні)

За кількістю: (одиничні (суб’єкт одиничне поняття) загальні (загальне поняття) частково атрибутивні (представлено класом предметів))

Також атрибутивні с ще поділяються на: Загально стверджувальні(будь-який) Частково стверджувальні(деякі) Загально заперечу вальні(жоден) Частково заперечувальні (деякі не)

До складних відносяться:

1) з'єднувальні;

2) роз'єднувальні;

3) умовні;

4) рівнозначні або еквівалентні.

12 Розподілення термінів в категоричному судженні:

Суб’єкт і предикат судження називають його термінами.

Розподілений термін – який мислиться в повному обсязі іншого або повністю в нього виключається.

Нерозподілений термін – обсяг тільки частково включається в обсяг другого або лише частково виключається з нього.

озглянемо розподілення термінів у судженнях типу А, І, Е, О.

1. У загальностверджувальних судженнях типу А (формула "Всі S є Р") суб'єкт завжди розподілений, а предикат у більшості випадків - нерозподілений.

2. У частковостверджувальному судженні типу І ("Деякі S є Р") розподіленість і суб'єкта, і предиката не можна визначити суто логічними засобами, тобто за структурою.

3. У загальнозаперечному судженні типу Е (формула "Жодне S не є Р") і суб'єкт, і предикат розподілені.

4. У частковозаперечних судженнях суб'єкт є нерозподіленим (за винятком деяких випадків), а предикат завжди розподілений, оскільки мислиться в повному обсязі, тобто його обсяг повністю виключається з обсягу суб'єкта.

13 логічні відношення між категоричними судженнями

В основу лог відношень між кат судженнями лежить їх схожість за змістом, який виражається через їх смисл та значення істинності суджень. З цього погляду погляду судження поділяють на порівняні та непорівнянні.

Серед не порівнюваних суджень розрізняють сумісні та несумісні.

Несумісні є судження, які не можуть бути одночасно істинними, розрізняють два види: протилежність, суперечність.

15 логічні відношення між складними судженнями

Складні судження, як і прості, можуть бути порівнянними і непорівнянними.

Незрівнянні - це судження, які не мають спільних пропозиційних змінних (простих суджень).

Порівнянні - це судження, що мають однакові препозіціонно змінні (прості судження) і різняться логічними зв'язками, включаючи заперечення.

Складні порівнянні судження можуть бути сумісними і несумісними.

ВІДНОШЕННЯ СУМІСНОСТІ

До сумісним відносяться такі порівнянні судження, які одночасно можуть бути істинними. У складних судженнях, як і в простих, розрізняють три види сумісності: еквівалентність, часткова сумісність і підпорядкування.

1 Еквівалентні - це судження, які приймають одні і ті ж значення, тобто одночасно є або істинними, або хибними.

2. Часткова сумісність характерна для суджень, які можуть бути одночасно істинними, але не можуть бути одночасно хибними.

3. Підпорядкування між судженнями має місце в тому випадку у коли при істинності підпорядковуючого підпорядковане завжди буде істинним.

ВІДНОШЕННЯ НЕСУМІСНОСТІ

Несумісними є судження, які одночасно не можуть бути істинними. Це протилежність і протиріччя.

1. Протилежність - відношення між судженнями, які одночасно не можуть бути істинними, але можуть бути одночасно хибними.

2. Протиріччя - відношення між судженнями, які одночасно не можуть бути ні істинними, ні хибними. При істинності одного з них інше брехливо, а при хибності першого друге істинне.

16.види дедуктивних умовиводів

Дедуктивний умовивід — це умовивід, в якому висновок зроблено обов'язково із засновків, які виражають знання достатньо великого ступеня загальності і які самі є знанням меншого ступеня загальності.

Вид и дедуктивного умовиводу: категоричний силогізм, умовний силогізм, розподільний с.

Термін силогізм означає здобуття висновку чи виведення наслідку.

- Категоричним називають, такий умовивід, у якому обидва засновки є категоричними судженнями.

- Розподільно-категоричним (більший засновок судження розподільне, а менший – категоричне)

- Умовно-розподільним силогізмом називають такий сил, у якому більший засновок є судженням умови, а менший розподільним.

17 Поняття логічного слідування.

Логічне слідуван ня – одне з фундаментальних відносин між висловлюваннями по формі, що використовується для перевірки правильності міркувань.

Висновок з вихідних засновків здобувають за принципом логічного слідування. Він є системою логічних законів, дотримуючись яких можна набути нові знання на підставі попередніх. Засновки умовиводу відповідно назив підставою, висновок – наслідком, а закони логіки – обгрунтуванням умовиводу. З принципу логічного слідування випливає дуже важливиц результат: якшо вихідні висловлювання істинні, то й нове висловлювання буде істинним, а якшо хибні то й висновок буде хибним. Це положення назив аксіомою умовиводу.

Безпосередній умовивід - умовивід, до складу якого входить лише один засновок (і, звичайно ж, - висновок).

Оскільки його засновок виражається судженням, то цей вид умовиводу здійснюється у формі перебудови судження. За способом перебудови судження-засновку розрізняють такі види безпосередніх умовиводів: перетворення, обернення, протиставлення предикатові, протиставлення суб'єктові.

Перетворення - перебудова судження, внаслідок якої з вихідного утворюють нове рівнозначне судження, але протилежної якості: стверджувальне судження перетворюється на заперечне, а заперечне - на стверджувальне.

Обернення - перебудова судження, внаслідок якої суб'єкт і предикат міняються місцями. При цьому якість судження зберігається, а кількість може змінюватися.

Основою для обернення є, зокрема, та обставина, що в судженні містяться знання про предмети, які мисляться як у суб'єкті, так і в предикаті. Внаслідок обернення змінюється предмет думки.

Протиставлення - перебудова судження, в ході якої одночасно здійснюються і перетворення, і обернення в тій чи іншій послідовності.

Якщо судження спочатку перетворюється, а потім обертається, то такий умовивід називається протиставленням предикатові. А якщо судження спочатку обертається, а потім перетворюється, то тоді ми маємо справу з протиставленням суб'єктові.

При протиставленні предикатові суб'єкт вихідного судження стає предикатом висновку, а суб'єктом висновку виступає поняття, суперечне предикатові вихідного судження (засновку).

Безпосередні умовиводи (йдеться про різні види перебудови судження) дають можливість:

•одержати нову інформацію (вивідне знання) на основі мінімальної кількості вихідних знань - одного простого судження;

•виявити ті знання, які містяться в судженні неявно;

•уточнити співвідношення обсягів суб'єкта і предиката;

20 Поняття простого категоричного силогізму та його структура

В простому категоричному силогізмі висновок є логічним наслідком з двох категоричних суджень.

Суверенна держава (S) має свою територію (Р).

Україна (S) – суверенна держава (Р).

Україна (S) має свою територію (Р).

Таким чином, простий категоричний силогізм складається з трьох категоричних суджень, два з яких є засновками, а третє – висновком.

В склад даного силогізму входять три поняття: “суверенна держава”, “своя територія” та “Україна”.

Поняття, що входять до складу категоричного силогізму, називають термінами силогізму.

Серед них розрізняють менший, більший та середній терміни.

* Меншим терміном силогізму є суб’єкт висновку.

* Більшим терміном силогізму є предикат висновку.

* Середнім терміном силогізму називають поняття, що входить до обох засновків і відсутнє у висновку

простий категоричний силогізм – це дедуктивний умовивід про відношення двох крайніх термінів на підставі їх зв’язку з середнім терміном.

Необхідність виводу, тобто логічного переходу від засновків до висновку в категоричному силогізмі грунтується на твердженні (аксіомі силогізму): Все, що стверджується або заперечується про всі предмети даного класу, стверджується або заперечується про кожен предмет або будь-яку частину предметів даного класу.

21 види індуктивних умовиводів

Індукція це ймовірний, правдоподібний висновок. В більш широкому значенні під індукцією розуміють умовивід в якому думка рухається від одиничного до часткового і навпаки. Індукцію поділяють на повну (індуктивний умовивід коли висновок про який-небудь клас предметів чи явищ уцілому здобувають на підставі переліку всіх елементів даного класу) і неповну (індуктивний умовивід, коли загальний висновок про будь-який клас предметів чи явищ вцілому здобувають на підставі частини фактів аба елементів цього класу). Різновиди неповної: Популярна – індукція через простий перелікоднотипних предметів, явищ, ситуацій за відсутності суперечливих випадків. Статистична – індуктичний умовивід, коли висновок про будь-який клас предметів і явищ здобувають на підставі інформації про частоту розподілу певної властивості чи ознаки для даного класу. Наукова – коли висновок про цілий клас явищ, однорідних предметів одержують на підставі знання необхідних і суттєвих ознак.

22 Аналогія умовиводу

Аналогія – це такий умовивід в якому висновок про належність предмета чи класу предметів до певної ознаки здобувають на підставі схожості цього предмета чи класу з іншим предметом чи класом. За характером інформації яку дає висновок за аналогією, розрізняють аналогію властивостей і відношень. Аналогія властивостей – це такий умовивід, в якому обєктом схожості є два предмета і певна ознака переноситься з одного предмета на інший. Будується за схемою А (а, б, в, с, …р) В (а, б, в, …р). Аналогія відношень – це такий умовивід, в якому обєктом схожості є відношеня між двома парами предметів і перенос властивостей цих відношень з однієї пари предметів на іншу. Будується: якшо є відношення АRВ і відношення CR₁Д то можливо, відношення R і R₁ аналогічні одне одному.

Види доведення

Усю множину доведень поділяють на прямі та непрямі. Підставою такого поділу є спосіб доведення.

П р я м и м називається доведення, в якому теза безпосередньо випливає із аргументів.

Пряме доведення застосовують тоді, коли наявна достатня кількість аргументів.

Не п р я м и м доведенням називається такий вид доведення у якому істинність тези випливає із хибності антитези.

А н т и т е з о ю називають положення, яке суперечить тезі.

Розрізняють два види непрямого доведення:

- апагогічні та -розділові.

Апагогічне доведення іноді називають доведенням від супротивного. В апагогічному доведенні процес обґрунтування тези нібито відводиться у бік від поставленої мети. Тобто замість того щоб послатися на аргументи, які прямо і позитивно підтверджують істинність тези, висувають судження, яке суперечить тезі, потім із нього виводяться наслідки, що приводять до суперечності. Це дає підставу відкинути антитезу (судження, що суперечить тезі) і визнати істинність тези.

При побудові розділового доведення треба дуже уважно підходити до формулювання розділового судження, до якого входить теза. Розділове судження повинно бути вичерпним, тобто в ньому повинні бути перераховані всі можливості, що існують в універсумі даного міркування.

На відміну від прямого доведення, у якому безпосередньо виводиться істинність тези із істинності аргументів, у непрямому доведенні обґрунтовують хибність суджень, які певним чином пов'язані з тезою. Тому у непрямому доведенні можуть виникати помилки.

У непрямому доведенні концентрують увагу, або на отриманні наслідків із хибної антитези, або на встановленні хибності несумісних з тезою суджень. Це з одного боку обмежує сферу застосування непрямого доведення, а з іншого - вірогідність його результатів.

Види спростування

Спростування є, власне, доведенням хибності тези. Існують такі види спростування:

1. Доведення хибності аргументів;

2. Доведення хибної форми аргументації (того, що теза з аргументів не випливає);

3. Доведення істинності антитези (протилежної вихідній, тези);

4. Доведення до абсурду (доведення того, що наслідки, які випливають з даної тези протирічать дійсності).

Пошук істини, як бачимо, найчастіше відбувається у гострій конфліктній боротьбі мислення з хибними судженнями. Спростування може приймати різноманітні форми – згідно з його видами.

25 правила доведення і спростування

Правила довед і спростув. Існують спец правила щодо тези, аргументів і демонстрації. Правила щодо тези – теза повинна бути сформульована чітко і визначено, вона повинна повинна залишатися незмінною, не повинна бути внутрішньо суперечливою, тезою не повинно бути висловлювання очевидне. Помилки при порушенні – 1) підміна тези, повна або часткоа 2) аргумент до людини 3) аргумент до публіки. Правила щодо аргументів – аргумент повинен бути істеним, доведеним незалежно від тези, достатнім для обгрунтування даної тези. Помилки – 1) помилка хибної підстави 2) недоведеної підстави 3) коло в доведенні 4) аргумент до незнання. Правила щодо демонстрації – оскільки доведення і спростування за своєю логічною формою є умовиводом, то в процесі доведення і спростування необхідно дотримуватися правил дедукції, індукції, аналогії. Основна помилка називається «не слідує…» «не випливає…» яка означає відсутність необхідного логічного звязку між аргументами і тезою.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: