КУЛЬТУРА УКРАЇНИ НА РУБЕЖІ ХХ–ХХІ ст.

План:

1. Основні напрямки розвитку сучасної української культури.

2. Наука і освіта на шляху поступу.

3. Література, театр та мистецькі інновації.

4. Музеї, історико-культурні заповідники, виставки та фестивалі.

5. Інтеграційні тенденції сучасного національно-культурного процесу.

Проголошення незалежності України створило принципово нові умови для розвитку національної культури. Однією з тенденцій сучасного культурного життя є відхід від негативної спадщини в даній галузі, що залишилися від радянських часів: партійно-класовий підхід до оцінок досягнень культури; русифікацію; залишковий принцип у фінансуванні культури. Головним завданням культурного будівництва України стало, перехід на шлях національних та загальнолюдських цінностей.

Освіта. У 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про освіту», де школа визначалася, як основа духовного розвитку держави. Реалізація Закону передбачає зміцнення матеріально-технічної бази освіти, видання нових підручників, урізноманітнення форм і методів навчання, широке впровадження в навчальний процес досягнень науки і техніки. Освітня система стає гнучкішою і різноманітнішою. Разом із державними з’являються приватні ліцеї, коледжі, гімназії. Зроблено деякі кроки до гуманізації освіти. Важливим завданням є забезпечення виконання в навчальних закладах «Закону про мови в Українській РСР», прийнятого ще в 1989 p., що передбачає перехід на україномовний режим навчального процесу. За декілька років кількість першокласників, що навчаються українською мовою, зросло з 43,5 до 67,7%, а у вищих навчальних закладах українською мовою викладання велося в 37% академічних груп. Проте ці процеси в східному і південному регіонах відбуваються повільно.

Кожний четвертий учень має можливість навчатися російською мовою, а в регіонах компактного проживання населення інших національностей працюють школи і класи, де діти одержують освіту на румунській, угорській, кримськотатарській, польській й інших, мовах. Серед чинників, що негативно впливають на навчальний процес, необхідно відзначити недостатню забезпеченість сучасними підручниками і наочним приладдям, а також низький рівень комп'ютеризації.

Реформується система вищої освіти. Для підвищення її рівня введена система акредитації. Найбільші навчальні заклади отримують статус Національних. Наприклад, Національний Київський університет імені Тараса Шевченка, Національний університет «Києво-Могилянська академія». Крім державних, з'являється велика кількість комерційних вузів. Внаслідок цього кількість різного роду інститутів, академій, університетів зросла майже вдвічі.

Наука. Економічна криза істотно вплинула на стан науки. За 1991–1998 рр. фінансування науки скоротилося в 17 разів. 1998 році воно не перевищувало 0,5% державного бюджету. Погіршення умов життя і роботи стало головною причиною того, що Україну покинуло тисячі науковців (генетики, фізики, теоретики, фізіологи, біохіміки). Про те незважаючи на дану ситуацію наша країна зберігає вагомий потенціал у ракетно-космічній сфері. Наша держава бере участь у реалізації міжнародної космічної програми «Морський старт» і «Глобалстар». 1997 році перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк здійснив політ на космічному кораблі «Коламбія». Учені багато зробили, щоб запрацювала національна українська станція «Академік Вернадський» в Антарктиді. Незважаючи на значні економічні труднощі, українська наука має передові технології в галузях літакобудування, танкобудування, будівництва морських суден, а також у розвідках математики, теоретичної фізики, біотехнологій, зварювальному виробництві.

Література. Українська література на межі ХХ – ХХІ ст. характеризується своєю строкатістю й поліфонічністю, розмаїтістю і розкоріненістю, переплетенням різнорідних, інколи навіть суперечливих тенденцій, взаємодією традиційного і новаторського, власне українського й універсального, загальнолюдського, що заявляє себе в розробці й оновленні видів і родів літератури, поширенні та зміні її проблематики.

Українську літературу років незалежності країни репрезентують різні покоління митців. Так у 90-ті рр. продовжували творити відомі майстри слова старшого покоління: Ю. Мушкетик, П. Загребельний, І. Чендей, О. Сизоненко, Р. Іваничук, Є. Гуцало, В. Дрозд, В. Шевчук, О. Гончар, А. Дімаров, Р. Андріяшик, Ю. Щербак, Ю. Мейгеш, В. Яворівський, Л. Костенко, І. Драч, Д. Павличко та ін. Творче становлення цих письменників припало на кінець 50 – поч. 60-х рр. ХХ ст., так званих років «відлиги». З ними пов’язана ціла епоха вітчизняної літератури. Разом з тим у 90-ті рр. на авансцені з’явилася нова генерація українських прозаїків і поетів, які вписалися в європейський літературний процес – Ю.Андрухович, Є. Пашковський, О. Лишега, І. Андрусяк, В. Неборак, О. Ірванець, Ю. Позаяк, Б. Жолдак, В. Діброва, О. Забужко, С. Жадан, К. Москалець, Ю. Винничук, Н. Рябчук, Н. Гончар, Ю. Жигун, С. Процюк, Т. Прохасько, Л. Дереш, М. Савка, С. Пиркало, С. Андрухович та ін. У творах представників нової генерації вплив художнього досвіду митців старшого покоління майже не відчувається, головним для них стало прагнення відбити в своїх творах духовну розкутість, філософське осягнення часу, психологічні настанови і реалії сучасності.

Тематика художніх творів суттєво розширилася, поняття «забороненої теми» перестало існувати, інакше почали трактувати традиційні й з’явилися нові літературні жанри. Були відкриті різні пласти літератури, які в радянські часи лишались або невідомими, або зовсім замовчувані – це й вітчизняний модернізм, і раніше неперекладена зарубіжна модерністська й постмодерністська література. Окрім звернення до невідомих творів та їх авторів, виникали нові способи інтерпретації вже відомої літератури, новий погляд на неї – і передусім це стосується літератури класичної. Наочною настає постмодерністська ситуація, коли будь-який текст виступає відкритим, незамкненим, своєрідним полем мовних і смислових ігор.

Фінансові проблеми перешкоджають збільшенню тиражів українських книг, комерційна література в основному привозиться з Росії. Тобто очевидно, що для успішного розв'язання проблеми не досить адміністративних заходів, а потрібна культурно-просвітницька робота, державна економічна підтримка. Скорочуються тиражі книг. Оптимальним показником вважається, коли на душу населення друкується 12-14 книг на рік. Так, станом на 2000 р. в Росії було видано 3,2 книги на одного жителя в рік, а в Україні - лише 0,4-0,5, у Білорусі - до 7, Польщі - 9,5, Німеччині - 12.

Театр. Щороку глядачі України мають змогу побувати на тридцяти тисячах вистав. Український театр намагається утвердитися в європейському культурному просторі. Це засвідчують гастролі Національного академічного драматичного театру імені І. Франка в Німеччині, Львівського академічного театру імені М. Заньковецької - у Великобританії, участь вітчизняних театрів у багатьох міжнародних фестивалях. Традиційними стали зарубіжні гастролі колективів Національної опери, театрів опери та балету Дніпропетровська, Донецька, Львова, Одеси, Харкова. Голоси вітчизняних оперних співаків А. Кочерги, В. Лук'янець, В. П’янички, А. Шкургана звучать на найпрестижніших сценах Європи. Донецьк став місцем проведення Міжнародного конкурсу артистів балету. На сцені Національної опери набуває авторитету і Міжнародний конкурс артистів балету імені Сержа Лифаря.

Музика. З давніх-давен Україна пишалася своєю музикою і піснею. Тому й нині наша країна має багато талановитих співаків. Майстром народної пісні визнано Ніну Матвієнко.

Динамічні процеси відбуваються в царині популярної української музики. Молоді виконавці дедалі впевненіше заявляють про себе на фестивалях «Червона рута», «Таврійські ігри», «Доля» (Чернівці), «Мелодія» (Львів), «Оберіг»(Луцьк), «Тарас Бульба» (Дубно) тощо.

Цікава українська популярна музика цього часу. Здобули визнання серед слухачів такі співаки, як Руслана, Ані Лорак, Ірина Білик, Олександр Понамарьов, гурти «Океан Ельзи», «ВВ» та ін. Визначним досягненням стала перемога співачки Руслани на міжнародному конкурсі «Євробачення».

Музеї та історико-культурні заповідники. Важливе значення в збереженні історичної та культурної спадщини українського народу є музеї. В Україні діє понад 4 тисячі музеїв різного статусу і спеціалізації. За кількістю і якістю музейних колекцій наша країна потенційно є однією з найпотужніших музейних держав Європи і може стати центром світового культурного туризму. За останні роки відкрилися велика кількість приватних музеїв. Особливо багато їх в Карпатах, в місцях туристичного паломництва. Музеї відкриті в приватних хатах на базі власної колекції. Сюди залюбки приходять туристи, аби дізнатися історію української культури, доторкнутися та приміряти старовинний одяг, провести інтерактивне спілкування з минулим.

Проте, музейна система України зараз переживає глибоку кризу, яка спричинена цілим комплексом проблем. Серед головних – відсутність стабільного фінансування, проблема кадрів, невміння музеїв адекватно реагувати на виклики сучасності, відсутність спілкування між музейними фахівцями тощо.

Особливо важливу роль у збереженні надбань минулого, в духовному розвитку нації, у розбудові її державності відіграють історико-культурні заповідники України. Вони є осередками активної науково-дослідницької і просвітницької діяльності виховують високі почуття патріотизму, відповідальності за долю країни. На просвітницько-науковому рівні мовою експонатів та пам’яток історико-культурні заповідники розповідають про історію минулого та сучасні досягнення. Завдяки діяльності працівників заповідників ніколи не переривається зв’язок поколінь, наше відчуття причетності до історії. Найбільш відомими є Національний заповідник «Софія Київська», Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, Національний заповідник «Херсонес Таврійський», Національний заповідник «Хортиця», Національний заповідник «Давній Галич». Також започатковано нові історико-культурні заповідники в Батурині, Глухові, Дубно, Збаражі, Корсуні-Шевченківському тощо.

Повертаються твори, книгозібрання, архіви й інші культурні й духовні цінності, які з різних причин були вивезенні з України за кордон. Велику зацікавленість науковців викликають передані в Україну копії документів Державного архіву Швеції, що висвітлюють зв’язки України й Швеції.

У сфері культури активно розвиваються міжнародні зв'язки, що сприяє поширенню української культури у світі. Після здобуття незалежності десятки країн світу уклали з Україною угоди про культурну співпрацю. Українське товариство дружби і культурних зв'язків із зарубіжними країнами має контакти з 900 громадськими організаціями і понад 300 відомими громадськими діячами із 102 країн світу. Товариство культурних зв'язків із українцями за кордоном «Україна» співпрацює з 50 організаціями зарубіжних українців, країн Європи, США, Канади, Латинської Америки, Австралії.

На сьогоднішній день перед українським культурним відродженням постало декілька істотних проблем, які негативно впливають на культурний розвиток суспільства в цілому.

В Україну ринула низькопробна масова культура, яка пропагує насильство, жорстокість, бездуховність, розбещеність і порнографію, криючи в собі загрозу для українського суспільства.

Зменшення державного фінансування негативно впливає на розвиток культури. Якщо державний бюджет передбачав видатки на фінансування закладів культури у 1997 р. 399 млн. грн. то 1998 р. – 159 млн. грн. Скажімо, Франція виділяє на розвиток культури з держбюджету близько 15 млрд. $. Крім того, органи місцевого самоврядування виділяють на ці потреби 40% від загальних видатків.

Про стан українського суспільства в цілому влучно висловився письменник Р. Іваничук: «24 серпня 1991 року Україна раптово перемістилася з Азії в Європу, і хоч Європа вважається світовою модницею, все ж вона оцінюватиме нас за нашим розумом. Що ми бідні – всі бачать, що ми потенційно багаті – теж усі знають, але шануватимуть нас європейські народи не за наші скарги на злидні, не за наш традиційний мазохізм і навіть не за матеріальний достаток, що є річчю набутною, а передусім за рівень освіченості наших громадян».

Незважаючи на серйозні проблеми і згадані вище негаразди, культура України поступово пристосовується до нових умов існування.

Основні дати:

1992 р. – зареєстровано Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Т. Шевченка.

1992 р. – Верховна рада України прийняла «Основне законодавство України про культуру».

1992 р. – об’єднання УПЦ і УАПЦ в єдину УПЦ Київського патріархату.

1992 р. – відновлення діяльності університету «Києво-Могилянська академія».

1992 р. – утворена Всеукраїнська музична спілка.

1993 р. – почався процес повернення вулицям і площам у багатьох містах історичних назв.

1994 р. – Академію наук УРСР перейме нова в Національну Академію наук України.

1994 р. – Національний олімпійський комітет визнано Міжнародним олімпійським комітетом.

1994 р. – з цього року Україна бере самостійну участь в Олімпійських іграх.

1994 р. – Указом Президента України створено фонд сприяння мистецтву.

1995 р. – створено Міністерство культури і мистецтв України.

1998 р. – реалізація державної програми відродження історичних пам’яток.

2000 р. – відбудовано й освячено Успенський собор Києво-Печерської лаври.

2001 р. – введено дванадцятирічну та дванадцятибальну систему освіту.

2012 р. – Україна разом з Польщею проводитиме чемпіонат Європи з футболу.

Терміни, категорії:

Національна свідомість – усвідомлення народом своєї спільності, національної своєрідності або, коли йдеться про окрему людину, усвідомлення нею причетності до певного народу.

Нація – це велике, модерне, динамічне, цивілізоване співтовариство громадян, часто полі етнічне, але об’єднане навколо якогось одного етносу, з національною мовою державного рівня, як правило, із власною територією, спільними інтересами, назвою, культурою, волею бути єдиним цілим, усвідомленням спільності минулого, сучасного і особливо майбутнього.

Державна мова – визнана законом урядова мова в державі обов’язкова для державної адміністрації, суду й шкільного навчання.

Менталітет – глибокий рівень колективної та індивідуальної свідомості; сукупність установок, нахилів індивіда чи соціальної групи мислити, відчувати та сприймати світ певним чином.

Плюралізм – ідейно-регулятивний принцип суспільно-політичного та соціального розвитку, що базується на існування декількох незалежних начал політичних знань та розуміння буття.

Соціокультурна ситуація – це сукупність тенденцій, які визначають стан культури суспільства.

Толерантність – терпиме ставлення до інших, чужих думок, вірувань, політичних уподобань та позицій.

Традиції – це конкретні форми прояву звичаїв, звичок, обрядів і ритуалів, поведінки, дій, оцінок, які характеризуються особливою стійкістю та цілеспрямованими зусиллями людей з метою збереження та передачі їх наступним поколінням.

Постаті:

Ані Лорак (Кароліна Мирославівна Куєк) (нар. 1978 р.) ‒ українська співачка. Представляла Україну на конкурсі Євробачення 2008 року у Белграді, де посіла друге місце.

Ступка Б. (нар. 1941 р.) ‒ український актор театру і кіно. Лауреат Шевченківської премії 1993 року. Знявся у х/ф «Сірі вовки», «Вогнем і мечем», «Тарас Бульба» та ін.

Бенюк Б. (нар. 1957 р.) ‒ український актор театру і кіно. Знявся у х/ф «Конотопська відьма», «Чорна рада», «Кандагар» та ін.

Сумська О. (нар. 1966 р.) ‒ українська актриса і телеведуча. Знялася в картинах «Голос трави», «Пастка», «Записки кирпатого Мефістофеля», «Кілька любовних історій», «Тигролови» та ін. Візитною карткою акторки стала роль в телесеріалі «Роксолана», де вона зіграла головну героїню.

Ротару С. (нар. 1947 р.) – відома українська, молдавська, російська естрадна співачка.

Білик І. (нар. 1970 р.) ‒ українська співачка. Її називають «українською Мадонною» завдяки наявності великої кількості хітів.

Пономарьов О. (нар. 1973 р.) ‒ український співак. Увійшов до історії українського шоу-бізнесу, як перший представник України на Євробаченні (2003) у Латвії.

Костенко Л. (нар. 1930 р.) ‒ українська письменниця-шістдесятниця, поетеса. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки», «Неповторність», «Сад нетанучих скульптур», роману у віршах «Маруся Чурай», поема «Берестечко». 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», поява якого стала чи не найбільшою літературною подією року.

Шкляр В. (нар. 1951) ‒ український письменник, політичний діяч. Найбільш читаний сучасний український письменник («батько українського бестселера»). Шевченківський лауреат за роман «Залишенець. Чорний ворон».

Забужко О. (нар. 1960) ‒ українська поетеса, письменниця, літературознавець, публіцист.

Каденюк Л. (нар. 1951) ‒ перший космонавт незалежної України.

Лижичко Р. (сценічне ім’я – Руслана, нар. 1973 р.) ‒ українська співачка, піаністка, диригент, танцюристка. Своїми «Дикими танцями» покорила серце Європи та стала переможницею конкурсу Євробачення 2004 року.

Основна література до курсу «Історія української культури»

1. Бокань В., Пальовий Л. Історія культури України. – К., 1998.

2. Історія української культури / За ред. І. Крип’якевича. – К., 1994.

3. Історія української культури: Зб. матеріалів і документів / Упоряд. Б. І. Білик, Ю. А. Горбань, Я. С. Калакура та ін. – К., 2000.

4. Культура і побут населення України: Навч. посібник / В. І. Наулко, Л. Ф. Артюх, В. Ф. Горленко та ін. – К., 1993.

5. Українська культура: історія і сучасність: Навч. посіб. / За ред. С. О. Черепанової. – Львів, 1994.

6. Українська культура: Лекції за ред. Д. Антоновича. – К., 1993.

7. Українська художня культура: Навч. посіб. / За ред. І. Ф. Лященко. – К., 1996.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: