В психолого-педагогічних дослідженнях

Педагоги стверджують, що рівень розвитку суспільства визна-чається його ставленням до окремої особистості, яке проявляється у системі виховання. Виховання протягом усієї історії людства відігра-вало у суспільстві вагому роль, хоч його цілі змінювались відповідно до історичних періодів та особливостей певних країн.Проблему вихо-вання особистості в колективі засобами впливу на неї групи досліджу-вали багато вчених: А.С. Макаренко,В.О. Сухомлинський, Є.І. Синиця,О.В. Киричук, М.Ю. Красовицький, І.К. Матюша та інші. Вони ана-лізували її через призму виконання системою виховання соціального замовлення. А воно в Україні довгий час зводилось до формування слухняного виконавця. Регулювання поведінки окремої особистості здійснювалось переважно через організації, колективи.Після розпаду тоталітарної системи спостерігається зменшення сили дії механізмів соціального регулювання на поведінку особистості. Внутрішні ж якості багатьох людей при такому низькому статусі особистості виявились недостатньо розвиненими для виконання ролі регулятора. Це призвело до того, що на сучасному етапі розвитку суспільства існує супереч-ність: з одного боку, спостерігається тенденція до зменшення регламен-тації прояву особистості та недостатня готовність молоді до використання отриманої свободи для свого соціально-психологічного розвитку, з іншого.

А тому для виховання особистості важливим є вирішення однієї з актуальних проблем сучасності – взаємовідносин колективу і осо-бистості, над якою працюють психологи, педагоги, філософи, лікарі.

Вітчизняна педагогіка протягом тривалого періоду орієнтувалась на принцип виховання особистості в колективі і через колектив. Сьогодні цей принцип значною мірою переосмислюється. Окремі вче-ні вдаються до крайнощів: від абсолютизації ролі колективу перейшли до її повного заперечення. Наша позиція полягає в наступному: колектив викладачів і колектив студентів можуть і повинні бути важ-ливими факторами регулювання розвитку і поведінки особистості. Така позиція визначається ще й тим, що в сучасному світі та в прогно-зах на майбутнє роль групи буде зростати у різних сферах суспільного життя. Про це наголошував заступник генерального директора ЮНЕСКО Р.Р. Сінгх, у якості важливої характеристики особистості близького майбутнього він виділяє здатність до групової роботи. Як на навчаль-ному, так і на робочому місці найвищий пріоритет відводиться гру-повій діяльності, у якій більш ефективне поєднання індивідуальних навичок, ніж їх сума.

Нехтуючи проблемами виховання молоді у вищій професійній школі, педагогічні працівники ігнорують такий важливий фактор фор-мування особистості студента, як вплив колективу. А це призводить до того, що відбуваються певні зміни у його світогляді, ціннісних орієнтаціях. Педагогів насторожує те, що рисами характеру молодих людей стають не властиві українському менталітету індивідуалізм, бездуховність. Українські педагоги І.К. Матюша, М.Ю. Красовицький,О.Л. Кірдан, Г.О. Балл та інші схиляються до думки про необхідність інтенсифікації виховного впливу на особистість. Свою позицію вони обґрунтовують тим, що у вихованні особистості не може бути повної, абсолютної свободи. Людина живе серед людей і її бажання так чи інакше співвідносяться з їх цілями, цінностями та нормами. На це необхідно зважати, тому певних обмежень не уникнути. Педагогічна наука має встановити ці обмеження і вони повинні бути максимально широкими.Адже засадами системи виховання в нових умовах мають бути повага до особистості з її позитивними рисами, опора на само-виховання, надання вихованцю необхідної психолого-педагогічної допомоги.

У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях наголошується, що важливим фактором впливу на розвиток особистості є мікро-середовище. Саме в малих групах відбувається реальний вплив на виховання особистості, створюється мікроклімат, який визначає ком-форт чи дискомфорт у стосунках, формуються позитивні чи негативні риси характеру, ідеали, цінності й норми поведінки. Таким виховним мікросередовищем для студентів є студентська група.

Численні наукові публікації з педагогіки та психології 60–80-х років вказують на те, що інтерес вітчизняних і зарубіжних вче-них до проблем формування колективу та гуртування малої групи був значним. Ці проблеми розробляли працівники кількох лабораторій: «Колектив і особистість» (м. Київ) – В.М.Галузинський,О.В. Киричук, М.Ю. Красовицький, М.Ф. Чернобаєва та інші, керівник – О.В. Киричук; «Психологічні дослідження особистості в колективі» (м. Москва) – В.В. Абраменкова, А.В. Петровський, В.А. Петровський, В.В. Шпа-линський, Ю.В. Янотовська та інші, керівник – А.В. Петровський; «Колектив і особистість» (м. Москва) – Г.М. Казакіна,А.Т. Куракін, А.В. Мудрик, Л.І. Новікова та інші, керівник – Л.І. Новікова та ще ряд лабораторій. Результати аналізу сучасної наукової літератури свідчать, що психолого-педагогічні дослідження обходять проблему гуртування малої групи.

Наголошуючи на визначному внескові дослідників проблеми гуртування у розвиток теорії колективу, її не можна розглядати як завершену, тому що, по-перше, змінилась роль колективу в суспіль-стві; по-друге – дана теорія створювалась у певний історичний період і, безумовно, несе на собі відбиток тогочасної ідеологічної системи, тому й вимагає певного переосмислення; по-третє, в наш час відбу-вається процес наростання соціальної, інтелектуальної диференціації, посилення конкуренції в студентському середовищі, що не сприяє гур-туванню. Наголошене вимагає дослідження феномену згуртованості студентського колективу в нових умовах.

2. Поняття «група», «колектив», «гурт», «спільнота»

Дослідник груп і колективів, який намагається розібратись у цих соціально-психологічних явищах, натрапляє на різноманітність точок зору і неоднозначність трактування термінів. Тому перед тим, як заглибитись у розгляд самих теорій, зупинимося на визначеннях і по-ходженні двох основних термінів – «група» і «колектив».

Слово «група» з’явилось раніше, ніж «колектив», і за своєю ети-мологією, за дослідженням О.І. Донцова, пов’язане з двома коренями: «вузол» і «коло». Розглянувши процес утворення слова «група», він вказує, що у 17 столітті термін «група» (з італійської «groppo») вико-ристовувався художниками для позначення способу компонування фігур, за якого вони створюють цілісне враження. У 18 столітті слово «група» починає вживатись як назва людських спільнот, члени яких володіють якоюсь загальною ознакою. З розвитком соціальної психо-логії група стала предметом багатьох психолого-педагогічних до-сліджень. Психологи визначають малу соціальну групу як кількісно невелику спільноту, де люди об’єднані спільною діяльністю, безпо-середньо контактують один з одним, мають спільну мету та інтереси, які визначають певну організацію, тривалість існування та деяку одно-рідність поведінки її членів. Ми згодні з такою дефініцією.

Походження слова «колектив» дослідив В.І. Александров. Він стверджує, що слово «колектив» походить від латинського «collectivus», яке означало щось зібране, збірне ім’я. Слово «collectivus» утворилось від «collegere», що означало «збирати разом». Процес перетворення слова «колектив» із загальновживаного на термін автор пов’язує з появою соціальної психології. На початку 20 століття термін «колектив» означав суму індивідів, які складають єдину сукупність, утворену за певною ознакою. А.С. Макаренко вважав, що колектив – це живий со-ціальний організм, заснований на соціалістичному принципі об’єднання. Слід зазначити, що змістовне розкриття терміна «колектив» у роботах А.С. Макаренка не було тотожним за суттю у різні періоди його діяльності. На початку 20-х років він вживав як приблизно одно-значні цьому терміну слова «община», «виховна община».

Колектив у сучасному розумінні, вважає С.У. Гончаренко, це таке об’єднання людей, життєдіяльність котрого визначається цілями і завданнями, що випливають із потреб суспільного, колективного та індивідуального розвитку, в якому функціонує самоврядування, а сто-сунки між ними є гуманними, характеризуються взаємною повагою і відповідальністю, спільним прагненням до загального успіху. Ми не маємо заперечень до цього визначення.

Колектив – це організована форма об’єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності (М.М. Фіцула).

Деякі дослідники поряд з термінами «група» та «колектив» вжи-вають термін «гурт». Останнім часом в українській мові більш активно стали вживати слово «гурт» – український відповідник слову «група». В сучасній психолого-педагогічній літературі зустрічаємо також тер-мін «спільнота». На нашу думку, за змістом це поняття ширше, ніж «колектив», тому ми вживаємо його як синонім до поняття «група».

Важливим етапом у розвитку теорії колективу є педагогічна сис-тема, розроблена А.С. Макаренком. Саме А.С. Макаренку належить головна роль у створенні і обґрунтуванні теорії колективу, яка сьогодні не сприймається однозначно. Він надавав згуртованості колективу великого значення і вважав, що необхідною умовою згуртованості і розвитку колективу є постановка перед його членами перспектив, тобто яскравих, захоплюючих цілей, без яких справді важко знайти спосіб організації колективу.

Ознаки колективу

Ознаки колективу – це ті характерні риси, які властиві колективу. До них належать (за М.М. Фіцулою):

а) наявність суспільно значимої мети;

б) щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення;

в) наявність органів самоврядування;

г) встановлення певних психологічних стосунків між членами колективу.

Які ж основні ознаки здорового, міцного, згуртованого колективу визначають сучасні психологи? І.К. Матюша вважає, що такими ознаками є: загальні завдання і тісні контакти у спільній діяльності, спрямовані на зміцнення економіки, освіти, культури; колектив з ви-раженою національною ознакою, яка виявляється у спільності мови, інтересів, запитів і потреб; постійний рух і розвиток колективу; колектив має бути наділений властивостями магнетизму, тобто притягувати до себе своїм теплом усіх членів як рівноправних партнерів у спільній діяльності, що прагнуть до єдиної загальної мети; вищою владою колективу має бути мудрість, помірність і справедливість; у колективі має бути лише один загальновизнаний лідер, і ніяких суперників йому не повинно бути, інакше – неминучі конфлікти; важливою ознакою справжнього колективу є нормальний тон і розумний стиль його ро-боти; активність колективу, що виявляється у постійній готовності до руху.

А.В. Петровський узагальнив результати роботи своєї лабора-торії і виділив такі ознаки колективу:

1. Переважання актів колективістського самовизначення (КС) над конформними і негативістськими реакціями (І.Я. Оботурова). КС – це конкретна форма активної взаємодії особистості і групи, поняття, за допомогою якого адекватно відображається реальна детермінація поведінки особистості позицією групи. Конформність – «усвідомлена зовнішня згода з групою при внутрішніх розбіжностях з її позицією, свідоме пристосування індивіду».

2. Ціннісно-орієнтаційна єдність (ЦОЄ) як показник згуртованості колективу (В.В. Шпалинський). Згуртованість колективу заключається у співпаданні оцінок і установок групи по відношенню до об’єктів, які є значимими для групи в цілому і належать до суттєвих сторін її спільної діяльності.

3. Референтність колективу для його членів (Є.В. Щедріна). Ре-ферентна група – це будь-яка мала група, до якої людина добровільно себе зараховує або членом якої вона хотіла б бути. Погляди та норми референтної групи є зразком для людини, тут вона знаходить такі цінності та форми діяльності, які цілком задовольняють її потреби й інтереси, відповідають поглядам і нормам життя. Нереферентною вважається така мала група, психологія і моральна поведінка якої не поділяється індивідом, внаслідок чого він виявляє байдужість або во-рожість до неї. З кількох референтних груп людина вибере ту, де вона переживає емоційне благополуччя, почуття психологічного захисту.

4. Еталонність колективу для його членів, тобто сприймання свого колективу як такого, що наближається до прийнятого у ньому еталону норм поведінки.

Петровський А.В. в залежності від міри опосередкованості взає-мин діяльністю та її спрямованості виділяє п’ять типів груп – колектив, просоціальна асоціація, антисуспільна корпорація, асоціальна асоціація, дифузна група.

За Н.М. Пейсаховим:

· Оптимальна структура групи – є 3–4 мікрогрупи за інтересами;

· Жорстка структура – немає мікрогруп;

· Автономна структура – кількість мікрогруп більша 4-х.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: