Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Поняття і способи припинення діяльності суб’єкта господарювання




Діяльність суб’єкта господарювання, як правило, не обмежується певним часом. За загальним правилом вона є безстроковою. Випадки можливого припинення суб’єкта господарювання передбачені виключно законом, зокрема ст. 104 – 109 ЦК і ст. 59 ГК. Слід підкреслити, що названими статтями передбачені лише випадки припинення, а ст. 104 ЦК також її наслідки. Зокрема, що юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав і обов’язків іншим юридичним особам – правонаступником (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Як бачимо, поняття припинення в цих статтях, а також у законодавстві не визначене. В юридичній літературі припинення – це передбачені законодавством юридичні підстави за якими суб’єкт господарювання втрачає право проводити господарську діяльність та, відповідно втрачає правосуб’єктність з моменту внесення запису до Єдиного державного реєстру. Простіше, припинення суб’єкта господарювання – це завершення його діяльності як самостійного суб’єкта господарського права.

Як випливає ст. 104 ЦК і в ч. 1 ст. 59 ГК є дві форми припинення діяльності суб’єктів господарювання – реорганізація і ліквідація. Суть реорганізації полягає в припиненні діяльності одних і виникненні нових суб’єктів господарювання відповідних організаційно – правових форм. Внаслідок реорганізації виникають нові суб’єкти господарювання, які є правонаступниками реорганізованих. Тобто до новоутворених суб’єктів господарювання переходять права і обов’язки, у даному випадку, в першу чергу майнові реорганізованих.

Відповідно до ч. 4 ст. 104 і ст. 109 ЦК і ч. 1 ст. 59 ГК реорганізація відбувається такими п’ятьма способами:

1. перетворення один суб’єкт господарювання перетворюється в інший і до новоутвореного суб’єкта господарювання переходять усі майнові права і обов’язки попереднього. Відбувається зміна організаційно – правової форми суб’єкта господарювання;

2. злиття – на базі двох і більше суб’єктів господарювання утворюється один і усі майнові права і обов’язки переходять до суб’єкта господарювання, що виник в результаті злиття;

3. приєднання – до одного основного, потужнішого суб’єкта господарювання переходять усі майнові права і обов’язки приєднаного суб’єкта господарювання. Новий суб’єкт господарювання внаслідок такої реорганізації не виникає;

4. поділ – на базі одного суб’єкта господарювання утворюється два і більше нових до кожного з яких за роздільним балансом (актом) у відповідних частках переходять майнові права і обов’язки реорганізованого суб’єкта господарювання;

5. виділення – від суб’єкта господарювання виділяється частина майна, на базі якого створюється один або декілька суб’єктів господарювання. До кожного з них переходять за роздільним балансом (актом) і відповідних частинах майнові права і обов’язки реорганізованого суб’єкта господарювання.

Другим способом припинення діяльності суб’єкта господарювання є ліквідація. Ліквідація – це регламентована законодавством процедура, результатом якої є припинення діяльності суб’єкта господарювання без переходу майнових прав і обов’язків у порядку правонаступництва до інших.

Відповідно до ст. 110 ЦК і ч. 6 ст. 59 ГК ліквідація суб’єкта господарювання можлива як у добровільному, так і примусовому порядку. Підстави ліквідації можуть бути передбачені законодавством, установчими документами, погіршення фінансово – економічного стану тощо.

За таких підстав у добровільному порядку суб’єкт господарювання ліквідується:

­ за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів;

­ у зв’язку із закінченням строку, на який він створювався;

­ у разі досягнення мети, заради якої його було створено.

Підставами для промусової ліквідації суб’єкта господарювання можуть бути:

­ рішення суду про визнання недійсною державної реєстрації через допущенні при його створену порушення, які не можна усунути;

­ у разі здійснення діяльності. що суперечить закону чи установчим документам на підставі рішення суду за таких підстав: провадження діяльності, що суперечить установчим документам або такої заборонена законом( систематичне та грубе порушення законодавства);

­ як розмір статутного фонду господарського товариства стає меншим від мінімального визначеного законом;

­ при перевищенні максимального числа(більше 10) кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю якщо воно протягом року не перетворене на інше, наприклад, акціонерне товариство;

­ у разі вибуття членів повного і командитного товариства, коли в них залишається один учасник, який протягом шести місяців не перетворив його в інше або вибуття з командитного товариства всіх власників;

­ у разі визнання його в установленому порядку банкрутом (про що буде розглянуто окремо).

На підставі рішення суду державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про це судове рішення та повідомити органи статистики, державної податкової служби та інших в яких був на обліку ліквідований суб’єкт господарювання що до якого прийнято судове рішення і про внесення до Єдиного державного реєстру такого запису. Процедура ліквідації, як спосіб припинення суб’єкта господарювання , що не пов’язана з банкрутством проводиться відповідно до ст. 60 ГК, особливості для господарських товариств – ст. 91 ГК у ЦК, відповідно, статтями 111, 150.

Загальний порядок ліквідації суб’єкта господарювання відповідно до ст. 60 ГК відбувається у такому порядку:

1. Ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений ГК. Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується.

2. Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

3. Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, публікує офіційних в друкованих органах, повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені цим Кодексом чи спеціальним законом строки.

4. Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання.

5. Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Для виплати грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується ст. 112 ЦК встановлена спеціальна черговість. Вони проводяться відповідно до проміжного ліквідаційного балансу починаючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться зі спливом місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу.

Згідно із цією статтею встановлена така черговість:

­ у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

­ другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

­ третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

­ у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

6. Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом. Достовірність і повнота цього балансу повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською формою).

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитоpa або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволен­ня вимог кредиторів, заявлених своєчасно. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

 




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных