А В ЯМПОЛІ КІНОТЕАТР СТАВ ТЕАТРОМ АПСУРДУ

Як відомо із всіх видів мистецтв Ленін віддавав перевагу кіно. Не ставили і не ставлять під сумнів значення кіномистецтва і інші провідні диктатори світу, починаючи від Сталіна і закінчуючи Путіним. При відсутності належного українського кіномистецтва ми отримували ерзац з сусідньої держави. Результат бачимо. Цілі покоління виховані на ворожих нам ідеалах. Це призвело до великої крові. От вам і кінодрама…

І тільки нещодавно Верховна Рада нарешті прийняла вкрай необхідний закон про відродження, а точніше – про становлення, фактично, заново українського кіно. Якщо вітер дутиме в наші паруси то за кілька років Україна таки матиме свої кіно шедеври. В цьому сумніву немає. У нас талановита молодь і вона їх непримітно створить. Але чи не станеться так, що показувати ті твори буде ніде? Зокрема в нашій області з кінотеатрами вже давно майже покінчено. Вони стоять, як гроби серед міст – забуті і зневажені. В Томашполі, правда, здогадалися і з кінотеатру зробили БК, а в Могилеві-Подільському і такого застосування йому не придумали. «Крутити» сучасне кіно в сільських клубах попросту немає чим. Ті залишки кінопроекторів радянського типу, які там ще залишилися годяться лиш для музеїв історії і здачі на металолом.

Ото ж немає сумніву і в тому, що за кілька років, при сприятливих, звичайно, умовах ми матимемо страшенний дефіцит кінопрокату. Робити фільми для домашніх комп»ютерів і телевізорів смислу ніякого немає і економічного, і культурно-політичного. Ото ж іншого виходу не існує, як починати все з нуля, з фундаментних робіт.

А втім, в Ямполі, наприклад, можна було б і не з нуля. У сімдесяті роки минулого століття, коли Ямпільщина гриміла своїм, хай і здебільшого штучним так званим цукровим Ямпільським почином, тут за кілька років збудували, фактично, нове місто. В тому числі і дуже сучасний, на той час, кінотеатр «Ювілейний». За таким проектом в області відкрили кінопрокатні заклади в Гайсині і Немирові. І все. З них цілком можливо ще зробити сучасні кінотеатри здатні конкурувати і з телевізорами, і з домашніми комп»ютерами.

В Ямполі, приміром, кінотеатр стоїть, можна сказати в самому пупі міста. Центральнішого місця просто не буває. Тут кожен сантиметр землі, як кажуть, на вагу золота. В прямому і переносному сенсі слова. Десятиліттями на ньому наживалися і наживаються досі різноманітні ділки. Общипують зі всіх сторін його власність, як той повар пір»я з курки. У кінотеатрі була своя потужна електропідстанція – відщепнув РЕС. Роздєрєбанина дорога прибудинкова територія кінотеатру. За яку ніхто ніколи нікому ніщо не платив легально. На цій території виростав і мужнів непоганий бізнес. Підприємницькі структури звісно проникли і у саме приміщення. Іноді в таких викривлених формах, що й не передати. Приміром, кінозал з його широкоформатним дорогим кіноекраном віддавався заїжджим ромам для влаштування в ньому… імпровізованого базару. А оскільки каналізація і, відповідно, туалет були вгроблені задовго до цього то ви можете собі уявити в що перетворили ті чорняві базарники деякі службові приміщення кінотеатру…

…В районі довго шукали роботу лідерці спочатку партії «Батьківщина», а з недавніх пір – голові Радикальної партії Олега Ляшка, депутату трьох скликань Ямпільської районної ради Людмилі Кінзерській. Може десять років, а може й більше. І ось нарешті знайшли таку посаду – директора кіномережі, а по суті – кінотеатру, адже про яку кіномережу зараз вже можна всерйоз говорити, якщо вона існує виключно в уяві начальства.

В радянські часи коли якогось партійного кадра призначали на цю кінопосаду то це означало, що його готують до заслуженої пенсії. Це була посада-символ, свого роду відстійник, як передбанник для очищення духу і тіла перед виходом з номенклатури у світ широкий і, в решті решт, - потойбічний. Та й зараз вона не менш гротескна. Це вам не заступник керівник апарату, яку придумали для сподвижників Юлії Тимошенко І.Савицькій не так давно.

Не стану називати прізвища тих колишніх директорів, яким в основному царство небесне світить. Спільними зусиллями вони довели цей культурно-мистецький заклад до абсолютного повного капуту. Тепер це вже не кінотеатр, а театр абсурду. І чим день – тим більше.

Востаннє тут крутили фільм, якимось дивом, якимось чудом, на весь екран, на всю потужність електронних ламп розжарювання кілька років тому, коли у велику політику звідси стартувала відома комуністка-капіталістка Оксана Калетник. Це було дуже символічно, по-радянськи, по-комуністичному. Кандидат в народні депутати привезла в цей кінотеатр не що небудь, а видатний радянський шедевр – кінофільм «У бой идут одни «старики», знятий невмирущим радянським актором і режисером Леонідом Биковим для якого і небо українське по особливому пахне. До речі, щоб ви знали, головні зйомки цього фільму проходили в селі Половінкіно Луганської області, де на початку цієї війни базувався штаб батальйону «Айдар». Я не раз возив туди харчі айдарівцям і можу засвідчити – небо і поля там саме такі, як у фільмі. Ось звідки радянська ностальгія вати!.. Ось який тісний наш український світ!

Картину в Ямполі представляв один із її головних акторів – Василь Семенович Лановой, який родом із Західної України. А зараз, як відомо, щиросердно допомагає донецьким сепаратистам затуманювати мізки тамтешній ностальгуючій за совком, за такими фільмами, ваті.

Не дивлячись на потужну попередню рекламу того фільму в місцевих ЗМІ і рекламу його головних акторів, які мали бути в Ямполі, в кінотеатр тоді прибуло на зустріч з Василем Лановим, Оксаною Калетник і своєю молодістю, котру уособлювала ця картина, всього чотири десятки пенсіонерів комуністичної орієнтації… Кінофільм, від якого не раз в радянські часи тріщав переповнений зал, на цей раз дивилися в основному сотні порожніх театральних пошарпаних стільців на яких непорушно лежав товстий шар багаторічної пилюки.

Місцеві виборчі аналітики після фільму дружно зрозуміли, що це остання жирна крапка на радянській епосі кіноустанови. Якщо люди не прийшли вже на таке!.. То що вже тут казати про інше?!.. Думаю, О.Калетник і В.Лановой зненавиділи тоді цей бандерівсько-фашиський кінотеатр. Хоча до Майдану ще було далеко.

Оксана Калетник тоді, як відомо, виграла тут вибори, але не за рахунок аудиторії цього кінотеатру а за рахунок Надєжди Бабкіної на стадіоні. Більше вона до нього не поверталася. Мабуть і сама зрозуміла, що це голий Вася.

Після того місцеве начальство і накинуло на нього – осиротілого і забутого оком по серйозному. Пішли в наступ на цю комунальну власність за принципом ламіхузи. Спочатку влізали в середину під прикриттям оренди, незаконно вмонтовували в тіло кінотеатру свої забігайлівки. І майже ніщо не платили в бюджет за свою бізнесову творчість.

Коли кільканадцять місяців тому прийшла на цю посаду амбітна лідерка партії Ляшка то лиш сплеснула руками!.. Де сотні тисяч гривнів орендної плати?! Де межі кінотеатру? Де доходи, де прибутки?! Навіть кабінет їй залишили схожий на той, де двірник мітли і совки зберігає. Стерпіти таке приниження, депутат трьох скликань, двох - від партії Батьківщина і одного - від партії Ляшка, ясна річ, не змогла. Вона рішуче виступила із заявою на бюджетній сесії райради про виділення їй на утримання закладу, на перших порах, ста тисяч гривнів (це при багатосоттисячній заборгованості кінотеатру власниками забігайлівок орендної плати…). Колеги-депутати, зрозуміло, одностайно підтримали ветерана місцевого самоврядування. Її кабінет став оживати, оновлюватися. На дверях з»явилася табличка – ДИРЕКТОР. У ньому появилися навіть євро вікна.

Забігаючи наперед скажу, що в одне із них нещодавно влетіла здоровенна каменюка. Пронеслась над друкарською машинкою, столом і гепнулася під стіною. Але Л.Кінзерська не відступає з своєї посади. Сьогодні вона написала заяву в поліцію про погрози собі і кінотеатру.

А ще 27.07.2016 року Ю.В.Шарко, котрого Людмила Василівна підозрює в гріху камінекидання, звертався до голови Ямпільської райдержадміністрації з такою заявою: «Прошу Вас надати мені приватизувати приміщення, яке знаходиться за адресою м.Ямпіль, вул. Свободи, 75/1… Крім того прошу Вас звернутися до уповноваженого органу фонду держмайна з приводу вищевказаного приміщення». Обережний голова РДА перенаправив це «прошеніє» директору Кінзерській. Та його уважно вивчила і дала пас назад: «В даний час дирекцією проводяться заходи що до забезпечення підприємства сучасною апаратурою для демонстрації фільмів, що є основною метою діяльності підприємства. Оскільки підприємство є власністю територіальних громад сіл, міста Ямпільського району, рішення щодо доцільності, порядок та умови відчудження об»єкту районної комунальної власності має ухвалити Ямпільська районна рада». Про подальшу переписку голови РДА з директором кіномережі історія чомусь не згадує. Натомість вона дарує для огляду і щирого подиву копію рішення Апеляційного суду Вінницької області від 31 серпня 2016 року. В перших рядках цього документа суд ошелешує жителів району – власників кінотеатру, тим, що районною власністю чомусь розпорядилася міська рада!.. І за так чи не зовсім надала право добудувати на сходах кінотеатру таке собі додаткове літнє кафе, суміщене з основним, яке було вмонтовано в кінотеатр згідно проекту його побудови. Далі йдеться про те, що суд першої інстанції під головуванням судді В.А.Головіна цю метаморфозу узаконив, визнавши за Левицькою-Шарко Галиною Вікторівною право власноті не тільки на ту всю добудовану з металу придибенцію, а й ту частину кафе, яка з роду віку належала кінотеатру. І раптом негадано-нежданно Апеляційний суд дуже засмутив Галину Вікторівну Левицьку-Шарко, скасувавши рішення суду першої інстанції про визнання її права власноті на вищевказане нерухоме майно. Як таке могло статися я не знаю і не уявляю. Щось не з»єдналося і не зрослося. Або мало дали, або багато попросили… Цікаво, що суддя, В.А.Головін, який розглядав цю судову тяганину, раптом забажав вийти на пенсію і таки пішов, а копію цього рішення апеляційного суду звіряв з оригіналом і видавав Л.В.Кінзерській вже інший в.о.голови Ямпільського районного суду – М.М.Дзерин.

Не пройшло і кількох днів, як вслід за каменюкою в оновлений кабінет директора кіномережі Л.Кінзерської влетіла не менш страшна вість. Її вичитали в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно знайомі юристи. Прочитавши, за її словами, мало не зомліла: «Тип майна: кінотеатр «Ювілейний». Далі йшла повна адреса всього кінотеатру, загальна площа 1190,1м. і вказувалося, що о»єкт нерухомого майна збудований не з металу, а з цегли і що новоспеченим власником його є Вінничанка Міхалина Ольга Миколаївна на котру зареєструвала це майно добра і щедра, теж Вінницька нотаріусиха, - Я.А.Бортнік за кілька днів після прийняття рішення вищевказаним апеляційним судом. Виходило, що нотаріус кардинально виправила рішення суду другої інстанції на користь пані Галини Левицької-Шарко. А пані Кінзерська знову опинялася в статусі безробітної бо ж де директорувати, як кінотеатр весь, за її словами, проданий!?

Сьогодні об»єднана комісія у складі Ямпільського районного начальства, пані Кінзерської і чоловіка пані Левицької-Шарко успішно зрізала замки на тій власності Вінничанки і проникла в середину колишнього кафе «Нордвест». За словами пані Кінзерської майже нічого з речей там вона вже не побачила. Підписала акт огляду і опечатала приміщення. Але, стверджує директор, оренда прибудови від якої відхрещується пані Левицька-Шарко, зовсім не закрита і не опечатана. Заборгованість зростає і, твердить депутат трьох скликань від двох партій, в недалекому майбутньому орендатору Левицькій-Шарко таки доведеться заплатити майже триста тисяч заборгованої кінотеатру орендної плати. Чи є у Галини Вікторівни така велика сума і чи буде наймати власниця купленого майна Вінничанка пані Міхалина автоматників з «Айдару» для відбиття і оборони купленої нею власності – побачимо у другій серії цього гостросюжетного сучасного дитективу.

Василь Кізка, Ямпіль

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: