Пневмококи (Streptococcus pneuminiae)

Стрептококи пневмонії вперше були описані Л.Пастером (1881 році).

- Морфологія.

Стрептококи пневмонії – парно розташовані коки витягнутої ланцетоподібної форми, які нагадують контури полум’я свічки. Розміри їх коливаються від 0,5 до 1,5 мкм. В організмі людини утворюють капсули, спор і джгутиків, не мають Гр+. Пневмококи – факультативні анаероби, але добре ростуть і в аеробних умовах при t 37°. Їх вирощують на середовищах із додаванням крові.

- Екологія.

Основними біотопами пневмококів у людини є рото глотка і носоглотка. Звідси вони потрапляють у нижні дихальні шляхи. І при ослабленому імунітеті можуть викликати запалення легень. Якщо збудник виділяється з мокротинням можливе екзогенне зараження здорових людей повітряно-крапельним шляхом. Мають високу чутливість до дезінфікуючих засобів. При нагріванні до t 60° долає їх через 10 хвилин.

- Імунітет.

Має специфічний характер, але не довготривалий. У деяких людей після перенесеної хвороби виникає підвищення чутливості до повторних заражень або захворювання переходить у хронічну форму.

- Лабораторна діагностика.

Матеріалом для досліджень є мокротиння, кров, слиз, гній, спинномозкова рідина. Основним, найбільш точним, раннім і надійним методом лабораторної діагностики є постановка біологічної проби на білих мишах, які є найбільш чутливими тваринами до стрептококів пневмонії.

- Профілактика і лікування.

Загально профілактичні заходи зводяться до загартування організм, оберігання від сильного переохолодження. Специфічна профілактика не проводиться, вакцини немає. Для лікування з успіхом використовують пеніцилін, еритроміцин.

Гр- коки.

Грам негативні коки входять до родини нейсерій (Neisseriaceae). Родина дістала назву на честь А. Нейсера, який першим відкрив у 1879 році один із видів цієї групи – збудника гонореї.

Гонококи

- Морфологія.

Гонококи – збудники гонореї і має досить характерну морфологію. Клітини бобоподібної форми, розташовані парами, ввігнутими сторонами всередину і опуклими – назовні, Гр+. Розміри їх від 0,7 до 1,8 мкм. У мазках із гною розташовуються всередині лейкоцитів, а в мазках із чистих культур гонококи мають форму кавових зерен. Вони не утворюють спор, нерухливі.

При хронічній гонореї, а також під впливом лікарських препаратів гонококи змінюють форму, розміри, забарвлення, що необхідно враховувати при лабораторній діагностиці захворювання.

- Екологія.

На гонорею хворіє лише людина. Біотопами є слизова оболонка статевих органів. Поза організмом вони існувати не можуть, так як швидко гинуть від висихання, охолодження і дії температурі вище 40°. Дуже чутливі до розчинів нітрату срібна, фенолу і багатьох антибіотиків.

- Захворювання людини.

Збудник передається статевим шляхом, різне – через побутові предмети (рушники, губки). Потрапивши на слизову оболонку сечостатевих органів, гонококи знаходяться на епітеліальних клітинах, розмножуються і проникають у сполучну тканину. Виникає гнійне запалення уретри, шийки матки.

- Імунітети.

Імунітету не існує. Перенесення захворювання також не залишає стійкого і тривалого імунітету. Утворені антитіла не мають захисних властивостей.

- Лабораторна діагностика.

Досліджуваний матеріал – виділення з уретри, шийки матки, сеча. Основний метод діагностики – мікроскопічний. Мазки забарвлюють за Граном. Виявлення при мікроскопії бобоподібних коків всередині лейкоцитів дає змогу поставити діагноз гонореї.

- Профілактика і лікування.

Попереджувальні заходи полягають у проведенні санітарно-освітньої роботи серед населення, своєчасному виявленні й лікуванні хворих. При хронічних формах із лікувальною метою застосовують убиту вакцину.

3.2. Менінгококи (Neisseria miningitidis)

Збудник менінгіту вперше описав і виділив у чистій культурі А. Вейксельбаум у 1887 році.

- Морфологія.

Клітини менінгококів мають бобовоподібну форму або вигляд кавових зерен, розташовуються як диплококи, спор і джгутиків не утворюють, мають капсули.

Менінгококи – аероби і факультативні аероби – дуже вибагливі до живильних середовищ, до яких додають кров. Оптимальне культивування при 37°C, краще в атмосфері 5-8% CO2.

- Екологія.

Основним біотопом менінгококів є слизова оболонка носоглотки. Передача відбувається повітряно-крапельним шляхом, при значних скупченнях людей (навчальні заклади, дитячі садки).

Відомі дезінфікуючі розчини вбивають їх за кілька хвилин. Дуже чутливі до пеніциліну.

- Захворювання людини.

Хворіють частіше діти 1-8 років. Місцем первинної локалізації збудника є носоглотка. Звідси менінгококи потрапляють у лімфатичні судини і кров. Розвивається або локальна (назофаренгіт), або генералізована форма інфекції (менінгіт, ендокардит, артрит).

В оточені хворого серед контактова них осіб дуже часто виникає бактеріоносійство.

- Імунітет.

Вроджений імунітет досить стійкий. Захворювання виникає в одного з 200 бактеріоносіїв. Після генералізованої форми менінгококової інфекції розвивається стійкий імунітет. Повторні випадки захворювання трапляються рідко.

- Лабораторна діагностика.

Для діагностики назофарингітів і виявлення бактеріоносійтва досліджують слиз із носоглотки; при менінгіті – ліквор; при підозрі на інші форми генералізованої інфекції – кров.

Проби з матеріалом оберігають від охолодження і досліджують негайно. З осаду спинномозкової рідини й крові виготовляють мазки, які забавляють за Граном.

Останнім часом у лабораторну практику впроваджені імунологічні методи експрес-діагностики з виявлення менінгококового антигенна в лікворі за допомогою імунофлюресенції, реакції антитіл тощо.

- Профілактика та лікування.

Загальні профілактичні заходи зводяться до ранньої діагностики, госпіталізації хворих.

Щеплення проводять дітям від 1 до 7 років.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: