Методичні рекомендації

Вивчаючи дану тему, треба насамперед звернути увагу на те, що сучасний термін «економіка» походить від старогрецького «oikonomia» («oikoс» – дім, господарство; «номос» – вчення, закон). Вперше його ввів Ксенофонт (430 – 355 рр. до н.е.)для назви своєї праці про мистецтво ведення домашнього господарства. Наступною своєю працею «Доходи» він поєднує економіку з «багатством». Через декілька десятиліть філософ Аристотель (364 – 322 рр. до н.е.) поділив науку про багатство на економіку і хремастику.

Нині цей термін застосовується у трьох найпоширеніших значеннях:

1) сфера господарської діяльності суспільства;

2) народне господарство певної країни, регіону або світове;

3) наука, що вивчає процеси і явища, які пов’язані з господарською діяльністю суспільства.

У результаті вивчення другого питання теми необхідно зрозуміти, що перші фрагменти наукового економічного мислення запропоновані грецькими і римськими мислителями. Окрім вище згаданих слід відмітити Платона, Катона, Варрона, Сенеку, Колумеллу. В їхніх працях знаходять прояв перші наукові підходи до дослідження виробництва, поділу праці, товарно-грошових відносин, правових основ приватної власності. Ідея античної економічної думки – встановлення головних чинників доходності та зростання суспільного багатства на приватній основі господарювання.

Вважається, що перетворення фрагментарного економічного мислення в системно-наукове розпочалося в період зародження капіталістичних ринкових відносин (формування єдиного національного ринку) у Західній Європі (XVI-XVII ст.). свій тріумфальний рух економічна наука розпочала під назвою політичної економії. Назву їй дав французький економіст Антуан де Монкретьєн, який у 1615 р. видрукував працю «Трактат політичної економії». Саме вона започаткувала перший напрямок (школу) економічної науки, який отримав назву меркантилізм. Представники цієї школи (А. Монкретьєн,
Т. Манн, Д. Юм та ін.) продовжили традицію пошуку джерел багатства, започатковану античними мислителями. Саме багатство вони вимірювали кількістю золотих та срібних грошей, а основним його джерелом вважали торгівлю, як сферу обігу.

Другий досить впливовий напрямок розвитку наукової економічної думки, який проявив себе у XVIII ст., отримав назву фізіократія. Прибічники цієї школи (Ф. Кене, А.Тюрго, В. Мірабо, Д. Норе та ін.) перенесли дослідження у сферу виробництва, але джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві. Промисловість, транспорт і торгівлю вони вважали безплідними сферами діяльності. Фізіократи першими почали відрізняти основний капітал від оборотного, закликали до обмеженого втручання держави в економіку, проте підтримували адміністративне регулювання обороту грошей. Важливу роль у розвитку політичної економії відіграла «Економічна таблиця» Ф. Кене. За такі наукові здобутки фізіократів інколи приєднують до класичної школи політичної економії.

Третє питання потребує усвідомлення сутності класичної політичної економії, що була створена протягом XVIII XIX ст. Її представники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. Сей та ін. зосереджують увагу на дослідженні економічних відносин, на встановленні законів економічного розвитку всіх сфер економічної діяльності, прагнуть розкрити економічну природу багатства з урахування трьох основних джерел – праці, землі, капіталу. До основних заслуг школи відносять створення трудової теорії вартості, відстоювання здатності ринкової економічної системи до саморегуляції, виявлення джерел доходів всіх верств суспільства та мотивацію справедливості у відносинах розподілу доходів.

Марксизм, або політична економія праці. Засновники цього напрямку К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують економічний розвиток суспільства у єдності із соціальним, у системному підході та з позицій робітничого класу; доповнюють систему законів розвитку капіталістичної ринкової економіки, переглядають категоріальний апарат класичної школи і пропонують свої концепції додаткової вартості грошей, економічних криз, земельної ренти, відтворення суспільного продукту. Вони спробували обґрунтувати розвиток сучасної цивілізації на основі діалектичного підходу.

Маржиналізм – теорія, яка пояснює економічні процеси, спираючись на універсальну концепцію граничних величин («граничні витрати»). Застосовує математичний кількісний аналіз та моделі, в основі яких лежать суб’єктивно-психологічні оцінки економічних процесів. Представники – К. Менгер, Ф. Візер, У. Джовенс, Л. Вальрас.

У четвертому питанні необхідно звернути увагу на те, що сучасні економічні теорії відрізняються підходами і методами до вирішення загальних економічних проблем. Неокласицизм розвиває основні ідеї класичної політичної економії в умовах ХХ ст. Охоплює різні теорії: «монетаризм», «теорію економіки пропозиції», «теорію раціональних очікувань», та ін. Засновники – А. Маршалл, А. Пігу. Послідовники – Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А Лаффер та ін. – прибічники «чистої економіки». Вони часто обмежують об’єкт дослідження поведінкою та суб’єктивними мотивами «людини економічної», діяльність якої підпорядкована особистим інтересам.

Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям. Має два сучасні відгалудження: «старий» і «новий» інституціоналізм. Представники:
Т. Веблен, Дж. Коммонс, Т. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін. розглядають економіку, як утворення в якому відносини між господарюючими суб’єктами складаються під впливом як економічних, так і правових політичних, соціальних, психологічних та інших факторів. Об’єктами дослідження для них є «інститути» та «інституції», до яких вони відносять державу, корпорації, профспілки, звичаї, менталітет, інстинкти тощо. Новий інституціоналізм охоплює теорії «право власності», «нової економічної історії», «теорію агентів», «транзакційні теорії».

Кейнсіанство – одна з провідних сучасних теорій. Обґрунтовує об’єктивну необхідність втручання держави в регулювання ринкової економіки передусім шляхом проведення кредитно-бюджетної політики. Засновником теорії є Дж. М. Кейнс. Кейнсіанство виникло в 30-х роках ХХ ст. як пропозиція розумного шляху подолання Великої депресії (1929-1933 рр.), яка поставила економічну систему капіталізму на межу повної катастрофи. Послідовники Кейнса (Дж. Робінсон, П. Сраффа, А Хансен, Р. Лукас та ін.) виступають за активну участь держави у структурній перебудові економіки, у перерозподілі доходів і збільшенні соціальних виплат.

Неокласичний синтез – узагальнююча концепція, представники якої (Д. Хікс, Дж. Бьюкенен, П. Самуельсон, Л. Клейн та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економіки, дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напрямів економічної теорії.

Питання для самоконтролю

1. Визначте основні етапи розвитку Економічної теорії.

2. Які сучасні економічні теорії ви знаєте і в чому полягає принципова відмінність між ними?

3. Інтереси яких верств населення виражали меркантилісти?

4. Що фізіократи вважали за багатство?

5. Хто започаткував трудову теорію вартості?

6. Які величини використовували в своїй теорії маржиналісти?

7. Які чинники беруть до уваги представники інституційно-соціологічного напрямку?

8. У чому полягає відмінність між інституціональною доктриною та класичною і неокласичною доктринами?

9. У чому полягають переваги неокласичної економічної теорії?

10. Наведіть погляди сучасних економістів на тлумачення поняття «інституція», «інститут».

Тестові завдання

1. Яка зі шкіл економічної теорії була історично першою:

а) марксизм;

б) меркантилізм;

в) кейнсіанство;

г) класична політекономія.

2. Яка із економічних шкіл уперше зробила предметом свого аналізу процес виробництва, а не сферу обігу:

а) меркантилізм;

б) фізіократи;

в) класична політична економія;

г) маржиналізм.

3. Кейнсіанська теорія – це теоретичне обґрунтування:

а) вільної конкуренції;

б) державного регулювання;

в) ринкової економіки.

4. Інституційно-соціологічний напрямок бере до уваги такі фактори:

а) економічні;

б) психологічні;

в) техніко-економічні;

г) правові;

д) всі відповіді вірні;

є) вірної відповіді немає.

5. Назва економічної науки «політекономія» вперше з’явилася в:

а) середині XV ст.;

б) 1615р.;

в) 1647р.;

г) 1776р.;

д) 1818р.;

є) 1867р.

6. До заходів економічної політики меркантилістів не належить:

а) створення торгових монополій;

б) розвиток посередницької торгівлі;

в) стимулювання імпорту;

г) преміювання за експорт.

7. Під «невидимою рукою» А.Сміт розумів:

а) вільну конкуренцію;

б) державне регулювання;

в) податки.

8. Причиною бідності через зростання людської маси вважав:

а) Д. Рікардо;

б) Т. Мальтус;

в) С.Мілль.

9. Суттю маржиналізму є використання:

а) математичних моделей;

б) граничних величин;

в) системного підходу.

10. Монетаристи зводять управління економікою перш за все до:

а) регулювання податків;

б) нарощування інвестицій;

в) контролю над грошовою масою.

Проблемні питання

1. Розкрийте головні особливості окремих напрямів і шкіл в економічній теорії.

2. Запишіть у конспект найвидатніших економістів і спробуйте обґрунтувати їхній персональний внесок у розвиток економічної теорії як науки.

3. Доберіть з економічної літератури вислови відомих вчених-економістів про необхідність вивчення економіки.

4. Поясніть на конкретних історичних прикладах, які соціально-економічні проблеми необхідно вирішувати державі з точки зору вчених меркантилістів, фізіократів, класиків, кейнсіанців, неокейнсіанців, монетаристів, неокласиків.

5. Дослідіть основні умови, які сприяють розвиткові економіки з точки зору вчених меркантилістів, фізіократів, класиків, кейнсіанців, неокейнсіанців, монетаристів, неокласиків. Поясніть їх.

6. Визначить, що є спільного між політичною економією, економікс і макроекономікою. У чому ви бачите різницю між цими суспільними науками?

7. Англійський економіст А. Сміт у XVIII ст. зауважив: «На підставі аналізу дійсності економічна наука повинна пропонувати таку економічну політику, яка б давала людям щедрий дохід або засоби до існування, а точніше, забезпечувала б їм можливість самостійно добувати їх». Чи відповідає таке визначення завдання економічної науки сучасним уявленням про мету економічного дослідження?

8. Наведіть приклади позитивних та нормативних тверджень економічної науки з точки зору вчених меркантилістів, фізіократів, класиків, кейнсіанців, неокейнсіанців, монетаристів, неокласиків.

9. Яке значення для розвитку суспільства має економічна теорія на різних етапах свого розвитку?

10. Охарактеризуйте внесок видатних економістів-теоретиків у розвиток економічної теорії.

Практичні завдання

Завдання 1

Дослідіть основні школи економічної думки та заповніть таблицю 1.1 та таблицю 1.2.

Таблиця 1.1

Таблиця 1.2

Завдання 2

Установіть відповідність між назвами наукових шкіл, напрямів та прізвищами відомих вчених-економістів, які їх репрезентують (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Установіть відповідність між назвами наукових шкіл, напрямів та концепціями економічної науки, розробленими в їхніх межах (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

Завдання 3

Знайдіть зайве у переліках та поясніть свій вибір:

1. А. Сміт, Дж. Кейнс, Д. Рікардо, У. Петті.;

2. К. Менгер, Ф. Візер, М. Фрідмен, Л. Вальрас;

3. Меркантилізм, Неокласицизм, Кейнсіанство, інституціоналізм, неокласичний синтез;

4. Гранична корисність, граничні витрати, гранична продуктивність, додана вартість.

Завдання 4

Робота з цитатами

1. Прочитайте уривок з роману О.С. Пушкіна «Евгений Онегин» та визначте якому напряму в економічній науці віддавав перевагу Євгеній Онєгін, а якому його батько?

Бранил Гомера, Феоклита;

Зато читал Адама Смита

И был глубокий эконом,

То есть умел судить о том,

Как государство богатеет,

И чем живет, и почему

Не нужно золота ему,

Когда простой продукт имеет.

Отец понять его не мог

И земли отдавал в залог.

2. Н. Г. Менк’ю: «Вивчення економічної теорії повинно привити молодим людям почуття відповідальності за долю своєї країни». Як ви розумієте поняття економічної відповідальності. Відповідь прокоментуйте.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: