від 27 травня 2008 року N 08/115

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 27 травня 2008 року N 08/115

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого, судді Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши за винятковими обставинами у порядку письмового провадження за скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі - ДПІ) справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Союз-Віктан" до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, встановила:

У березні 2005 року позивач звернувся з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень від 28 листопада 2005 року N 235233/0, N 234233/0, прийнятих за результатами позапланової документальної перевірки позивача з питань правильності та своєчасності нарахування і внесення до бюджету сум податку на додану вартість за операціями купівлі-продажу "контролерів управління процесом сушки деревини 4-канальних Муссон-4М" (далі - КПДС "Муссон-4М") за період з 1 лютого по 31 березня 2004 року. Податковим повідомленням-рішенням N 235233/0 йому за порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за лютий 2004 року на суму 26608222,00 грн. та за березень 2004 року на суму 21657713,00 грн. Оскільки на час перевірки зазначені суми було відшкодовано позивачу, то на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 від 21 грудня 2000 року N 2181-III Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" до позивача застосовано штрафні санкції: 13304111,00 грн. та 10828857,00 грн. за лютий і березень 2004 року відповідно. Податковим повідомленням-рішенням N 234233/0 позивачу за порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 5722599,00 грн., з яких основний платіж - 3815066,00 грн., штрафні санкції - 1907533,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки відповідача про безтоварність операції купівлі-продажу КПДС "Муссон-4М" не мають фактичного та правового обґрунтування (не підтверджені належними доказами), оскільки під час перевірки та в ході розгляду справи було надано всі первинні документи, що підтверджують факт здійснення господарської операції. Зокрема, це договір N АСВ-2 від 30 січня 2004 року, за яким позивач придбав у ПП "Адіон" товар КПДС "Мусон-4М" на загальну суму 312486006,00 грн., у тому числі 52081001,00 грн. - ПДВ. Розрахунок за цей товар позивач здійснив у повному обсязі, що підтверджено належним чином завіреними копіями виписок з АБ "Брокбізнесбанк" за особовим рахунком позивача; 2 лютого 2004 року між позивачем (Комітент) та підприємством "Інтерсіта" (Комісіонер) було укладено договір комісії N 202/МСВ, яким ТОВ "Фірма "Союз-Віктан" доручило зазначеному підприємству за винагороду, від імені та за рахунок позивача здійснити одну або кілька зовнішньоекономічних угод із продажу товару - КПДС "Муссон-4М". Виконання умов договору комісії підтверджено актом приймання-передачі товару від 19 лютого 2004 року; товар експортовано, що підтверджується вантажно-митною декларацією з відміткою митного органу про вивезення товару за межі митної території України. 2 лютого 2004 року між позивачем (Довіритель) та ПП "Бона-Сервіс" (Повірений) укладено договір доручення N 202/БССВ, згідно з умовами якого перший за винагороду, від імені та за його рахунок доручив цьому підприємству здійснити одну або кілька зовнішньоекономічних угод з продажу КПДС "Муссон-4М". Виконання умов договору підтверджується укладанням 17 лютого 2004 року ПП "Бона-Сервіс" Повіреним з Intertrade Center LLC контракту N 1702-SVBS на поставку зазначеного товару, яку підтверджено вантажно-митною декларацією з відмітками митного органу про вивезення товару за межі митної території України.

Зустрічною перевіркою ПП "Адіон" було встановлено, що оприбуткування КПДС "Муссон-4М" здійснено на підставі первинних документів ПП "ВІП-електронікс", складених при документальному оформленні господарської операції за договором від 17 лютого 2004 року N АВЄ, укладеного між ними. Опитаний податківцями Б. С. М., засновник та директор ПП "ВІП-електронікс" у період з 1 січня 2004 року по 1 квітня 2004 року, пояснив, що протягом цього часу підприємство КПДС "Муссон-4М" не виробляло та не надавало послуг іншим підприємствам щодо налагодження зазначених контролерів, також воно не має виробничих площ та потужностей, працівники з інженерно-технічною освітою на підприємстві не значаться. З 31 березня 2004 року Б. С. М. призначено на посаду директора П. В. П., якому було видано доручення на проведення фінансово-господарської діяльності ПП "ВІП-Електронікс" із правом підпису бухгалтерських, банківських та звітних документів. Згідно з висновками перевірки виробництва подальшої реалізації КПДС "Муссон-4М" не відбувалося, було лише здійснено документальне оформлення товару, ПДВ, віднесений до податкового кредиту та заявлений до відшкодування, не сплачувався.

Постановою господарського суду міста Києва від 14 квітня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26 червня 2006 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 травня 2005 року, позовні вимоги задоволено, спірні податкові-повідомлення рішення визнано недійсними.

У скарзі ДПІ, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі та в запереченнях доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає підтвердженим неоднакове застосування судом касаційної інстанції в цій справі порівняно з іншими аналогічними справами положень КАС щодо офіційного з'ясування всіх обставин справи.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм процесуального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із нижченаведеного.

За змістом частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС, суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасної їх подачі.

Встановивши, що надані сторонами докази є недостатніми для встановлення обставин справи, суд з власної ініціативи має право вжити необхідні заходи для витребування належних доказів.

Суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Вищий адміністративний суд України у цій справі дійшов висновку, що наявність у платника податку - позивача у справі виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, сплата продавцю вартості товару з ПДВ та наявність належно оформленої митної вантажної декларації є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ з бюджету.

На думку колегії суддів, перелік доказів, на які посилається касаційний суд в оскаржуваній ухвалі, є обов'язковим, але не вичерпним, оскільки предметом доказування у цій справі є обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ з бюджету, а ухвалюючи податкові повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, ДПІ виходила з того, що позивач не придбавав товар та не вивозив його за межі митної території України; особа, яка значиться його продавцем та виробником, такою не є.

Виходячи із сутності заперечень проти позову, суд повинен був витребувати від ДПІ докази, які підтверджують її доводи відносно того, що відомості, наведені у податковій накладній та митній вантажній декларації, не відповідають дійсності. Якщо ДПІ таких доказів не надала або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами четвертою та п'ятою статті 11 КАС, зобов'язаний був з власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Доказами є будь-які фактичні дані, що встановлюються судом на підставі показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. За допомогою цих процесуальних інструментів могли бути перевірені письмові докази, на які посилався позивач і які оспорював відповідач.

Фальшивість документа, що надає права або звільняє від обов'язків, може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи, порівняння з іншими письмовими чи речовими доказами, поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, які виготовляли цей документ, так і шляхом кримінального переслідування у випадку наявності підстав для порушення кримінальної справи.

Суд не вимагав від відповідача надати такі докази, не створив стороні у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При підтвердженні доводів ДПІ про безтоварність операцій, фактичне невивезення товару за межі митної території України визначення податкового кредиту було би безпідставним і податок з бюджету не підлягав би відшкодуванню, незважаючи на наявність у платника податку - позивача у справі податкової накладної, яка за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ та належно оформленої митної вантажної декларації.

Суди цю обставину не врахували, доводи ДПІ про безтоварність операцій та невивезення товару за межі митної території України в установленому законодавством порядку не дослідили, в результаті чого було допущено неповноту встановлення фактичних обставин.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За змістом статті 220 КАС, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, а отже, вимоги цієї норми включають у себе обов'язок касаційного суду перевіряти повноту встановлення фактичних обставин.

Відповідно до частини другої статті 227 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Таким чином, скарга ДПІ підлягає частковому задоволенню, а постановлені у справі судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною першою статті 138 КАС предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України постановила:

Скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 травня 2007 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 червня 2005 року та рішення господарського суду міста Києва від 14 квітня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

____________

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: