Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Вибір стратегії фірми




Абсолютно очевидно, що до однієї й тієї самої мети можна рухатися різними способами. Наприклад, можна нарощувати прибутки шляхом зниження витрат. Проте водночас цього можна домогтися й шляхом збільшення корисності для споживача виготовлюваного фірмою продукту. Різні фірми, виходячи з обставин, можливостей і сили, приймуть різні рішення з приводу того, як саме вони вирішуватимуть це завдання.

Якщо встановлення цілей відповідає на питання, до чого необхідно прагнути, а план дій щодо досягнення мети відповідає на питання, що ж потрібно робити, щоб досягнути поставленої мети, то стратегія відповідає на питання, якими способами можна досягнути мети. Отже, вибір стратегії означає вибір засобів, за допомогою яких фірма вирішуватиме завдання, що стоять перед нею.

О. С. Виханський визначає поняття "стратегія" як довготерміновий якісно визначений напрямок розвитку фірми, що стосується сфери, засобів і форми її діяльності, системи внутрішніх взаємостосунків, а також позиції в навколишньому середовищі, що приводить її до своїх цілей.

Процес вибору стратегії включає такі основні етапи:

з'ясування поточної стратегії;

проведення аналізу портфеля бізнесу;

вибір стратегії фірми.

З'ясування поточної стратегії є дуже важливим, тому що не можна ухвалювати рішення з приводу майбутнього, не маючи чіткого уявлення з приводу того, в якому стані перебуває фірма і які стратегії вона реалізує. Можуть бути використані різні схеми з'ясування поточної стратегії. Один з можливих підходів запропоновано Том пеоном і Стрікландом. Вони вважають, що існують зовнішні й внутрішні чинники, які необхідно оцінити, щоб розібратися зі стратегією, яку необхідно реалізувати.

Зовнішні чинники:

— розмах діяльності та ступінь різноманітності виготовлюваної продукції, диверсифікація фірми;

— загальний характер і природа нещодавніх придбань фірми та продаж нею частини своєї власності;

— структура й спрямованість діяльності за останній період;

— можливості, на які була орієнтована фірма останнім часом;

— ставлення до зовнішніх загроз.

Внутрішні чинники:

— цілі фірми;

— критерії розподілу ресурсів і структура капіталовкладень, яка склалася щодо виготовлюваної продукції;

— ставлення до фінансового ризику — як з боку керівництва, так і відповідно до реальної практики та здійснюваної фінансової політики;

— стратегії окремих функціональних сфер (маркетинг, виробництво, кадри, фінанси, наукові дослідження й розроблення).

 

 

Конфлікт – це надзвичайно розповсюджене явище громадського життя, а тим більше, його економічної сфери. Конфлікт (від лат. conflictus – зіткнення) у самому загальному виді визначають як гранично загострене протиріччя. Конфлікт припускає наявність конфронтації, протистояння, стан захисту або нападу. Будь-які конфлікти, а тим більше конфлікти в підприємницькій діяльності, можуть травмувати їх учасників і мати драматичні наслідки. Тим не менш, ставитися до конфлікту однозначно негативно не можна, оскільки це природний процес, який свідчить про існування, як мінімум, кількох різних думок. Реаліями сьогодення стають корпоративні конфлікти, конфлікти в підприємницькій діяльності, конфлікти в трудових правовідносинах. Своєчасне та професійне врегулювання спорів дає змогу конфліктуючим сторонам зберегти господарсько-правові та корпоративні відносини, дозволяє зберегти робоче місце та залишити працювати висококваліфікованого спеціаліста. Конфліктні ситуації можуть виникати в усіх сферах цивільно-правових відносин; як між фізичними, так і між юридичними особами.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що конфліктні ситуації на сучасному етапі, які відбуваються в умовах ведення спільної господарської діяльності й виконання партнерських відносин у підприємницькій діяльності, істотно відрізняються від тих конфліктів, які виникали в минулому. Відбувається зміна цінностей і цілей в організаціях, зміна механізмів поводження працівників та їх керівників, а загалом – змінюються форми конфліктів в організаціях і механізми їх вирішення. Однак низка причинних умов виникнення конфліктів залишається незмінною: конфлікт через ресурси, через недостатність/перекручування інформації, міжособистісний конфлікт тощо.

Конфлікт у сфері підприємницької діяльності може призвести як до поліпшення взаємин між суб’єктами господарювання, так і до припинення договірних відносин між ними. З огляду на те, що механізм виникнення та продовження конфліктних ситуацій між учасниками господарської діяльності досить добре вивчений, виникає питання: чи можливо впливати на конфліктну ситуацію між сторонами, що сперечаються? І якщо можливо, то використання яких методів і технологій буде найбільш оптимальним в тому чи іншому випадку?

В межах соціально-конфліктологічного аналізу цікаво розглянути взаємозв’язки людей у рамках відносин підприємницької діяльності. По-перше, це взаємозв’язки функціонального характеру, властиві спільній трудовій (договірній) діяльності. Ці взаємозв’язки носять як безпосередній, так і опосередкований характер. По-друге, це взаємозв’язки психологічного характеру, викликані потребами людей у спілкуванні. Виходячи із зазначеного, можна виділити такі основні типи конфліктів:

конфлікти, що є реакцією на перешкоди досягненню основних цілей у бізнесі;

конфлікти, що виникають як реакція на перешкоди досягненню особистих цілей працівників у рамках їх спільної трудової діяльності;

конфлікти, що випливають зі сприйняття поводження учасників договірних відносин як такого, що не відповідає загальноприйнятим соціальним нормам спільної господарської (трудової) діяльності;

сугубо особисті конфлікти між працівниками суб’єктів підприємницької діяльності, обумовлені несумісністю індивідуальних психологічних характеристик; різким розходженнями потреб, інтересів, ціннісних орієнтувань, рівня культури тощо.

Джерелом загострення конфліктів між більш численними групами є накопичення незадоволеності існуючим становищем, зростання потреб, радикальна зміна самосвідомості та соціального самопочуття. Як правило, спочатку процес накопичення незадоволеності йде повільно, поки не відбувається певна подія, яка відіграє роль свого роду «спускового механізму», який виводить назовні почуття незадоволеності. Незадоволеність, яка отримує відкриту форму, стимулює виникнення соціального руху, в ході якого з’являються лідери, виробляються програми і гасла, формується ідеологія захисту інтересів. На цьому етапі конфлікт стає відкритим і необоротним. Він або перетворюється на самостійний і постійний компонент громадського життя, або завершується перемогою сторони, яка ініціювала конфлікт, або вирішується на підставі взаємних поступок сторін.

У реальній діяльності колективів найчастіше трапляються конфлікти, які є сполученням кількох із зазначених типів. Якщо не знайти ефективного способу управління конфліктом, можуть утворитися такі дисфункціональні наслідки (тобто умови, які заважають досягненню поставлених цілей):

підвищення емоційної та психологічної напруженості в колективі;

зниження продуктивності праці;

перешкоджання позитивним змінам;

припинення взаємодії та спілкування між конфліктуючими сторонами;

дисфункціональні емоційні, матеріальні витрати на участь у конфлікті;

 

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных