Емпірико-пізнавальні методи

Біографічні методи в психології праці — це способи дослідження діагностики, корекції і проектування життєвого шляху особистості. Біографічний метод — це метод синтетичного опису людини як особистості й суб'єкта діяльності. Нині це єдиний метод, який допомагає вивчити особистість у процесі розвитку. Біографічний метод — історичний і одночасно генетичний, оскільки допомагає простежити динаміку життєвого шляху, проаналізувати соціальну ситуацію розвитку особистості, основний фонд емоційних переживань у різні періоди розвитку; ціннісні орієнтації, спрямованість, інтереси, тенденції, середовище спілкування, соціальну активність особистості. Недоліки цього методу — описовість і схильність пам'яті до помилок у минулому — можуть бути скореговані об'єктивнішими деталями комплексного дослідження особистості.

Використання біографічного методу дає змогу отримати інформацію, джерелом якої є автобіографічні методики (запитальники, інтерв'ю, тести, спонтанні та скеровані автобіографії), свідчення очевидців (опитування близьких людей, спогади сучасників), вивчення продуктів діяльності (контент-аналіз щоденників і листів, побудова кривих продуктивності й діаграм життєвих змін, кривих задоволеності життям тощо).

На думку А. Анастазі (1982), біографічні запитальники були плідними для передбачення результатів діяльності в різномоментних сферах. У психодіагностиці біографічні запитальники полегшують отримання інформації про обстежуваного, яка потрібна для достовірної інтерпретації тестів (методик), які використовують у психодіагностичних дослідженнях [3; 9; 22].

Експеримент вважається основним методом у психології. Сутність його полягає в тому, що явище вивчають у спеціально створених або звичайних природних умовах. Наприклад, якщо сучасному виробництву треба визначити можливості оператора з виконання складних операцій, то використовують моделювання цієї ситуації і відповідно змінюють умови, цілі і способи виконання цієї діяльності, які передбачені планом проведення експерименту. Перевага експерименту — дослідник може скорегувати умови дослідження, точно зафіксувати отримані результати та використати їх безпосередньо в конкретних обставинах. Є також можливість створити відповідні умови, продумати систему замірів і контролювання різних змінних, гарантувати точність дотримання умов і повторити експеримент (хоч це практикується у виняткових випадках).

Можна виділити два найвідоміших і найпоширеніших види експерименту: природний і лабораторний.

Є думки про критерії класифікації експериментів. Наприклад, Едварс наводить такі види експериментів: 1) дослідний; 2) випробовуючий; 3) методичний; 4) практично-прикладний; б) критичний. Зважаючи на те, що в психології праці основними є умови проведення експерименту, ми будемо дотримуватися традиційно прийнятого поділу: лабораторний і природний.

Природний експеримент використовують у промисловій психології часто, особливо тому, що його зручно проводити в конкретних умовах виробництва, в яких психолог досліджує типові факти, на які може впливати. Наприклад, змінити існуючий технологічний процес у відповідному підрозділі і зіставити досягнуту ним продуктивність праці з її рівнем у інших підрозділах. У природному експерименті немає важливого принципового недоліку лабораторного експерименту: зміна ставлення суб'єкта дослідження до своєї діяльності, яка коливається в широких межах від підвищеної уваги до несерйозності. В природному експерименті суб'єкт дослідження працює, вчиться, навіть не знає, а частіше забуває, що він є об'єктом дослідження. Отримані результати і висновки надзвичайно важливі для вирішення практичних завдань. Недолік цього експерименту — недосконалість контролю за багатьма перемінними, які впливають на його хід а, зокрема, саме втручання експериментатора в процес дослідження.

Своєрідним методичним прийомом є цілеспрямована зміна структури діяльності, яку вивчають. Наприклад, робота за новою інструкцією, яку створили на основі раціональних прийомів і з врахуванням психологічних закономірностей функціонування психічних процесів у діяльності.

Лабораторний експеримент дає змогу визначити точніший контроль за багатьма перемінними і створити умови, які можна вважати схожими з природними. Йдеться про моделювання ситуації в лабораторних умовах, що, з одного боку, допомагає проводити досліди з більшою точністю, з іншого — створює атмосферу "штучної" ситуації.

Лабораторний експеримент може бути двох видів: синтетичний і аналітичний. Синтетичний лабораторний експеримент намагається відтворити в лабораторних умовах точніше всі цілі й умови певного виду трудової діяльності. Здебільшого для цього використовують різні моделі кабін, стенди, тренажери.

Аналітичний лабораторний експеримент — відтворює в лабораторних умовах тільки який-небудь один елемент трудової діяльності, всі інші елементи свідомо вилучаються. Цей вид експерименту використовують для вивчення впливу різних умов на окремі трудові навики.

Негативний момент лабораторного експерименту — неприродні штучно створені умови. Незручність полягає в тому, що треба точно моделювати дійсну ситуацію: об'єкти, які досліджують, потрапляють у нові умови, які зрозуміло можуть негативно вплинути на результати експерименту.

Перед тим, як застосовувати лабораторний експеримент у практичній діяльності, психологи повинні детально проаналізувати реальну ситуацію і виявити її основні моменти, загальні та спеціальні особливості.

Поряд з точністю лабораторний експеримент має й інші позитивні моменти (властивості): можливість створити необхідні умови, неодноразово повторити експеримент у тих самих умовах.

Основа експерименту — його план, який може значною мірою вплинути на якість отриманих результатів. Експериментатор повинен володіти точними відомостями про змінні та фактори, що досліджують, їх групування, знати метод ведення експерименту, вивчити всі можливі помилки, які виникають у його ході експерименту внаслідок об'єктивних і суб'єктивних причин. Якщо виконано всі ці умови й експеримент успішно завершений, то виникає наступний етап — визначення і замір результатів, аналіз, опрацювання й інтерпретація [9; 12; 13; 18].

Спостереження — важливий метод психології праці. Воно дає багато цінних відомостей у теоретичній, практичній ділянках діяльності психології. Цей метод можна розглядати як самостійний. Найчастіше його використовують у поєднанні з яким-небудь іншим методом. Суть цього методу — спостерігати, помічати всі дрібниці, стежити за виконанням відповідної діяльності, за явищами або ситуацією, систематизувати і групувати їх. Виділяють дві форми — самоспостереження і спостереження за іншими об'єктами.

Самоспостереження як науковий метод пов'язаний з початковою стадією розвитку психології, коли великого значення надають переживанням людей, оцінці та поясненню цих переживань. Сьогодні неможливо повністю заперечувати цей метод. Треба реально оцінити його переваги і зрозуміти його роль у науковому пізнанні. Правильно застосувавши цей метод, аналізуючи його результати, можна отримати багато цінної інформації. Однак треба пам'ятати, що, використовуючи метод самоспостереження, необхідно контролювати такий важливий фактор, як індивідуальність особистості.

Поширенішим є спостереження за другим об'єктом: спонтанне та систематичне. Спонтанне спостереження проводять без плану і відповідної мети. Систематичне спостереження — це науково обґрунтований вид спостереження, для якого поряд із систематичністю характерні плановість і точність. Точність, акуратність, уважність виявляються не тільки при самому спостереженні, а й під час реєстрації показників й оформленні його результатів. Треба вміти класифікувати факти, визначати відповідні критерії, правильно вести записи. Можуть виникнути випадкові фактори, які вплинуть на процес спостереження і результати. Часто використовують різні технічні пристосування та прилади.

Психолог використовує метод спостереження в своїй практичній діяльності, розглядаючи будь-які питання. Спостереження застосовують скрізь: складаючи професіограми, аналізуючи роботи, враховуючи індивідуальні особливості особистості. Конкретні види діяльності, завдання й умови визначають, яку форму спостереження застосовують, як її виконують і записують, яке значення одержаних результатів.

Метод опитування.

Принцип цього методу — отримати від опитуваних відповіді у письмовій формі на запропонований запитальник (формуляр). Застосовуючи цей метод дослідник не контактує з опитуваними. За допомогою запитальника можна зібрати за короткий термін дані від великої кількості людей. Хоча виникають запитання про критерії відбору опитуваних: випадковий або за критерієм (робітник до 25 років, чоловік, жінка, освіта та ін.). Вміння організувати дослідження і провести збір запитальників впливає на достовірність результатів. Використовують різні форми запитань, які можна розбити на три групи.

Взаємопов'язані вузькообмежені запитання ("блоковані"), з яких той, хто опитує, вибирає лише альтернативні ("так", "ні", "погоджуюсь — не погоджуюсь" тощо).

Довільні запитання, на які треба дати розгорнуту відповідь. Наприклад, "Назвіть основні недоліки організації", "Чому, на вашу думку, звільняються працівники з організації?". Або доповнити незакінчене речення словами.

Комбіновані запитання, в яких поєднуються запитання згаданих вище груп.

Використовуючи цей метод, дотримуються таких принципів:

а) проінструктувати опитуваних (щоб вони знали і розуміли суть проблеми);

б) питання формулювати не тільки зрозуміло, а й так, щоб вони допомагали опитуваному скласти звіт-відповідь й у будь-якому випадку відповісти на запитання;

в) ставити запитання так, щоб вони орієнтували на питання, аналіз яких буде корисним у вирішенні завдання, що досліджують [3; б; 9; 13; 22].

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: