Громадянин і держава. Поняття громадянства

Явище правового зв’язку особи і держави відоме з самого початку зародження і становлення державно-організованого життя. Поява такого зв’язку є однією з основних ознак держави, оскільки в первіснообщинному суспільстві цього зв’язку не було. З появою держави з’являється і цей специфічний зв’язок між державою і особою. В різні часи, в різних політико-правових режимах такий зв’язок мав і може мати відмінну сутність, навіть різну назву. Однак, зміст його залишається незмінним - це зв’язок особи і держави, який характеризується обов’язками особи перед державою та в окремих випадках - обов’язками держави перед особою.

Для означення цього зв’язку в конституційному (державному) праві вживають два поняття: «громадянство» і «підданство». Поняття «підданство», як правило, вживали (сьогодні вживають значно рідше) у зв’язку між особою і державою з монархічною формою правління; поняття «громадянство» - у випадку такого зв’язку між особою і державою з республіканською формою правління.

Тому правильним, наприклад, буде висловлювання «Громадянин Французької Республіки» чи «Громадянин США», а слово «підданий» можуть вживати, наприклад, у такому контексті: «Підданий іспанського короля» чи «Підданий англійської корони». Вислів на взірець «український підданий» чи «підданий США» є неграмотним, некоректним.

Чинне законодавство України подає поняття громадянства України так: громадянство України - правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що виявляється у їх взаємних правах та обов’язках.

Сутність інституту громадянства як соціального явища:

По-перше, це зв ’язок між державою і громадянином. З одної сторони - виключно сама особа (не група осіб - партія, громада, національна меншина), з іншої - держава загалом (яку не може підмінити якась одна особа, група осіб чи політична структура).

По-друге, це виключно правовий зв ’язок, тобто такий, який побудований (ґрунтується) на правових нормах. Він не має означення політичного, оскільки політичний характер зв’язку між особою і державою (особливо жорсткий політичний зв’язок)

є характерним для тоталітарних режимів. Якщо особа в таких умовах не визнає чи не дотримується політичних постулатів пануючого режиму, вона може бути позбавлена громадянства саме на цій підставі (на підставі недотримання правил політичного зв’язку). Наприклад, причиною позбавлення громадянства радянських дисидентів власне і було, зазвичай, невизнання ними постулатів радянського політичного режиму. Адже, дисиденти в основному були законопослушні громадяни, але не сприймали політичних (ідеологічних) постулатів радянського режиму. Тому в демократичних державах громадянство характеризується виключно як зв’язок правовий.

По-третє, зміст цього зв ’язку полягає у взаємних правах і обов ’язках, тобто особа має обов’язки перед державою і держава має обов’язки перед особою. Наприклад, ми зобов’язуємось сплачувати податки державі, держава ж, акумулювавши кошти платників податків (в тому числі і фізичних осіб - громадян України), зобов’язана забезпечити нам належний правопорядок.

По-четверте, такий зв’язок є постійним (хоч про це не йдеться в Законі). Його постійність проявляється у просторі і часі.

В першому варіанті (постійність у просторі) цей зв’язок відбувається незалежно від того, де знаходиться громадянин України: на території нашої держави, іноземної держави чи на території, яка не належить жодній державі (наприклад, в Антарктиді) - особа перебуває у правовому зв’язку з державою.

В другому варіанті (постійність у часі) цей зв’язок відбувається протягом всього часу перебування особи у громадянстві. Початком зв’язку є час набуття громадянства (народження, вступ до громадянства), закінченням - час припинення громадянства (вихід з громадянства, смерть особи тощо).

Інститут громадянства України ґрунтується на декількох важливих принципах (керівних начал, фундаментальних засад тощо):

1) єдиного громадянства;

2) запобігання виникненню випадків без громадянства;

3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;

4) визнання права громадянина України на зміну громадянства;

5) неможливості автоматичного набуття чи припинення громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком), та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;

6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Сутність цих принципів чітко розкриває сам Закон «Про Громадянство України» від 18 січня 2001 року (ст. 3 Закону). За змістом єдиного громадянства в Україні як державі виключається можливість існування громадянства її адміністративно- територіальних одиниць, наприклад, громадянин України, який набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; іноземець, який набув громадянство України, у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України. Іншими словами, Україна не визнає можливості існування за своїми громадянами подвійного громадянства.

Інститут єдиного громадянства є загальновідомим у світовій практиці. Подвійне громадянство як явище може, наприклад, суттєво ускладнити виконання своїх обов’язків громадянами перед державами, з якими у них є ці «громадянські» стосунки (наприклад, як можна виконати обов’язок захисту держави, якщо вони вступили у збройний конфлікти; чи проблема військової служби, сплати податків).

За принципом неможливості автоматичного набуття чи припинення громадянства України буквально означає, що іноземець чи особа без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України не набуває автоматично українського громадянства, що автоматично неприпинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя.

Принцип рівності означає, що перед законом громадяни України є рівними незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України.

Відповідно до чинного законодавства України громадянами України є (до громадянства України належать) чотири категорії осіб:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Чинним законодавством України визначено 10 видів документів, що підтверджують громадянство України (підтверджують належність до українського громадянства):

1) паспорт громадянина України;

2) свідоцтво про належність до громадянства України;

3) паспорт громадянина України для виїзду закордон;

4) тимчасове посвідчення громадянина України;

5) проїзний документ дитини;

6) дипломатичний паспорт;

7) службовий паспорт;

8) посвідчення особи моряка;

9) посвідчення члена екіпажу;

10) посвідчення особи на повернення в Україну.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: