Поняття і види господарських товариств

Така організаційно-правова форма підприємництва, як господарське товариство, має істотні особливості щодо створення, діяльності та юридичного статусу. Тому товариства як відповідно до ГК, такі на основі Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. (далі Закон), який визначає поняття, види, правила створення і діяльності товариств, а також права та обов'язки їхніх засновників та учасників.

Згідно з цими Законами господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна для участі в підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку. Тобто істотною відмінністю господарських товариств від інших підприємств є те, що вони створюються на договірних засадах двома і більше фізичними та/або юридичними особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 113 ЦК, ч.1 ст. 80 ГК; ч. 3 ст. 1 Закону до господарських товариств належать: акціонерні товариства; товариства з обмеженою відповідальністю; товариства з додатковою відповідальністю; повні товариства; командитні товариства.

Господарські товариства можуть займатися будь – якою підприємницькою діяльністю, які не суперечать законодавству. Вони є юридичними особами, діють на підставі установчих документів, затверджених учасниками, мають власні назви із зазначенням організаційно-правової форми товариства. Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Вибір конкретного виду господарського товариства залежить від цілей і намірів його засновників, а також у ряді випадків передбачений законодавством. Наприклад, фондова біржа та інвестиційний фонд можуть бути створені тільки в формі закритого акціонерного товариства, довірче товариство - в формі товариства з додатковою відповідальністю, ломбард - повного товариства.

Щодо визначення правового статусу господарських товариств особливо актуальним є питання визначення пріоритету у застосуванні актів рівної юридичної сили — ЦК, ГК, а також Закону оскільки вони регулюють суміжні питання. Так, якщо положення ЦК, ГК суперечать положенням Закону, застосуванню підлягають положення Закон, що є спеціальним нормативним актом (підтвердження цієї позиції міститься, зокрема, в п. 5, 8 листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 20 лютого 2004 р. № 1022 «Щодо деяких питань створення та державної реєстрації господарських товариств»). Коли положення ЦК суперечать ГК, застосуванню підлягають положення ГК як спеціального нормативного акта.

Особливостями господарського товариства є наступне.

Господарське товариство є підприємство або іншим суб'єктом господарювання. Належність господарських товариств до підприємств підтверджується ч. 5 ст. 63 ГК, яка прямо відносить господарські товариства до видів корпоративних підприємств. Це, в свою чергу, означає, що на господарські товариства повною мірою поширюються загальні положення ГК та інших актів законодавства, що регулюють діяльність підприємств. Якщо загальні положення щодо підприємств суперечать спеціальним положенням, що безпосередньо визначають правовий статус господарських товариств, застосовуються спеціальні положення відповідних нормативних актів.

Згідно з ч. 2 ст. 79 ГК засновниками і учасниками господарського товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Тобто господарське товариство може бути засноване як юридичними, так і громадянами, а також спільно громадянами і юридичними особами, причому для заснування господарського товариства громадянину не обов'язково мати статус суб'єкта підприємницької діяльності. Крім того, незважаючи на наявність у назві терміна «товариство», ЦК (ч. 2 ст. 114) та ГК (ч. 1 ст. 79) передбачають можливість господарського товариства діяти у складі одного учасника.

Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються законодавством. Наприклад, за положеннями ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. № 24-92 «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств», державні підприємства не мають права бути засновниками господарських товариств.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України. Так, згідно зі ст. 13 Закону України від 21 грудня 1993 р. «Про телебачення і радіомовлення» в Україні забороняється створення телерадіоорганізацій іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства. Також забороняється створення і діяльність телерадіоорганізацій з іноземними інвестиціями, у статутному фонді яких більш як 30% іноземних інвестицій.

Деякі нормативні акти встановлюють кваліфікаційні (спеціальні) вимоги щодо засновників (учасників) господарських товариств. Так, згідно зі ст. 33 Закону України від 23.02.2006 р. «Про цінні папери і фондовий ринок» фондову біржу(акціонерне товариство) може бути створено не менш як 20 засновниками — торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності по цінних паперах за умови внесення ними до статутного фонду не менш як 10 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з ч. 4 ст. 79 ГК суб'єкти господарювання — юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.

Компетенцію учасників господарських товариств незалежно від їх виду визначено статтями 116, 117 ЦК, ст. 88 ГК та статтями 10, 11 Закону. Так, учасники товариства мають право:

­ брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених законодавством;

­ брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;

­ одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово - господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо;

­ вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства.

Відповідно, учасники товариства зобов'язані:

­ додержуватись вимог установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства;

­ виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами;

­ не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Учасники можуть мати також інші права і нести інші обов'язки, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Господарські товариства створюються шляхом об'єднання майна та участі в підприємницькій діяльності їх засновників (учасників). Внески (вклади) засновників (учасників) об'єднуються у статутний фонд (статутний, складений капітал) товариства, що, власне, є характерним для будь-якої юридичної особи.

Слід зазначити, що у законодавстві паралельно вживаються терміни «статутний фонд» (ГК Закон та інші акти) та — «статутний (складений) капітал» (ЦК).

Щодо застосування понять «статутний фонд» та «статутний капітал» Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва (далі – Держкомпідприємництво)в п. 13 свого листа від 20 лютого 2004 р. № 1022 «Щодо деяких питань створення та державної реєстрації господарських товариств» повідомив про синонімічність зазначених понять. Щодо співвідношення понять «статутний капітал» і «складений капітал» Міністерство юстиції України у п. 2 роз'яснення від 17 листопада 2003 р. № 14-34-1406 «Відносно деяких положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних і фізичних осіб — підприємців» повідомило, що поняття «складений капітал» вживається стосовно повного та командитного товариств, а «статутний капітал» — стосовно акціонерного товариства, товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю.

З огляду на зазначений вище пріоритет положень спеціального нормативного акта (ГК) щодо положень загального (ЦК), надалі щодо господарських товариств та інших суб'єктів господарювання застосовуватимемо єдине поняття — «статутний фонд».

Згідно зі ст. 87 ГК статутний фонд товариства становить сума вкладів засновників та учасників господарського товариства. Вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (в тому числі майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Проте чинним законодавством не передбачено оформлення та подання в орган державної реєстрації документа про підтвердження факту, що кошти, які вносяться до статутного фонду товариства, не є бюджетними коштами, коштами, одержаними в кредит та під заставу.

Фінансовий стан засновників — юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товариства у випадках, передбачених законом, повинен бути перевірений належним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан засновників — громадян має бути підтверджений декларацією про їх доходи і майно, засвідченою відповідним податковим органом.

Вклад, оцінений у гривнях, відповідно до ч. 2 ст. 86 ГК (ч. 2 ст. 115 ЦК) становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах господарського товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України від 12.07.2001 р. «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення експертної оцінки майна є обов'язковим, зокрема, у випадках визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна).

Метою створення і діяльності господарського товариства є отримання прибутку. Згідно з ч. 5 ст. 79 ГК (ч. 4 ст. 1 Закону) господарські товариства можуть займатися будь якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Проте ознака отримання прибутку зберігається не в усіх господарських товариствах. Наприклад, згідно зі Законом України «Про цінні папери і фондовий ринок» фондова біржа, хоча і є акціонерним товариством, проте має статус організації, яка створюється без мети отримання прибутку та займається виключно організацією укладання угод купівлі та продажу цінних паперів та їх похідних.

Прибуток господарського товариства утворюється з надходжень від його господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З економічного прибутку товариства сплачуються передбачені законом податки та інші обов'язкові платежі, а також відсотки по кредитах банків і по облігаціях. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні товариства, яке визначає напрями його використання відповідно до установчих документів товариства.

Управління товариством здійснюють його органи і посадові особи.

Склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках — учасники товариства. При цьому відповідно до ст. 89 ГК і ст. 23 Закону посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена рада товариства (спостережна рада), — голова та члени ради товариства (спостережної ради). Вони відповідають за заподіяну ними товариству шкоду відповідно до чинного законодавства України.

Посадовими особами органів управління товариства не можуть бути члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та інших органів виконавчої влади, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державних нотаріальних контор, а також посадові особи органів державної влади, крім випадків, коли державні службовці здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії товариства. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути посадовими особами тих товариств, які здійснюють цей вид діяльності. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини.

Найбільш поширеною організаційно – правовою формою господарювання у світі і в Україні є акціонерні товариства. У них зосереджено близько 60 % національного промислового виробництва. Акціонерами за різними даними, в Україні вважаються від 14 до 16 млн. громадян.

Акціонерного товариства — це особливості правового статусу виражає визначення «акціонерне», що обумовлене акціонерним способом формування і функціонування статутного фонду товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належному акцій (ст. 80 ГК).

З цього визначення випливають особливості акціонерного товариства, які обумовлюють специфіку його юридичного статусу.

По-перше, статутний фонд акціонерного товариства (далі - AT) має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним особам. Мінімальний розмір його статутного фонду встановлено у розмірі, не менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства.

По-друге, АТ має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Воно є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні товариства і формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах, визначених Законом України «Про цінні папери і фондовий ринок», іншими актами про фондовий ринок.

По-третє, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників іменних цінних паперів і набувають статусу акціонерів. Права та обов'язки акціонерів визначені статтями 10 і 11 Закону ст. 4, 5, 8 і 9 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок».

По-четверте, особливою ознакою АТ є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають (точніше - несуть ризик відповідальності) за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товариство належить до товариств з обмеженою відповідальністю.

Акціонери, які зв’язані з АТ перш за все установчими документами, мають певні права та обов'язки. Насамперед, вони повинні сплатити повну вартість акцій, отриманих від товариства. Цей обов'язок потребує пояснення. Безумовно, якщо цінні папери купуються відразу, то й розрахунок з товариством не відкладається. Та водночас існує практика підписки на цінні папери, коли інвестори отримують акції під письмове зобов'язання у зазначені строки внести у фонди товариства їхню вартість у грошовій формі. Цінні папери або сертифікати на їх одержання передаються їм у кредит. Та якщо акціонер не повертає зазначену у договорі суму, то компанія може анулювати ці акції і продати їх іншій особі.

Крім цього обов'язку, є й інші. Так, відповідно до статуту АТ, власник акцій може бути позбавлений (повністю або частково) права передачі їх іншим особам. Закон передбачає такі обов'язки учасників АТ:

­ додержуватись установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариством;

­ виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами;

­ не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;

­ нести інші обов'язки, якщо це передбачено цим Законом, іншими нормативними актами України та установчими документами.

Такі основні обов'язки учасників. Додаткові обов'язки покладаються лише на невелику кількість «провідних» акціонерів.

Закон визначає, що учасники товариства мають такі права:

­ брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

­ брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;

­ вийти в установленому порядку з товариства;

­ одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.

Треба розрізняти також загальні права, які надаються власником цінних паперів і додатком, обумовлені статутом товариства. До загальних прав належить право голосу на загальних зборах товариства. Треба враховувати, що насправді воно реалізується не завжди однаково. Нерідко випускаються акції, які відрізняються за правом голосу: одні дають право голосу, а інші — ні. Акція дає право на отримання частки прибутку підприємства у формі дивідендів, які нараховують щорічно за кінцевими результатами роботи товариства.

Юридичний статус АТ характеризується і деякими іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права щодо створення господарських об'єднань (участі в існуючих об’єднаннях). АТ має право створювати дочірні підприємства, наділяти її майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізувати інші права власника дочірнього підприємства.

Згідно ст. 81 ГК і чинного законодавства АТ можуть бути: відкритими; закритими; державними.

АТ відкритого типу вважається акціонерне товариство, акції якого випускаються на умовах їх вільного подальшого обігу, тобто за умов, що наступні після випуску акцій відчуження акціонерами належних їм акцій на користь інших акціонерів або третіх осіб не потребують згоди на це з боку інших акціонерів чи емітента.

Акції відкритих АТ також випускаються з розрахунку на те, що будь - які інвестори, а не певне їх коло, можуть стати акціонерами. Такі акції, як правило, є предметами угод купівлі - продажу на акціонерному ринку, вони можуть обертатися на біржовому та позабіржовому ринках.

Акції відкритих АТ можуть також без будь якої згоди емітента використовуватися як предмет застави виникнення зобов'язань.

АТ закритого типу вважається акціонерне товариство, акції якого розподіляються поміж засновниками і не можуть вільно відчужуватися третім особам без згоди або дозволу на це керівних органів АТ, визначених статутом товариства.

Основною ознакою визначення є не обіговий характер акцій, випущених АТ. Угода про відчуження акцій закритих акціонерних товариств, як правило, ставиться в залежність від згоди на це інших акціонерів безпосередньо, якщо склад акціонерів у кількісному відношенні незначний, або через уповноважені акціонерами керівні органи АТ, наприклад, за згодою правління або спостережної ради, тобто постійно діючих керівних органів. Дуже рідко, але може також встановлюватися установчими документами АТ, що згоду на відчуження можуть давати загальні збори акціонерів.

Вимога одержання попередньої згоди акціонерів на відчуження акцій закритого АТ третім особам повинна бути закріплена в його установчих документах АТ, оскільки, в іншому випадку вважається, що акціонер не є зобов'язаним у цьому відношенні ані законодавством, ані установчими документами.

З іншого боку, вказана вимога спричинює виникнення в інших акціонерів цього АТ або самого акціонерного товариства права на пріоритетне придбання у власність акцій, які акціонер бажає продати і які йому належать. Практично це означає, що в статутах закритих АТ резервується положення про те, що перш ніж здійснювати відчуження акцій закритого акціонерного товариства на користь третіх осіб, тобто не акціонерів, акціонер зобов'язаний запропонувати відчуження на користь акціонерів або АТ.

В багатьох випадках в установчих документах визначається, що згода акціонерів або АТ на відчуження акцій третім особам повинна бути явною, тобто виражена документально (надання листа, підписаного повноважною особою закритого АТ або виписки з рішенням його керівного органу. Наявність такого роду документа було відчуження акцій третім особам чи ненадання її інколи може використовуватися для регулювання рівня ринкової ціни відчуження. АТ, наприклад, може дати згоду на відчуження акцій третім особам, але обумовлювати, що акції повинні бути продані не дешевше певного рівня ціни.

Інколи виникає питання про успадкування права власності на акції закритого АТ та співвідношення цього права із обов'язком одержувати його згоду у випадку відчуження акцій третім особам. Відповідно до принципу законодавчого захисту права власності, у такому випадку згода АТ на успадкування акцій і прав, пов'язаних з ними не потребується, оскільки успадкування не вважається відчуженням. Використання акцій закритого АТ як предметів застави також має бути врегульоване установчими документами емітента.

Вищим органом АТ є загальні збори товариства. У загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери, незалежно від кількості і класу акцій, власниками яких вони є. Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени виконавчих органів, які не є акціонерами. Акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються з зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Цей перелік підписується головою та секретарем зборів. До компетенції загальних зборів належить:

­ визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

­ внесення змін до статуту товариства;

­ обрання та відкликання членів ради акціонерного товариства (спостережної ради);

­ обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії;

­ затвердження річних результатів діяльності товариства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, визначення порядку покриття збитків;

­ створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, затвердження їх статутів та положень;

­ винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб товариства;

­ затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;

­ вирішення питання про придбання акцій товариства, що випускаються ним;

­ визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

­ затвердження договорів (угод) укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства;

­ прийняття рішень про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання.

Загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60% голосів.

Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю у три чверті голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, з таких питань:

­ зміна статуту акціонерного товариства;

­ прийняття рішення про припинення діяльності товариства;

­ створення та припинення діяльності дочірніх підприємств, філій та представництв товариства.

З решти питань рішення приймаються простою більшістю акціонерів, які беруть участь у зборах.

Про проведення загальних зборів акціонерів держателів іменних акцій повідомляються персонально. Крім того, повинно бути зроблено загальне повідомлення передбаченим статутом способом про наступні збори з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 45 днів до скликання загальних зборів.

Будь-який з акціонерів вправі виносити свої пропозиції щодо порядку денного загальних зборів не пізніш як за 40 днів до їх скликання. В цей же строк акціонери, які володіють у сукупності більш як 10% голосів, можуть вимагати включення питань до порядку денного.

До скликання загальних зборів акціонерам повинна бути надана можливість ознайомитись з документами, пов'язаних з порядком денним зборів.

Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік, якщо інше не передбачено статутом товариства. Вони не вправі приймати рішення з питань, не включених до порядку денного.

Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік, якщо інше не передбачено статутом товариства.

Позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також при наявності обставин, вказаних у статуті товариства і в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.

Збори повинні бути також скликані виконавчим органом на вимогу ради акціонерів (спостережної ради). Акціонери, які володіють у сукупності більш як 20% голосів, вправі вимагати скликання позачергових зборів в будь-який час з будь-якого приводу. Якщо протягом 20 днів правління не виконало зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати збори.

Голосування на загальних зборах акціонерів проводиться за принципом: 1 акція - 1 голос. У статуті товариства може бути встановлено мінімальну кількість акцій, яка надає право голосу, або обмеження кількості голосів, які надаються одному акціонеру.

Представник може бути постійним або призначеним на певний строк. Акціонер вправі в будь-який час замінити свого представника у вищому органі, повідомивши про це виконавчий орган акціонерного товариства.

В АТ може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), що здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу.

Статутом АТ або за рішенням загальних зборів акціонерів на раду товариства (спостережну раду) може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів.

Члени ради товариства (спостережної ради) не можуть бути членами виконавчого органу.

Особливість АТ полягає в тому, що акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. Саме тому і виникає необхідність у постійному контролі виконавчих органів підприємства. Законом в якості контролюючих органів акціонерного товариства визначаються рада акціонерного товариства (або спостережна рада) та ревізійна комісія. Основною метою діяльності спостережної ради є представлення інтересів акціонерів у період між проведенням загальних зборів (найвищого органу товариства), контроль за діяльністю виконавчого органу товариства. Вона створюється з числа акціонерів товариства. Членами спостережної ради не можуть бути особи, які входять до складу виконавчого органу або ревізійної комісії, оскільки діяльність самої спостережної ради спрямована на контролювання діяльності керівних органів.

У роботі ради товариства (спостережної ради) можуть брати участь з правом дорадчого голосу представники профспілкового органу або будь-якого іншого органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу. В АТ, де кількість акціонерів перевищує 50 осіб, створення спостережної ради є обов'язковою умовою. Оскільки спостережна рада є контролюючим органом, то питання, які відносяться до її виключної компетенції, не можуть передаватися на вирішення виконавчим органам товариства. Однією з найважливіших функцій спостережної ради, згідно зі статтями деяких товариств, є регулювання діяльності правління компанії. Цю функцію реалізують шляхом внесення на розгляд спостережної ради звітів правління про основні результати фінансово-господарської діяльності та затверджених нею планів компанії. Засідання спостережної ради найчастіше проходять по закінченні звітного періоду.

Деякі статути підприємств надають значно ширші повноваження спостережної раді, а саме планування розвитку компанії, співробітництво з іншими органами підприємства та скликання загальних зборів. Отже, за деякими статутами АТ спостережна рада поступово переростає з контролюючого органу в керуючий.

Виконавчим органом АТ, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління. Воно діє від імені товариства в межах, визначених статутом і установчими документами. Правління підзвітне загальним зборам і спостережній раді та організує виконання їх рішень. До його складу входять голова, заступник, члени, головний бухгалтер (за посадою), секретар,

Відповідно до ст. 23 Закону посадовими особами органів управління товариства не можуть бути члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та інших органів виконавчої влади, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також посадові особи органів державної влади, крім випадків, коли державні службовці здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та, представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії товариства.

Керує роботою правління голова, який призначається або обирається відповідно до статуту товариства. Голова і члени правління не обов'язково повинні бути акціонерами. Ст. 48 Закону передбачає, що ці посади можуть займати наймані працівники товариства, тобто такі, що перебувають з товариством тільки у трудових відносинах. Це значить, що не можуть бути обрані пенсіонери цього підприємства, представники сторон­ніх організацій, які не виконують будь-яких функцій у товаристві і не є його акціонерами. На практиці у члени правління обирають юрисконсультів, комерційних директорів та інших керівників підприємства.

Правління поєднує принцип колегіальності і єдиноначальності. Воно приймає рішення на основі принципу: один голос з солідарною відповідальністю кожного за правильність рішення, У разі розбіжності між головою і правлінням приймається рішення, прийняте правлінням.

Будь-який член правління може бути звільнений з посади загальними зборами у разі його некомпетент­ності, зловживання посадовим становищем, розголошення комерційної чи іншої таємниці або у разі вчинення дій або бездіяльності, що заподіюють шкоду товариству або окремим акціонерам. Питання про звільнення члена правління з посади приймається простою більшістю голосів загальних зборів.

До відання правління належить затвердження поточних планів діяльності товариства та відповідний заходів, необхідних для вирішення його питань; щорічного кошторису, штатного розкладу та посадових окладів співробітників, встановлення показників, розмірів та строків їх преміювання, внутрішніх нормативних актів, що визначають відносини між підрозділами товариства, які утворюються правлінням для виконання цілей: і завдань товариства.

Правління приймає рішення про отримання довгострокових кредитів, визначає розміри, джерела утворення та порядок використання фондів товариства. З урахуванням обмежень, встановлених статутом, воно розпоряджається всім майном товариства, включаючи грошові кошти.

Окрім того, правління приймає на роботу та звільняє з неї співробітників товариства, застосовує до них заходи заохочення та накладає стягнення, приймає рішення про відрядження, включаючи закордонні ділові поїздки. Ним організується ведення бухгалтерського обліку та звітності, приймаються рішення про дату скликання та порядок денний загальних зборів акціонерів. Правління надає на затвердження загальним зборам акціонерів річний звіт та баланс. Воно може приймати й інші рішення, пов'язані з поточною діяльністю товариства.

Якщо статутом визначено виконавчий орган як колегіальний, то, як правило, його називають «дирекцією на чолі з генеральним директором». До складу дирекції входить комерційний директор, директор з фінансів тощо. Якщо орган діє на основі єдиноначальності, керівника називають «президентом» або «генеральним директором». Генеральний директор може бути обраний на загальних зборах, в той же час вони можуть передати повноваження його обрання правлінню або спостережній раді. Повноваження його мають бути відображені у статуті. Члени дирекції, президент можуть бути як засновниками товариства, так і найматися на підставі трудового договору чи контракту або призначатися на конкурсній основі, якщо того вимагає статут.

До функцій ревізійної комісії можуть належати: контроль за виконанням рішень, встановлених за загальними зборами та правлінням з питань фінансово-господарської діяльності, за основними напрямами діяльності товариства, контроль за відповідністю рішень вимогам чинного законодавства та статуту товариства, рішень, що стосуються усунення хиб, виявлених попередньою ревізією. Отже, в акціонерному товаристві крім виконавчого органу можуть створюватись і контролюючі органи. При цьому спостережна рада і ревізійна комісія контролюють виконавчий орган акціонерного товариства. Однак, спостережна рада контролює всю діяльність виконавчого органу товариства, а ревізійна комісія здійснює контроль тільки за фінансово-господарською діяльністю правління. При цьому спостережна рада може мати й окремі повноваження для виконання відповідних функцій, які відносяться до компетенції загальних зборів. Ревізійна комісія може перевіряти стан розрахунків за акціями з акціонерами, дотримання прав власників щодо правил розподілу прибутку, переваг і пільг у придбанні акцій нових емісій. Комісія має право отримувати винагороду в розмірах і порядку, встановленому загальними зборами товариства.

Законом не визначено кількісний склад комісії, а функції, права і обов'язки окреслено у загальних рисах. Через те коло повноважень ревізійної комісії має бути вказано у статуті чи окремому положенні про ревізійну комісію, зокрема кількісний склад комісії, и обов'язки, порядок обрання та звітності, порядок ведення документації, регламент роботи, форми звітності перед акціонерами, право на оскарження дій посадових осіб товариства та заходи з відновлення порушених прав акціонерів тощо.

Цей орган повинен слідкувати за станом каси і майна товариства, за дотримання порядку, що передбачається установчими документами щодо оплати акцій акціонерами, за вжиттям органами правління заходів стосовно недопущення непродуктивних витрат. А у разі їх наявності - вживати відповідні заходи до винних. Вона зобов’язана перевіряти правильність рахунків і дотримання термінів рахувань податків до бюджету, а також правильність розрахунків з банківськими установами тощо.

Акціонери повинні мати право звертатися до комісії з проханням оперативного вирішення питань у випадку порушення їх прав. Особливою сферою діяльності комісії має бути аналіз фінансового стану товариства на підставі бухгалтерського балансу, кредиторської та дебіторської заборгованості, виробничих та комерційних результатів діяльності.

Зазначений аналіз можуть виконувати і фінансові служби товариства, а комісія повинна їх аналізувати і доповідати акціонерам показники, що визначають загальноекономічний характер, платоспроможність., фінансову стійкість, кошти товариства.

Отже, комісія має дуже широкі обов'язки, але як вони виконуються - то вже інша справа.

Державні акціонерні товариства – це господарські товариства основою господарювання яких є державна власність. В Україні, зокрема, налічується 175 господарських товариств зі 100 – відсотковою державною часткою в статутному капіталі і 185 – від 50 до 10 відсотків з відповідними частками державних акцій.

В цьому випадку спостережна рада товариства як орган управління формується не тільки з представників засновників підприємства та інших акціонерів, але й з уповноважених представників банківської установи, яка обслуговує товариство, трудового колективу та органу приватизації. Крім того, до її складу можуть входити у підприємствах-монополістах і представники Антимонопольного комітету та інших державних органів і організацій. Для затвердження персонального складу таких спостережних рад Міністерство економіки, Міністерство фінансів і Фонд державного майна створюють спеціальну спільну постійно діючу комісію. Засновник повинен у тижневий термін з початку корпоратизації повідомити про формування спостережної ради органи та організації, представники яких повинні увійти до її складу. Подавати пропозиції щодо персонального складу спостережної ради на затвердження комісії має право засновник товариства. Персональний склад та голову спостережної ради товариства комісія повинна затвердити у двотижневий термін. Спостережна рада акціонерного товариства, в якому 75 % статутного фонду знаходяться у державній власності, може виступати, в разі необхідності, ініціатором позачергових ревізій та аудиторських перевірок, розробляти та подавати засновнику проект плану розміщення акцій. Спостережна рада також може залучати експертів до аналізу окремих питань діяльності товариства та припиняти повноваження членів правління, яких було затверджено. Незважаючи на те, зо рада має таку широку компетенцію, в будь-якому випадку вона не може втручатися в оперативну діяльність товариства.

Засідання спостережної ради акціонерного товариства, в статутному фонді якого 75 % належить державі, проходять, як правило, не рідше одного разу на квартал і вважаються правомочними, якщо присутні 2/3 її членів. Позачергові засідання скликаються на вимогу голови спостережної ради, правління товариства або 1/3 частини членів ради. Спостережна рада приймає рішення більшістю голосів, а у разі виникнення розбіжностей при голосуванні голос голови є вирішальним.

Члени такої спостережної ради є посадовими особами товариства, за виконання обов'язків яких передбачено винагороду. Зокрема, голові спостережної ради виплачується 6 мінімальних заробітних плат кожного місяця, а іншим членам — 4 мінімальні зарплати. При цьому передбачено також виплату одноразової винагороди у розмірі 10% від винагороди, яку отримує голова правління товариства. За членами спостережної ради зберігаються місце роботи та середньомісячний заробіток. В межах своїх повноважень члени спостережної ради несуть відповідальність за дотримання інтересів держави та акціонерів.

Контролюючим органом державного АТ є також ревізійна комісія, яка безпосередньо здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства. Ревізійна комісія обирається з числа акціонерів.

Загальні збори або рада акціонерів (спостережна рада) можуть доручити ревізійній комісії здійснити перевірку фінансово-господарської діяльності виконавчого органу товариства. Такі перевірки також можуть бути проведені за власною ініціативою комісії або ж на вимогу акціонерів, які володіють в сукупності більш ніж 10% голосів. Для здійснення таких перевірок ревізійній комісії повинні бути надані необхідні матеріали, бухгалтерські та інші документи і особисті пояснення посадових осіб.

Крім перевірок фінансово-господарської діяльності АТ ревізійна комісія має також і інші зобов'язання. Зокрема, комісія повинна доповідати про результати проведених нею перевірок загальним зборам AT або спостережній раді та зобов'язана вимагати позачергового скликання загальних зборів акціонерів у разі виникнення загрози суттєвим інтересам AT або виявлення зловживань, вчинених посадовими особами.

Склад комісії та порядок її діяльності затверджується загальними зборами акціонерів згідно із статутом товариства.

Одним з найпоширеніших видів господарських товариств у сфері господарювання України є товариства з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 80 ГК товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном.

Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) може досягнути 10 осіб. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Слід зазначити, що цей вид товариства як товариство «з обмеженою відповідальністю», не означає обмеження відповідальності товариства як суб'єкта господарського права (юридичної особи) якимись певними розмірами майна або грошових коштів (наприклад, лише розміром статутного фонду). Фактично йдеться про обмеження відповідальності учасників товариства, які несуть ризик збитків у межах своїх вкладів до статутного фонду (у разі банкрутства товариства його учасники збитки понесуть лише у розмірі їх вкладів до статутного фонду товариства). Установчими документами ТОВ може бути передбачено, що учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства.

До моменту реєстрації ТОВ його учасники зобов'язані сплатити не менше ніж 50% суми своїх вкладів, що підтверджується документами, виданими банківською установою. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства (абз. 1 ч. З ст. 144 ЦК).

Відчуження учасником ТОВ своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 147 ЦК, учасник ТОВ має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному фонді одному або кільком учасникам цього товариства.

Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Учасники ТОВ користуються переважним правом купівлі частки учасника, який її відступив, пропорційно їхнім часткам у статутному фонді товариства, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі (ч. 2 ст. 147 ЦК). У разі передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов'язків, що належали учаснику, який відступив її повністю або частково.

Частка учасника ТОВ може бути придбана самим товариством, яке протягом одного року зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам у порядку, встановленому статутом і законом, або зменшити свій статутний капітал відповідно до ст. 144 ЦК.

Будь-який з учасників ТОВ має право вийти з товариства із сплатою йому вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному фонді. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі (ч. 2 ст. 148 ЦК).

Органами управління та контролю ТОВ як і в інших господарських товариствах такого типу є: вищий орган – збори учасників; виконавчий орган – дирекція як правило на чолі з генеральним директором або одноособовий керівник (формується з учасників ТОВ та/або найманих працівників); контрольний орган – ревізійна комісія чи ревізор.

Правовий статус, аналогічний статусу ТОВ, має товариство додатковою відповідальністю.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково у кратному розмірі до вкладу кожного з учасників (ч. 4 ст. 80 ГК).

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах пропорційно їх розміру частки у статутному фонді.

В інших випадках до товариства з додатковою відповідальністю (далі – ТДВ) застосовуються положення ЦК і ГК про товариства з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом.

Повне товариство – це господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном

Повне товариство (далі – ПТ) створюється і діє на підставі засновницького договору учасників, що мають статус зареєстрованого суб’єкта господарства. Засновницький договір ПТ, крім відомостей, загальних для всіх видів товариств, має визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах, товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Статуту і законодавчих вимог щодо розміру статутного фонду для цього виду товариств не передбачено.

Такі вимоги випливають з особливого характеру ПТ, зокрема, з ведення його справ, яке здійснюється в порядку, встановленому ст. 122 ЦК, а саме: кожний його учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам.

У разі спільного ведення учасниками справ ПТ для вчинення кожного правочину є необхідною згода всіх учасників товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учасникам ПТ, інші учасники можуть вчиняти правочини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства.

У відносинах з третіми особами ПТ не може посилатися на положення засновницького договору, які обмежують повноваження учасників повного товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства.

Учасник ПТ, що діяв у спільних інтересах, але не мав на це повноважень, має право у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв'язку з його діями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці витрати.

Зміни у складі учасників ПТ, відповідно до ст.125 ЦК, можуть бути у зв'язку з:

­ виходом учасника повного товариства з його складу з власної ініціативи;

­ виключенням зі складу учасників;

­ вибуттям зі складу учасників з причин, що не залежать від учасника.

Порядок і особливості виходу, виключення та вибуття учасників зі складу ПТ визначаються відповідно статтями 126, 128 та 129 ЦК, іншим законом та засновницьким договором.

Як уже зазначалося, учасники ПТ несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення. Механізм такої відповідальності конкретизовано у ст. 124 ЦК. Важливим є те, що учасник товариства відповідає за борги останнього незалежно від того, чи виникли вони після або до його вступу до товариства. Якщо борги ПТ повністю сплатить один з учасників, він має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складеному капіталі товариства.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Із приведеного бачимо, що на відміну від ПТ, у складі КТ є дві категорії учасників – повні учасники і вкладники.

Якщо у КТ беруть участь два або більше повних учасників, вони несуть солідарну відповідальність щодо боргів товариства. КТ створюється і діє на підставі засновницького договору, який підписується усіма повними учасниками. Тому, в разі виходу, виключення чи вибуття у КТ залишився один повний учасник, засновницький договір переоформляється на одноособову заяву, підписану повним учасником. Якщо КТ створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява (меморандум), яка містить усі відомості, встановлені законом для командитного товариства (ч. 3 ст. 134 ЦК). У такому випадку управління справами здійснюється ним самостійно.

Оскільки правовий статус повних учасників було розглянуто раніше, стосовно ПТ, зупинимося на особливостях участі вкладників у командитному товаристві.

Участь вкладників у КТ обмежується шляхом внесенням грошових або матеріальних вкладів без обов’язків персонального характеру і додаткової відповідальності.

Згідно зі ст. 137 ЦК вкладник КТ має право:

­ одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у складеному капіталі товариства в порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);

­ діяти від імені товариства у разі видачі йому довіреності та відповідно до неї;

­ переважно перед третіми особами набувати відчужувану частку (її частину) в складеному капіталі товариства відповідно до положень ст. 147 ЦК.

Якщо бажання викупити частку (її частину) виявили декілька вкладників, зазначена частка роз поділяється між ними відповідно до їхніх часток у складеному капіталі товариства:

­ вимагати першочергового повернення вкладу у разі ліквідації товариства;

­ ознайомлюватися з річними звітами та балансами товариства;

­ після закінчення фінансового року вийти з товариства та одержати свій вклад у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);

­ передати свою частку (її частину) у складеному капіталі іншому вкладнику або третій особі, повідомивши про це товариство.

Передання вкладником усієї своєї частки іншій особі припиняє його участь у КТ.

Вкладники КТ повинні вносити вклади й додаткові внески у розмірі, способами й порядком, передбаченими засновницьким договором, проте сукупний розмір їхніх часток не повинен перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного в засновницькому договорі. На момент його реєстрації КТ кожний з вкладників повинен внести не менше 25 відсотків свого внеску.

Таким чином, вкладники беруть участь у діяльності КТ лише своїми вкладами, розмір яких визначає суму отримуваного ними прибутку. Будь-якої участі в управлінні товариством вони не беруть.

Управління справами КТ здійснюється тільки повними учасниками. Вкладники не мають права перешкоджати діям повних учасників з управління справами товариства.

Незважаючи на те, що за загальним правилом відповідальність вкладника обмежується вкладом у майні товариства, в окремих випадках, передбачених законом, він також несе повну відповідальність. Приміром, якщо вкладник вчиняє правочин від імені та в інтересах товариства без відповідних пов­новажень, і схвалення його дій командитним товариством не буде отримано, він відповідає перед третіми особами за вчиненим ним правочином усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення (ч. 1 ст. 138 ЦК). Крім загальних підстав припинення діяльності господарських товариств, КТ припиняється також у разі вибуття усіх вкладників. Повні учасники мають право у разі вибуття всіх вкладників замість ліквідації КТ перетворити його на ПТ.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: