ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Основоположники порівняльно-історичного мовознавстваОсновоположниками порівняльно-історичного мовознавства вважають німецьких учених Ф. Боппа, Я. Грім-ма, датчанина Р. Раска і росіянина О. Востокова. У 1816 р. опубліковано працю Франца Боппа (1791—1867) «Про систему дієвідмінювання санскритської мови у порівнянні з такою грецької, латинської, перської та германської мов», яка заклала підвалини порівняльно-історичного методу. У цій праці Бопп доводить спорідненість санскриту з переліченими мовами.Його заслугою є те, що він уперше розробив загальну теорію порівняльно-історичного дослідження мов на основі порівняння закінчень дієслів і дійшов висновку про систему їх відповідників у різних мовах. Учений вважав, що на основі порівняння фактів живих і мертвих мов можна встановити їх первісний стан. Виводячи праформи, він пояснював явища однієї мови за допомогою фактів іншої. Це було новим у методології лінгвістичних досліджень. Свій метод Бопп апробував на матеріалі 45 залучених до дослідження мов. Він увів у лінгвістичний обіг поняття звукового закону і термін індоєвропейські мови (його попередники вживали термін індогерманські мови). У 1819 р. з'явився перший том (із чотирьох) «Німецької граматики» Якоба Грімма (1785—1865). Зміст книжки виходить далеко за межіїї назви. Насправді це перша порівняльно-історична граматика германських мов. У ній автор акцентує на історичному підході до вивчення споріднених мов і ретельно описує граматичні форми германських мов та діалектів у їх історичному розвитку, починаючи з найдавніших писемних пам'яток. Грімм першим сформулював конкретні закони звукових змін у мові, в тому числі відкрив закон пересуненняприголосних, за яким система зімкнених приголосних усіх германських мов змістилась на один ступінь: індоєвропейські [bh], [dh], [gh] змінились у германських мовах у [b], [d], [g]; індоєвропейські [b], [d], [g] — в германські [р], [t], [k], а індоєвропейські [р], [t], [k] — в германські [f], [th], [h] (пор. лат. pater — нім. Vater, лат. cornu — нім. Horn, лат. duo — нім. zwei (із twei; див. англ. two). Це був перший зразок фонетичних законів, які є загальновизнаними в сучасній лінгвістиці. «Німецька граматика» Грімма мала помітний вплив на написання історії окремих індоєвропейських мов. У 1820 р. відомий російський учений Олександр Христофорович Востоков (1781—1864) у «Розвідці про слов'янську мову» виявляє й доводить споріднені зв'язки між слов'янськими мовами. Це фактично перша праця з історичної фонетики слов'янської групи індоєвропейських мов. її значення не тільки в конкретних висновках щодо слов'янських мов (історія слов'янських мов, стосунок давньоруської мови до старослов'янської, польської та сербської), а й у визначенні методів історичного дослідження споріднених мов. Зокрема, німецький учений Фрідріх-Крістіан Діц (1794—1876) створив порівняльно-історичну граматику романських мов. Він реконструював низку форм народної латини, не зафіксованих у писемних пам'ятках. Згодом його реконструкції було підтверджено знайденими під час археологічних розкопок текстами, написаними народною латиною. Німецький мовознавець Йоган-Каспар Цейс (1806—1856) написав порівняльно-історичну граматику кельтських мов, словенський лінгвіст Франко Міклошич (1813— 1891) — першу «Порівняльну граматику слов'янських мов» у трьох томах, яка вийшла німецькою мовою (перший том «Фонетика» з'явився в 1852 p другий «Морфологія» — в 1856 p третій «Синтаксис» — у 1874 p.). 3. Лінгвістичні погляди Вільгельма фон Гумбольдта Відкриття порівняльно-історичного методу в мовознавстві було могутнім поштовхом для лінгвістичної думки і відкрило широкі перспективи перед мовознавством. Першим теоретиком у галузі мовознавства, який глибоко, по-філософськи осмислив багатий мовний матеріал і результати зроблених до нього наукових досліджень, був Вільгельм фон Гумбольдт (1767—1835), німецький учений з різноманітними інтересами (цікавився не тільки мовознавством, а й антропологією, етнографією, сторією, філософією, естетикою) і з яскраво вираженим філософським складом розуму та прагненням до теоретичних узагальнень.
Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|