Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Граматичне значення слова




Семестр

  Модуль 2 Екзамен Сума
  Поточний контроль на практичних заняттях – 30 б. Підсумкова контрольна робота “Дієслово” – 10 б. Підсумкова тестова контрольна робота “Прислівник, службові частини мови, вигук” – 10 б.   50 б.   100 б.

 

Програмові вимоги до ЗАЛІКУ з морфології СУЛМ

для студентів спеціальностей “Польська мова і література”, “Чеська мова і література” (5 семестр)

Вступ. Граматика. Основні граматичні поняття. Частини мови. Взаємопереходи в системі частин мови. Самостійні іменні частини мови: іменник, прикметник, числівник, займенник

1. Граматика української мови як наука, її предмет та завдання. Морфологія та синтакис як розділи граматики.

2. Морфологія як граматичне вчення, її предмет і завдання. Зв’язок морфології із синтаксисом, словотвором і лексикологією.

3. Основні граматичні поняття. Граматичне значення слова, його особливості. Порівняльний аналіз граматичного та лексичного значень.

4. Основні засоби вираження граматичних значень.

5. Граматична форма слова. Типи граматичних форм слів в українській мові.

6. Поняття морфологічної парадигми і словоформи.

7. Граматична категорія. Система граматичних категорій у сучасній українській мові, їх характеристика.

8. Частини мови та принципи їх виділення в українській мові. Повнозначні (самостійні) та неповнозначні (службові) частини мови.

9. Вигуки, слова категорії стану, модальні слова, займенник у системі частин мови.

10. Взаємопереходи в системі частин мови.

11. Іменник як частина мови, загальна характеристика категоріального значення, морфологічних ознак, синтаксичних функцій.

12. Лексико-граматичні розряди іменників:

а) власні і загальні назви;

б) назви істот і неістот;

в) конкретні й абстрактні іменники;

г) збірні іменники;

ґ) речовинні (матеріальні) іменники;

д) одиничні іменники.

13. Категорія роду іменників. Семантичне, словотвірне, морфологічне та синтаксичне вираження категорії роду.

14. Іменники спільного роду. Подвійний рід, хитання в роді.

15. Особливості визначення роду невідмінюваних іменників та абревіатур.

16. Категорія числа іменників, характеристика значення числових форм. Групи іменників за наявністю числових форм.

17. Граматична категорія відмінка, засоби її вираження.

18 Відмінкова система сучасної української літературної мови. Кличний відмінок у парадигмі іменника.

19. Основні значення називного та непрямих відмінків.

20. Невідмінювані іменники.

21. Відмінювання іменників Pluralia tantum. Іменники з ознаками прикметникової парадигми.

22. Поділ іменників на відміни та групи.

23. Особливості відмінювання іменників І відміни.

24. Особливості відмінювання іменників ІІ відміни. Родовий відмінок іменників чоловічого роду ІІ відміни.

25. Особливості відмінювання іменників ІІІ відміни. Орудний відмінок однини іменників ІІІ відміни.

26. Особливості відмінювання іменників ІУ відміни.

27. Групи іменників, що стоять поза відмінами.

28. Словотвір іменників у сучасній українській мові.

29. Правопис іменників (зокрема складних). Наголошування іменників.

30. Явище субстантивації. Перехід іменників в інші частини мови.

31. Морфологічний аналіз іменників.

32. Прикметник як частина мови. Загальнограматичне значення прикметника, морфологічні та синтаксичні ознаки прикметника.

33. Лексико-граматичні розряди прикметників:

а) якісні прикметники, їх значення і морфологічні ознаки;

б) відносні прикметники, особливості їх значення, творення, написання;

в) присвійні прикметники, особливості їх творення та написання.

34. Проблема виділення проміжних лексико-граматичних розрядів прикметників. Явища переходу прикметників з одного лексико-граматичного розряду до іншого; зміни, що супроводжують їх.

35. Ступені порівняння прикметників, їх значення, творення та вживання.

36. Групи якісних прикметників, що не утворюють ступенів порівняння.

37. Повні й короткі, стягнені і нестягнені форми прикметників, історичний коментар до них.

38. Особливості відмінювання прикметників. Прикметники твердої і м’якої груп. Відмінювання прикметників на –лиций.

39. Словотвір прикметників у сучасній українській мові. Творення прикметників від власних назв.

40. Правопис прикметників.

41. Морфологічний аналіз прикметника.

42. Числівник у системі частин мови. Слова з кількісним значенням, які не належать до числівників.

43. Морфологічні, синтаксичні та словотвірні особливості числівників.

44. Розряди числівників за значенням.

45. Структурні розряди числівників.

46. Словозміна числівників. Особливості відмінювання числівник різних розрядів.

47. Зв’язок числівників з іменниками.

48. Правопис та наголошування числівників.

49. Морфологічний аналіз числівника.

50. Займенник у системі частин мови. Загальнокатегоріальне значення, морфологічні та синтаксичні особливості займенників.

51. Розряди займенників за значенням.

52. Групи займенників за морфологічною будовою.

53. Особливості відмінювання займенників.

54. Словотвір і правопис займенників.

55. Наголошування займенників.

56. Явище прономіналізації. Перехід займенників в інші частини мови.

57. Морфологічний розбір займенника.

58. Характеристика основних граматичних праць другої половини ХХ – початку ХХІ ст. (монографічні та довідкові видання, найважливіші підручники), у яких розкрито питання, винесені на залік.

Програмові вимоги до ЕКЗАМЕНУ з морфології СУЛМ

для студентів спеціальностей “Польська мова і література”, “Чеська мова і література” (6 семестр)

Самостійні частини мови: дієслово, прислівник. Службові частини мови: прийменник, сполучник, частка. Слова категорії стану і модальні слова. Вигук

1. Дієслово як частина мови, його категоріальне значення. Семантичні групи дієслів. Валентність дієслів.

2. Граматичні категорії дієслова, їх класифікація. Синтаксичні функції дієслова.

3. Інфінітив, його значення, морфологічні ознаки та синтаксичні функції.

4. Поняття про дві основи дієслова.

5. Структурні класи дієслів.

6. Загальна характеристика категорії виду. Видова пара. Способи і засоби творення видових пар дієслів.

7. Одно- і двовидові дієслова.

8. Загальна характеристика категорії стану. Активний і пасивний стан дієслова.

9. Загальна характеристика категорії перехідності/неперехідності дієслова. Способи і засоби вираження граматичних значень перехідності/неперехідності.

10. Зворотні дієслова, групи за значенням.

11. Загальне поняття про категорію способу дієслова, її зв’язок з іншими дієслівними категоріями. Значення і творення форм дійсного способу.

12. Значення і творення форм умовного способу.

13. Значення і творення форм наказового способу.

14. Синонімія форм дієслівного способу (вживання форм одного способу в значенні іншого).

15. Загальне поняття про категорію часу дієслова, її зв’язок з іншими дієслівними категоріями.

16. Минулий і давноминулий часи. Їх значення, творення.

17. Теперішній час, значення і творення дієслівних форм теперішнього часу.

18. Майбутній час, значення і творення дієслівних форм майбутнього часу.

19. Пряме (абсолютне) та переносне вживання часових форм дієслова.

20. Категорія особи дієслова, загальна характеристика. Значення і система особових форм: 1, 2 і 3 особи однини і множини.

21. Особливості вживання особових форм дієслова.

22. Дієслова неповної особової парадигми.

23. Безособові дієслова.

24. Категорія числа в дієслівних формах.

25. Категорія роду в дієслівних формах.

26. Загальне поняття про дієвідмінювання (систему форм словозміни дієслова).

27. Типи дієвідмін, способи їх розрізнення: а) дієслова І дієвідміни; б) дієслова ІІ дієвідміни. Дієвідмінювання атематичних дієслів (дієслів архаїчної групи).

28. Словотвір дієслів в українській мові. Основні дієслівні префікси та суфікси.

29. Дієприкметник як особлива форма дієслова, загальна характеристика значення, морфологічних ознак і синтаксичних функцій.

30. Дієприкметники активного стану, їх значення, творення і вживання.

31. Дієприкметники пасивного стану, їх значення, творення і вживання.

32. Перехід дієприкметників до інших частин мови (ад’єктивація, субстантивація).

33. Розділові знаки при дієприкметникових зворотах. Правопис частки НЕ з дієприкметниками.

34. Дієслівні предикативні форми на -но (-ено), -то.

35. Дієприслівник як особлива форма дієслова, загальна характеристика морфологічних ознак і синтаксичних функцій.

36. Дієприслівники недоконаного виду, їх значення, творення і вживання.

37. Дієприслівники доконаного виду, їх значення, творення і вживання.

38. Перехід дієприслівників до інших частин мови (прислівник, службові частини мови).

39. Дієприслівниковий зворот. Розділові знаки при дієприслівниках та дієприслівникових зворотах.

40. Морфологічний аналіз дієслівних форм (інфінітива, способових форм, дієприкметника, безособових форм на -но (-ено), -то, дієприслівника).

41. Прислівник як частина мови, загальна характеристика категоріального значення та граматичних ознак.

42. Розряди прислівників за значенням.

43. Ступені порівняння прислівників.

44. Походження і словотвір прислівників:

а) непохідні прислівники, історія їх виникнення;

б) похідні прислівники, їх морфологічні типи.

45. Явище адвербіалізації у сучасній українській мові. Перехід прислівників до інших частин мови.

46. Правопис прислівників.

47. Морфологічний аналіз прислівників.

48. Слова категорії стану в системі частин мови. Лексичне значення, морфологічні особливості та синтаксична роль слів категорії стану.

49. Поняття про модальність. Модальні слова як окрема група слів сучасної української мови. Розряди модальних слів за значенням.

50. Загальна характеристика службових частин мови. Спільні ознаки службових слів.

51. Прийменник як частина мови, загальна характеристика.

52. Групи прийменників за походженням (первинні, вторинні). Явище препозиціоналізації.

53. Групи прийменників за будовою (прості, складні, складені).

54. Семантичні типи прийменникових конструкцій.

55. Уживання прийменників з відмінковими формами слів.

56. Синонімія прийменників.

57. Правопис прийменників.

58. Морфологічний аналіз прийменників.

59. Сполучник як частина мови, загальна характеристика. Явище кон’юнкціоналізації.

60. Групи сполучників за значенням. Сполучники сурядності та їх типи.

62. Сполучники підрядності та їх типи.

63. Групи сполучників за будовою (прості, складні, складені).

64. Групи сполучників за походженням (первинні та вторинні).

65. Групи сполучників за способом уживання (одиничні, повторювані, парні).

66. Сполучні слова, їх характеристика.

67. Правопис сполучників.

68. Морфологічний аналіз сполучників.

69. Частка як службова частина мови.

70. Функціонально-семантичні різновиди часток.

71. Класифікація часток за структурою.

72. Групи часток за походженням. Явище партикуляції у сучасній українській мові.

73. Правопис часток.

74. Морфологічний аналіз часток.

75. Вигук як окрема (неслужбова) частина мови. Функції вигуків та їх синтаксичні особливості.

76. Групи вигуків за значенням: а) емоційні вигуки, б) вигуки, що виражають волевиявлення: наказово-спонукальні (імперативні), в) апелятивні (етикетні та вокативні).

77. Групи вигуків за походженням: а) первинні, їх типи; б) вторинні, їх типи. Явище інтер’єктивації в сучасній українській мові.

78. Звуконаслідувальні слова, особливості їх функцій, уживання та правопису.

79. Правопис вигуків.

80. Морфологічний розбір вигуків.

81. Характеристика основних граматичних праць другої половини ХХ – початку ХХІ ст. (монографічні та довідкові видання, найважливіші підручники), у яких розкрито питання, винесені на екзамен.

 

Критерії оцінки виконання завдань екзаменаційної роботи

із сучасної української літературної мови (розділ “Морфологія”)

для студентів спеціальностей “Польська мова і література”, “Чеська мова і література” (6 семестр)

 

Екзаменаційна робота є письмовою, містить 4 завдання, максимальна оцінка за роботу – 50 б.:

1. Теоретичне питання – 10 б. (максимальна оцінка).

2. Теоретичне питання – 10 б.

3. Практичне завдання – морфологічний аналіз 4 частин мови (2 самостійних і 2 службових) – 20 б. (по 5 б. за розбір кожної частини мови).

4. Практичне завдання – тести – 10 б.

 

Критерії оцінки виконання теоретичних завдань

10 балів (дуже високий рівень) – студент вільно і повно володіє теоретичним матеріалом, логічно й послідовно викладає його, аргументуючи його положення; грамотно коментує історію питання, простежує взаємозв’язки між мовними явищами; відстоює власну думку щодо дискусійних питань, виявляє творчі здібності в опрацюванні матеріалу, знання додаткової літератури; не допускає жодних помилок;

9 балів (високий рівень) – студент повністю оволодів теоретичним матеріалом, логічно й точно викладає його; наводить самостійно дібрані приклади і коментує їх, уміє порівняти мовні явища, подає визначення, виявляє знання наукової літератури; не допускає фактичних і мовленнєвих помилок;

8 балів (дуже добре) – студент засвідчує високий рівень осмислення вивченого, спроможний логічно, аргументовано, точно і вільно висловлювати думки; коментує мовні явища, дає визначення, наводить приклади; не допускає фактичних і мовленнєвих помилок;

7 балів (добре) – студент логічно й повно викладає суть питання, виявляє вміння аналізувати, робити узагальнення, давати чіткі визначення, більшість теоретичних положень підтверджується прикладами, фактичні помилки відсутні;

6 балів (задовільно) – студент добре відтворює матеріал на основі лекції, але не завжди точно й повно, допускає неточності у фактичному матеріалі, наводить окремі приклади; застосовує набуті знання у стандартних ситуаціях, не завжди готовий виконати завдання проблемного характеру, що вимагає трансформації; допускається до 4-х мовленнєвих помилок;

5 балів (задовільно) – студент досить послідовно, логічно відтворює більше половини матеріалу, але не може обґрунтувати власної думки, наводить лише завчені приклади, допускає 4 фактичні помилки та до 5-ти мовленнєвих помилок;

4 бали (незадовільно) – студент відтворює приблизно половину матеріалу, відповідь характеризується поверховістю, недостатньою осмисленістю, бідністю словника і синтаксису, значною кількістю фактичних помилок;

3 бали (незадовільно) – студент відтворює менше половини матеріалу; низький рівень усвідомлення; відсутні приклади; допускаються грубі фактичні помилки;

1-2 бали (незадовільно) – студент епізодично відтворює теоретичний матеріал, сплутує мовні факти, не наводить прикладів, допускає грубі фактичні й до 8-9 мовленнєвих помилок.

0 балів – студент не написав нічого.

 

 

Критерії оцінки виконання практичного завдання

(морфологічного аналізу)

 

Морфологічний аналіз кожного слова оцінюється окремо (максимально 5 б.), а потім ці бали додаються (5 б. +5 б. +5 б. +5 б. = 20 б.).

5 балів – аналіз зроблено правильно, без виправлень, з усіма необхідними коментарями, передбаченими схемою аналізу (н-д, аналізуючи морфологічні категорії, студент указує засоби і способи їх вираження);

4 бали – аналіз зроблено правильно, повно, але можуть бути виправлення або 1-2 негрубі помилки (н-д, допущена помилка у морфемному чи словотвірному аналізі, неточно визначена синтаксична роль слова у складному випадку тощо);

3 бали – 3-5 негрубих помилок; але має бути правильно вказано частиномовну належність слова; якщо службова частина мови, то має бути правильна відповідь на більше ніж половину пунктів схеми;

2 бали – 6-7 помилок, але має бути правильно вказана частиномовна належність слова, за винятком складних перехідних явищ; якщо службове слово, то має бути правильна відповідь на третину пунктів схеми;

1 бал – 8-9 помилок (неправильно визначено частиномовну належність слів; якщо службове слово, то має бути правильна відповідь на 20% пунктів схеми);

0 бал – нічого не написано.

 

Критерії оцінки тестового завдання (на іспиті)

 

Тестове завдання містить 10 тестів. За правильну відповідь на кожен тест студент отримує 1 бал, максимальна кількість балів за тестове завдання – 10. Якщо тест має дві-три правильні відповіді, то студент отримує 0,5 бала, якщо серед названих варіантів відповіді буде хоча б одна правильна.

 

Лекція № 1. ГРАМАТИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Мета. Подати відомості про граматику української мови як учення про її граматичну будову, проаналізувати морфологію як розділ граматики, показати зв’язки морфології із синтаксисом, словотвором і лексикологією.

Вступ. Систему мови утворюють фонетичний, лексико-семантичний і граматичний рівні. Граматичний рівень мови є найскладнішим.

План.

1. Граматика української мови як учення про її граматичну (морфологічну та синтаксичну) будову.

2. Морфологія як розділ граматики.

3. Взаємозв’язок морфології із синтаксисом, словотвором та лексикологією.

Зміст лекції

1. Граматика української мови як учення про її граматичну (морфологічну та синтаксичну) будову

Аналізуючи мову, лінгвісти виділяють передовсім такі мовні рівні: фонетичний, лексичний (зараз частіше називають лексико-семантичний) і граматичний. Як самостійні вони розглядаються, звичайно, умовно (для потреб лінгвістичного аналізу та з навчально-педагогічною метою). Насправді між ними існує тісний взаємозв’язок (звук існує, виконує якусь роль лише у слові, а слово з властивим йому значенням виступає лише в певній звуковій формі). Відповідно названі мовні рівні досліджують різні розділи лінгвістики. Фонетика вивчає фонетичний рівень мови, тобто її звукову будову – звуки, звукосполучення, склади, наголос, лексикологія – лексичний рівень, тобто слово, його лексичні особливості, зокрема лексичне значення. (Фонетику й лексикологію сучасної української літературної мови (СУЛМ) ви вже вивчали). А граматичний рівень мови вивчає граматика. Граматику СУЛМ ми й починаємо з вами вивчати.

Спочатку з’ясуємо, що таке граматичний рівень мови.

Самих звуків і слів замало, щоб мова була засобом спілкування, передавання інформації. А. П. Грищенко зазначає: “У мовному спілкуванні поведінка слів визначається обов’язковими правилами, закономірностями видозміни їх внутрішньої структури і сполучуваності в межах комунікативних одиниць – речень. Саме в цих правилах, закономірностях і втілюються граматичні особливості мови, вищий порівняно з уже згаданими рівень її будови ” (Грищенко А. П., с. 272).

Якщо проаналізувати, наприклад, речення Помережав вечір кучерявий льодяними гратами шибку, то ми побачимо, що кожне слово в ньому вживається в певній формі, дуже часто – єдино можливій, зумовленій тими чи тими обов’язковими правилами поєднання слів, які й становлять граматику. З усіх можливих форм іменника вечір тільки форма називного відмінка можлива у випадку вживання його в ролі підмета. Іменник вечір ч. р. вимагає дієслова в певному роді (бо тут минулий час) або особі (якщо б був майбутній час), прикметники кучерявий, льодяними також повністю залежні і вживаються в тому роді, числі та відмінку, яких вимагають і в яких вжиті іменники. Якщо б усі слова були подані в початковій формі, то ми не обов’язково би зрозуміли, який зміст нам хочуть цими словами передати, пор.: помережати, вечір, кучерявий, льодяний, грати, шибка. Ми, можливо, склали б інше речення. Отже, утворюючи словосполучення, а з них речення з метою спілкування, ми мусимо знати правила граматики, без яких неможливе спілкування. Ми можемо знати кілька тисяч слів іноземної мови, але не зможемо повноцінно спілкуватися нею. Таким чином, у структурі мови граматиці належить центральне місце.

То що таке граматика?

Термін граматика (грец. grammatike, від gramma – буква, написання) веде свій початок від давньогрецького словосполучення grammatike techne, що перекладається як “мистецтво читати й писати літери”. Однак ще в античні часи первинне конкретне значення слова граматика втратилося, і воно набуло ширшого змісту, тобто стало означати науку про будову мови взагалі.

Зараз має кілька значень: 1) будова мови з властивими їй усталеними закономірностями творення форм слів і поєднання їх у межах речень різної структури; 2) розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови (граматичні властивості слів, словосполучень і речень).

Граматика як будова, устрій, лад (структура) мови (у 1 знач.) є системою систем, що об’єднує словотвір, морфологію, синтаксис. Ці системи називаються підсистемами граматичної будови, або різними її рівнями.

І. Р. Вихованець зазначає: “Останнім часом надто виокремлюють словотворення як рівень мови, що не стосується граматики. У такому разі граматику поділяють на взаємопов’язані підсистеми – морфологію і синтаксис. Логічніше граматику кваліфікувати як мовний надрівень (систему), що об’єднує три рівні (підсистеми) – синтаксис, морфологію і словотвір” [Морфологічні категорії?.., с. 13-14]. Щодо ієрархії підсистем, то Вихованець І. Р. вважає, що морфологія і словотворення підпорядковані синтаксисові.

Щодо граматики як розділу мовознавства [науки], то розрізняють:

1) формальну граматику, яка вивчає граматичні форми та їх структуру;

2) семантичну граматику, яка вивчає значення цих форм і структур;

3) синхронну (або описову) граматику, що вивчає граматичну будову мови на певному умовно виділеному часовому етапі;

4) діахронну (або історичну) граматику, яка вивчає граматичну будову мови в її історичному розвитку;

5) функційну граматику, яку виокремлюють із синхронної і яка вивчає функції граматичних одиниць.

(Інші різновиди граматики див. у термінологічному словнику О. Д. Ципердюк).

Граматика як мовознавча дисципліна поділяється на два розділи: морфологію і синтаксис, які тісно між собою пов’язані. Словотвір – окрема мовознавча дисципліна, зараз не входить до складу граматики, хоча в підручнику Л. А. Булаховського, наприклад, ще розглядається в складі граматики.

2. Морфологія як розділ граматики

Морфологія (від грец. cлів morphe – форма і logos – учення) – 1) одна з частин граматичної будови мови, яка охоплює граматичні класи слів (частини мови), граматичні (морфологічні) категорії цих частин мови та їхні форми; 2) розділ граматики, який вивчає особливості будови слів і творення їх форм, частини мови та їх категорії.

Сам термін морфологія створений у 19 ст. і використовувався спочатку в природознавстві, а потім і в мовознавстві. У науковий обіг термін морфологія ввів видатний німецький поет Й.-В. Ґете, який виявляв також значний інтерес до вивчення й опису рослинних форм (у словнику іншомовних слів термін має ще й третє значення “наука про закономірності будови й процесів формоутворення тваринних і рослинних організмів у їх індивідуальному та історичному розвитку”).

Основним об’єктом морфології є слово. Слово вивчається і в інших розділах мовознавства: у лексикології – як лексична одиниця, у словотворі – як похідне лексичне утворення.

“На противагу лексикології морфологія вивчає не індивідуальні, а загальні властивості слів, їхні загальні значення, які набувають у мові спеціального узагальненого значення. На ґрунті цих загальних властивостей слов а як морфологічні одиниці та їхні видозміни формують морфологічні класи, підкласи, типи” (Вихованець І. Р. Теоретична морфологія, с. 7).

Відмінність між морфологією і словотвором виявляється в тому, що в морфології, де аналізуються ті чи ті слова як частини мови, з властивими їм граматичними категоріями, значеннями, основна увага звертається на флексії. Саме флексії здебільшого є засобом вираження того чи того граматичного значення. У словотворі аналізуються здебільшого інші типи морфем (суфікси, префікси, постфікси тощо), які структурують похідні слова і є носієм словотвірного значення. Крім того, граматичні значення у словоформах обов’язкові й регулярні, тоді як словотвірні значення не мають таких ознак (непохідні слова взагалі не мають словотвірних значень).

Отже, морфологія розглядає слово як граматичну одиницю – словоформу, тобто як частину мови певної морфологічної будови з усіма властивими їй граматичними категоріями, в усій сукупності її граматичних значень і форм.

Важливим завданням морфології як мовознавчої науки є:

1) встановлення складу граматичних форм різних розрядів слів,

2) виявлення правил і закономірностей словозміни,

3) розподіл слів за частинами мови, за типами відмінювання та дієвідмінювання. Інакше кажучи, завданням морфології є всебічна характеристика всіх граматичних ознак слова.

Недаремно морфологію називають граматикою слова, а синтаксис – граматикою речення.

3. Взаємозв’язок морфології із синтаксисом, словотвором і лексикологією

Морфологія пов’язана із синтаксисом (від грец. syntaxis – складання, впорядкування), який вивчає будову словосполучень і речень. З морфологічних одиниць, словоформ, будуються синтаксичні одиниці. Морфологічні одиниці, своєю чергою, реалізуються лише в складі словосполучень і речень.

Більше того, усі наявні в морфології явища спочатку були в синтаксисі. Словоформи іменників формуються в синтаксичних словосполученнях: іде хлопець, немає хлопця, дякувати хлопцеві, знайшла хлопця, захоплюється хлопцем, розчаруватися у хлопцеві. Багато синтаксичних явищ зумовлені морфологічними. Оскільки в українській морфології є наказова форма дієслова, дієприкметники, сурядні та підрядні сполучники, то в синтаксисі відповідно є спонукальні речення, дієприкметникові звороти, складносурядні та складнопідрядні речення. Інколи буває навіть важко віднести окремі граматичні явища до морфології чи синтаксису, настільки вони взаємопов’язані. Н-д, активний чи пасивний стан дієслів є більше синтаксичним явищем, ніж морфологічним. Те саме стосується і категорії відмінка іменників, роду, числа і відмінка прикметників. У сучасному укр. мовознавстві, н-д, категорію відмінка вважають „типовою морфологічно-синтаксичною категорією” (Теоретична морфологія, с.43).

Морфологія пов’язана також зі словотвором та лексикологією (раніше уже йшлося про те, чим відрізняються ці розділи), оскільки існує зв’язок між різними рівнями та підрівнями мови.

Словотворчі суфікси іменників, н-д, указують також на належність похідного слова до певного граматичного роду і типу відмінювання: робітник – робітниця, свекор – свекруха, водиц-я, лис-ен-я. Як для морфології, так і для словотвору важливою характеристикою є морфемна будова мови (морфеміка). Так, словотворчі суфікси, утворюючи нове слово, одночасно вказують на його частиномовну належність: словотворчі суфікси дієслів – -ува-, -а-, -і-, -ну-, іменників – -ість-, -ство-о, -от-а, -ник, -ик, прикметників – -ськ-, зьк-, цьк-, ов-, -ан-. Інколи буває важко визначити, яку роль (словотворчу чи формотворчу) виконує суфікс у дієслові: винести (префікс ви- вказує на док. вид + вносить новий відтінок у значення). Як морфолого-словотвірно-синтаксичні трактують у суч. укр. мовознавстві й дієслівні категорії стану, перехідності/неперехідності. Однак [пам’ятаймо, що] предметом морфології є передовсім ті морфеми, які безпосередньо виконують формотворчі та словозмінні функції.

Семантика слова (тобто його лексичні особливості) істотно відображається на його словозміні. Так, скажімо, іменники зі значенням речовинності (молоко, цукор, нафта), абстрактності (любов, ненависть, щастя) не утворюють форм множини; назви істот та неістот ч. р. – мають різні форми Д. в. (назви істот – дві, а неістот – одну: батькові, батьку – будинку).

Висновки

Таким чином, у структурі мови граматичний рівень є центральним і складається (за І. Р. Вихованцем) із таких підрівнів: словотвору, морфології, синтаксису. Граматика як наука містить лише два підрозділи: морфологія, синтаксис (словотвір є окремою мовознавчою дисципліною). Морфологія як розділ граматики називають граматикою слова, вона вивчає всі граматичні особливості слів, розподіл слів за частинами мови. Морфологія, з одного боку, відрізняється від лексикології та словотвору, об’єктом вивчення яких також є слово, а з іншого боку – перебуває з ними в тісним взаємозв’язках.

Основна література

Безпояско О. К. Граматика української мови. Морфологія: підручник / О. К. Безпояско, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К.: Либідь, 1993. – С. 5-8.

Вихованець І. Р. Граматика української мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. П. Грищенко. – К.: Рад. школа, 1982. – С. 32-42.

Вихованець І. Теоретична морфологія української мови: академ. граматика укр. мови / Іван Вихованець, К. Городенська. – К.: Пульсари, 2004. – C. 7-12, 32-36, 40-41, 42-43.

Горпинич В. О. Морфологія української мови: підручник для студентів вищих навчальних закладів / В. О. Горпинич. – К.: ВЦ “Академія”, 2004. – С. 9-15,19-20.

Сучасна українська літературна мова. Морфологія / за заг. ред. І. К. Білодіда. – К.: Наук. думка, 1969. – С. 5-8.

Сучасна українська літературна мова: підручник / [А. П. Грищенко, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін.; за ред. А. П. Грищенка ]. – 3-тє вид., допов. – К.: Вища школа, 2002. – С. 272-276.

Сучасна українська літературна мова: підручник / [М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; за ред. М. Я. Плющ. – 6-те вид., стер. – К.: Вища школа, 2006. – С. 194-199.

Сучасна українська мова: підручник / [О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.] – К.: Либідь, 1991. – С. 164-166.

Ющук І. П. Українська мова / І. П. Ющук. – К.: Либідь, 2003. – С. 273-275, 295-299.

Допоміжна література

Вихованець І. Р. Морфологічні категорії? Словотвірні? Чи граматичні міжрівневі? / Іван Вихованець // Актуальні проблеми українського словотвору / за ред. Василя Ґрещука. – Івано-Франківськ: Плай, 2002. – С. 13-18.

Данилюк І. Г. Синкретизм у системі частин мови: автореф. дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.01 “Українська мова” / І. Г. Данилюк. – Донецьк, 2006. – 20 с.

Єрмоленко С. Я. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор; за ред. С. Я. Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – 224 с.

Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства / Ю. О. Карпенко. – К.; Одеса: Либідь, 1991. – С. 136-142.

Ковалик І. І. Про лінгвальні категорії, їх властивості і види // Ковалик І. І. Питання українського і слов’янського мовознавства: вибрані праці, ч. ІІ / упор. З. Терлак / Іван Ковалик. – Львів; Івано-Франківськ, 2008. – С. 150-155.

Ковалик І. І. Теоретичні питання граматики // Ковалик І. І. Питання українського і слов’янського мовознавства: вибрані праці, ч. ІІ / упор. З. Терлак / Іван Ковалик. – Львів; Івано-Франківськ, 2008. – С. 82-109.

Кучеренко І. К. Теоретичні питання граматики української мови: морфологія. – Вінниця: Поділля, 2003. – 464 с.

Лингвистический энциклопедический словарь / гл. ред. В. Н. Ярцева. – М.: Сов. энцикл., 1990. – 685 с.

Словник іншомовних слів / уклад.: С. М. Морозов, Л. М. Шкарапута. – К.: Наук. думка, 2000. – 680 с.

Українська мова. Енциклопедія / за ред. І. В. Муромцева. – К.: Майстер-клас, 2011. – 400 с.

Українська мова. Енциклопедія / редкол.: Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співголови), Зяблюк М. П. та ін. – К.: Укр. енцикл., 2000. – 752 с.

Ципердюк О. Д. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Термінологічний словник / Оксана Ципердюк. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – 84 с.

Шевельов Ю. Нарис сучасної української літературної мови та інші лінгвістичні студії (1947-1953 рр.) / Юрій Шевельов. – К.: Темпора, 2012. – С. 29-37.

Ярошевич І. Становлення й кодифікація української морфологічної термінології / Ірина Ярошевич // Українська мова. – 2010. – № 3. – С. 44-53.

Запитання

  1. З яких мовних рівнів складається система мови?
  2. Яке місце в мовній системі посідає граматика?
  3. Чому необхідно добре знати граматику тієї чи тієї мови?
  4. Чому граматичний рівень мови є центральним?
  5. Яке значення має термін граматика?
  6. З яких підсистем складається граматика як будова мови?
  7. З яких підрозділів складається граматика як наука?
  8. Які підвиди, окрім описової, має граматика як розділ мовознавства?
  9. Що означає термін морфологія?
  10. Хто ввів термін морфологія в науковий обіг?
  11. Які завдання морфології?
  12. Чому морфологію називають граматикою слова?
  13. З якого погляду вивчають слово в лексикології та словотворі?
  14. У чому полягає взаємозв’язок морфології із синтаксисом, словотвором і лексикологією?

Лекція № 2. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ГРАМАТИКИ

Мета. Подати відомості про основні граматичні поняття: граматичне значення, граматичну форму, граматичну категорію. Проаналізувати засоби вираження граматичних значень, типи граматичних форм та систему граматичних категорій у сучасній українській літературній мові.

Вступ. До основних, визначальних понять морфології належать такі поняття: граматичне значення, граматична форма, граматична категорія.

План.

1. Граматичне значення слова.

2. Основні засоби вираження граматичних значень.

3. Граматична форма, її типи у сучасній українській мові.

4. Поняття морфологічної парадигми й словоформи.

5. Граматична категорія.

6. Система граматичних категорій у сучасній українській мові, їх характеристика.

Зміст лекції

Граматичне значення слова

Кожне повнозначне слово поєднує в собі лексичне та граматичне значення.

Лексичне значення слова – це його індивідуальний зміст, який виявляється у відношенні кожного окремого слова до певного факту дійсності. Граматичні ж значення, навпаки, не є належністю одного слова, а об’єднують цілі розряди (групи) слів.

О. О. Шахматов зазначає: “Граматичне значення мовної форми протиставляється її реальному значенню. Реальне значення слова залежить від співвідносності його як словесного знака з тим або іншим явищем зовнішнього світу. Граматичне значення слова – це те його значення, яке воно має у відношенні до інших слів. Реальне значення пов’язує слово безпосередньо із зовнішнім світом, значення граматичне пов’язує його передусім з іншими словами”.

Граматичні значення – це абстрактні значення слова, що супроводять його лексичне значення і виражають різні відношення між словами в словосполученні та реченні.

Якщо, скажімо, узяти слово (лексему) вечір, то ми можемо в реченні (у мовленні) виявити її і в інших формах: вечора, вечору, вечором, вечори. Лексичне значення у різних формах буде зберігатися, а граматичні значення будуть змінюватися; залежно від того, в якій формі виступатиме слово, що залежить від його поєднання з іншими словами.

Граматичні та лексичні значення перебувають у повнозначних словах у нерозривній єдності і є ознаками одного цілого. Однак граматичне значення разом з тим відрізняється від лексичного певними ознаками.

Особливості граматичного значення:

1. Масовість, груповий характер свого виявлення (іменники рука, стіна, парта, земля, кума, книжка, які мають різні лексичні значення, об’єднані спільними грам. значеннями “іменник називного відмінка однини жіночого роду”). Лексичне значення є належністю окремого слова.

2. Вищий рівень абстрактності (граматичні значення набагато ширші, абстрактніші, ніж лексичні; так, дієслова бігти і стояти виражають різні, навіть протилежні процеси, а з погляду граматичних характеристик вони рівнозначні).

3. Граматичне значення існує лише у протиставленнях; для існування певного граматичного значення потрібен його прояв мінімум у двох співвідносних єдностях (так, у дієслові будує виявляються граматичні значення дійсного способу, недоконаного виду, активного стану, теперішнього часу, 3 особи однини; які існують тому, що є протиставлення граматичних значень у межах граматичної категорії: граматичні значення дійсного, умовного, наказового способу; недоконаного – доконаного видів; активного – пасивного станів, теперішнього – минулого – давноминулого – майбутнього часів і т. ін.).

4. Лексичне значення виконує номінативну функцію (називає предмети, поняття і явища реальної дійсності), а граматичне – релятивну функцію (вказує на відношення між словами, що відображають відношення між предметами реальної дійсності).

5. Граматичне значення виражається закінченнями (зрідка й іншими словозмінними афіксами), а лексичне – основою слова: школ-а, зелен-ий, при-нес-л-а.

Існує думка, що самостійні слова мають і лексичне, і граматичне значення, а службові слова мають лише граматичне значення, яке виражає різні синтаксичні відношення між словами. Однак український мовознавець І. К. Кучеренко вважає, що службові слова, зокрема прийменники, мають і лексичне, і граматичне значення (пор. Поклади книгу в стіл. – Поклади книгу на (під, за) стіл; значення речень змінюється лише тому, що змінюється прийменник, що доводить наявність у прийменника лексичного значення). Російський лінгвіст В. В. Виноградов вважав, що граматичне і лексичне значення в службових словах злилися воєдино, тому їх складно виявляти, розрізняти.

2. Основні засоби вираження граматичних значень

У сучасній українській мові розрізняють такі основні засоби вираження граматичних значень:

1. Флексія – найактивніший і найтиповіший засіб вираження граматичних значень у відмінюваних словах (для вираження роду, числа, відмінка, особи та ін.: земл-я – ж. р., одн., Н. в., земл-ю – З. в.; сніг-и – множина, нес-у –1 ос., нес-еш – 2 ос., нес-е – 3 ос.).

2. Нульова флексія (вітер – Н. в., рук – Р. в., ніс – мин. час, ч. р.).

3. Суфікси, префікси, постфікси (дешев ш ий, сумн іш ий – вищий ступінь порівняння, співа в, співа л а – минулий час; бігти – при бігти – доконаний вид; будувати – будувати ся – пасивний стан).

4. Чергування звуків – допоміжна роль, наприклад, при флексії (д е нь – дня, шап к а – шап ц і, бере г – бере з і), афіксації (вимо ст ити – вимо щ увати).

5. Наголос (села – села, засипати – засипати).

6. Службові слова (захотів би умовний спосіб, нехай співає – наказовий спосіб).

7. Суплетивізм (я – мене – Р. в, поганий – гірший – ступінь порівняння, брати – взяти – док. вид).

8. Порядок слів (Біль викликав гнів; біль – Н. в., гнів – З. в.).

3. Граматична форма, її типи в cучасній українській мові

Будь-який зміст набуває певної форми й існує в ній (єдність змісту і форми – у філософії). Тож і граматичне значення має свою форму вираження, яка називається граматичною.

Граматичні форми (лат. forma – вигляд) – це різновиди одного й того самого слова, що мають однакове лексичне значення, але відрізняються граматичними значеннями, і є засобами матеріального вираження граматичних значень як абстрактних понять.

Одне й те ж граматичне значення може мати різні матеріальні засоби вираження, або форми. Пор., наприклад, рівноцінні варіантні форми майбутнього часу (співатиму і буду співати), дві форми давального відмінка однини іменників чол. роду (батьку і батькові); ці форми є взаємозамінними, їх називають граматичними варіантами, синонімами. Однак можуть бути й такі різні засоби вираження граматичного значення, які не є взаємозамінними: Васил-я і га-ю (Р. в.), у піск-у, у ліс-і (М. в.).

З іншого боку, кожна форма, як правило, виступає засобом вираження кількох граматичних значень одночасно (явище синкретизму). Так, у формі книгою граматичні значення роду (жіночого), числа (однини), відмінка (орудного), синтезовані в єдиній, неподільній формі.

Граматичні форми можуть бути й омонімічними, напр.: землі (Р. в.), землі (Д. в.), (на) землі (М. в.); села (Р. в. одн), села (Н. в., мн.), села (З. в. мн.), села (Кл. в. мн.).

Невідмінювані іменники, прислівники, службові слова граматичної форми не мають, хоч вони, так само як і всі інші слова, оформлені.

Розрізняють граматичні форми таких типів: синтетичні, аналітичні, аналітично-синтетичні, синтаксичні.

У синтетичних (від грец. synthesis – з’єднання) (простих) формах лексичне і граматичне значення передаються однією словоформою: книга, книги, книзі, книгу, книгою, книги, книг, книгам, книгами; роблю – зроблю; стукати – стукнути.

В аналітичних (від грец. analysis – роз’єднання) (складених) формах носієм лексичного значення є один компонент (основне слово), граматичне значення виражає другий компонент (допоміжне слово): буду співати.

В аналітично-синтетичних формах граматичні значення виражаються частково формою основного слова, а частково формою допоміжного (таких форм більше, ніж аналітичних): малював ( чоловічий рід, однина) би (умовний спосіб), нехай (наказовий спосіб) пише (число, особа), на (місцевий відмінок) землі (жіночий рід, однина), менш (вищий ступінь порівняння) радісний (чоловічий рід, однина).

За допомогою синтаксичних форм виражаються граматичні значення невідмінюваних іменників. Так, значення роду й числа виявляється у формах синтаксичного узгодження залежних від іменника слів: маленький кенгуру, молода УНР, своє кредо; двомісні купе (пор. також: нещасний сирота, нещасна сирота). Граматичне значення відмінка виражається за допомогою керування: замовити таксі (З. в.), виїхати з депо (Р. в). Синтаксичні форми є різновидом аналітичних.

До виняткових належать суплетивні (від лат. supletivus – такий, що доповнює) форми. Особливість їх у тому, що вони утворюються від різних кореневих морфем: поганий – гірший, добре – краще (граматичні значення ступенів порівняння прикметників та прислівників); я – мене, ми – нас (непрямі відмінки займенників), брати – взяти, ловити – спіймати (доконаний вид). Суплетивні форми – синтетичні.

Морфологічну будову української мови слід кваліфікувати в типологічному плані як синтетичну в основних виявах, але з виразними елементами аналітизму (І. Р. Вихованець).

4. Поняття морфологічної парадигми і словоформи

Проаналізувавши типи граматичних форм, можемо ввести поняття морфологічної парадигми і словоформи.

Морфологічна парадигма (від грец. paradeigma – приклад, зразок) – це впорядкована сукупність усіх граматичних форм того або іншого слова, використовуваних з метою вираження відповідних граматичних значень.

Так, парадигма відносних прикметників містить 28 форми (по 7 відмінкових форм чоловічого, жіночого і середнього родів і 7 форм множини), а до парадигми якісних прикметників треба ще додати форми ступенів порівняння. Словоформи – це ті конкретні одиниці, які своєю сукупністю утворюють парадигму.

Парадигму мають тільки змінювані слова (іменники, прикметники, числівники, займенники, дієприкметники, дієслова). Щодо незмінюваних слів, то їх парадигму називають нульовою. Морфологічні парадигми бувають великі й малі, повні й неповні. Велику парадигму іменника формують малі, тобто часткові, парадигми (однини і множини, наприклад). Деякі морфологічні парадигми бувають неповними. Так, не всі іменники утворюють форми множини (блакить, сонливість, цукор, Дніпро, козацтво) або однини (сани, штани, Чернівці, дріжджі, заздрощі). Деякі дієслова мають лише форму третьої особи однини (світає, вечоріє). Неповнота парадигми пояснюється насамперед особливістю семантики відповідної лексичної одиниці.

5. Граматична категорія

Граматична категорія – це одна з найбільш узагальнених одиниць граматичного аналізу, в якій об’єднуються однорідні граматичні значення разом з граматичними формальними засобами їх вираження.

У “Теоретичній морфології” І. Р. Вихованця та К. Г. Городенської читаємо: “Під морфологічною категорією розуміємо… узагальнене граматичне значення, розчленоване на ряд грамем і виражене системою спеціалізованих граматичних форм” (с. 31).

За ієрархією (за ступенем абстрагування) такі граматичні поняття, як граматичне значення, граматична форма, граматична категорія розташовані по нисхідній так:

1) граматична категорія (н-д, категорія роду) – найвищий рівень абстрагування (щодо наступних понять);

2) граматичне значення (відповідно – чоловічий, жіночий та середній);

3) граматична форма (у словах село, насіння, море флексії -о, -я, -е є формальними показниками середнього роду).

Граматичні категорії в системі узагальнення не становить найвищого щабля, бо вони є засобом вираження одиниці ще вищого рівня абстракції – категоріального значення, на основі якого слова об’єднуються в окремі класи лексем, які називають частинами мови. Кожна частина мови має свої граматичні категорії.

Термін граматична категорія у широкому розумінні вживається і для позначення великих лексико-граматичних розрядів слів – частин мови. Наприклад: “ іменник як граматична категорія, категорія прислівника”.

Термін граматична категорія використовують ще і в іншому значенні, н-д, “ такі категорії іменника, як істоти/ неістоти, власні/загальні назви ” (їх ще називають лексико-граматичними категоріями, але науковці не зараховують їх до граматичних категорій і тому правильно, кваліфіковано і науково грамотно їх слід називати лексико-граматичними розрядами слів).

6. Система граматичних категорій у сучасній українській мові, їх характеристика

У кожній мові наявна своя система граматичних категорій. Кількість і природа граматичних категорій залежить від властивостей структури конкретної мови.

Граматичні категорії розподіляються на три великі угруповання: словотвірні, морфологічні і синтаксичні.

Найбільш вивченими є морфологічні граматичні категорії. До складу морфологічних категорій сучасної української літературної мови належать категорії роду, числа, відмінка, ступенів порівняння, особи, часу, способу, виду, стану, перехідності/неперехідності.

Морфологічні категорії характерні для змінних частин мови: іменника, прикметника, займенника, числівника, дієслова.

“Саме граматичні категорії найвиразніше в морфологічному плані відмежовують одну частину мови від іншої. У цьому протиставленні ядро граматичних категорій утворюють іменник та дієслово” (“Теоретична морфологія”, с. 28).

Для іменника характерні граматичні категорії роду, числа, відмінка; прикметникові властиві граматичні категорії роду, числа, відмінка та ступенів порівняння; займенник і числівник характеризують граматичні категорії відмінка і частково числа та роду. Найбільше число граматичних категорій має дієслово, якому властиві граматичні категорії особи, числа, часу, способу, стану, виду, перехідності/неперехідності і частково роду та відмінка. Як бачимо, з 10-ти граматичних категорій на дієслово припадає аж сім. Такий широкий спектр граматичних категорій у межах дієслівних утворень обумовлений багатством системи його граматичних значень і форм, як особових, так і іменних.

Одна і та ж граматична категорія може бути властива різним частинам мови, але в межах кожної з них вона виявляється неоднаково. Напр., граматична категорія роду іменника має самостійний морфологічний характер; ця ж граматична категорія в прикметниках, окремих числівниках, деяких групах займенників та в дієприкметникових формах дієслова виступає у формі залежної категорії.

Основним значенням кожної морфологічної категорії є вираження певного відношення, абстрагованого від лексичного значення кожного конкретного слова. Напр., категорія числа ґрунтується на протиставленні одного предмета (разом з його ознаками) двом або багатьом іншим, семантично з ним однорідним (будинок – будинки). Категорія ступенів порівняння виражає міру вияву однієї і тієї ж ознаки в різних предметах (зелена трава – зеленіша трава). Деякі з морфологічних категорій зберігають зв’язок із семантикою частини тих слів, на які вони поширюються. Напр., категорія роду в деяких іменниках, що означають істот, поряд із вказівкою на тип відмінювання передає ще статеву ознаку, тобто вказує на ті особливості, за якими розрізняються не слова в граматичній системі, а предмети в об’єктивній дійсності. Отже, в категорії роду поєднуються суто граматичні (морфологічні) і лексико-семантичні значення.

Морфологічні граматичні категорії поділяють на: 1) словозмінні, які втілюються у словоформах того самого слова (напр., категорія відмінка: субота – суботу), 2) класифікаційні, які виражаються формами різних слів (напр., категорія роду іменників: робітник – робітниця).

Синтаксичні граматичні категорії менш вивчені, виділяють їх на рівні речення: предикативність, модальність, час, особовість/безособовість; категорії суб’єкта, об’єкта, адресата, інструменталя, локатива; категорії членів речення та ін.

Належність деяких граматичних категорій до морфологічних чи синтаксичних, словозмінних чи класифікаційних є предметом дискусій (напр., категорія ступенів порівняння, стану дієслів та ін.).

Не належать до граматичних категорій лексико-семантичні групи слів, які протиставляються за значенням, але не розрізняються засобами вираження: іменники збірні і одиничні, конкретні і абстрактні, речовинні і предметні, прикметники якісні і відносні, особові і безособові дієслова, способи дієслівної дії. Це різнотипні граматичні значення, але вони не мають свого формального вираження. Їх називають лексико-граматичними розрядами слів.

Висновки

До основних граматичних понять належать граматичне значення, граматична форма, граматична категорія, які перебувають в ієрархічних зв’язках. Граматичні значення мають масовий характер вияву, існують лише в протиставленнях у межах граматичної категорії, характеризуються більшою абстрактністю, ніж лексичне значення. Засобом вираження граматичних значень є переважно флексія, рідше – афікси, наголос, суплетивізм, чергування звуків тощо. Граматичні форми в українській мові є синтетичними (простими), аналітичними (складеними), аналітико-синтетичними. Виділяють також синтетичні та суплетивні граматичні форми. Сукупність граматичних форм формують морфологічні парадигми слів. Граматичні категорії в сучасній українській мові бувають словотвірними, морфологічними та синтаксичними. Морфологічні категорії, яких є 10 (рід, число, відмінок, ступені порівняння, особа, час, стан, спосіб, перехідність/неперехідність, вид), бувають іменні та дієслівні, словозмінні та класифікаційні.

Основна література

Безпояско О. К. Граматика української мови. Морфологія: підручник / О. К. Безпояско, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К.: Либідь, 1993. – С. 8-10.

Вихованець І. Р. Граматика української мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. П. Грищенко. – К.: Рад. школа, 1982. – С. 32-42.

Вихованець І. Теоретична морфологія української мови: академ. граматика укр. мови / Іван Вихованець, К. Городенська. – К.: Пульсари, 2004. – C. 28-32, 36-40, 41-42.

Горпинич В. О. Морфологія української мови: підручник для студентів вищих навчальних закладів / В. О. Горпинич. – К.: ВЦ “Академія”, 2004. – С. 5-19.

Плющ М. Я. Граматика української мови в таблицях: навч. посібник / М. Я. Плющ, Н. Я. Грипас. – К.: Вища школа, 2004. – С. 23-26.

Сучасна українська літературна мова. Морфологія / за заг. ред. І. К. Білодіда. – К.: Наук. думка, 1969. – С. 8-22.

Сучасна українська літературна мова: підручник / [А. П. Грищенко, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін.; за ред. А. П. Грищенка ]. – 3-тє вид., допов. – К.: Вища школа, 2002. – С. 275-281.

Сучасна українська літературна мова: підручник / [М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; за ред. М. Я. Плющ. – 6-те вид., стер. – К.: Вища школа, 2006. – С. 194-199.

Сучасна українська мова: підручник / [О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.] – К.: Либідь, 1991. – С. 164-166.

Ющук І. П. Українська мова / І. П. Ющук. – К.: Либідь, 2003. – С. 295-299.

Допоміжна література

Безпояско О. К. Іменні граматичні категорії (функціональний аналіз) / О. К. Безпояско. – К.: Наук. думка, 1991. – 172 с.

Вихованець І. Р. Дієслівно-іменниковий граматичний тип української мови / Іван Вихованець // Українська мова. – 2012. – № 2. – С. 3-10.

Вихованець І. Р. Морфологічні категорії? Словотвірні? Чи граматичні міжрівневі? / Іван Вихованець // Актуальні проблеми українського словотвору / за ред. Василя Ґрещука. – Івано-Франківськ: Плай, 2002. – С. 13-18.

Дубова О. А. Синтетизм та аналітизм у морфологічних системах українськох та російської мов (типологічний аспект): автореф. дис.. … д-ра філол. наук / О. А. Дубова. – К., 2004. – 32 с.

Єрмоленко С. Я. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор; за ред. С. Я. Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – 224 с.

Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства / Ю. О. Карпенко. – К.; Одеса: Либідь, 1991. – С. 136-142.

Ковалик І. І. Про лінгвальні категорії, їх властивості і види // Ковалик І. І. Питання українського і слов’янського мовознавства: вибрані праці, ч. ІІ / упор. З. Терлак / Іван Ковалик. – Львів; Івано-Франківськ, 2008. – С. 150-155.

Ковалик І. І. Теоретичні питання граматики // Ковалик І. І. Питання українського і слов’янського мовознавства: вибрані праці, ч. ІІ / упор. З. Терлак / Іван Ковалик. – Львів; Івано-Франківськ, 2008. – С. 82-109.

Кучеренко І. К. Теоретичні питання граматики української мови: морфологія. – Вінниця: Поділля, 2003. – 464 с.

Лингвистический энциклопедический словарь / гл. ред. В. Н. Ярцева. – М.: Сов. энцикл., 1990. – 685 с.

Словник іншомовних слів / уклад.: С. М. Морозов, Л. М. Шкарапута. – К.: Наук. думка, 2000. – 680 с.

Українська мова. Енциклопедія / за ред. І. В. Муромцева. – К.: Майстер-клас, 2011. – 400 с.

Українська мова. Енциклопедія / редкол.: Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співголови), Зяблюк М. П. та ін. – К.: Укр. енцикл., 2000. – 752 с.

Ципердюк О. Д. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Термінологічний словник / Оксана Ципердюк. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – 84 с.

Запитання

1. Які основні поняття граматики?

2. Що таке граматичне значення?

3. Які ознаки має граматичне значення, якщо порівнювати його із лексичним значенням слова?

4. Які слова мають лише граматичне значення? Чи всі мовознавці так вважають?

5. Який засіб вираження граматичних значень є основним, найтиповішим?

6. Які ще є засоби вираження граматичних значень?

7. Що таке граматична форма?

8. Які граматичні форми є синтетичними? Наведіть приклади.

9. Які граматичні форми є аналітичними? Наведіть приклади.

10. Які граматичні форми є аналітико-синтетичними? Наведіть приклади.

11. Які граматичні форми є синтаксичними? Наведіть приклади.

12. Які граматичні форми є суплетивними? Наведіть приклади.

13. Як загалом у типологічному плані кваліфікують українську мову?

14. Що таке морфологічна парадигма?

15. Які морфологічні парадигми називають нульовими? повними? неповними?

16. Що таке граматична категорія?

17. У якій ієрархії перебувають граматичне значення, граматична форма і граматична категорія?

18. Які морфологічні категорії є в сучасній українській мові?

19. Які граматичні категорії є іменними? дієслівними?

20. Які граматичні категорії є словозмінними? класифікаційними?

 

Лекція № 3. ЧАСТИНИ МОВИ І ПРИНЦИПИ ЇХ КЛАСИФІКАЦІЇ

Мета. Подати теоретичні відомості про принципи класифікації частин мови в українському мовознавстві, розкрити проблемні питання виділення частин мови, звернути увагу на історію вивчення частин мови та взаємопереходи в системі частин мови.

Вступ. Основною одиницею морфології є частина мови (морфологічне слово), тобто граматичний клас слів.

Усі слова мови поділяються на великі лексико-граматичні розряди – частини мови.

План.

1. Питання про частини мови та їх класифікацію. Принципи виділення частин мови в українській мові.

2. Повнозначні (самостійні) та неповнозначні (службові) частини мови. Займенник, вигуки, слова категорії стану, модальні слова та зв’язки в системі частин мови.

3. З історії вивчення частин мови.

4. Взаємопереходи в системі частин мови.

Зміст лекції

1. Питання про частини мови та їх класифікацію. Принципи виділення частин мови в українській мові

Частини мови – граматичні класи (групи) слів, що об’єднуються категоріальним значенням, притаманними їм морфологічними ознаками, синтаксичними властивостями в складі словосполучень та речень і за суфіксами.

В українському мовознавстві термін “частини мови” запровадив Петро Залозний у праці “Коротка граматика української мови” (ч. 1-2, 1906 р.)

Ці граматичні класи слів характеризуються:

- спільністю категоріального значення, абстрагованого від лексичних значень (напр., предметність в іменників, ознака предмета в прикметників, число у числівників, процесуальна дія у дієслів, ознака ознаки у прислівників);

- спільністю морфологічних категорій і правил словозміни (напр., рід, число, відмінок у іменників, вид, спосіб, час у дієслів);

- тотожністю синтаксичних властивостей слів (підметок і додаток у іменників, присудок у дієслів, означення у прикметників, обставина у прислівників);

- спільністю суфіксів, з допомогою яких утворено відповідні слова (н-д, суфікси іменників – тель, -ець, -анин, -ик, -ник, -ист, -ізм, -ач, ук; суфікси прикметників – н -ий, - ськ -ий, - аст -ий, - ан -ий, - ов -ий; дієслівні суфікси – ну -ти, - ича -ти, - ува -ти).

Класифікація за цими ознаками зафіксована в академічній морфології (1969 р.), “Русской грамматике” (1980 р.) та шкільній граматиці.

Важко визначити, які з цих ознак основні, вирішальні під час поділу слів на групи (частини мови). Спроби взяти за основу якийсь один критерій (гомогенна класифікація) були невдалими.

Традиційно основним вважали (зокрема П. Фортунатов) морфологічний принцип поділу слів на частини мови. Але цей принцип придатний лише для класифікації тих слів, які мають флексії. Слова невідмінювані залишаються поза межами цієї класифікації. Найповніше всі слова мови розподіляються на частини мови за синтаксичним принципом (О. Потебня) залежно від конкретної синтаксичної функції в реченні (визначальною для частин мови є первинна синтаксична функція, а не вторинна). Але самостійно і синтаксичний принцип не розв’язує проблем розподілу слів на частини мови, адже не всі слова виконують синтаксичну функцію. О. Шахматов провідним вважав семантичний (лексичний) критерій, коли до уваги брали узагальнене лексичне значення слів – категоріальне значення.

Компромісний підхід запропонований Л. Щербою: здійснювати поділ слів на частини мови не за однією, а за кількома ознаками (гетерогенна класифікація). На його концепції і ґрунтується сучасна класифікація частин мови, зокрема на основі всіх критеріїв виокремлюють іменник, прикметник, дієслово, прислівник. У виділенні інших частин мови визначальним є семантичний критерій. Щодо ієрархії критеріїв, то І. Вихованець базовим вважає семантичний, на другому місці – синтаксичний, а на третьому – морфологічний. Додатковим є словотвірний.

Сучасна традиційна граматика виокремлює 10 частин мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, прийменник, сполучник, частка, вигук.

У теорії частин мови є низка дискусійних питань:

1) кількість частин мови (в українській мові 10-12; в індійській мові ума – лише дві: ім’я і дієслово);

2) ієрархія в системі частин мови (послідовність за значущістю): іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник... чи дієслово, іменник…; (у “Теоретичній морфології української мови” прислівник зараховують до периферійних частин мови серед самостійних);

3) віднесеність слів до певної частини мови (порядкові числівники, займенники, дієприкметники);

4) класи слів, що є частиною мови – це граматичні (О. Реформатський), лексико-граматичні (В. Виноградов) чи семантичні групи слів (І. Милославський).

2. Самостійні та службові, повнозначні та неповнозначні частини мови






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных