Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Особа тренера в сучасному спорті і його функціональні обо­в'язки. Складники професійної майстерності та структура діяльності тренера




 

Зважаючи на те, що спорт є сферою уніфікованого порів­няння досягнень у певних видах фізичних вправ, то центральною його фігурою є сама людина, спортсмен. З тих пір, як люди почали спеціально готуватися до участі в змаганнях, поряд із спортсменом з'явилася ще одна особа — його порадник, наста­вник, вчитель, або іншими словами тренер. Природно, що спе­ршу «тренерство» мало непрофесійний характер. Але з часом, коли дійшло до заснування спеціальних закладів (як це мало місце вже у стародавній Греції), з'явилися і вчителі «фізичних вправ». Залежно від виконуваних функцій, давньогрецькі тре­нери поділялися на три категорії: «гімнастіс» — програміст, «педотрібіс» — виконавець програми і «аліптіс» — помічник-масажист.

Грецькі тренери-гімнастікони довели методи навчання до високого, навіть за нинішніми мірками, рівня. Вони вміло орі­єнтували атлета на заняття тим чи іншим видом фізичних вправ, продумано застосовували психологічну підготовку, дієтологію. Вони користувалися розробленими системами розвитку фізич­них якостей, методиками вивчення техніки вправ, знаючи при цьому цілісний та розчленований методи навчання. Греки чіт­ко розподіляли процес підготовки атлетів на цикли: 4-річний — макроцикл і 4-х денний мікроцикл (тетра).

Роль, значення тренера суттєво змінилися внаслідок фор­мування і організаційного оформлення окремих видів спорту, стандартизації правил змагань, стабілізації системи проведен­ня міжнародних змагань тощо.

Сьогодні тренер— одна з найважливіших фігур в спорті, без якого годі уявити собі сучасну спортивну діяльність. А виве­дення спортсмена на рівень міжнародних результатів без допо­моги тренера є просто неможливим.

Сучасні тренери готуються в спеціальних вищих навчальних закладах. Більшість тренерів, як правило, мають неабиякий досвід спортивної діяльності та великий багаж теоретичних знань з різних галузей науки: теорії спорту, медико-біологічних дис­циплін, гуманітарних наук тощо.

Тренерів в Україні готують вищі навчальні заклади III і IV рівнів акредитації. Переважній більшості випускників присво­юється кваліфікаційний рівень «спеціаліст».

З врахуванням освіти, стажу роботи, виконуваних функцій і конкретних досягнень окремих учнів або команд тренери сьо­годні поділяються на відповідні категорії.

Категорійність тренеріввпливає на рівень їхньої заробітної платні. Вона встановлюється Педагогічними Радами спортивних організацій, в яких працюють тренери і затверджуються відповідними органами державного управління спортом.

Градація за професійними категоріями для тренерів сього­дні є такою:

— вища категорія — оклад 185 грн.;

— перша категорія — оклад 170 грн.;

— друга категорія — оклад 160 грн.;

— без категорії — оклад 155 грн.; Існує також доплата за спортивні звання:

— Заслужений майстер спорту — додатково 15 % від окладу;

— Заслужений тренер України — додатково 20 % від окладу;

— Заслужений працівник фізичної культури — додатково 20 % від окладу.

Тренерські категорії періодично переглядаються, але не рід­ше, як 1 раз в 4 роки.

Категорії є офіційним визнанням професійної придатності тренерів. За особливо помітні досягнення учнів тренеру може бути присвоєно звання «Заслуженого тренер України». Вокре­мих випадках присвоюється звання «Заслужений працівник фі­зичної культури»або вручається інша державна нагорода.

Тренер може працювати в таких спортивних організаціях:

— дитячо-юнацька спортивна школа;

— школа вищої спортивної майстерності;

—спортивний клуб (спеціалізований, виробничий, вузів­ський, військовий тощо);

— спортивна секція при будь-якій установі чи організації;

— спортивна федерація (національна, обласна, відомча);

— галузеві органи управління (Міністерство, спорткомітет);

— професійна, комерційна організація;

— будь-яка інша організація в штатному розписі якої є по­сада тренера.

Основним фаховим спрямуваннямтренера-викладача (трене­ра) є, у вузькому розумінні, підготовка спортсменів відповідної (заданої) кваліфікації, в широкому — виховання спортсменів у процесі спортивної діяльності.

Праця тренера має, як правило, індивідуальний та творчий характер і спланована в багаторічному або етапному відрізку часу.

Залежно від місця праці й обставин (ДЮСШ, збірна коман­да, ігрова команда майстрів тощо) перед тренером ставиться конкретне завдання, зафіксоване в трудовій угоді. В угоді ма­ють бути застережені такі показники:

— погодинне місячне навантаження тренера;

— кількість і якість навчальних груп;

— кількість спортсменів, їх кваліфікація на початок і кі­нець року (сезону);

— динаміка спортивної майстерності спортсменів (коман­ди); плановані результати чи досягнення;

— заходи сприяння тренерові у виконанні ним основних завдань з боку організації-працедавця (спортивна база, інвентар, фінансування, харчування, система змагань і на­вчально-тренувальних зборів);

— оплата праці тренера, винагороди, умови побуту.

Тренер веде роботу самостійно або в складі бригади. В остан­ньому випадку взаємостосунки й обов'язки кожного з членів бригади повинні бути обговоренні та документально зафіксо­вані.

Бригадний методтренерської праці успішно застосовується переважно в ігрових видах спорту. У видах індивідуальних та­кий метод успішно діє лише за умов взаємодії групи тренерів-однодумців,готових розділити відповідальність і радість здобу­тків, а також в умовах авторитарних й, водночас відповідаль­них, дій визнаного фахівця-лідера.

Важливо, щоб за кожним тренером були застережені «пра­ва» на роботу зі своїми вихованцями, або іншими словами, право безперервності виховного впливу, а також визнання його успі­хів та досягнень.

Тренерська праця є найменш регламентованою порівняно з умовами праці (час, робоче місце, засоби, форми тощо) ін­ших професійних груп. Разом з тим, праця тренера є найбільш залежною від кінцевого або етапного результату. Саме з цієї причини тренерську працю обирають і цінують переважно осо­би незалежні, впевнені в своїх силах, такі, що не бояться ризи­ку та відповідальності. Таких у житті часто називають «фаната­ми». Саме «фанати», якщо їхні претензії є обґрунтованими, най­частіше досягають успіху, в іншому разі вони ризикують стати невдахою і змінюють посаду.

Професійна майстерність тренерає синтезом його постійно зростаючих професійних знань та умінь, організаційних здіб­ностей і особистих якостей. А проявляється тренерська майс­терність у неодноразовому досягненні спортивної мети найраціональнішим чином, гарантованому знаннями й інтуїцією.

Розглянемо основні складові тренерської майстерності.

Блок професійних знань і навичок включає в себе загально­теоретичну базову підготовку і спеціальну теоретичну підготовку.

До загальнотеоретичної підготовкивідноситься комплекс ди­сциплін, які формують світоглядний рівень фахівця, включаю­чи знання з історичних, філософсько-правових, соціальних, медико-біологічних, спортивно-педагогічних галузей.

Спеціальну теоретичну підготовленістьзабезпечують знання з історії, теорії, методики, організації і педагогіки спорту, гли­бокі знання систем підготовки спортсменів і умов реалізації спортивного результату. Тренер мусить не лише теоретично за­своїти і постійно поповнювати арсенал своїх теоретичних знань, але й навчатися використовувати їх у конкретних умовах для виконання конкретних завдань, тобто сформувати на теорети­чній базі арсенал навичок і умінь. Ґрунтовні знання техніки і тактики обраного виду спорту, методів і засобів розвитку фі­зичних якостей, у поєднанні з педагогічними і організаторсь­кими навичками характеризують рівень підготовленості тренера.

Організаційні здібностітренера на будь-якому рівні спортив­ної підготовки є абсолютно необхідним. Тренер є організато­ром процесу спортивної підготовки і саме через організацію процесу він може проявити свої знання, досвід, навіть інтуї­цію. Інакше як через організацію процесу, тобто інакше як че­рез конкретні дії і вчинки тренер не зможе проявити своїх осо­бистих якостей, які, безумовно, сприяють або не сприяють ре­зультативності його праці.

До позитивних якостей тренера найчастіше відносять:

— доброту та уважність до учнів, комунікабельність;

— справедливість, чесність;

— принциповість, працьовитість, жертовність;

— професійну талановитість, широкий світогляд тощо.

Шкала цінностей тренерської праці в розумінні самих спорт­сменів постійно змінюється. Коли на початковому етапі трену­вань молоді спортсмени найбільше цінують позитивне ставлення до себе, приємні манери, дотепність наставника, то з часом більшу ціну в очах спортсменів набувають професійні якості тренера, його організаційні здібності, інтелект тощо.

У житті особисті якості тренера зрідка проявляються в ізо­льованому, «стерильному» вигляді. Частіше — в сукупності й протиріччі з іншими проявами темпераменту, поведінки. При цьому, суттєве значення мають не лише позитивні, але й нега­тивні якості і риси характеру. Наприклад, така риса як честолюбство, яка переважно трактується негативно, у поєднанні з професіоналізмом є неабияким важливим професійним сти­мулом діяльності тренера.

Особливості темпераменту тренера не мають вирішального значення. Звичайно, бажаними є урівноваженість і емоційна ста­більність, проте їх відсутність може компенсовуватися іншими важливими рисами характеру і властивостями темпераменту.

Загальними ознаками професіоналізму тренера є:

— володіння спеціальними знаннями про мету, зміст, об'єкт і засоби діяльності;

— володіння спеціальними уміннями здійснювати діяльність на всіх етапах підготовки спортсмена;

— спеціальні властивості особи і риси характеру, що дозво­ляють здійснювати діяльність і домагатися заданого ре­зультату.

Ефективність праці тренеразалежить від економічного, со­ціального, організаційного, наукового, ситуаційного та інших факторів.

Основними критеріямиефективності роботи тренера є:

— рівень спортивних досягнень;

— склад та стан навчальних груп.

Непрямим показником ефективності тренерської праці є та­кож суспільне визнання, але воно може носити суб'єктивний характер і не завжди має об'єктивне підтвердження.

Функціональні обов'язки тренерає дуже різними. Вони зво­дяться до вирішення комплексу задач — педагогічних, вихов­них, організаційно-управлінських, господарських тощо. На практичному рівні їх можна звести до таких обов'язків:

— комплектація навчальних груп;

— організація тренувального процесу;

— організація підготовки та участі в змаганнях;

— забезпечення комплексності виховання;

— організація матеріально-технічного забезпечення.

Комплектація навчальних груп(команд) є першим і надзви­чайно відповідальним етапом у роботі тренера. Від вдалої або невдалої комплектації часто залежить не тільки результатив­ність праці тренера в найближчі роки, але подекуди і вся тре­нерська кар'єра.

Комплектація навчальних груп має три види: набір, відбір і підбір. Не зважаючи на співзвучність цих слів вони мають рі­зне смислове наповнення.

Набірздійснюється на початковому етапі тренувань і пере­дує тренувальному процесові. Найчастіше він ведеться мето­дом усних (на уроці, шкільних зборах) або письмових (в газеті, на шкільних стендах) оголошень. Його основною характерис­тикою є добровільність, тобто висловлення в тій чи іншій фор­мі згоди на участь у тренувальному процесі учнів без врахуван­ня їхніх здібностей та рівня фізичного розвитку.

Роль тренера при такій формі комплектації є другорядним, додатковим фактором і зводиться до здійснення відповідних формальностей (організація медогляду, оформлення заяв тощо). Отже набір, як форма комплектації, є слушною у випадках, коли передбачуваний спортивний результат є невисоким (шкільна секція, оздоровчий клуб і т.п.).

Відбір— це форма залучення до занять спортом із врахуван­ням певних передумов: віку, наявності конкретних антропометрич­них даних, заданого рівня розвитку фізичних якостей і здібнос­тей, рис характеру, націленості на спортивне вдосконалення.

При відборі бажання учня стати членом тренувальної групи має значення при умові його відповідності вказаним параметрам. У таких випадках, крім педагогічного і медичного спостереження за кандидатом, застосовують відповідні тести, методи медико-фізіологічних досліджень.

Дуже інформативним є попереднє озна­йомлення з медичними картами і характеристиками претендентів на зарахування до групи.

Процес комплектації навчальних груп методом відбору є доволі тривалим. Крім тренерів до нього можуть залучатися фахівці інших спеціальностей (психолог, фізіолог, соціолог). Але затрачений час істотно позначиться на якості укомплекто­ваної групи й на досягненні поставленої мети в спорті.

Підбірє персональною формою комплектації або доукомп­лектації спортивних команд, особливо з ігрових видів спорту. При підборі першочерговими є два чинники: потреба в ком­плектації (доукомплектації) команди спортсменами відповід­ного класу і спортивного амплуа та наявність відповідних кан­дидатів та організаційно-фінансових можливостей. Підбір, як метод доукомплектації команди, провадиться постійно, або ета­пно. Переважно він стосується не новачків, а спортсменів до­статньо високого рівня підготовки. Підбір може здійснюватися тренером, призначеним спеціально для цієї мети.

Відсівз навчальних груп є явищем природнім і закономір­ним. Причинами відсіву є:

— втрата інтересу спортсмена до подальшої тренувальної роботи з причин незацікавленості у спортивному зростанні, від­сутність перспективи спортивного вдосконалення, неможливість приділяти спортивно-тренувальній роботі достатньо часу і зу­силь. Найбільший процент відсіву спостерігається у групах по­чаткової підготовки та на етапі базової підготовки, коли прояв­ляється справжня або мнима безперспективність спортсменів;

— «невписування» окремих атлетів у спортивний колектив через особисті якості або несхвальні вчинки;

— травми, захворювання або переїзд на інше місце прожи­вання спортсмена.

Ініціатором відходу може бути сам спортсмен (найчастіше), тренер або колектив групи (команди).

Перед тренером доволі часто стоїть питання розставання з уч­нем. З учнями-новачками ця процедура менш болісна ніж із кваліфікованими спортсменами. Проте за будь-яких обставин тренер мусить проявляти максимум такту і принциповості.

Із закінченням набору й відбору учнів до навчальної групи, процес комплектації формально закінчується, хоча корективи до персонального складу груп вносяться майже на всіх етапах підготовки.

Наступним завданням тренера після первинної комплекта­ції є створення колективу спортсменів-однодумців, морально­го і психологічного клімату, який сприяв би кожному із учас­ників тренувального процесу проявити свої загальнолюдські й спортивні якості.

Перший період тренувань тренер має вести якомога різно­манітніше, з пізнавально-розважальними елементами, уникаю­чи вузької спеціалізації.

Саме «цікаво-нецікаво» є основним чинником регулярності відвідування занять новачками. Соціальне визнання тренера, рівень його спеціальної фахової підготовленості, вік, стать та інші фактори відступають на другий план. Найважливіше і най­переконливіше для початківця є цікаве, пізнавальне заняття, бажано за участю самого тренера. При цьому періодичність за­нять три рази на тиждень є замалою, щоб в колі інтересів поча­тківців утримувати предмет зацікавленості — спорт. Для цього потрібно не менше 4-х-5-ти відвідувань в тиждень. Тривалість занять при цьому має другорядне значення.

Коли тренер біжить з учнями крос, грає в футбол, іде на лижну прогулянку, він чи не відразу викликає до себе симпатію (навіть захоплення). «Робимо разом» — ось найкраще гасло і прямий шлях до серця учнів. Саме спільна праця (байдуже якого характеру) найшвидше зцементовує колектив, породжує своє, тільки йому притаманне коло інтересів, скріплює довіру між спортсменами і тренером.

На початковому етапі підготовки особливо важливим є од­наково уважне ставлення тренера до здібних і не дуже здібних учнів. Найменше виділення чи зменшення вимогливості до зді­бних є недопустимим. До «улюбленців» треба ставитися особ­ливо вимогливо: «з кого ж питати як не з тебе». З плином часу завдання педагогічно-виховного порядку не зникають, а тільки ускладнюються. Новачка вчать як правильно себе поводити, майстра — як жити.

Якщо питання комплектації та створення міцного, друж­нього колективу вирішується суто педагогічними засобами, то організація тренувального процесу носить вже більш специфі­чний характер.

Організація тренувального процесузаймає провідне місце в діяльності тренера. Саме під час тренувань тренер вирішує основні, поставлені перед ним задачі: виховні, оздоровчі, спор­тивні, освітні.

На тренувальних заняттях передбачається вирішення завдань фізичної, технічної, тактичної, психологічної та морально-во­льової підготовки спортсмена.

Під час підготовки до тренувальних занять тренер вирішує:

1. Організаційно-господарські питання: час, місце, інвен­тар, обладнання, забезпечення (техніка безпеки, медичне об­слуговування).

2. Методичні питання: зміст занять, спрямованість вирішу­ваних задач, контроль і облік, відновлення.

Кожне окреме заняття має бути чітко спланованим, мати своє місце в системі навчально-тренувальних занять, повинно бути відображеним у робочому плані і спрямованим на вирі­шення конкретних завдань — тобто відповідати на питання: що, де, коли, як, навіщо? Відповіді на ці та деякі інші питання містяться в документах планування.

Тренувальні плани носять циклічний характер. Найбільш роз­повсюдженими є такі тренувальні цикли:

— мікроцикл: 3—7 днів;

— мезоцикл: З0 днів;

— макроцикл: 6—18 місяців.

Багаторічне плануванняздійснюється у вигляді чотирьохрічного (олімпійського) циклу. В планах багаторічної підготовки фік­суються такі щорічні основні показники тренувального процесу:

— мета і завдання;

— обсяги тренувальних навантажень (тренувальні дні, го­дини тренувань по засобах, зони інтенсивності);

— методи відновлення;

— методи біжучого і підсумкового контролю;

— кількість змагань, стартів, спроб;

— плановий результат.

У річному (сезонному) плані роботи вищеназвані показни­ки плануються як помісячно, так і в цілому за рік (сезон).

Планування мезоциклів— не менш відповідальне завдання. Основне при цьому, не сліпо розписувати передбачені річним планом обсяги навантажень, а враховувати фактичний і перед­бачуваний фізичний та морально-психологічний стан спортсме­на, як і обставини, в яких тренувальний план мезоцикла буде здійснюватись. Педагогічні спостереження за спортсменом, аналіз його особистого щоденника і показники медичного кон­тролю є необхідними орієнтирами, особливо напередодні від­повідальних змагань.

Зміст окремих занятьфіксується у поурочних планах і робо­чих журналах. Чимало тренерів нехтують потребою готуватися до кожного окремого заняття, мотивуючи це набутим досвідом. Така думка є справедливою лише стосовно окремих деталей заняття. В цілому ж кожне заняття має бути неповторним. Ви­рішення однакових задач зрідка блискуче вдається одними й тими ж засобами й методами. Навіть ціпка пам'ять тренера не може утримати усі необхідні деталі — минулі, нинішні, майбу­тні. Тому планування кожного конкретного заняття, з аналізом свого власного і учнівського щоденників є безумовно корис­ним. Зрештою, це вже є елементом аналітичного підходу до справи. Адже недаремно ще в школах Древньої Греції були спе­ціальні тренери — «гімнасіси», які готували навчально-трену­вальні плани. Планування є основою тренувальної системи — необхідного елементу плідної тренерської праці.

Планування, особливо річне і багаторічне, має здійснюва­тися обов'язково індивідуально і за участю спортсмена. Важли­вими є постановка перед спортсменом поетапних завдань, до­сягаючи які він може переконуватися у правильності обраного шляху. Віра спортсмена в правильно складений план додає йому сил для здійснення запланованої праці, зміцнює переконання власного успіху, впевненість у собі. А це також і перший еле­мент психологічної підготовки.

Підготовка до змаганьє найвідповідальнішим етапом у роботі тренера. Головне завдання тренувального процесу на цьому ета­пі — підвести спортсмена (команду) до того рівня спортивної форми, який необхідний для успішного (запланованого) спор­тивного досягнення, вираженого в об'єктивних технічних пока­зниках (час, кілограми, сума очок), або відносних досягненнях (місце, група). Це період інтегральної підготовки, коли попере­дньо проведені інші види підготовки (спеціальна, загально-фі­зична, морально-вольова) мають вагу лише у сенсі сприяння досягненню запланованого результату. Коли спортсмену нале­жить брати участь у невисоких для його рівня (етапних) змаган­нях, то підведення спортсмена до піку форми не є обов'язковим. Більше того, завчасне входження в спортивну форму для спорт­смена деколи є більш загрозливим ніж запізніле. Адже існує бі­льше засобів прискореного набуття форм, ніж утримання її на високому рівні.

Пік спортивної формипроявляється в індивідуальній готов­ності окремого спортсмена до найвищого для себе спортивного результату. Але пік спортивної форми може бути і в команди в цілому, коли сума індивідуальної готовності окремих членів команди доповнюється вищою злагодженістю й чіткістю вико­навських дій окремих ігрових ланок і команди в цілому.

Індивідуальна готовність спортсмена може породити вище (рекордне), принаймні для конкретного індивідуума, досягнен­ня. Командна готовність — гарант успішного виступу команди.

Найвища майстерність тренерапроявляється не тоді, коли ко­манда готова до одного матчу, а коли в ході серії матчів вона демонструє високу спортивну майстерність. Подібні випадки, для прикладу, спостерігаються у фіналах чемпіонатів світу з футболу, коли, на перший погляд, не найкраще підготовлена команда від зустрічі до зустрічі повніше розкриває свої таланти і по справж­ньому вражає під час фінальної зустрічі. При найбільш вдалих тренерських «розкладках», основній меті — фінальному старту, підпорядковані не лише зміст і форма всього тривалого процесу попередньої і безпосередньої до змагань підготовки. Вирішальне значення можуть мати й попередні старти основного змагання (відбіркові, півфінальні, попередні спроби). Нерідко саме вони є тими «золотими гвіздками», з яких чеканяться медалі.

Регулювання психічного стану спортсменає одним із найсклад­ніших моментів тренерської праці, значення якого зростає із на­ближенням до основних змагань (фіналів). Стан психологічної готовності формується у спортсмена заздалегідь. Знання своїх можливостей, рівня підготовленості, умов змагань, сильних і сла­бких сторін суперників, моделювання процесу майбутньої спор­тивної боротьби, готовність «перетерпіти» і ще чимало інших «дрі­бничок» призводять до певного стану психологічної готовності.

Комплектація командидо змагань є болючим процесом в усіх випадках, коли претендентів на участь в змаганнях більше ніж місць у команді. Особливо «делікатним» має бути процес фор­мування, коли крім спортсменів, у комплектації команди заці­кавленості певні групи осіб або організації. Тому критерії від­бору спортсменів і формування команди повинні бути обумов­лені завчасно (бажано письмово) і бути однозначним. Критерії педагогічної і спортивної доцільності мусять співпадати, а не суперечити офіційним умовам відбору. В процесі підготовки до офіційних (основних) змагань, спортсмен і тренер повинні зва­жити на необхідність пройти через низку відбіркових змагань, які в даному разі є етапною перевіркою готовності.

Опріч підготовки спортсменів і остаточної комплектації ко­манди, підготовка до змагань покладає на тренера ще низку обов'язків. Це переважно організаційно-господарські питання: попередні підтвердження про участь у змаганнях, підготовка заявки, особистих документів спортсменів, технічних заявок, підготовка і транспортування інвентарю, спортивної форми, придбання проїзних документів, замовлення місць для прожи­вання, вирішення побутових питань й т. ін.

Виховання спортсменав широкому розумінні цього слова, є по суті найголовнішою функцією тренера й здійснюється специфіч­ними засобами спорту. Огріхи виховання не тільки знижують цін­ність особи як людини, але й у спортивному значенні заважають розкрити її природний потенціал. І навпаки, успішно ведений виховний процес має вирішальний вплив на особу, незмірно під­вищує і робить громадсько значним спортивний результат.

Тренер не завжди найбільше гордиться учнем, який досягнув найпомітніших спортивних результатів. Предметом гордості і вну­трішнього задоволення є також учні, які «зірок з неба не хапа­ли». Проте змогли й зуміли суттєво вдосконалити себе у фізич­ному і моральному плані. З іншого боку, час активного заняття спортом, навіть якщо він не привів спортсмена до спортивних лаврів, може стати для конкретного вихованця невичерпним джерелом наснаги і досягненням успіхів в іншій діяльності.

Доцільно зважити на те, що процес формування особи спорт­смена є явищем тривалим і зрідка йде паралельно в часі з про­цесом спортивного зростання. Омолодження спорту є причи­ною дуже раннього спортивного дозрівання, а загальнолюдсь­ке, громадянське змужніння може відбутися пізніше, за умови, що виховна робота не була витіснена з процесу підготовки спорт­смена. Перехід юнака чи юнки від видатного спортсмена до повноцінної, а тим більше видатної особистості, є процесом складним і тривалим, але єдино правильним. Для тренера най­більшу цінність має праця, вкладена у виховання і спортивну підготовку учнів.

Матеріальне забезпеченняспортсменів не є безпосереднім обов'язком тренера. В усіх спортивних організаціях є спеціаль­ні служби (особи), які мають здійснювати матеріальне забезпе­чення. Проте насправді ця робота не може успішно провадиться без втручання тренера, як найбільш усвідомленої і зацікавленої фігури навчально-тренувального процесу.

Тренер також є найближчою до спортсмена особою (окрім родичів), яка тією чи іншою мірою активно впливає на всі сто­рони життя вихованця: умови побуту, навчання, служба в армії чи робота, подекуди й сімейні справи. І усі ці елементи тренер­ської праці вимагають від тренера постійної доброзичливості, уважності й терпеливості.

 







Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2021 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных