Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Способи набуття права власності: класифікація та критерії розмежування




Міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра цивільно-правових дисциплін

УСТАНОВЧА ЛЕКЦІЯ

з дисципліни «Правове регулювання відносин власності»

ТЕМА №2 «Способи набуття права власності»

(2 години)

 

для студентів ННІ права

 

Дніпропетровськ, 2013


Лекцію підготував старший викладач кафедри цивільно-правових дисциплін Дніпропетровськ: Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ Алфьорова Т.М.

 

 

Рецензенти:

Зуєв В.А. – к.ю.н., доцент, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін Академії митної служби України.

Біла О.А. – директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Алібі».

 

 

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри цивільно-правових дисциплін, протокол № 1 від 23 серпня 2013р

 


 

План

 

1. Способи набуття права власності: класифікація та критерії розмежування.

2. Виникнення права власності за первісними способами набуття права власності.

3. Виникнення права власності за похідними способами набуття права власності.

 

 

Література

1. Конституція України від 28.06.1996 р. в ред. від 01.01.2006 р. //http://zakon.rada. gov.ua

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV в ред. від 16.01.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua

3. Ільюченко В.М. Правові засади оформлення переходу права власності на нерухоме майно. - К.: Парламентське видавництво, 2002. - 75 с

4. Общая теория прав человека / Под ред. Е. А. Лукашева, В. А. Карташкина, Н. С. Колесова и др. - М, 1996. - 520 с.

5. Цивільне право України: Академічний курс: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – Т. 1. Особлива частина. – 520 с.

6. Безсмертна Н. Обмеження та обтяження права власності в законодавстві України // Право України. - 2005. - N1. - С.103-105

7. Болокан І. Засоби захисту права власності підприємців у недоговірних зобов'язаннях // Підприємництво, господарство і право. - Київ: Інститут приватного права і підприємництва АПНУ. - 2006. -N12. - C. 151-154

8. Брунь А.Г. Особливості набуття і припинення права власності на земельну ділянку // Проблеми законності: Республіканський міжвідомчий науковий збірник/ Відп. ред. В.Я. Тацій. -Харків: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - 2007. -N88. - C. 64-64

9. Галянтич М. Реквізиція та конфіскація як способи припинення права власності на житло/ М. Галянтич // Юридична Україна: Щомісячний правовий часопис/ Гол. ред. В.Д. Примак. -Київ: Юрінком Інтер. - 2007. -N8. - C. 51-54

10. Іванов А. Класифікація підстав набуття та припинення права власності // Підприємництво, господарство і право. -Київ: Інститут приватного права і підприємництва АПНУ. - 2008. -N7. - C. 69-72

11. Кириченко Т. Набуття права власності на нерухоме майно // Юридичний вісник України. - 2006. - № 47. - C. 15

12. Литовченко В.В. Загальна характеристика підстав набуття права власності на нерухоме майно: теоретичний та практичний аспекти // Південноукраїнський правничий часопис: Науковий журнал/ Одеський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ. -Одеса, 2007. -N3. - C. 126-128

13. Маковій В. Добросовісність в юридичному складі, що є підставою виникнення права власності // Підприємництво, господарство і право. -Київ: Інститут приватного права і підприємництва АПНУ. - 2006. -N5. - C. 83-87

14. Носік В. Виникнення права власності на землю: теоретичні і практичні аспекти // Право України. – Київ: Міністерство юстиції України. - 2004. -N9. - C. 81-85

15. Рабчинська Л. Правовий аналіз підстав, що забезпечують набуття права власності суб'єктами господарювання на вже створені будівлі. споруди та їх частини/ Л. Рабчинська // Проблеми державотворення і захисту прав людини: Матеріали ХІІІ регіональної науково-практичної конференції. 8-9 лютого 2007. - 2007. - C. 332-334

16. Спасибо І. Підстави та способи набуття права власності: проблеми співвідношення // Юридична Україна: Щомісячний правовий часопис/ Гол. ред. В.Д. Примак. -Київ: Юрінком Інтер. - 2008. -N4. - C. 72-75

17. Томчишен С.В. Захист права власності у спорах, пов'язаних із визнанням договорів купівлі-продажу недійсними // Вісник господарського судочинства/ Гол. ред. Осетинський А.Й.. -Київ: Вищий господарський суд України; Видавничий дім "Ін Юре". - 2007. -N1. - C. 100-111

18. Харченко О. Деякі питання підстав примусового припинення права власності // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - №: 4. - С.26-29

19. Харченко О. Націоналізація як підстава припинення права власності // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 5. - С.20-22

20. Яворська О. Особливості набуття права власності на нерухоме майно // Проблеми державотворення і захисту прав людини: Матеріали ХІІІ регіональної науково-практичної конференції. 8-9 лютого 2007. - 2007. - C. 364-366

21. Поляник К. Договір купівлі-продажу як підстава виникнення права власності на нерухомість // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2010. – Вип. 50. – С.187-195

22. Самбор М.А. Теоретичні засади та практична роль принципів права у перинному набутті права власності на землю // Митна справа. – 2011. - №1 (73). – Ч. 2. – С. 66-71

 


 

Мета лекції:

Мета лекції розглянути підстави і порядок виникнення права власності.

 

 

Вступ

У Конституції кожної держави, незалежно від форми державного правління та панівної політичної ідеології, містяться норми, які певною мірою визнають основоположні принципи здійснення права власності взагалі та такої її форми, як право приватної власності, а також їх захисту. В демократичній правовій державі система гарантій реалізації права власності закріплюється перш за все в Конституції. Тому це «передбачає пряму дію конституційних норм та ефективні процедури конституційного контролю». Отже, переліченим у Конституції правам надано верховенство відносно норм, закріплених у чинному законодавстві, що, у свою чергу, є підставою для того, щоб визнати протизаконним будь-який законодавчий акт, адміністративні або інші урядові дії, які порушують конституційні права або суперечать їм.

Питання приватної власності знаходить своє відображення не лише в конституціях держав, а й у різних нормах цивільного, земельного, сімейного, житлового та іншого національного права. У різних державах по-різному розв'язуються питання приватної власності, але у більшості з них ті чи інші відносини, пов'язані із власністю, регулюються на рівні Основного Закону. Конституції, як і конституційне право в цілому, визначають лише «вихідні, принципові положення», пов'язані з регулюванням відносин власності.

У Конституції України питанням власності присвячено вісім статей (13, 14, 41, 85, 92,116,142 та 143), а приватна власність в загальних рисах розглядається у ст. 41 Конституції України, згідно з якою кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Примусове відчуження права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього повного відшкодування їх вартості. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Такими є визначальні положення про власність Конституції України. Однак, щоб, нарешті, зробити висновок про те, що в Україні вже завершено формування інституту права власності ринкової орієнтації, конкретніше такої її форми, як право приватної власності, стало необхідним прийняття нового Цивільного кодексу (далі - ЦК) України. Саме ЦК повинен всебічно врегульовувати відносини всіх форм власності. Але на цьому шляху було багато соціально-економічних перешкод, адже, як уже засвідчив післяконституційний період, нормотворчі


Способи набуття права власності: класифікація та критерії розмежування

 

Наука цивільного права та законодавство різних історичних епох визначали різні способи набуття права власності. З плином часу їхня кількість змінювалася, одні поступалися місцем іншим, деякі набували питомішого значення, інші - втрачали його. Піддавався зміні й сам зміст певних способів набуття права власності. І, відповідно, формувалися різноманітні їх класифікації. При чому, цивілістична наука знає й такі випадки, коли в основу однієї класифікації способів набуття власності різними вченими покладалися й різні критерії класифікації.

Зокрема, так сталося з традиційною класифікацією способів набуття права власності на первісні та похідні, яка гідно склала іспит часу, адже ще римське право з найдавніших часів всі способи набуття права власності поділяло на первісні та похідні[1].

Науковці вважають, що первісні способи історично передують похідним, тому що ґрунтуються на давніх формах набуття права власності. Первісний спосіб, за римським приватним правом, полягає в тому, що право власності виникає вперше або проти волі колишнього власника. Це такі способи: загарбання нічийних речей (заволодіння), переробка речей, набуття права власності за давністю, з'єднання та змішування речей, конфіскація, реквізиція. З розвитком цивільного обігу з'явилися й похідні способи, які означали, що право власності переходить від однієї особи до іншої за їхньою взаємною волею, за їхнім бажанням. Похідні способи ґрунтуються на праві попереднього власника, виводяться з його права - звідси й назва. Основним титулом похідного способу був договір між відчужувачем і набувачем речі. Такими способами вважалися, зокрема, купівля-продаж, позика, дарування, міна. Крім того, до цих способів відносили й перехід права власності в порядку спадкування[2].

Спірним у науці є питання стосовно критерію розмежування цих двох груп способів набуття права власності. Адже одні вчені віддають перевагу критерію волі, інші - критерію правонаступництва.

До представників першої позиції, тобто прихильників критерію волі, належить класик російської цивілістики О.С. Йоффе. Так, на його думку, як критерій розмежування первісних і похідних способів виникнення права власності слід застосовувати узгодження волі. Адже, як наголошує вчений, первісні способи характеризуються тим загальним для них моментом, що вони не пов'язані з волею попереднього власника, оскільки такого взагалі немає або ж його воля не береться до уваги, а похідні способи характеризуються тим, що в таких випадках право власності набувається з волі попереднього власника й за згодою нового набувача[3].

Відповідно до цього, прихильники критерію волі до первісних відносять способи, при яких право власності в особи виникає вперше або незалежно від волі колишнього власника, а до похідних - такі способи, коли право власності переходить від одного власника до іншого за їхнім бажанням (з їхньої волі).

Однак не всі автори погоджуються, що за основу поділу способів набуття права власності на первісні та похідні слід брати саме критерій волі, бо, на їх думку, вказаний критерій не в усіх випадках витримує практичну перевірку.

Зокрема, Я.М. Шевченко вважає, що критерій волі не слід застосовувати, оскільки він не є всеохоплюючим. В разі його застосування неминуче виникає необхідність робити винятки. Як приклад вчена наводить такий похідний спосіб виникнення права власності як спадкування за законом, а не за заповітом, де відсутня воля попереднього власника[4].

Гадаємо, вказаний О.С. Йоффе критерій узгодженої волі попереднього власника й набувача в більшості випадків має суттєве значення. Так, при договорі купівлі-продажу - цьому типовому способі набуття права власності - воля виражається в угоді сторін; при переході права власності за заповітом воля виражається в двох односторонніх угодах - заповіті та прийнятті спадщини.

Проте, справді, при спадкуванні за законом узгоджена воля власника й набувача відсутня. О.С. Йоффе вважає, що в даному випадку волю попереднього власника замінює воля законодавця.

Таким чином, на нашу думку, основним критерієм, який характеризує похідні способи набуття права власності, є те, що право власності набувача базується на праві попереднього власника. Вольовий же момент присутній при похідному набутті права власності, але не завжди.

В літературних джерелах перехід права власності на основі права попереднього власника тлумачиться як правонаступництво - перехід суб'єктивних прав (у широкому розумінні - також і юридичних обов'язків) від однієї особи (праводавця) до іншої (правонаступника)[5]. І, відповідно, останнім часом активніше пропонується для розмежування способів набуття права власності користуватися критерієм правонаступництва.

Тобто первісними, згідно з цим критерієм, вважаються ті способи набуття права власності, за яких право власності виникає вперше, оскільки такий об'єкт раніше нікому не належав (речі, які раніше не існували й тому ні в чиїй власності не перебували, або такі, які існували, але нікому не належали), або ж виникає самостійно, незалежно від права (і волі) попереднього власника, які не беруться до уваги. До таких способів відносять, як правило, створення нових речей у процесі виробничої діяльності, зокрема виробництво речей, одержання плодів і доходів, переробку чи специфікацію речі, прирощення (змішування), збір дарів природи, привласнення (окупацію) безгосподарного майна, набувальну давність.

Похідними ж визнаються такі способи набуття права власності, за яких право власності набувача виникає в силу правонаступництва, у зв'язку з його переходом від попереднього власника до нового, тобто набуття права власності даної особи базується на праві попереднього власника. До таких способів частіше за все відносять договори та односторонні угоди, конфіскацію, реквізицію, націоналізацію. На думку СІ. Пересунька, до похідних способів слід також віднести й приватизацію, реорганізацію юридичної особи, перехід до держави знахідки та скарбу[6].

Вказана класифікація способів набуття права власності має важливе юридично-практичне значення, оскільки за похідних способів набуття права власності завжди слід враховувати можливість наявності на цю річ прав інших осіб (наприклад заставодержателя, орендаря). Ці права не втрачаються в разі зміни власника речі, яка переходить до нового володільця, обтяжуючи його майно. Про ці речові обтяження власник повинен попередити набувача.

Таким чином, у даному випадку спрацьовує відомий іще за часів римського права принцип: «Ніхто не може передати іншому більше прав, ніж має сам», іншими словами, право власності переходить до нового власника в тому об'ємі, який мав попередній власник. А за первісних способів набуття права власності такі обмеження не поширюються на набувача речі. Звідси можна констатувати, що різниця між первісними та похідними способами набуття права власності зводиться до відсутності чи наявності правонаступництва.

В дореволюційній науці деякі автори пропонували й інші поділи способів виникнення права власності, розрізняючи, наприклад, способи необхідні й довільні, посередні й безпосередні, пов'язані з володінням і не пов'язані[7]. Але всі ці поділи з юридичної точки зору не мають значення, бо не ведуть ні до яких суттєвих правових наслідків.

У законодавстві тих часів в основу класифікації способів набуття права власності було покладено поняття про відплатність і, відповідно, розрізняли відплатні та безвідплатні способи набуття права власності. Проте, така класифікація, напевно, слушно піддавалася критиці науковців того періоду. Адже може бути й так, що й за відсутності оплатності, яка слідує за набуттям права власності, воно набувається; тоді як іноді й у разі надання оплати право власності не набувається.

Цікаві погляди на розмежування способів набуття права власності свого часу висловив відомий російський цивіліст Д.І. Мейєр. Учений вважав, що поділ способів набуття права власності на первісні та похідні не має ніякого практичного інтересу й не витримує критики, бо в нашому юридичному побуті немає речей, які нікому не належать, а якщо вони й існують у світі, то не піддаються юридичним визначенням, як, наприклад, планети.

Але, на нашу думку, первісні способи набуття права власності, перш за все, характеризуються не безгосподарністю речі, в чому переконаний Д.І. Мейєр, а незалежністю права власності, що набувається від чужого права. Адже первісними способами можна набути право власності й на річ, що має власника (наприклад, через прирощення, з'єднання, переробку).

Д.І. Мейєр запропонував свій поділ способів виникнення права власності й зауважив, що одним способам характерне володіння, так що і не має набуття права власності, якщо набувач не вступає у володіння річчю, іншими ж способами право власності набувається незалежно від володіння, так, що особу можна визнати власником речі, хоча б вона до неї й не доторкалася. На цій підставі науковець поділяє способи набуття права власності на способи, які пов'язані з володінням (передання, давність, воєнна здобич, знахідка), і способи, що не залежать від володіння (одержання плодів і доходів, прирощення, змішування)[8].

Слід зауважити, що така класифікація є цікавою для подальшого дослідження даної теми з наукового погляду, але з практичного - поділ способів набуття права власності на первісні та похідні, й саме за критерієм правонаступництва, має більше значення, оскільки з наявністю чи відсутністю правонаступництва закон пов'язує певні правові наслідки.

В сучасній юридичній науці пропонується також інша класифікація способів виникнення права власності, відповідно до якої, способи набуття права власності поділяються на загальні та спеціальні.

Одні з них застосовуються суб'єктами в разі набуття права власності будь-якої з її форм (наприклад, у результаті договору купівлі-продажу, спадкування за заповітом право власності може виникнути у будь-якого суб'єкта цивільного права). Інші підстави виникнення права власності можуть бути використані лише обмеженим колом осіб (наприклад націоналізація, конфіскація, реквізиція тягнуть виникнення лише права державної власності).

Тому перші зі вказаних способів дістали назву загальних (універсальних) способів, а другі називаються спеціальними способами набуття права власності.

В період соціалістичного будівництва, як зазначає О.В. Дзера, спеціальні способи набуття права власності переважали над універсальними, бо для суспільної власності, особливо державної, встановлювалося багато переваг та обмежувалося коло підстав виникнення права власності у громадян[9]. Але, справді, на даному етапі розвитку нашої держави змінилося співвідношення спеціальних і універсальних способів виникнення права власності: більшого поширення і значення набувають загальні способи, зокрема у зв'язку з наданням громадянам, нарівні з іншими суб'єктами цивільних правовідносин, права на підприємницьку та іншу господарську діяльність, але розширилося й коло спеціальних підстав (зокрема завдяки приватизації).

За радянських часів дана класифікація способів набуття права власності була основною, та й не втратила свого значення дотепер.

За певних конкретних випадків, як у законотворчій так і в правозастосовчій практиці, можуть знадобитися обидві класифікаційні системи, оскільки кожна з них має свої позитивні риси. Наприклад, при визначенні підстав виникнення права державної власності має свої переваги використання конструкції спеціальних способів, за інших випадків може виявитися корисним поділ способів на первісні та похідні. При цьому, доцільно враховувати як критерій правонаступництва, так і критерій волі власника, залежно від особливостей правової підстави набуття права власності, адже від встановлення цього фактора може залежати визнання цієї підстави правомірною чи не правомірною.

ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

Таким чином, підводячи підсумки по першому питанню необхідно зазначити, що поділ способів набуття права власності на первісні та похідні, так само, як і поділ на загальні та спеціальні, в чинному законодавстві і Цивільному кодексі України прямо не закріплено. Такий поділ може бути виведено шляхом його доктринального тлумачення, що й покликана робити цивілістична наука.

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных