Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Зразок словникового диктанту




Нестор Літописець, Будда, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, Молочний Шлях, Східноєвропейська рівнина, сузір’я Великого Пса, Тунгуський метеорит, Жовті Води, Франкфурт-на-Майні, майдан Незалежності, Європейський Союз, Міністерство освіти України, Коран, День незалежності України, журнал „Кобєта і жицє”, Київський вокзал (у Москві), трипільська культура, Великий піст, Конституція України, Збройні сили України.

ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ТА ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ (З ПЕРЕВІРКОЮ У ВИГЛЯДІ ПІДСУМКОВИХ ТЕСТІВ, КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ)

Практичні завдання

Завдання 1. Вправи: 26 (ІV), 33, 35 (усно), 43, 49, 51.

Лекція 6

КАТЕГОРІЯ РОДУ

1. Категорія роду, її значення, семантичне (лексичне), словотвірне, морфологічне та синтаксичне вираження.

2. Формально-граматичні та значеннєві принципи в розподілі іменників за родами.

3. Іменники спільного роду. Подвійні форми одного роду, хитання в роді.

4. Особливості визначення роду невідмінюваних іменників та абревіатур. – на самостійне опрацювання.

Основна література

Безпояско О. К. Граматика української мови. Морфологія: підручник / О. К. Безпояско, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К.: Либідь, 1993. – С. 52-72.

Вихованець І. Р. Граматика української мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. П. Грищенко. – К.: Рад. школа, 1982. – С. 56-63.

Вихованець І. Теоретична морфологія української мови: академ. граматика укр. мови / Іван Вихованець, К. Городенська. – К.: Пульсари, 2004. – C. 85-92.

Горпинич В. О. Морфологія української мови: підручник для студентів вищих навчальних закладів / В. О. Горпинич. – К.: ВЦ “Академія”, 2004. – С. 51-63.

Плющ М. Я. Граматика української мови в таблицях: навч. посібник / М. Я. Плющ, Н. Я. Грипас. – К.: Вища школа, 2004. – С. 40-41.

Сучасна українська літературна мова. Морфологія / за заг. ред. І. К. Білодіда. – К.: Наук. думка, 1969. – С. 50-60.

Сучасна українська літературна мова: підручник / [А. П. Грищенко, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін.; за ред. А. П. Грищенка ]. – 3-тє вид., допов. – К.: Вища школа, 2002. – С. 295-303.

Сучасна українська літературна мова: підручник / [М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; за ред. М. Я. Плющ. – 6-те вид., стер. – К.: Вища школа, 2006. – С. 206-209.

Сучасна українська мова: підручник / [О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.] – К.: Либідь, 1991. – С. 173-175.

Ющук І. П. Українська мова / І. П. Ющук. – К.: Либідь, 2003. – С. 307-308.

Допоміжна література

Єрмоленко С. Я. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор; за ред. С. Я. Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – 224 с.

Загнітко А. П. Категорія роду в системі граматичних категорій іменника / А. П. Загнітко // Мовознавство. – 1987. – № 2. – С. 62-67.

Загнітко А. П. Функції граматичних форм роду / А. П. Загнітко // Укр. мова і літ. в шк. – 1990. – № 6. – С. 50-54.

Кацімон О. Дискусійні питання українського правопису в ділянці морфології української літературної мови. З окремими увагами на погляди Василя Сімовича / Ольга Кацімон // Дивослово. – 2009. – № 3. – С. 27-33.

Клименко Н. Ф. Формально-граматична і семантична структура категорії роду іменника в новогрецькій та східнослов’янській мовах / Н. Ф. Клименко // Лінгвістичні студії: зб. наук. праць. – Донецьк: ДонНУ, 2002. – Вип. 9. – С. 15-31.

Мерінов В. В. Взаємодія граматичного значення й граматичної форми у вираженні лексико-граматичної категорії роду іменника: автореф. дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.01 “Українська мова” / В. В. Мерінов. – Харків, 2003. – 13 с.

Матвіяс І. Г. Іменник в українській мові / І. Г. Матвіяс. – К.: Наук. думка, 1974. – 184 с.

Матвіяс І. Г. Питання співвідносності між граматичним родом і типами відмінюванння іменників в українській мові // Дослідження з української та російської мов. – К., 1964.

Молдаван І. Ф. Апелятивні іменники спільного роду в сучасних східнослов’янських мовах / І. Ф. Молдаван // Мовознавство. – 1973. – № 3. – C. 23-26.

Орфографічний словник української мови / укл.: С. І. Головащук та ін. – К: Довіра, 1994. – 864 с.

Самійленко С. П. З історії граматичної категорії роду / С. П. Самійленко // Історія української мови. Морфологія / [С. П. Бевзенко та ін.; відп. ред. В. В. Німчук]. – К.: Наук. думка, 1978. – С. 52-61.

Українська мова. Енциклопедія / за ред. І. В. Муромцева. – К.: Майстер-клас, 2011. – 400 с.

Українська мова. Енциклопедія / редкол.: Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співголови), Зяблюк М. П. та ін. – К.: Укр. енцикл., 2000. – 752 с.

Фаріон І. Д. Нормативність категорії роду // Фаріон І. Д. Мовна норма: знищення, пошук, віднова / Ірина Фаріон. – Вид. 2-ге, доп. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – С. 200-204.

Ципердюк О. Д. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Термінологічний словник / Оксана Ципердюк. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – 84 с.

1. Категорія роду, її значення, семантичне (лексичне), словотвірне, морфологічне та синтаксичне вираження

У кожному іменнику однини в українській мові розрізняється один якийсь рід: чоловічий, жіночий або середній. Напр., у словах ангел, політ, світ, кріт – чоловічий рід, вода, донька, радість, книга – жіночий рід, свято, збіжжя, поле, теля – середнього роду. Категорія роду охоплює всі іменники (як відмінювані, так і невідмінювані), крім тих, що вживаються тільки у формі множини (ножиці, двері, дріжджі).

Розрізнення трьох родів (чоловічого, жіночого чи середнього) є характерною типологічною ознакою слов’янських мов.

За родами іменники не змінюються. Кожен іменник може належати до якогось роду. Рід тільки в іменниках є синтаксично незалежним, самостійним, на відміну від категорії роду в прикметниках, числівниках, займенниках і дієсловах. Категорія роду в іменника – класифікаційна (несловозмінна), вона є однією з морфологічних ознак іменника.

Термін (у сучасному значенні) уперше вжив Т. Глинський у неопублікованій граматиці; 1849 р. ним же скористався Я. Головацький.

Категорія роду – відношення між узгоджуваними і узгоджувальними словами (Горпинич В. О., с. 51). [Див. також визначення категорії роду в термінологічному словнику!]

Визначається рід іменника за кількома ознаками:

- за семантикою, тобто за лексичним значенням слова;

- за морфологічною будовою: характером основ і формами називного і деяких непрямих відмінків;

- за типами суфіксального словотворення;

- за синтаксичним зв’язком з іншими словами в реченні.

Переважно на граматичний рід вказує не одна з названих ознак, а кілька. Напр, чоловічий рід іменника хлопець у словосполученні відважним хлопцем виражається семантично (позначає особу чоловічої статі), морфологічно закінченням - ем, суфіксом - ець - (- ц -) та синтаксичним зв’язком із прикметником відважний.

Не в усіх іменниках можна визначити рід іменника за його лексичним значенням. Тільки назви осіб і тварин (і то не всіх) належать до певного граматичного роду (чоловічого чи жіночого) на основі належності названої особи чи тварини відповідно до чоловічої чи жіночої статі: батько – мати, лев – левиця. У таких випадках, коли родове значення залежить від лексичного значення (стать, вік істот тощо), говорять про семантико-граматичний рід іменників.

Розрізнення граматичного роду в іменниках – назвах неживих предметів – не зв’язане з реальним значенням іменника. Не можна сказати, спираючись на зміст слова, чому добро, знання – середнього роду, земля, рілля – жіночого, а Дністер, плуг – чоловічого. У таких іменниках сприймання граматичної категорії роду залежить насамперед від морфологічної будови слова: від форми називного відмінка і від тих закінчень інших відмінків, з якими пов’язались у мові поняття граматичного роду. Коли родове значення іменників не залежить від лексичного, не випливає з реальних особливостей позначуваних предметів, понять та явищ, не пов’язане зі статтю людей, тварин, а виражається тільки граматичними та словотвірними засобами, маємо граматичний рід іменників.

Залежність роду від морфологічної структури є чинним законом сучасної мови. Це підтверджують новоутворені та запозичені слова. Іменник колгосп (із колективне господарство) – чоловічого роду, як і інші іменники на твердий приголосний основи в називному відмінку: чуб, кріп, цвях. Запозичені іменники пальто, бюро, напр., відповідно з формою слова на - о, сприймаються як слова середнього роду, як і інші слова на - о (золото, вікно), хоч у французькій мові, з якої запозичено слова пальто, бюро, взагалі нема середнього роду.

Граматичний рід виражається також у синтаксичних зв’язках іменника з іншими словами в реченні: прикметниками, займенниками, дієсловами минулого часу, дієприкметниками (добрий урожай, цей урожай, урожай пропав, урожай зібраний).

2. Формально-граматичні та значеннєві принципи в розподілі іменників за родами

До чоловічого роду належать:

а) більшість іменників, що в називному відмінку однини мають чисту основу (нульове закінчення): світ, автобус, гай, місяць, марш, а в родовому відмінку однини мають закінчення - а (- у), - я (- ю): світу, автобуса, гаю, місяця, маршу;

б) частина іменників на - а (- я), що лексично вказують на належність до чоловічої статі: Сава, Ілля, староста;

в) окремі іменники на - о: Петро, тато, Дніпро.

До жіночого роду належать:

а) іменники, які в називному відмінку однини мають закінчення - а, - я, у родовому – - и, - і, - ї, в орудному – - ою, - ею, - єю: стежка, рілля, тиша, сенсація; стежки, ріллі, тиші, сенсації; стежкою, ріллею, тишею, сенсацією;

б) іменники, які в називному відмінку однини мають чисту основу, в родовому – закінчення - і, в орудному – - ю: радість, піч; радості, печі; радістю, піччю.

До середнього роду належать:

а) іменники із флексіями - о, - е в називному відмінку однини (у непрямих відмінках вони мають закінчення, спільні з чоловічим родом): весло, коромисло, топорище, поле;

б) іменники із закінченням - я (після подовженого приголосного або збігу двох приголосних у кінці основи)) в називному відмінку однини та із закінченням - ям в орудному однини: збіжжя, миття, кохання; збіжжям, миттям, коханням;

в) іменники із закінченням - а, - я в називному однини та суфіксами - ат -, - ят -, - ен - у непрямих відмінках: дівча, хлоп’я, дитя, ім’я; дівчати, хлоп’яти, дитяти, імені.

Слова хлоп’я (хлопча), дівча, хоч і визначають стать, за морфологічними ознаками зараховуються до середнього роду: миле дівча, прудке хлоп’я.

В іменниках – назвах істот (людей і тварин) використовуються різні способи (і засоби) вираження категорії роду:

а) лексичний (семантичний) – за допомогою слів, утворених від різних основ (суплетивних форм): брат – сестра, батько – мати, син – дочка; півень – курка, цап – коза;

б) словотвірний – за допомогою слів, утворених від однієї основи з різними суфіксами: свекор – свекруха, Василь – Василина, українець – українка, лікар – лікарка, вовк – вовчиця, голуб – голубка;

в) морфологічний – іменники кожного роду мають свої закінчення: раб – раба, Мар’ян – Мар’яна;

г) синтаксичний – за допомогою узгоджених родових форм інших слів: старанна Саша – старанний Саша, танцював Бойко – танцювала Бойко.

До іменників чоловічого роду належать назви осіб за професією та родом занять на зразок голова, вельможа, воєвода; професор, інженер, письменник, біограф (хоча можуть називати осіб жіночої статі – інженер Тишківська; від деяких утворюються співвідносні суфіксальні іменники жіночого роду – письменниця). Чоловічого роду – іменник собака (великий собака).

Серед назв тварин є іменники-спільні назви для самок і самців тільки чоловічого роду (сокіл, зубр, кажан, фазан, комар, павук) або тільки жіночого роду (акула, жаба, ластівка, оса, сорока). Серед назв тварин іменників середнього роду небагато, це здебільшого суфіксальні похідні на зразок вовча, жабеня, індиченя, телятко.

3. Іменники спільного роду

Ряд іменників в українській мові може вживатися в одній і тій же формі зі значенням двох і навіть трьох родів. Це іменники спільного роду, які бувають чоловічо-жіночого роду із закінченням –а (-я) (лівша, каліка, забіяка, нездара, нікчема; суддя, листоноша, міхоноша), чоловічо-середнього – із флексією - о (хлопчисько, незнайко, ледащо, базікало, забудько, дідище), жіночо-середнього – із закінченнями -о, -е (дівчисько, бабище, бабисько, гадючище), чоловічо-жіночо-середнього (сирота, сонько).

Спільного (чоловічо-жіночого) роду також: 1) імена на зразок Валя, Женя, Слава; 2) прізвища на - а, - я, -ко та на приголосний на зразок Бучма, Гиря, Діброва, Любуня, Петренко, Зуб, Коваль, Стригун; 3) невідмінювані прізвища на голосний (Гюго, Віардо, Бенуа, Кюрі).

Іменники спільного роду конкретизують свій рід у контексті. На їх рід вказує граматичний зв’язок із залежними від них словами: Наш зять – сумлінний роботяга; А тут прийшла по воду моя сусіда, стара Левадиха.

Подвійні форми іменників одного роду

Інколи іменники з різним граматичним оформленням (різними закінченнями) належать до одного і того ж роду: Дніпро і Дніпр, бурлак – бурлака, вояк – вояка, дідунь – дідуньо, ім’я – імення – імено, січа – січ, латина – латинь, роля (розм.) – роль, шинеля (розм.) – шинель, постеля – постіль. Нормативною здебільшого є вже якась одна з форм. Дублетних утворень небагато і стає все менше.

Хитання в роді

В українській мові є слова, які, зберігаючи своє лексичне значення, можуть уживатися у двох родових формах: птах (ч. р.) – птаха (ж. р.), ковил – ковила, зал – зала, виплата (ж. р.) – виплат (ч. р.), свердло (с. р.) – свердел (ч. р.), цей дрож – ця дрож, цей харч – ця харч та ін. Пор.: Налякалась хижа птаха – підлетіла вище даху (Н. Забіла); Якийсь великий птах низько пролітає над човном (О. Донченко). У таких випадках говорять про хитання в граматичному роді, а самі форми називають варіантними.

Але не слід забувати, що деякі іменники з однаковою основою мають різне значення: адрес – адреса, гранат – граната. Це слова-пароніми.

Родова належність окремих іменників української мови не збігається з відповідною родовою належністю іменників у російській мові. Так, іменники степ, ступінь, насип, дріб, кір, Сибір та ін. в українській мові чоловічого роду, а іменник путь – жіночого.

Лекція 7

КАТЕГОРІЯ ЧИСЛА ІМЕННИКІВ

1. Категорія числа, її граматичні значення та засоби вираження.

2. Іменники, які вживаються у формах однини та множини.

3. Іменники, що мають тільки форми однини

4. Іменники, що мають тільки форми множини.

5. Залишки форм двоїни іменників у сучасній українській мові.

Основна література

Безпояско О. К. Граматика української мови. Морфологія: підручник / О. К. Безпояско, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К.: Либідь, 1993. – С. 72–87.

Вихованець І. Р. Граматика української мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. П. Грищенко. – К.: Рад. школа, 1982. – С. 56-63.

Вихованець І. Теоретична морфологія української мови: академ. граматика укр. мови / Іван Вихованець, К. Городенська. – К.: Пульсари, 2004. – C. 92-97.

Горпинич В. О. Морфологія української мови: підручник для студентів вищих навчальних закладів / В. О. Горпинич. – К.: ВЦ “Академія”, 2004. – С. 63-69.

Плющ М. Я. Граматика української мови в таблицях: навч. посібник / М. Я. Плющ, Н. Я. Грипас. – К.: Вища школа, 2004. – С. 42-43.

Сучасна українська літературна мова. Морфологія / за заг. ред. І. К. Білодіда. – К.: Наук. думка, 1969. – С. 67-71.

Сучасна українська літературна мова: підручник / [А. П. Грищенко, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін.; за ред. А. П. Грищенка ]. – 3-тє вид., допов. – К.: Вища школа, 2002. – С. 303-305.

Сучасна українська літературна мова: підручник / [М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; за ред. М. Я. Плющ. – 6-те вид., стер. – К.: Вища школа, 2006. – С. 209-212.

Сучасна українська мова: підручник / [О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.] – К.: Либідь, 1991. – С. 175-176.

Ющук І. П. Українська мова / І. П. Ющук. – К.: Либідь, 2003. – С. 308-310.

Допоміжна література

Алтицева Л. Ю. Функціонально-семантичнів параметри іменників з неповною числовою парадигмою: автореф. дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.01 “Українська мова” / Л. Ю. Алтицева. – К., 2003. – 20 с.

Безпояско О. К. Зони перехідності в граматичній категорії числа іменників / О. К. Безпояско // Мовознавство. – 1995. – № 2 3. – С. 12 26.

Єрмоленко С. Я. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор; за ред. С. Я. Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – 224 с.

Коць Т. Категорія двоїни і становлення морфологічної норми української мови / Тетяна Коць // Українська мова. – 2011. – № 2. – С. 68-74.

Матвіяс І. Г. Іменник в українській мові / І. Г. Матвіяс. – К.: Наук. думка, 1974. – 184 с.

Савеленко Л. Форми множини матеріально-речовинних іменників та їх естетичне значення в поетичних текстах постмодернізму / Савеленко Любов // Семантика мови і тексту: матеріали ХІ Міжнар. наук. конф., Івано-Франківськ, 26-28 вересня 2012 р. – Івано-Франківськ, 2012. – С. 531-534.

Самійленко С. П. З історії граматичної категорії числа / С. П. Самійленко // Історія української мови. Морфологія / [С. П. Бевзенко та ін.; відп. ред. В. В. Німчук]. – К.: Наук. думка, 1978. – С. 61-64.

Тернова А. І. Формування словотвірної структури і семантики множинних іменників у новій українській мові кінця ХVІІ – початку ХХІ ст.: автореф. дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.01 “Українська мова” / А. І. Тернова. – Запоріжжя, 2009. – 20 с.:

Українська мова. Енциклопедія / за ред. І. В. Муромцева. – К.: Майстер-клас, 2011. – 400 с.

Українська мова. Енциклопедія / редкол.: Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співголови), Зяблюк М. П. та ін. – К.: Укр. енцикл., 2000. – 752 с.

Фаріон І. Д. Нормативність категорії числа // Фаріон І. Д. Мовна норма: знищення, пошук, віднова / Ірина Фаріон. – Вид. 2-ге, доп. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – С. 204–205.

Ципердюк О. Д. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Термінологічний словник / Оксана Ципердюк. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – 84 с.

Шевчук О. С. Семантичні можливості граматичних форм числа в українській мові / О. С. Шевчук // Парадигматика і синтагматика граматичних структур. – К: НМК ВО, 1992. – С. 76 85.

1. Категорія числа, її граматичні значення та засоби вираження.

Категорія числа є одним із засобів вираження предметності іменника.

Термін “число” відомий в українській граматичній традиції із 16-17 ст. (“Граматика словенська” Лаврентія Зизанія, 1596 р.).

Категорія числаіменників – це в основних виявах словозмінна морфологічна категорія, яка вказує на кількість предметів.

(Пор.: категорія роду – класифікаційна, несловозмінна, оскільки від зміни слова не залежить, у всіх формах морфологічної парадигми іменник має один і той рід; учитель – учителька – це різні слова).

Категорія числа в іменнику є самостійною, синтаксично незалежною. У прикметниках, числівниках, займенниках прикметникової форми та дієсловах категорія числа є залежною, вона служить засобом синтаксичного зв’язку з іменниками.

Категорія числа виявляється у протиставленні двох рядів форм – однини (сингулятивні (від лат. singularis – окремий, одиничний) форми) і множини (плюративні (від лат. pluralis – множинний) форми): зошит – зошити, село – села, революція – революції. Отже, граматична категорія числа представлена двома граматичними значеннями – однина і множина.

Однина означає, що названий предмет мислиться як один з якогось класу однорідних предметів (дуб, ріка, дах). Множина вказує на два, три, чотири і більше (аж до нескінченності) однорідних предметів (дуби, ріки, дахи).

Категорія числа не однорідна. Одні іменники означають один предмет і відповідну їх множинну кількість, утворюючи числові пари зі значенням однини і множини у певних граматичних формах: козак – козаки, будинок – будинки. Такий різновид категорії називають семантично-граматичним числом. Отже, в іменників, які вживаються у двох співвідносних формах, однини і множини, категорія числа семантико-граматична.

Інші іменники реального значення числа не мають, тобто їх предметність не пов’язана з кількісним виявом: увага, сміх, недоля. Вони не вказують на кількість предметів, не утворюють числових рядів, не пов’язані з поняттям кількості, тобто вони не мають реального значення числа, а мають лише граматичну форму числа. В українській мові є іменники, що означають предмети, які підлягають обчисленню (штани, сани, двері, ножиці), але не виражають цієї множинності формально. Такий різновид категорії називають граматичним числом. Це ті іменники, які вживаються тільки в однині або тільки в множині.

Засоби вираження граматичних значень категорії числа:

1) закінчення, окремі для однини і для множини (можуть бути омонімічні флексії): мам- а, мам- и, мам- і, мам- у, мам- ою, при мам- і; мам- и, мам, мам- ам, мам, мам- ами, при мам- ах, мам- и; закінчення одночасно (синкретизм) є засобом вираження значення відмінка та роду (в однині);

2) словотвірні засоби (здебільшого суфікси): небо – неб ес а, слово – слов ес а, мати – мат ер і; болгар ин – болгари, селян ин – селяни; маля – мал ят а, лоша – лош ат а, ім’я – ім ен а;

3) різні аломорфи суфіксів: молод ець – молод ц і, гач ок – гач к и, тур ок – тур к и; 4) чергування приголосних та голосних (як супровідний засіб): дру г – дру з і, о к о – о ч і; д е нь – дні, н і ч – н о чі;

5) наголос (його перенесення): нога, ногИ – нОги, село, селА – сЕла, місто, мІста – містА, море, мОря – морЯ;

6) значення числа в невідмінюваних іменниках виражається тільки синтаксично, через зв’язки з іншими словами: в одному купе, з усіх купе.

2. Іменники, які вживаються у формах однини та множини.

За наявністю форм числа іменники поділяються на три групи:

1) іменники, які мають форму однини і множини;

2) іменники, які вживаються тільки в однині (singularia tantum, або однинні);

3) іменники, які вживаються тільки в множині (pluralia tantum, або множинні).

Перша група іменників є найбільшою за обсягом. До неї належать назви осіб, предметів, що піддаються лічбі: дід – діди, студент – студенти; палац – палаци, клен – клени, народ – народи.

Іменники, які вживаються і в однині, і в множині, означають предмети, що сприймаються роздільно. Такі іменники поєднуються з кількісними числівниками: чотири дні, вісім кораблів, двадцять корів. Та інколи іменники, хоч і мають множину, не означають двох чи більше предметів, що мисляться роздільно: час і часи, небо і небеса тощо. У цих випадках немає реальної відмінності в значенні між одниною і множиною (тільки граматична).

3. Іменники, що мають тільки форми однини.

Іменники, що вживаються лише в однині, називають предмети чи поняття, які в практиці мовлення не треба уявляти в якійсь кількості. Вони могли б мати потенційно повну парадигму числа, але практично для них характерна лише одна. Однинні іменники поділяються на такі групи:

1) абстрактні іменники, що означають якість, властивість, дію, стан чи різні узагальнені поняття: радість, сум, щастя, любов, ратифікація, розвиток;

2) збірні іменники: козацтво, професура, мишва, молодь;

3) матеріально-речовинні іменники: молоко, золото, нафта, цукор;

4) власні назви людей, тварин, географічні поняття, назви планет: Галина, Петро, Сірко, Львів, Прут, Венера.

Окремі з них можуть утворювати і форму множини, але при цьому вони змінюють своє лексичне значення. Наприклад: сир – сири, вода – води (речовинні іменники у множині означають різновиди, сорти, марки, інші ознаки, що піддаються лічбі); пшениця – пшениці, сніг – сніги, пісок – піски (речовинні іменники у множині означають простір, територію); швидкість – швидкості, висота – висоти (абстрактні іменники в множині означають різний ступінь вияву абстрактної ознаки); Хороб – Хороби (множинна форма означає членів роду з певним прізвищем); Богдан – Богдани, Ольга – Ольги (множинна форма означає певну кількість осіб, що мають однакове ім’я).

! Помилково від іменників тільки однини утворювати форму множини: У кіоску продавали сувеніри із символіками ( замість символікою) чемпіонату. Багато гіль (замість гілля) зрубано. Ярмарок вражав асортиментами (замість асортиментом). Прилади для вимірювань (замість вимірювання) готові.

4. Іменники, що мають тільки форми множини.

До pluralia tantum належать іменники, які вживаються тільки в множині. Вони означають:

1) назви будівель, їх частин: двері, ворота, сходи, сіни, ґрати;

2) назви предметів упряжі, засобів пересування: сани, бігуни, шори, ковзани, ґринджоли;

3) назви знарядь праці і предметів домашнього вжитку: граблі, вила, кліщі, щипці, ночви;

4) назви музичних інструментів: цимбали, гуслі, литаври;

5) назви одягу і взуття: труси, штани, бриджі, бутси, постоли;

6) назви парних предметів і парних частин тіла: терези, ножиці, окуляри, груди, в’язи;

7) назви маси, речовини, матеріалу, продуктів харчування: хімікалії, консерви, макарони, висівки, вершки, дріжджі;

8) абстрактні іменники на позначення дій і процесів: дебати, пустощі, вибори, хвастощі, перегони;

9) абстрактні іменники на позначення обрядів, звичаїв: хрестини, іменини, заручини, обжинки;

10) абстрактні іменники на позначення проміжків часу: канікули, будні, сутінки, роковини;

11) абстрактні іменники на позначення почуттів, стану: радощі, заздрощі, лестощі, ревнощі;

12) назви ігор: піджмурки, шахи, шашки, нарди;

13) власні географічні назви: Карпати, Альпи, Броди, Суми.

Іменники множинної форми, що означають конкретні предмети і семантично виражають однинність, можуть виражати граматичне значення множини синтаксично, сполучаючись із збірними числівниками: двоє верей, четверо саней, три пари штанів. Пор. також: троє хрестин.

! Помилково утворювати від іменників тільки множини форму однини: Ми завжди хотіли нову мебель (замість меблі ). На рибній консерві (замість консервах) не зазначено дати придатності.

Пор. також деякі зіставні форми числа іменників в українській тав російській мовах:

українські російські

волосся волосы

двері дверь

листя листва

ліки лекарство

меблі мебель

похорон похороны

чорнило чернила

5. Залишки форм двоїни в сучасній українській мові.

У сучасній українській мові, як і в інших східнослов’янських, категорія числа іменника є двочленною. До ХІІІ ст. вона була тричленною: грамема однини, грамема множини і їм протиставлялася грамема двоїни. Двоїна вживалася при означенні парних предметів і в сполученні іменників з числівниками два, обидва. Двоїна в СУЛМ не збереглася і злилася з множиною. Але в деяких словах трапляються залишки форм двоїни, які стоять осторонь від творення звичайних форм множини.

Таким, наприклад, залишком двоїни є в називному відмінку множини флексія - і замість звичайного - а в іменниках середнього роду: оч і, плеч і, уш і (порівняйте: вух а). У деяких діалектах – форми дві руц і, дві ноз і (і походить з ятя) замість літературних дві руки, дві ноги.

Таким же залишком двоїни є флексія – има замість – ами в орудному відмінку іменників однини: оч има, плеч има, уш има, двер има (пор.: сел ами).






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных