Критерії тяжкості та напруженості праці

12 3 Следующая ⇒

Тема 7.1. Фізіологія та психологія праці

Питання для проведення практичного (семінарського) заняття в кінці лекції

Навчальні питання:

1. Психофізіологічні аспекти праці.

2. Критерії тяжкості та напруженості праці.

3. Медико-соціальне забезпечення охорони праці

ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРАЦІ

Праця – це сукупність фізичних і психічних процесів, які регулюють трудову діяльність людини

Фізичні процеси спричиняють статичне і динамічне напруження м’язової системи людини, що характеризується:

– характером робочих рухів;

– робочою позою працівника (сидячи або стоячи);

– переміщенням у просторі тіла працівника, тощо.

Психічні процеси викликають нервові навантаження в наслідок:

– напруження пам’яті, уваги, мислення;

– активізації уяви, сприйняття та зосередженості;

– концентрації вольових зусиль та емоцій;

– мобілізації своїх сил і можливостей;

– прояву стомленості і т.д.

В залежності від співвідношення м’язових і нервових навантажень праця поділяється на фізичну і розумову. Але цей поділ є умовним, тому що будь яка праця містить у собі фізичні і психічні компоненти, і становить єдиний нервово-м’язовий процес.

Фізична праця характеризується значними витратами енергії та швидким стомленням працівника. При цьому в організмі людини настають фізіологічні зміни, які потребують посиленого постачання поживних речовин, що містяться в крові, та посиленого споживання кисню.

Так, в нормальних умовах пульс людини становить приблизно 65-70 ударів за хвилину, що в достатній мірі забезпечує постачання споживчих речовин до клітин її тіла. А така інтенсивність кровообігу потребує і відповідного об’єму споживання кисню, який становить близько 6-8 л/хв.. це залежить від натренованості дихальної системи і об’єму легень, що становить для конкретної людини свій особистий показник максимального споживання кисню (МСК)

Але будь яка діяльність людини супроводжується витратами її енергії, для поновлення якої підвищується пульсація крові та збільшується потреба в споживанні кисню.

Так, при значному фізичному навантаженні пульс людини може сягати до 150-170 ударів, що потребує споживання кисню до 100 і більше л/хв. А це значно перевищує можливості людини по МСК, що приводить до кисневої недостатності її організму – гіпоксії.

Помірна гіпоксія тренує організм, збільшує об’єм легень і підіймає показник МКС, що регулює дію серцево-судинної і дихальної системи в забезпеченні нормального функціонування м’язової системи (фізичні вправи та оздоровча фізична культура). При цьому, у тренованої людини пізніше настає втома, що значно підвищує її працездатність, а нетренована людина, яка не звикла до значних навантажень, швидше виникає втома, яка є шкідливим і небезпечним чинником.

Розумова праця характеризується меншими затратами енергії, але це не свідчить про її легкість.

Основним органом розумової праці є мозок, який потребує 15-20% енергії, що затрачає людина при інтенсивній інтелектуальній діяльності.

Для розумової праці характерні:

– мала рухливість;

– вимушена статична поза;

– велика кількість стресів, тощо.

А це все зумовлює:

– застійні явища у м’язах ніг, у шлунку і в області малого тазу;

– погіршення постачання мозку киснем;

– заниження гостроти зору, стійкості ясного бачення та адаптаційних можливостей ока;

– розвитку втоми, і таке інше.

При розумовій праці мають місце і зсуви у вегетативній системі, а саме:

– підвищення кров’яного тиску (гіпертонія);

– зміни в електрокардіограмі;

– порушення вентиляції легень і споживання кисню;

– підвищення температури тіла, тощо.

Як правило, під час розумової праці важко вимкнути механізм переробки інформації навіть під час відпочинку. Завершення робочого дня не перериває процесу розумової праці. Люди інтелектуальної діяльності працюють не лише 8-12 годин на добу, а майже постійно з короткими переключеннями. Саме це і є підтвердженням так званої інформативної теорії, згідно якої людина і під час сну переробляє інформацію, отриманої в період її активної діяльності.

Таким чином, як фізична так і розумова праці характеризуються:

– певним рівнем затрати енергії;

– руховою і психічною активністю;

– фізичними і психологічними змінами в стані організму.

Але основною характеристикою фізичної і розумової діяльності людини є показник тяжкості і напруженості її трудового процесу.

Критерії тяжкості та напруженості праці

Критерієм фізичного і психологічного навантаження на організм людини є тяжкість і напруженість праці.

Тяжкість праці характеризує ступінь залучення до роботи м’язової системи людини і відображає затрати її енергії.

Тяжкість праці визначається:

– робочим положенням тіла працівника;

– характером його робочих рухів;

– інтенсивністю робочого дня;

– ступенем фізичного навантаження, тощо.

Напруженість праці відображає навантаження нервової системи і визначається:

– ступенем складності виконуємих завдань;

– сенсорним навантаженням аналізаторів людини (зору, слуху, нюху);

– монотонністю роботи;

– емоційним станом працівника, і таке інше.

За енерговитратами праця поділяється на три категорії: легка, середньої тяжкості і тяжка (ГОСТ “Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны).

Категорія тяжкості робіт	Енерговитрати
Ват	Ккал/год
Легкі І- а І- б	до 139 140-174	до 120 121-150
Середньої тяжкості ІІ- а ІІ- б	175-232 233-290	151-200 201-250
Тяжкі ІІІ	більше 290	більше 250

Категорія І а – роботи, що виконуються сидячи з незначним фізичним навантаженням (сфера управління, швейна промисловість, часове виробництво, тощо);

Категорія І б – це роботи, що виконуються сидячи або пов’язані з ходьбою і незначним фізичним навантаженням (працівники зв’язку, контролери, майстри, перукарі та їм подібні);

Категорія ІІ а – роботи, пов’язані з постійною ходьбою і переміщенням вантажів до 1 кг. (ткачі, продавці, сфера обслуговування);

Категорія ІІ б – роботи пов’язані з ходьбою і переміщенням вантажів до 10 кг. (слюсарі, механіки, технічні робітники);

Категорія ІІІ – роботи пов’язані з постійним переміщенням вантажів понад 10 кг (будівельники, шахтарі, вантажники, металурги).

Чим вище категорія тяжкості робіт, тим більше навантаження на опорно-рухову, дихальну і серцево-судинну системи, що призводить до травм і до професійних захворювань працівників.

МІКРОКЛІМАТ ВИРОБНИЧОГО СЕРЕДОВИЩА

Продуктивність праці і самопочуття працівників залежать від стану виробничого середовища, яке характеризує його метеорологічні умови в робочій зоні. Робоча зона – це простір висотою 2 м над підлогою чи висотною площадкою, на якій розташоване робоче місце працівника.

Оптимальні параметри мікроклімату в робочій зоні:

– температура повітря: 18 – 22 ^оС;

– відносна вологість: 40 – 60 %;

– швидкість руху повітря: 0,1 – 0,2 м/с;

Мікроклімат впливає на тепловий стан організму людини і визначає її теплообмін з оточуючим середовищем, який відбувається шляхом випромінювання або випаровуванням.

Випромінювання – це відтік тепла з відкритих ділянок тіла людини при низькій температурі оточуючого середовища. Це може привести до переохолодження організму та обмороження окремих ділянок тіла людини.

Випаровування – це відтік тепла з усієї поверхні тіла людини в жарке оточуюче середовищ. При недостатньому теплообміну може відбутися перегрів тіла людини, що призводить до теплового удару.

Захисним механізмом від перегріву людини є потовиділення, при якому з її організму виділяється волога і сіль. А надмірна втрата людиною цих компонентів приводить до згущення крові і порушенню діяльності серцево-судинної системи. При цьому, обезводнення організму людини на 6% викликає порушення її розумової діяльності і занижує гостроту зору. А обезводнення на 15…20% – приводить до смерті. Тому, для поповнення водяного балансу, робітникам гарячих цехів рекомендується споживати газовану підсолену воду (0,5% NaCl) по 4 – 5 л за зміну, або білково-вітамінний напій.

Недостатня вологість мікроклімату також приводить до інтенсивного випаровування вологи зі слизових оболонок, від чого вони пересихають, отримують ерозію, та забруднюються хвороботворними мікробами.

Таким чином, параметри мікроклімату, впливаючи на фізичний стан працівника, значно занижують продуктивність його праці, та сприяють його захворюванню і травмуванню. Тому необхідно постійно підтримувати мікроклімат виробничого середовища в оптимальних і допустимих межах, та постійно поліпшувати умови праці на робочих місцях.

Необхідні параметри мікроклімату вибираються з урахуванням пори року та категорії тяжкості роботи. (ГОСТ 12.1.005-88)

· пора року визначає:

– холодний і перехідний періоди – при температурі нижче +10 ^оС;

– теплий період – при температурі + 10 ^оС і вище;

· категорія тяжкості робіт визначається по енерговитратам

12 3 Следующая ⇒

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных