Олександр Олесь (Кандиба)

Микола Вороний

Ліричний ірш «Блакитна панна» (1912)

Вид лірики: пейзажна

Мотиви: возвеличення краси природи і єдність її з мистецтвом

Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках i блаватах...
Сяє усмiхом примар
З-поза хмар.
Попелястих, пелехатих.

Ось вона вже крiзь блакить
Майорить,
Довгождана, нездоланна...
Ось вона — Блакитна Панна!..
Гори, гай, луги, поля —
Вся земля ïй виспiвує: Осанна!

А вона, як мрiя сну
Чарiвна,
Сяє вродою святою,
Неземною чистотою.
Смiючись на пелюстках.
На квiтках
Променистою росою.
I уже в душi моïй
В сяйвi мрiй
В'ються хмелем арабески.
Миготять камеï, фрески,
Гомонять-бринять пiснi
Голоснi
I сплiтаються в гротески.

Коментар
Поет М. Вороний оспiвав весну як блакитну панну. Поряд зi звичними, традицiйними у фольклорi та в лiтературi засобами виразностi (весна запашна, чарiвна, у прозорих шатах, у серпанках) автор використовує бiблiйну урочисту лексику (Осанна!), метафори (в душi моïй, в сяйвi мрiй В'ються хмелем арабески), мистецькi термiни (арабески, фрески, гротески). I це надає творовi неповторне iнтелектуально-мистецьке естетичне забарвлення.

Олександр Олесь (Кандиба)

Романс «Чари ночі» (1907)

Став популярною народною піснею

Вид лірики: інтимна

Мотив: захоплення красою життя й красою кохання

Смiються, плачуть солов'ï
I б'ють пiснями в груди:
Цiлуй, цiлуй, цiлуй ïï, —
Знов молодiсть не буде!

Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна iде назустрiч вам.
Весна в сей час вам рада.
На мент єдиний залиши
Свiй сум, думки i горе —
I струмiнь власноï душi
Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмiлiй, впивайся
I серед мрiй i забуття
В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить
В палких обiймах ночi,
Лист квiтцi рвiйно шелестить,
Травi струмок воркоче.

Вiдбились зорi у водi,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощi густi.
Там гнуться верби п'янi.

Як iскра ще в тобi горить
I згаснути не велiла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смертi ж — вiчнiсть цiла.

Чому ж стоïш без руху ти,
Коли ввесь свiт спiває?
Налагодь струни золотi:
Бенкет весна справляє.

I смiло йди пiд дзвiн чарок
З вогнем, з пiснями в гостi
На свято радiсне квiток.
Кохання, снiв i млостi.

Загине все без вороття:
Що вiзьме час, що люде.
Погасне в серцi багаття,
I захолонуть груди.

I схочеш ти вернуть собi,
Як Фауст, днi минулi...
Та знай: над нас — боги скупi.
Над нас — глухi й нечулi...

Смiються, плачуть солов'ï
I б'ють пiснями в груди:
Цiлуй, цiлуй, цiлуй ïï:
Знов молодiсть не буде!

Коментар
Чари ночi — фiлософська поезiя, в якiй поет закликає цiнувати кожну мить короткочасного життя. Треба подивитися на природу, чари весни, на солов'ïв — i кохати, мрiяти, вiддавати свою любов, тепло душi iншим, поки є час i можливiсть. Вiрш став прекрасним романсом, гiмном життю й любовi.

Ліричний вірш «О слово рідне, орле скутий!...» (1909)

Вид лірики: патріотична

Мотиви: любов до рідної мови і заклик до її збереження

О слово рiдне! Орле скутий
Чужинцям кинуте на смiх!
Спiвочий грiм батькiв моïх,
Дiтьми безпам'ятно забутий

О слово рiдне! Шум дерев!
Музика зiр блакитнооких.
Шовковий спiв степiв широких,
Днiпра мiж ними левiй рев...

О слово! будь мечем моïм!
Нi, сонцем стань! вгорi спинися,
Осяй мiй край i розлетися
Дощами судними над ним.

Коментар
Проблему збереження рiдноï мови висвiтлювало багато украïнських письменникiв. О. Олесь назвав нашу мову орлом скутим, бо вона багата й могутня, але зв'язана постiйними утисками, заборонами, не збережена батьками й забута дiтьми. Поет прагне, щоб слово стало його мечем, але потiм виправляє себе — нi, краще сонцем, щоб осявати шлях народовi, спрямовувати його.

Павло Тичина

Ліричний вірш «Ви знаєте, як липв шелестить»

Вид лірики: інтимна

Мотив: світле й радісне почуття кохання весняної ночі

Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі?

Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі.

Кохана спить...

Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї?

Вони все бачать крізь тумани.

Ось місяць, зорі, солов’ї...

«Я твій» — десь чують дідугани.

А солов’ї!...

Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

Ліричний вірш «Арфами, арфами…» (1914)

Вид лірики: пейзажна

Мотив: гімн весні як символу любові, життя й натхнення

Арфами, арфами —
золотими, голосними обiзвалися гаï
Самодзвонними:
Йде весна
Запашна,
Квiтами-перлами
Закосичена.

Думами, умами —
наче море кораблями, переповнилась блакить
Нiжнотонними:
Буде бiй!
Вогневий!
Смiх буде, плач буде
Перламутровий...

Стану я, гляну я —
скрiзь поточки, як дзвiночки, жайворон
як золотий
З переливами:
Йде весна
Запашна,
Квiтами-перлами
Закосичена.
Любая, милая —
чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай
Там за нивами:
Ой одкрий
Колос вiй!
Смiх буде, плач буде
Перламутровий...

Коментар
I П. Тичина був мистецьки обдарованою людиною (спiвав, малював), тому у його вiршах багато музики, кольорiв. Звуки весни вiн порiвнює зi звуками арфи. Весна уявляється йому то нiжною дiвчиною закосиченою, то боєм нового, що вiдроджується, й старого вiдживаючого, то смiхом i плачем перламутровим. Оригiнальнiсть мислення поета, його уяви пiдкреслюється авторськими неологiзмами (самодзвонними, нiжнотонними), особливими свiтлими тонами й оптимiстичними ритмами.

Ліричний вірш «О, панно Інно…» (1915)

Вид лірики: інтимна

Мотив: нестерпна туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього

О,панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? — Давно. Цвіли луги...
О,панно Інно, панно Інно,
Любові усміх квітне раз - ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги...

Я Ваші очі пам'ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо... шепіт гаю...
О ні, то очі Ваші. — Я ридаю,
Сестра чи Ви? — Любив...

Володимир Сосюра

Ліричний вірш «Любіть Україну» (1944)

Вид лірики: патріотична

Мотив: щира любов до рідної України

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води...

В годину щасливу і в радості мить,

любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов’їну.

Без неї — ніщо ми, як порох і дим,

розвіяний в полі вітрами...

Для нас вона в світі єдина, одна,

як очі її ніжно-карі...

Вона у зірках, і у вербах вона,

і в кожному серця ударі.

у квітці, в пташині, в кривеньких тинах,

у пісні у кожній, у думі,

в дитячій усмішці, в дівочих очах

і в стягів багряному шумі...

Як та купина, що горить — не згора,

живе у стежках, у дібровах,

у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

у хмарах отих пурпурових,

в огні канонад, що на захід женуть

чужинців в зелених мундирах, в багнетах,

що в тьмі пробивають нам путь

до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

і сльози, і все до загину...

Не можна любити народів других,

коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,

люби її кожну хвилину...

Коханий любить не захоче тебе,

коли ти не любиш Вкраїну.

Любіть у труді, у коханні, в бою,

в цей час, як гудуть батареї.

Всім серцем любіть Україну свою,

і вічні ми будемо з нею!

5) Богдан-Ігор Антонич

Ліричний вірш «Різдво»

Вид лірики: філософська

Мотив: таїнство різдвяного вечора (переплетення християнських і язичницьких мотивів)

Народився Бог на санях

в лемківськім містечку Дуклі.

Прийшли лемки у крисанях

і принесли місяць круглий.

Ніч у сніговій завії

крутиться довкола стріх.

У долоні у Марії

місяць — золотий горіх.

Коментар

Біблійну легенду про народження Христа Б.-І. Антонич розкрив по-своєму. Син Божий має людську подобу, то чому б йому не народитися «в лемківськім містечку Дуклі»? А замість пастухів прийдуть лемки й принесуть у дарунок «місяць круглий», котрий буде у Матері Марії, як золотий горіх. І це не треба розуміти, як святотатство, це відчуття близькості своєї до Сина Божого, єдності з тим, хто взяв на себе гріхи людства й постраждав за нього.

5) Андрій Малишко

Пісня «Пісня про рушник» (1959)

Вид лірики: особиста

Мотив: материнська любов і відданість своїм дітям

Рідна мати моя, ти ночей недоспала

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов’їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші блакитні твої

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —

І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

6) Василь Симоненко (належить до шістдесятників)

Ліричний вірш(колискова) «Лебеді материнства» (1981)

Вид лірики: громадянська

Мотив: любов до матері й Батьківщини

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: