Політико-адміністративне та соціально-економічне становище України в 1953–1964 роках. Формування курсу на лібералізацію радянської системи та його наслідки для українців.

Тема 3. УКРАЇНА В УМОВАХ ПОЛІТИЧНОЇ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

(середина 50-х - середина 60-х рр. ХХ століття)

ОПИТУВАННЯ.НАЧИТКА НОВОГО МАТЕРІАЛУ (Пари 17-18)

С. 512-526 підручника О.Д. Бойка. І сторія України Навчальний посібник, 2005. Київ: “Академвидав”

С. 116-145 підручника Ф.Г. Турченка Новітня історія України. 1939-2001. 11кл, 2001. Київ: “Генеза”

Політико-адміністративне та соціально-економічне становище України в 1953–1964 роках. Формування курсу на лібералізацію радянської системи та його наслідки для українців.

Внутрішньополітичне становище України у середині 1950-х рр.

Після смерті Сталіна почалася боротьба за владу серед вищого партійного керівництва СРСР, до якої активно долучилися і представники компартії з України. Так, очільник всесоюзних спецслужб Лаврентій Берія, який претендував стати новим диктатором, загравав із українськими компартійцями і вперше за історію Української РСР на посаду першого секретаря ЦК КПУ протяг українця Олексія Кириченка, звинувативши попереднього персека – Мельникова – у русифікації українських шкіл. Однак великої підтримки серед українців вчорашній поплічник Сталіна не отримав. Крім того, Т. Строкач випадково натрапив на секретні документи Берії, в яких йшлося про змову спецслужб щодо отримання контролю над СРСР, і передав їх Микиті Хрущову. Берію заарештували, дуже швидко засудили і виконали вирок – розстріл.

Перемога М. Хрущова у Москві, який ще недавно очолював ЦК КПУ, призвела до того, що збільшився вплив України на політику СРСР. До всесоюзного центру потяглися українські комуністичні кадри, які підтримували Хрущова. Фактично відразу залунали вимоги реабілітувати незаконно репресованих свого часу комуністів С. Косіора, В. Чубаря та інших. Реабілітація вищого партійного керівництва республіки поширилася і на інших репресованих: із таборів почали повертатися ті, кого засуджували за різними “політичними статтями”. Були припинені “жданівщина”, боротьба із “безрідним космополітизмом” та інші ідеологічні кампанії із цькування національної інтелігенції і національних меншин.

Було лібералізовано систему органів МВС, суду та встановлений прокурорський нагляд в УРСР за дотриманням законності і не допущення більше судилищ “трійками”, як це було в 1930-х роках. Водночас правоохоронні органи почали переглядати постанови суду та вироки, які були винесені в роки “Великого терору”.

Участь українців у повстаннях у сталінських концтаборах у 1952-1953 років.

Пом’якшення тоталітарного режиму призвело до повстань українців у запровадженій Сталіним системі ГУЛАГу. У таборах, де утримувалися репресовані за участь УПА, почалися бунти.

Із 26 травня по 4 серпня 1953 р. тривало Норильське повстання (див.док.с.123), в якому взяло участь декілька тисяч осіб. За даними спецслужб, українців серед ув’язнених у сталінських концтаборах, було 70%.

Входження Кримської області до складу УРСР.

У лютому 1954 р. ВР СРСР ухвалила рішення про передачу Кримської області, яка входила до РСФРР, до складу Української РСР. Це була спроба перекласти господарське освоєння Криму на плечі України. Після депортації звідси кримських татар, німців, греків, болгар, освоєння земель півострова переселенцями із середини Росії проходило не вдало. Упродовж 1944-1947 рр. більшість із них втекли із Криму. Тож, союзний центр допустив до Криму українців, не втрачаючи водночас контроль над Україною.

XX з’їзд КПРС та його наслідки. Реабілітація жертв сталінських репресій.

У лютому 1956 р. на закритому засіданні ХХ з’їзду КПРС Микита Хрущов виголосив небувалу до цього промову про злочини Сталіна і сталіністів у 1930-1940-х роках. Десталінізація стала офіційним курсом компартії, а Хрущов – новим лідером тоталітарної держави. В Україні почали нищити пам’ятники і бюсти Сталіна, перейменовувати вулиці і площі, названі свого часу іменем “великого вождя”. Але десталінізація у частині реабілітації жертв сталінських репресій явно пробуксовувала, бо ж компартійне керівництво не бажало втрачати контроль над суспільством і часто-густо перестраховувалося під час повернення “чесного імені” засудженим у роки репресій. Цікаво, що за обережну десталінізацію виступало і вище партійне керівництво в Україні.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: