Виклики і загрози зразка 2013-го

Події початку XXI ст. свідчать, що проблема глобальної війни в епоху небувалого розвитку комунікаційних технологій справді не стоїть на порядку денному в досяжному майбутньому. Автор готовий визнати: лідери політичних рухів у Криму, котрі вимагають ліквідувати державний статус української мови і повторюють, що "українців немає взагалі", — небезпечніші, ніж сусідні держави, які переозброюються. І все-таки не завадить нагадати, що до України є територіальні претензії, вона є зоною інтересів сусідньої держави, її економічне, енергетичне й технологічне блокування на міжнародній арені — зовсім не жарти. Україна, яка втратила технологічну й військову адекватність, — ослаблена по всьому фронту держава.

Так, прямої військової загрози 2013 року немає. Але є інші ризики й загрози. Інформаційні ін'єкції ідеології сусідніх держав, формування рішень української влади за межами країни, підтримка антиукраїнських рухів, діяльність іноземних спецслужб на території України. Найбільші загрози зміщені з військової сфери у сферу інформаційно-ідеологічну.

"Сплячому велетневі Європи", як інколи називають Україну в західних виданнях, у недалекому майбутньому варто очікувати ще більшого посилення зовнішнього впливу для встановлення контролю над її політичними рішеннями та секторами економіки. Саме тому слід звернути увагу на оборонний сектор, що виходить за межі армійського контексту.

У Збройних силах України (ЗСУ) де-факто створено ССО, але вони не оснащені згідно зі світовими стандартами. Даних про їх підготовку й потенціал немає.

Уроки для України

Таким чином, основні зусилля армій сусідніх держав спрямовані на зміцнення протиповітряної оборони та формування щита з опорою на бойові літаки, зенітно-ракетні системи і, в окремих випадках, на ракети та військово-морські сили (ВМС). Закуповуються й розробляються системи виявлення, обробки інформації й ударні комплекси. Інтенсивно посилюється мобільна складова — за рахунок закупівель військово-транспортних літаків і вертольотів. Україна, яка досі не купує нових озброєнь (у регіоні до таких держав належить лише Молдова) залишається аутсайдером у галузі переозброєння й технічного переоснащення ВС. Ба більше, частина пріоритетних програм переозброєння ВСУ, м'яко кажучи, не вписуються в регіональні тенденції. На тлі нарощування військової потуги державами, котрі входять до військово-політичних блоків, не мати стратегії негайного переозброєння (мова про придбання для ВС нових оборонних систем) — вкрай необачно і надзвичайно небезпечно.

Не практикується й не розвивається імпорт іноземних оборонних технологій, хоча національна оборонна промисловість здатна забезпечити потреби ВСУ в нових зразках озброєнь та військової техніки не більше ніж на 30%. Понад те, навіть закуплені зразки не освоюються, — ідеться про БЛА Bird Eye 400, придбаний в Ізраїлі.

Серед сучасних експертних рекомендацій щодо переозброєння ВСУ можна виділити такі.

По-перше, слід активізувати реалізацію раніше оголошених пріоритетних програм: розробки та закупівлі нових ракет (багатофункціонального ракетного комплексу (БФРК) "Сапсан" — зброї стримування, яка на тривалий час здатна компенсувати відсутність нових бойових літаків і систем ППО), корвета й Ан-70. До них додати вирішення проблеми забезпечення ВСУ боєприпасами — шляхом поєднання можливостей самостійної розробки і виробництва із закупівлями. Симптоматичною є заява генерального директора державної компанії (ДК) "Укроборонпром" Сергія Громова. Глава концерну зазначив: за розрахунками Міністерства оборони України, на 2013 рік підприємства ДК "Укроборонпром" мають виробити боєприпаси, грошовий еквівалент яких становить 2 млрд дол., але грошей на вирішення цього завдання в держбюджеті просто немає.

По-друге, потрібно активізувати процес ухвалення рішення про проведення глибокої модернізації наявних на озброєнні ЗРС і ЗРК, переведення систем ППО на сучасну цифрову елементну базу, забезпечення продовження ресурсу ЗКР. Слід завершити розробку та впровадження АСК ППО й авіації "Ореанда-ПС", закупити й модернізувати парк РЛС, спираючись на можливості вітчизняних виробників. Для розвитку і посилення національної ППО варто перейти до відкритого тендера щодо закупівель і модернізації нових систем.

По-третє, слід всебічно забезпечити всі роди військ ВСУ новими цифровими засобами зв'язку, засобами супутникової навігації вітчизняного виробництва, які вже розроблені і виробляються підприємствами України. А також завершити розробку бронетранспортера БТР-4, забезпечивши його удосконаленим двигуном, підвищеним протимінним захистом, після чого почати його закупівлі для ВСУ. Потрібно також модернізувати вертольоти Мі-24, Мі-8 для потреб наших збройних сил.

По-четверте, розпочати реалізацію стратегії освоєння нових напрямів у сфері створення озброєння та військової техніки (ОВТ). Приміром, Міноборони України й РФ одночасно закупили БЛА. Однак у Росії вже розгорнуто виробництво безпілотників "Форпост" і "Застава", створених на базі ізраїльських Searcher Mk.II і Bird Eye 400, відповідно. Тоді як в Україні комплекс Bird Eye 400 навіть не освоєно належними структурами ВСУ.

Варто нагадати, що Росія нині щорічно закуповує закордонних озброєнь і технологій на суму 100—150 млн дол., причому до цієї цифри не входять витрати на будівництво вертольотоносців типу "Містраль" за французькими технологіями.

Якщо в Україні не постане нова ідеологія закупівель нових систем озброєнь для ВСУ, в найближчі 4—5 років держава буде глибоко відсталою у військовому плані, а ризики використання застарілої військової машини зростуть у рази. Ідеться про необхідність негайних закупівель, бо результати програмних (пріоритетних) проектів з'являться не раніше, ніж через 3—4 роки.

Нині основні зусилля вищого військового керівництва держави в сфері оборони спрямовані на створення компактних, технологічно сучасних та професійних Збройних Сил, здатних за потреби попередити будь-яку агресію проти нашої держави чи зазіхання на її територіальну цілісність. У цьому сенсі одним із пріоритетів військової реформи залишається перехід на стовідсоткове комплектування Збройних Сил військовослужбовцями служби за контрактом.

На погляд начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних Сил України генерал-полковника Володимира Замани: "Основу нової армії складуть військові частини Сил постійної готовності (до 65% бойового складу), призначені для попередження чи швидкої ліквідації збройного конфлікту, охорони повітряного і підводного простору, прикриття важливих державних об’єктів. Сили резерву, призначені для нарощування сил постійної готовності, розгортання частин територіальної оборони в разі загрози масштабної агресії, складатимуть до 5% бойового складу. Такі зміни дадуть змогу більш ефективно і комплексно використовувати бойову спроможність армії, а разом із суттєвими реформами у сфері забезпечення життєдіяльності військ дадуть змогу зменшити загальну чисельність Збройних сил приблизно до 100 тисяч осіб.

В Концепції реформування і розвитку Збройних сил до 2017 року зазначено, що з 1 січня 2014 року грошове забезпечення у Збройних силах зросте в три рази. Мінімальне утримання військовослужбовця за контрактом складе суму, еквівалентну 750—800$ в місяць. Командир взводу — мінімум 1150-1200$.

Загалом передбачено поступове підвищення грошового утримання військових у три рази, порівняно з нинішнім. У 2017 році рядовий першого року служби буде отримувати до 5,8 тис. грн., командир взводу — 8,4 тис., командир роти — 10,9 тис., батальйону — 12,1 тис., а командир бригади — 14,2 тис. гривень.

Нині опрацьовується запровадження системи стимулювання військової майстерності через введення в практику як матеріальних, так і моральних форм заохочення за досягнення в службі, високі показники в індивідуальній підготовці чи в підготовці військових підрозділів. Серед нових елементів нематеріальної мотивації — участь у навчальних програмах за кордоном, курсах лідерства, іноземних мов, навчання у вищих навчальних закладах держави під час проходження військової служби на пільгових умовах, пільгове санаторно-курортне лікування тощо.

Важливим мотиваційним чинником є забезпечення військовиків і членів їхніх сімей житлом — як службовим, так і постійним — після певної вислуги років. Зокрема, можлива участь у проекті іпотечного кредитування з тим, аби військовослужбовець з початку служби почав накопичувати кошти. Як правило, перший контракт ми підписуємо з неодруженими, які будуть належним чином розквартировані. Другий зазвичай підписують уже сімейні, тому їх треба забезпечити гуртожитком покращеного типу. А вже на 15-й рік перебування в лавах Збройних сил контрактник має стовідсотково отримати повноцінне житло."

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: