Пояснювальна записка. 4 страница

Диз'юнкція (слабка/нестрога) — логічний сполучник. Складне висловлювання, до якого входить слабка/нестрога диз'юнкція, буде істинним тоді, коли хоча б одне з його складових висловлювань буде істинним. Воно визнається хибним, якщо всі ви­словлювання, які до нього входять, будуть хибними.

Доказова аргументація — це не що інше, як доведення. До­ведення можна визначити як встановлення істинності тези з вико­ристанням логічних засобів за допомогою аргументів, істинність яких уже встановлена.

Еквіваленція — логічний сполучник/Складне висловлюван­ня, до якого входить екйіваленція, буде істинним лише у тих випад­ках, коли логічні значення висловлювань, що входять до його скла­ду, співпадають. У випадках, коли їх значення не співпадають, таке висловлювання буде хибним.

Елемент обсягу поняття — предмет, що входить до обся­гу поняття.

Загальне поняття — поняття, обсягом якого є клас однорідних предметів.

Заперечення — логічний сполучник, який з істинного вислов­лювання творить хибне, а з хибного — істинне.

Збірне поняття — поняття, елементами обсягу якого висту­пають класи предметів.

Звичайні контекстуальні визначення — вид неявних ви­значень, у яких контекстом є звичайний уривок якогось тексту.

Зміст поняття — сукупність суттєвих ознак предметів.

Імплікація — логічний сполучник. Складне висловлювання, до якого входить імплікація, буде хибним лише тоді, коли перше вис­ловлювання (антецедент) — істинне, а друге висловлювання (кон- секвент) — хибне. У всіх інших випадках воно буде істинним.

Класифікація — багатоступінчастий, послідовний поділ обся­гу поняття з метою систематизації, отримання но­вих знань щодо членів поділу.

Конкретне поняття — поняття, в яких елементами обсягу є предмети або класи предметів.

Кон'юнкція — логічний сполучник. Складне судження буде істинним лише тоді, коли всі його складові будуть істинними. Воно визнається хибним тоді, коли хоча б одна із складових висловлювання виявиться хибною.

Критика — обгрунтування безпідставності процесу аргумен­тації.

Критика аргументів —критика, спрямована на обгрун­тування безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподіб­ності) аргументів.

Критика форми —критика, спрямована на обгрунтування безпідставності форми аргументації.

Критика тези —критика, спрямована на обгрунтування безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподібності) тези. Критика тези буває прямою і непрямою.

Логіка — наука, яка вивчає форми (схеми, структури) мірку­вань людей.

Логіка висловлювань — логічна теорія, яка має такі харак­терні риси:

1. Розглядає лише такі міркування, засновки й висновок яких складають дескриптивні висловлювання.

2. Є двозначною логікою.

3. Абстрагується від смислового значення висловлювань, до уваги береться лише предметне значення.

4. Внутрішня структура простого висловлювання в рамках про- позиційної логіки не розглядається.

Логіка предикатів — розділ сучасної логіки, де описуються міркування, в яких враховується внутрішня структура простих вис­ловлювань. Класична логіка предикатів є розширеним варіантом класичної логіки висловлювань.

Логічна помилка — порушення законів та правил логіки.

Логічна форма міркування — спосіб зв'язку висловлювань, що входять до його складу.

Логічне протиріччя — висловлювання, що буде хибним у будь-якій предметній області. Це тотожньо хибне висловлювання.

Логічний закон — висловлювання, що буде істинним у будь-якій предметній області. Це тотожньо істинне висловлювання.

Логічний сполучник — логічний термін, основна функція якого полягає у тому, що за його допомогою з простих висловлювань утворюються складні.

Логічні значення висловлювань — такі характеристики вис­ловлювання, як істинність і хибність.

Метамова — мова, засобами якої досліджують і описують вла­стивості об'єктної мови.

Міркування — розумовий процес, в якому на основі вже наявних знань отримують нове знання.

Мова логіки — штучна мова, призначена для аналізу логічної форми різних типів міркувань. Будь-яка мова характеризується списком знакових засобів (алфавітом) і визначенням формули.

Наукова індукція — умовивід, у якому висновок випливає через відбір необхідних і виключення випадкових обставин.

Негативне поняття — поняття, де фіксується відсутність наявності певних ознак.

Недедуктивна аргументація — аргументація, що будуєть­ся за схемами недедуктивних (правдоподібних) міркувань.

Недоказова аргументація — вид аргументації. Буває трьох видів:

• перший вид: істинність аргументів, зокрема деяких з них, не встановлена, тобто всі аргументи, або деякі з них, не є достовірни­ми твердженнями, форма аргументації — дедуктивне мізкування; теза — правдоподібне твердження;

• другий вид: аргументи є достовірними твердженнями, тобто їх істинність вже встановлена; форма аргументації — недедуктйв- (правдоподібне) міркування; теза — правдоподібне твердження;

• третій вид: аргументи не є достовірними твердженнями; фор­ма аргументації — недедуктивне (правдоподібне) міркування; теза — правдоподібне твердження.

Незбірне поняття — поняття, де елементами обсягу якого ви­ступають окремі предмети.

Необхідна умова — умова для певної події (ситуації, дії), якщо за її відсутності ця подія не відбу­вається.

Неповна індукція — умовивід, в якому на підставі наявності якоїсь ознаки у частини предметів певного класу робиться висно­вок про її наявність у всього класу предметів.

Непорівнянні поняття — поняття, що не мають спільних родових ознак.

Неправильне міркування — міркування, у якому припускаються логічні помилки внаслідок порушення правил або законів логіки.

Непряма аргументація — аргументація, де істинність тези встановлюється шляхом обгрунтування хибності антитези. Непряма аргументація буває двох видів: апагогічна і розділова.

Несумісні поняття — поняття, обсяги яких не мають жод­ного спільного елемента. Іс­нують три типи відношень між несумісними поняттями: відношення співпідпорядкування, відношення протилежності, відношення протиріччя.

Неявне визначення — визначення, в якому зміст деякого поняття виводиться із контексту його застосування.

Номінальні визначення —визначення, де предмет­ним значенням вислову, що визначається, є предмет, який реально (матеріально) не існує.

Обмеження понять — логічна операція переходу від певного поняття до поняття з меншим об­сягом, але більшим змістом.

Обсяг поняття — клас (множина) предметів, які виділяють­ся і узагальнюються в понятті і кожному з яких притаманні озна­ки, що складають зміст поняття.

Одиничне поняття — поняття, обсяг якого складається з од­ного елемента.

Операційне визначення — вид визначення через найближ­чий вид та видову ознаку, де видовою ознакою є вказівка операції, за допомогою якої можна розпізнати ті чи інші предмети.

Опис — пізнавальний прийом, що полягає в перерахуванні низки ознак предмета.

Парадокс — міркування, яке приводить до двох протилежних висновків.

Повна індукція — умовивід, де на підставі наявності якоїсь ознаки у кожного предмета певного класу робиться висно­вок про її наявність у всього класу предметів.

Поділ — логічна операція, в результаті якої здійснюється пе­рехід від родового поняття до множини видових понять. Це процес виявлення можливих видових понять певного роду. Структура по­ділу: подільне поняття, члени поділу, основа поділу.

Поділ за видозміною ознаки — вид поділу, в якому осно­вою виступає певна ознака, яка притаманна усім предметам, що вхо­дять до обсягу подільного поняття.

Позитивне поняття – поняття, у змісті якого фіксується наявність певних ознак.

Поняття — форма мислення, де шляхом вказівки на певну ознаку ви­діляє з універсуму та узагальнює в клас предмети, яким притаманна ця ознака.

Популярна індукція — умовивід, де шляхом переліку встановлюється наявність якоїсь ознаки у деяких предметів пев­ного класу і на цій підставі робиться висновок про її наявність у всіх предметів цього класу.

Порівнянні поняття — поняття, які мають спільні родові ознаки.

Порівняння — пізнавальний прийом, де порівнюються однорідні пред­мети з метою встановлення їх подібності та відмінності.

Правильне міркування — це міркування, в якому дотри­муються усі правила і закони логіки.

Природна класифікація — це класифікація, яка здійснюєть­ся на підставі суттєвих ознак об'єктів, що досліджуються.

Просте висловлювання — висловлювання, що не включає в себе інші висловлювання.

Пряма аргументація — аргументація, де теза безпосередньо обґрунтовується аргументами.

Пусте поняття — поняття, обсяг якого не містить жодного елемента.

Реальне визначення — вид визначення, де предметним значен­ням терміна, що визначається, є реально (матеріально) існуючий предмет або його характеристики.

Розділова аргументація — обгрунтування тези, яка є членом диз'юнкції висловлювань, шляхом виключення всіх інших конкуруючих з тезою положень — членів диз'юнкції.

Розрізнення — пізнавальний прийом, що встановлює ознаки, які відрізняють один предмет від іншого пред­мета.

Складне висловлювання — висловлювання, яке включає в себе як самостійні частини інші висловлювання.

Спростування — встановлення хибності якогось положення з використанням логічних засобів і положень, істинність яких до­ведена заздалегідь.

Структура аргументації — теза, аргументи, демонстрація. Теза — це положення, яке необхідно обгрунтувати. Аргументи — це твер­дження, за допомогою яких обґрунтовується теза. Демонстрація — це спосіб, який застосовується для обгрунтування тези.

Структура критики — теза, аргументи, демонстрація. Теза — це положення, яке необхідно розкритикувати. Аргументи — це твер­дження, за допомогою яких критикується теза. Демонстрація — це спосіб, який застосовується для критики тези.

Сумісні поняття — поняття, обсяги яких мають хоча б один спільний елемент, тобто їх обсяги повністю або частково співпа­дають. Існують три типи відношень між сумісними поняттями: відно­шення тотожності (рівнозначності), відношення перетину, відношення підпорядкування.

Суперечка — процес обміну протилежними думками. За фор­мою розрізняють такі види суперечок: дискусія, диспут, полеміка, дебати. За метою розрізняють: суперечку заради істини, супе­речку заради переконання, суперечку заради перемоги, суперечку заради суперечки. За кількістю осіб: суперечку-монолог, супереч- ку-діалог, суперечку-полілог. За способом ведення суперечки: усну і письмову.

Сучасна логіка — історичний етап розвитку логічного знання, що почався з середини XIX ст. і триває понині. Засновни­ком сучасної логіки вважають німецького філософа Г. Лейбниця (1646—1716).

Традиційна логіка — історичний етап розвитку логічного знання з IV ст. до н.е. до середини XIX ст. Заснов­ником традиційної логіки вважають давньогрецького філософа Аристотеля (384 – 322 до н.е.).

Формалізація — побудова моделі, у якій змістовним міркуван­ням відповідають їх формальні аналоги. Метод формалізації є ос­новним методом сучасної логіки.

Формула — правильно побудований вислів мови логіки.

Характеристика — пізнавальний прийом, пе­релічення властивостей предмета, важливих у певному відно­шенні.

Узагальнення понять — логічна операція, де здійснюється перехід від певного поняття до поняття з більшим об­сягом, але меншим змістом.

Учасники суперечки — пропонент, опонент, аудиторія.

Штучна класифікація — класифікація, яка здійснюється на підставі несуттєвих ознак об'єктів.

Явне визначення — визначення, де дефінієндум і дефінієнс знаходяться у відношенні тотожності.

12. Рекомендована література:

Нормативні акти, державні стандарти

1. Конституція України. – К., 1996.

2. Закон України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 року // ВВР. – 1993. - №9.

3. Закон України “Про міліцію”. – К., 1998.

4. Закон України “Про прокуратуру” // ВВР. – 1991. - №53.

5. Закон України “Про статус суддів” // ВВР. – 1993. - №81.

6. Закон України “Про нотаріат” // ВВР. – 1993.

Підручники та навчальні посібники

7. Анисов А.М. Современная логика. – М., 2002.

8. Бандурка О.М., Тягло О.В. Курс логіки. – Х., 1999.

9. Бартон В.И. Логика. – Минск, 2005.

10. Гвоздик О.И. Логика. – К., 1994.

11. Жеребкін В.Є. Логіка. – К., 2001.

12. Жоль К.К. Методы научного познания и логика (для юристов). – К., 2001.

13. Жоль К.К. Логика для юристов: Учеб. пособие. – М., 2004.

14. Івін О.А. Логіка. – К., 1996.

15. Ивин А.А. Логика для юристов:. Учеб. пособие. – М., 2004.

16. Ивлев Ю.В. Логика для юристов. – М., 2000.

17. Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика. – М., 2005.

18. Конверський А.Є. Логіка для юристів. – К., 2004.

19. Малахов В.П. Логіка для юристів. – М., 2002.

20. Тофтул М.Г. Логіка. – К., 1999.

21. Хоменко І.В. Логіка. – К., 2004.

22. Хоменко І.В. Логіка для юристів. – К., 2001.

23. Щербина О.Ю. Логіка для юристів. – К., 2004.

Збірники вправ

24. Берков В.Ф. Логика: задачи и упражнения. Практикум. – Минск, 1998.

25. Ивин А.А. Практическая логика. – М., 1997.

26. Кириллов В.И., Орлов Г.А., Фокина Н.И. Упражнения по логике. – М., 2005.

27. Карамишева Н.В., Бовтач С.В. Збірник логічних завдань. – Львів, 1997.

28. Мельников В.Н. Логические задачи. – Киев – Одесса, 1990.

29. Хоменко І.В. Логіка в задачах. – К., 1998.

30. Хоменко І.В. Логіка. Практикум. – К., 2002.

Довідкова література

31. Горский Д.П., Ивин А.А., Никифоров А.Л. Краткий словарь по логике. – М., 1991.

32. Ивин А.А., Никифоров А.Л. Словарь по логике. – М., 1998.

33. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. – М., 1995.

34. Философский энциклопедический словарь. – М., 1993.

Наукова література

35. Алексеев А.П. Аргументация. Познание. Общение. – М., 1991.

36. Анушат Э. Искусство раскрытия преступлений и законы логики. – К., 1997.

37. Арно А., Николь П. Логика, или Исскуство мыслить. – М., 1991.

38. Арцишевський Г.В. Выдвижение и проверка следственной версии. – М., 1978.

39. Бандура О.А., Лукашевич В.Г. Криминалистическая версия. – К., 1991.

40. Бродский И.Н. Отрицательные высказывания. – Л., 1973.

41. Брутян Г.А. Аргументация. – Ереван, 1984.

42. Войшвилло Е.К. Символическая логика. – М., 1989.

43. Войшвилло Е.К. Понятие как форма мышления. – М., 1989.

44. Вступ до сучасної юридичної логіки / Титов В.Д. та інші. – Харків, 2001.

45. Гвоздик О.І. Логічні числення: принципи побудови та застосування в юриспруденції. – К., 2003.

46. Горский Д.П. Определние. – М., 1974.

47. Жеребкин В.Е. Логический анализ понятий права. – К., 1976.

48. Жеребкин В.Е. Оценочное понятие права. – Х., 1976.

49. Ивахина Н.Н. Культура судебной речи. – М., 1995.

50. Ивин А.А. Искусство правильно мыслить. – М., 1986.

51. Ивин А.А. Логика норм. – М., 1973.

52. Ивин А.А. Основы теории аргументации. – М., 1997.

53. Ивин А.А. По законам логики. – М., 1984 (Ю 4).

54. Ивин А.А. Теории аргументации. – М., 2000.

55. Индуктивная логика и формирование научного знания. – М., 1987.

56. Ішмуратов А.Т. Вступ до філософської логіки. – К., 1997.

57. Ішмуратов А.Т. Закон суперечності і логіка парадоксів // Філософська думка. – 1983. - №3, С.43-50.

58. Ишмуратов А.Т. Логический анализ практических рассуждений. – К., 1987.

59. Карамишева Н.В. Логіка. Підручник для студентів-правників. – Львів, 2000.

60. Кнапп В., Герлох А. Логика в правовом сознании. – М., 1987.

61. Ларин А.М. От следственной версии к истине. – М., 1976.

62. Логические и математические методы в правовой теории и практике. – Л., 1989.

63. Лузгин И.М. Логика следствия. – М., 1976.

64. Маяцкий Ф.О. Необходимые (дедуктивные) умозаключения и их роль в следственной и оперативно-розыскной работе. – Кишинев, 1974.

65. Минто В. Дедуктивная и индуктивная логика. – СПб., 1995.

66. Наумов А.В., Новиченко А.С. Законы логики при квалификации преступлений. – М., 1978.

67. Пещак Я. Следственные версии. – М., 1979 (Х 36).

68. Попа К. Теория определения. – М., 1976.

69. Попович М.В. Очерк развития логических идей в культурно-историческом контексте. – К., 1979.

70. Рузавин Г.И. Логика и аргументация. – М., 1997.

71. Светлов В.А. Практическая логика. – СПб., 1994.

72. Сергеич П. Искусство речи в суде. – М., 2002.

73. Тер-Акопов А.А. Юридическая логика. – М., 2002.

74. Треушников М.К. Доказательства и доказывание в советском гражданском процессе. – М., 1982.

75. Уемов А.И. Аналогия в практике научного исследования. – М., 1970.

76. Уемов А.И. Основы практической логики. – О., 1997.

77. Эйсман А.А. Логика доказывания. – М., 1971.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: