Поняття, ознаки і функції господарського договору

Господарський договір в умовах ринкової економіки є основним засобом організації відносин між суб’єктами господарювання та важливим інструментом правової організації господарського життя суспільства в цілому. Він є однією із найбільш поширеніших підстав виникнення договірних господарських зобов’язань як гнучкий правовий регулятор дає змогу враховувати специфіку окремого господарського зв’язку та узгоджувати його із загальнонормативним режимом правового регулювання господарських відносин.

Об’єктивна необхідність господарського договору обумовлена господарським інтересом. Суб’єкти господарської діяльності при цьому мають право і утворюють для себе певні норми і правила взаємовідносин. В Римському праві, наприклад, вживається поняття закон договору, за принципом: договір робить право (лат.: convetio facit legem), в французькому Цивільному кодексі Наполеона (1805 р.) констатується, що договір має «силу закону сторонам».

В останні роки в науковій юридичній літературі України теоретичні питання господарського договору стали предметом комплексного, цілісного вивчення. Розробка доктринального поняття господарського договору як універсального засобу саморегуляції суспільних відносин, а також використання теоретичних найбільш повно відображена О. А. Беляневич у монографії «Господарське договірне право України (теоретичні аспекти) – К: Юрінком Інтер, 2006 р.

Разом з цим, в умовах ринкового конкурентного середовища, яке сформувалося в Україні набуло широкого розповсюдження укладення господарських договорів на біржах, аукціонах, конкурсах, але ці питання висвітлено не достатньо.

Термін «господарський договір» широко використовується в юридичній літературі та в господарській практиці, звичайно, на основі його порівняння з цивільно-правовим договором. Зауважимо, що чинне законодавство не містить визначення господарського договору, хоча в ГК йому присвячена глава 20 – «Господарські договори» (ст. ст. 179 – 188) На підставі аналізу правовідносин у господарській діяльності, змісту і особливостей господарських договорів визначених в ГК дає змогу сформувати поняття господарського договору за його ознаками. Такими ознаками є: за суб'єктним складом (сторони в господарському договорі суб'єкти господарювання) спрямованістю на забезпечення господарської діяльності учасників договірних відносин; тісний зв'язок з плановим процесом у господарській діяльності (з передбаченням виробничих показників); поєднання майнових (виготовлення продукції) та організаційних елементів (визначення порядку виробництва, приймання виконання тощо); обмеження договірної свободи і можливість відступлений від рівності сторін (державні контракти, закупівля продукції і товарів за державні кошти і т. н.).

Узагальнивши вище наведене, можна сказати, що господарський договір – це засноване на домовленості сторін і зафіксоване у встановленій законом формі, зобов’язальне правовідношення між суб’єктами господарювання та/або суб’єктами організаційно – правових повноважень змістом якого є взаємні права і обов’язки сторін у галузі господарської діяльності з врахуванням загальногосподарських (публічних) інтересів.

Поняття господарського договору виводиться через сукупність його особливостей як угоди і як зобов'язального правовідношення. Головна особливість господарського договору як угоди полягає в особливому суб'єктному складі та обмеженні договірної свободи. Суб'єктний склад господарського договору можна визначити наступним чином: сторонами (стороною) в господарському договорі можуть виступати господарські організації з правами юридичної особи; відособлені підрозділи господарських організацій в межах компетенції, що надана їм цими організаціями; індивідуальні підприємці (як із статусом, так і без статусу юридичної особи); негосподарські організації - юридичні особи при здійсненні ними господарської діяльності, необхідної для досягнення мети, передбаченої їх установчими документами; органи господарського управління - власники та (або) уповноважені ними органи, які здійснюють в межах їх компетенції управління майном створених (придбаних) ними або підвідомчих їм господарських організацій.

Своєрідність господарського договору як зобов'язального правовідношення зумовлена природою господарських зв'язків і виявляється в спрямованості господарського договору на обслуговування господарської діяльності та в поєднанні майнових і організаційних елементів в його змісті. Держава виконуючи економічну функцію і забезпечуючи соціальну спрямованість економіки вправі регулювати договірну свободу суб’єктів господарських правовідносин на досягнення такого економічного суспільного порядку, який забезпечить кожному члену суспільства належні умови існування, і лише після цього максимально допустиму індивідуальну свободу. Тому господарські договори опосередковують не тільки господарські зв’язки, які формуються між суб’єктами господарювання, а й ті, що формуються між ними й державними органами управління та місцевого самоврядування. Вони, наприклад, укладаються з приводу виконання програм і планів економічного, науково – технічного, соціального розвитку держави і регіонів, а також внутрішньогосподарських планів.

Правове регулювання господарських договірних зв'язків в Україні здійснюється тією чи іншою мірою трьома гілками влади таким чином:

­ прийняттям вищим законодавчим органом найбільш важливих нормативних актів, що регулюють господарську діяльність;

­ виданням органами виконавчої влади, в першу чергу, Кабінетом Міністрів України і центральними органами управління, підзаконних нормативних актів, що регулюють договірні зв'язки, які виникають в процесі здійснення господарської діяльності;

­ за допомогою діяльності особливого юрисдикційного органу - господарського суду, який не тільки судить про право, але й сприяє стабільності та стійкості господарських договірних зв'язків. При цьому автор зазначає, що ідея нормативного регулювання договірних господарських відносин не суперечить основам функціонування соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Правовий режим господарських договорів об'єктивно обумовлений особливою природою господарських зв'язків, яка потребує спеціального регулювання з метою підтримання необхідного балансу між інтересами окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань та інтересами суспільства в цілому. Врахування в господарському договорі інтересів інших, окрім його сторін, осіб (споживачів, суспільства в цілому) досягається шляхом введення в договірні відносини елементів імперативності, які можуть мати як побічний характер (встановлення розмірів податків, рівня цін і тарифів, закріплення загальних принципів укладання договорів, встановлення відповідальності за зловживання монопольним становищем на ринку і т. ін.), так і пряму дію (зокрема, коли однією з сторін в договорі виступає державний орган).

Імперативність регулювання договірних зв'язків є різновекторною і зумовлюється завданнями, що стоять перед державою в галузі управління господарською діяльністю, насамперед: захистом прав і законних інтересів слабкіших суб'єктів господарювання; забезпеченням суспільного господарського порядку в країні (захистом публічних інтересів).

Разом з тим, конкурентне ринкове середовище потребує надання сторонам договору свободи господарської діяльності, яка реалізується через систему загальних дозволянь в праві. Суб'єкти господарювання можуть реалізовувати правові дозволяння за власною ініціативою у власних та суспільно прийнятних цілях. Така реалізація здійснюється шляхом самостійного формування учасниками господарського обороту своїх суб'єктивних прав та обов'язків, що кореспондують їм з метою забазпечення суспільних інтересів.

Як спеціальна правова категорія, зазначає В. С. Щербина, господарський договір має такі особливі ознаки.

По-перше, господарське законодавство регулює цей договір як таку угоду, яка має визначену економічну і правову мету. Господарський договір завжди укладається з господарською (комерційною) метою для досягнення необхідних господарських і комерційних результатів. Це виробництво і реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їхніх результатів, надання платних послуг. Звідси господарські договори — це, як правило, майнові договори, що обслуговують безпосередньо виробництво та господарський (комерційний) обіг. За критерієм мети господарські договори відмежовуються від інших договорів суб'єктів господарювання, які не обслуговують виробництво та обіг і є допоміжними.

По-друге, стосовно господарських договорів діють окремі правила щодо підстав їх укладання і змісту господарських договірних зобов'язань. Законодавством про господарські договори встановлено, що ті з них, які спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботах та послугах, укладаються на підставі відповідних державних замовлень. Юридичною особливістю в такому разі є те, що зміст господарського договору, який укладається на підставі державного замовлення (державний контракт), повинен відповідати цьому замовленню (ч. 5 ст. 179 ГК). В теорії такі договори визначаються як плановані.

Але не всі господарські договори укладаються на підставі державного замовлення. Отже, ця ознака господарського договору не є абсолютною.

Зміст господарських договорів, які укладаються без державного замовлення, має відповідати господарським намірам і юридично вираженій згоді сторін. У теорії такі договори називаються регульованими, тобто такими, що регулюються самими сторонами.

По-третє, закон обмежує коло суб'єктів, які можуть бути суб'єктами господарських договорів (про цю ознаку йшлося при розгляді суб'єктного складу господарських зобов'язань)¹.

Значення господарських договорів розкривається через їх функції у яких вони проявляються їх регулятивні властивості, завдяки яким регулюються відповідні господарські правовідносини.

Функціями господарського договору виходячи з їх кваліфікації різними авторами є:

­ регулятивна, яка означає, що господарський договір регулює відносини між сторонами на підставі закону, але з урахуванням специфіки конкретного господарського зв'язку (щодо порядку та строків виконання договірних зобов'язань. кількісних та якісних характеристик предмету договору тощо), доповнюючи прогалини закону (наприк­лад, встановленням конкретного розміру санкцій за порушення умов договору, якщо такі санкції не передбачені законом). Регулятивна дія господарського договору обумовлена двома чинниками: а) господарський договір є індивідуальним правовим актом, що забезпечує юридичне оформлення складних і різноманітних господарських зв'язків; б) складність і різноманітність цих зв'язків з необхідністю вимагає належного пристосування загальних вказівок закону до змісту і середовища функціонування певного господарською зв'язку характеру конкретної господарської операції, економічних інтересів і технічних можливостей сторін. їх фінансовою становища, перспектив розвитку

­ інформаційна функція виявляється сформульованим господарський договір містить певну інформацію щодо наявних товарів, послуг і робіт які пропонуються, а також прав та обов'язків у сторін, яка в разі спору може бути врахована і юрисдикційним органом для правильної кваліфікації взаємовідносин сторін і прийняття законного та

___________

¹Див.: Щербина В.С. Господарське право: Підручник. – 3 – тє вид. перероб.і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – С. 296 – 297.

обґрунтованого рішення з цього спору.

­ координаційну, яка полягає у тому, що сторони господар­ського договору виробляють умови цього договору шляхом по­годження між учасниками договірних відносин умов договору. Оскільки інтереси сторін господарського зв'язку, як правило, не збігаються, а задовольнити свої потреби кожна з них може, лише співпрацюючи з контрагентом, сторони на стадії укладання договору змушені так скоординувати свої потреби і можливості, інтереси і передбачення, щоб шляхом компромісу виробити обопільно прийнятну правову модель відповідного господарського зв'язку; на стадії виконання договору сторони координують свою діяльність відповідно до його умов;

­ інструменту планування. Така функція означає, що плануючи свою діяльність, суб'єкт господарювання передусім орієнтується на попит щодо результатів своєї діяльності (продукції, робіт, послуг). Найбільш надійну інформацію у цьому відношенні дають укладені суб'єктом господарські договори. Узагальнюючи інформацію щодо всіх укладених договорів, суб'єкт господарювання закладає відповідні покажчики у свої виробничі програми. Основу планів становлять державні замовлення та договори, укладені із споживачами (покупцями) продукції, робіт, послуг і постачальниками матеріально-технічних ресурсів;

­ контрольну, яка полягає в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності суб'єктів господарювання. Якщо суб'єкт господарювання уклав договір на збут (продукції робіт, послуг), який в сукупності забезпечує повне або близьке до повного завантаження устаткування і зайнятості трудового колективу, це свідчить, що його діяльність потрібна суспільству. Якщо укладеними договорами покривається незначна частина виробничого потенціалу суб'єкта, це свідчить, що результати його діяльності не мають достатнього попиту, а сама діяльність суспільству не потрібна, тобто є неефективною. Такий суб'єкт господарювання для продовження функціонування має вжити активних заходів щодо вдосконалення діяльності (обновити асортимент, поліпшити якість, зменшити ціну продукції, робіт, послуг; змінити вироб­ничий профіль якщо це можливо і доцільно);

­ охоронну (захисну) сама наявність договору в передбаченій законом формі, зафіксовані в ньому права і обов'язки сторін, а також санкції за невиконання (неналежне виконання) останніх дають можливість використати механізм захисту прав та законних інтересів сторін у разі порушення однією з них своїх договірних зобов'язань, у тому числі застосувати заходи оперативного впливу.

Можна також назвати функцію забезпечення. Вона сформована відповідно до централізованого планування державних потреб. У формі держзамовлень планується: виробництво дефіцитної продукції; заходи щодо розвитку пріоритетних галузей народного господарства; виконання міждержавних економічних угод; експортно-імпортна діяльність; вирішення соціальних проблем тощо. Державне замовлення реалізується шляхом укладання господарських договорів (державних контрактів) між його виконавцями і споживачами продукції, послуг, замовниками робіт. Інакше кажучи, господарський договір у цьому разі є функціональним правовим засобом реалізації державного замовлення.

Згідно з положень ст. 67 ГК яка передбачає, що відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюється на основі договорів випливає функція опосередкування відносин між суб’єктами господарювання.

Враховуючи положення ч. 4 ст. 183 і ч. 2 ст. 193 можна назвати функцію забезпечення державного інтересу тощо.

Специфічне правове регулювання господарських договорів має виходити не з того, знаходяться суб'єкти господарювання у відносинах диспозитивності чи підпорядкування, а з того, на досягнення якої мети спрямовані їх дії. Цією метою є певний суспільно-корисний результат господарювання, тобто задоволення потреб всього суспільства в певних матеріальних та нематеріальних благах. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність застосування публічно-правових регуляторів господарської діяльності.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: