Характеристика головного героя,його портрет

Микола — син кріпака Петра Джері. Змальовуючи портрет героя, автор твору підкреслює свою симпатію до героя. «За Джериною хатою, під старою грушею, на зеленій траві спав молодий парубок, підклавши під голову білу свиту. Чорна смушева шапка скотилася з голови на траву. Чорне волосся на голові, чорні брови дуже виразно блищали на білій свиті. Запалене лице було гарне, але дуже молоде. Червоний пояс обвивавсь, наче гадюка, кругом тонкого стану».
Микола письменний, він виявляє здібності до малювання, різьбярства, музики. Так, стіну в хаті прикрашають намальовані ним барвисті квіти, на полиці стоїть майстерно зроблене млинове колесо. Коли Микола був ще малим хлопцем, він сам зробив маленьку скрипочку й сам навчився грати. У музиці він виливає свої почуття — «почав веселого козачка, а сам смичок повернув на жалібну».
Отже, цей юнак не лише вродливий, а й розумний, обдарований, сповнений високих духовних поривань.
Син кріпака, він належить до тих представників поневоленого народу, які органічно не можуть примиритися зі становищем раба і страждати мовчки. Даремно мати умовляє його не зачіпати осавули, не дражнити пана. Микола Джеря намовляє кріпаків не виходити на панський лан, сміливо виступає проти осавули і Бжозовського і сам, звичайно, відмовляється працювати на пана. Розлючений пан погрожує всіх їх віддати в солдати. Але Микола не скоряється. Навпаки, він разом з товаришами розправляється з донощиком — осавулою, добре вибивши його палицями. З того часу доля його вирішена: йому і його однодумцям «поголять лоби», і на довгі роки підуть вони в солдати. Наступає вирішальний момент в житті Миколи. Що робити? Нема життя на селі, але царська солдаччина гірша за каторгу. Він вирішує тікати.
І от Микола, Петро Кавун та їхні однодумці ідуть у ніч, коли горять скирти панського хліба, підпалені невідомо ким, ідуть у заграві велетенської пожежі. Для Миколи і його товаришів починається нове життя, але теж нерадісне. Від одного визискувача потрапляють втікачі в лапи іншого, бо бурлацтво на заводах не краще за панщину. Микола й ті, хто вижив, тікають далі у вільні степи, у далеку Бассарабію, до берегів Чорного моря. Натерпівшись горя на цукроварнях, утікачі раптом відчули себе людьми.
«На бурлак повіяла широким крилом золота воля, воля від усякого безталання, од страху перед паном, панщиною та рекрутчиною».
Але в Миколи ця радість швидко минає. Він не може забути про рідне село, про залишених там дружину, матір, дочку. Свою втечу він почуває як провину перед ними, перед усіма, хто лишився в неволі. Не радує його ні чарівна краса моря, ні любов чудової дівчини Мокрини, дочки рибальського отамана, який був таким же експлуататором, як і пан Бжозовський, як орендатор цукроварні Бродовський. Після сутички з Ковбаненком зовсім засумував Микола, і тут його впіймав пан і посадив разом з товаришами у тюрму. їм загрожував Сибір, але раптом прийшла воля. І от Микола в рідному селі. Але він не застав у живих ні матір, ні Нимидору, яка, все життя чекаючи його повернення, так і померла в неволі. Застав тільки доньку Любку, яка була вже заміжня.
Микола сподівався на краще. «Минулася панщина: тепер і ми пани, і свого докажемо», — говорить Микола сільській громаді. Однак його спроби боротися з панами, з куркулями — старшиною закінчилися поразкою. Замість однієї панщини завелась інша. «От тобі і воля, — говорить Джеря. — От тобі й вернувся до господи. І нащо було вертатись у цей проклятий край! Будь він тричі проклятий од Бога і од людей». Але тяжкі обставини не зламали його характеру, його людської гідності. Старіючий, самотній, він продовжує горіти і протестувати проти панської сваволі.
До кінця свого життя Джеря йшов проти панів, боровся проти несправедливості.

****

Микола Джеря - син селянина-кріпака. На початку твору він зображений здібним і працьовитим парубком.. Мати Миколи з великою радістю розповідала сусідкам, що син вивчився читати, хоч за це довелося дати дякові багато всякої всячини: курей, полотна, яєць, грошей.

Радість матері не даремна, адже в той час, крім попа і.дякахабарника та ще писаря, більше нікого в селі не було письменного. А «Микола вчився читати з великою охотою, прочитав від дошки до дошки весь часословець і псалтир».

Микола вмів малювати і прикрашав стіни хати своїми малюнками квітів. Він любив співати і грати на скрипці, яку сам змайстрував. Як справжній майстер, він зробив ножем модель водяного млина: «на поличці, рядом з горшками, стояла дощечка з невеличким млиновим колесом та ступами».

Ці чудові здібності юнака не могли розвинутися в умовах неволі і рабської праці. Рано пробуджується в душі Джері незадоволення, що потім переростає у протест проти кріпаччини, неволі.

Від простих запитань, якот: «Нащо то одному чоловікові так багато хліба?» Микола, все глибше усвідомлюючи несправедливість, що існує в житті, переходить до активної боротьби проти неї. Він агітує селян йти не на панщину, а на своє поле, не йти на «згінні дні», тобто різні роботи, вигадані паном поверх панщини. На осавулу він замахується серпом, потім організовує добру «прочуханку» цьому панському прислужнику.

Ставши бунтарем, Джеря виявляє нові риси свого характеру-сміливість, мужність, непримиренність до експлуататорів, людську гідність, зберігаючи разом з тим любов до праці, чесність, вірність у почуттях до своєї сім’ї.

Не бажаючи терпіти знущань поміщика, Микола змовляється з товаришами і тікає з села. Про це він одверто говорить Нимидорі: «Піду з села, бо тяжко мені жити; піду в ліси, піду в степи, піду в пущі й на гострі скелі, а панщину таки робить не буду і в москалі не піду». Це був крик протесту, голос скривдженого серця.

Свій задум він здійснює. Але це не була втеча від боротьби. Ставши бурлакою, Микола і далі рішуче виступає проти підприємців, зокрема посесора Бродовського. Навіть під час першої зустрічі з ним Джеря з товаришами не приховують ненависті до гнобителів: «Вербівські бурлаки не зняли шапок, не поклонились, тільки згорда поглядали…»

Спочатку в портреті Миколи юнацьких років переважають риси, що підкреслюють його привабливість, молодість і красу: «Чорне волосся на голові, чорні рівні брови дуже виразно блищали на білій свиті. Запалене лице було гарне…»

Але суворе життя вносить серйозні зміни в зовнішній вигляд героя. З веселого жартівливого юнака він стає мовчазним, суворим селянином з гнівним поглядом. Своїм зовнішнім виглядом Джеря наганяв страх навіть на самого папа, який «зненавидів Миколу, бо вгадував у його гордих, сміливих карих очах велику ненависть до себе. Ту злість примічав він навіть в його довгих чорних вусах, в міцно стиснених губах, в твердому неласкавому голосі».

Тяжкі переживання Джері під час розлуки з сім’єю теж передані через портретні риси: Микола «блідий, як смерть, сумний, як осіння ніч, вийшов з хати».

Тяжке бурлакування позначається на зовнішності Миколи. Письменник подає такий його портрет: «Він так помарнів і змінився на обличчі, що його трудно було пізнати… На Миколі була чорна, мов земля, сорочка, подерта свита, старі шкарбани з дірками, звідкіль виглядали солом’яні устілки».

Чи треба ще щось додавати до характеристики життьових умов утікачів? Так змушені були жити і поневірятися чесні працьовиті селяни лише тому, що не мирилися з сваволею кріпосників і прагнули до волі.

Проте ці жорстокі бурлацькі умови не зламали бунтарського характеру Миколи Джері. До кінця свого життя він боровся проти несправедливості й пригнічення.

Учитель може використати деякі цитати з твору, яких нема в хрестоматії. Дітям треба сказати, що в дальших розділах повісті Микола Джеря змальований таким же непримиренним борцем за волю. Він рішуче виступає проти несправедливих дій отамана рибалок Ковбаненка, мужньо тримає себе на суді, коли за наказом Бжозозського його арештовують, як втікача; не вагається постояти за правду і після повернення в рідне село, хоч йому загрожують в’язницею.

Нечуй-Левицький ще в кількох місцях подає портрет героя, щоб разом з тим підкреслити його риси характеру. Ось яким зображено Миколу на суді: «його не зігнула недоля й тяжка неволя,- говорить автор.- Його брови й вуса чорніли, а голова вже ніби білим снігом припала».

В кінці повісті автор ще раз його характеризує, подаючи портрет людини, що пройшла довгий і складний шлях життя, не втративши своєї людської гідності і сміливої вдачі. Перед нами уже дідусь: «Джеря був сивий, аж білий. Густі сиві брови низько понависали й закривали очі, а зпід них і тепер блищали темні, як терен, очі. Довгі сиві вуса спускались вниз, а голова біліла, неначе вишневий цвіт. Його вид і тепер був сміливий і гордовитий».

Отже, в образі Миколи Джері І. Нечуй-Левицький показав незламного борця проти кріпосницького гніту. В цьому образі втілена ненависть усього трудового народу України до пригноблення, здатність трудящих боротися проти експлуататорів.

****

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: