Лідерство в колективі. Участь лідерів у діяльності студентського самоврядування

Психологи стверджують, що ефективність функціонування сту-дентського самоврядування, та й взагалі діяльності групи багато в чому залежить від активу групи, до якого входять її лідери. Сучасна модель лідерства, що використовується у вітчизняній психології, бу-дується на трьох різних основах – зміст, стиль та характер діяльності лідера. Цю модель запропонував Л.І. Уманський.

За змістом розрізняють такі типи лідерів: лідер-організатор (вміє швидко і чітко розподіляти завдання, оперативно приймати рішення, здійснювати контроль за їх виконанням); лідер-ініціатор (висуває про-позиції, ініціативи, веде за собою особистим прикладом, пропонує про-граму поведінки); лідер – генератор емоційного настрою (підтримує бадьорий настрій у групі, заряджає членів колективу своєю енергією). За стилем керівництва: авторитарний, демократичний і такий, що об’єднує два перших типи. За характером діяльності: універсальний (виявляє лідерські якості в основних видах діяльності групи); функ-ціональний (виявляє лідерські якості лише в одному виді діяльності); стійкий (постійно виявляє лідерські якості); ситуаційний (виявляє лі-дерські якості тільки в певній ситуації). Встановлено, що в групах високого рівня розвитку є кілька лідерів різних типів.

Для наставників, організаторів студентського самоврядування важливим є питання: «Як визначити лідера в групі?» Соціальна психо-логія пропонує скористатися соціометричною методикою, яка орієнтує членів групи на вибір людини, найбільш бажаної на посаді керівника. В основі такого вибору лежить емоційне тяжіння. Але, як вказує Я.Л. Коломінський, не можна ототожнювати лідера з соціометричною «зіркою», так як «зірка» – найбільш емоційно привабливий член гру-пи – не завжди є домінуючим у процесі спілкування.

Петровський А.В. вважає, що лідер – найбільш референтна для групи особа відносно до групової діяльності. Ми погоджуємось з Л.І. Новіковою, яка вважає, що «ватажка» групи не слід призначати. Не варто також доручати вибір студентам на початку функціонування студентської групи. Слід використовувати та створювати такі ситуації, у яких можливі ватажки могли б себе проявити як організатори, а вже потім попросити студентів визначитись щодо лідера.

Проблема лідерства пов’язана з проблемою співпадання чи не співпадання офіційної і неофіційної структури групи. Офіційна струк-тура представлена студентською групою, курсом, органами студент-ського самоврядування, гуртками, секціями. Неофіційна структура – мікрогрупами, компаніями друзів, референтними групами, аутсайде-рами, лідерами, ізольованими. Щодо взаємовідносин між офіційною і неофіційною структурами групи у психолого-педагогічній літературі є кілька підходів.

Представники одного з них вважають, що співпадання офіційної і неофіційної структур є необхідною умовою функціонування колек-тивів. На думку інших вчених, такого співпадання важко досягти, так як після закріплення неофіційного лідера у офіційному активі в групі знову з’являється неофіційний лідер. Наприклад, у студентській групі офіційний лідер – староста – представляє інтереси адміністрації, керів-ництва закладу освіти, а неофіційний – інтереси студентів. Представ-ники цього підходу вважають, що співпадання офіційної і неофіційної структур групи не є необхідною умовою функціонування колективів.

Слушною видається думка Л.І. Новікової та О.Т. Куракіна сто-совно співорієнтованості, узгодженості, синхронності офіційної та неофіційної структур групи. Важливим показником зрілості колективу, його ефективності як інструменту виховання особистості є співорієн-тація, скоординованість офіційної і неофіційної структури групи, тобто офіційні лідери колективу мають високий статус у сфері міжосо-бистісних взаємин; лідируючі мікрогрупи є носіями позитивних цін-ностей; кожен член колективу, реалізуючи ту чи іншу офіційну роль у ньому, займає сприятливе для себе положення у сфері міжособистісних неофіційних взаємин.

До перерахованих вище слід додати ще одну умову: офіційна і неофіційна структури групи повинні діяти у одному напрямі – гур-тування групи.

Отже, на основі аналізу літератури і власних досліджень ми дійшли висновку, що умовами ефективного гуртування студентської групи є функціонування дієвого студентського самоврядування як в академічній групі, так і на курсі, у закладі освіти; співорієнтація офі-ційної і неофіційної структури групи; педагогічне керівництво діяль-ністю студентського самоврядування.

Дієве студентське самоврядування забезпечує виконання ряду його функцій (гуртування, аналізу діяльності, прийняття рішень і їх ви-конання, регулювання відносин, коригування дій, оцінки діяльності, контролю); передбачає референтність активу, наявність у його членів досвіду організаторської діяльності.

Педагогічне керівництво діяльністю студентського самоврядування обумовлює забезпечення оптимального співвідношення між педаго-гічним керівництвом і процесом саморегуляції, що властивий групі; готовність педагога до роботи у самоврядуванні (його психолого-педагогічна підготовка, знання закономірностей процесу управління).

З метою перевірки ефективності впливу виявлених умов на гур-тування студентської групи, нами було проведено експериментальну роботу зі студентами Національного аграрного університету (далі НАУ).

Наставникові експериментальної групи була запропонована така програма дій: з’ясувати, на ґрунті яких неформальних цінностей іде процес інтеграції в експериментальній групі, утворення мікрогруп. Як виявило анкетування, в основі інтеграції студентів лежать інтереси та захоплення, пов’язані з проведенням часу у колі друзів, походами та прогулянками, спортом, музикою, читанням, переглядом телепередач, навчанням, роботою на комп’ютері тощо.

Необхідно також було виявити неформальних лідерів групи, які б разом з офіційними лідерами брали участь в роботі студентського самоврядування. З цією метою наставник провів анкетування, в основу якого була покладена класифікація лідерів, запропонована Л.І. Уман-ським. Ми дотримуємось думки, що чим більше у групі лідерів, тим вона згуртованіша за умови, що лідери співпрацюють, а не конф-ліктують між собою, а офіційна і неофіційна структури групи діють співорієнтовано.

За результатами анкетування було виявлено неформальних ліде-рів групи. Наступним кроком стало обговорення доручень студентів. Крім старости і його заступника, які уособлюють у більшості акаде-мічних груп як офіційний актив так і структуру студентського само-врядування, в експериментальній групі було обрано: представників до студентської організації НАУ та студентського профкому, організатора культурного дозвілля (культорга), спортивного лідера, інтелектуального лідера (організатора наукової роботи), членів редколегії, відповідальних за чергування в аудиторіях та у гуртожитку.

Метою подальшої експериментальної роботи стало: зробити мікрогрупи привабливими для студентів, забезпечити активну позицію (у будь-якій ролі) для тих студентів, які мають низький соціомет-ричний статус, домогтися, щоб мікрогрупи діяли не розрізнено, а взаємозв’язано, підвищити соціометричний статус ізольованих та від-торгнутих студентів, допомогти їм увійти в емоційно значимі для них групи. Для кожної окремої мікрогрупи була організована своя справа з такою метою, щоб студенти змогли максимально проявити свої здібності.

Так як виховні можливості самоврядування визначаються якнай-ширшим залученням до нього студентів, одним із основних завдань стало включення до цієї діяльності якомога більшої їх кількості. Мікрогрупам було доручено організувати ту діяльність, на основі якої їх члени об’єднались, і яка була для них привабливою (фізично-оздо-ровчу, навчально-пізнавальну, громадсько-корисну, культурно-масову тощо).

Як показало спостереження, під час експерименту і після нього мікрогрупи діяли спільно, у спільній діяльності були задіяні також відторгнуті студенти. Актив групи та її неформальні лідери у тісній співпраці з наставником організовували діяльність студентського са-моврядування у групі, контролювали виконання обов’язків: ведення журналу групи, контроль відвідування занять, підтримання дисципліни, порядку як в аудиторіях так і в гуртожитку, впорядкування території університету, допомога у підготовці до сесії а також обговорення її результатів. Незважаючи на те, що у кожній мікрогрупі був свій авторитетний лідер, лідери не ворогували між собою, а навпаки, взаємодіяли, доповнюючи один одного.

Після закінчення експерименту ми виміряли згуртованість експе-риментальної (№ 2) та контрольної (№ 4) груп. Коефіцієнт згоди (t) групи № 2 становив 0,69, а групи № 4 – 0,34. Рівень значимості р£0,01. Отримані результати свідчать про вагому роль студентського самовря-дування як фактора гуртування студентської групи. Керуючи діяль-ністю самоврядування, слід враховувати управлінський досвід членів активу групи, які можуть самі, без допомоги наставника, організувати самоврядування у групі, згуртувати її. Зважаючи на те, що таких груп мало, саме наставник має допомогти групі сформувати дієвий актив і забезпечити його ефективну роботу.

Через рік після закінчення формуючого експерименту було про-ведене спостереження за студентами колишніх експериментальних та контрольних груп, бесіди з викладачами, наставниками і студентами. Спостереження показало, що після розподілу студентів на групи за спеціалізаціями подальший їх розвиток мав свою специфіку. Так, сту-денти експериментальних груп швидше адаптувались до нових умов: вони вступали у спілкування, об’єднувались у мікрогрупи за інтере-сами так як вже володіли вміннями міжособистісного спілкування, мали досвід побудови взаємин з іншими людьми, знали, як треба гуртувати групу. За їх ініціативою відбулись вибори старости групи та його заступника, разом з наставником було сплановано подальшу організаційно-виховну роботу, діяльність групи у студентському само-врядуванні. Студенти контрольних груп поволі знайомились з новач-ками, не поспішали об’єднуватись у мікрогрупи, байдуже ставились до пропозицій наставника щодо вибору старости, проведення роботи у самоврядуванні. Різною була оцінка груп викладачами. Експери-ментальні групи були охарактеризовані як активні та дисципліновані, контрольні ж, на жаль, такої оцінки не отримали.

Проведене дослідження дає підстави висловити деякі рекомендації щодо використання його результатів:

– організувати для викладачів ВАЗО семінар з питань методики виховної роботи в академічній групі та студентського самоврядування;

– розробити і впровадити систему відповідного матеріального і морального стимулювання праці наставників;

– організувати науково-практичні конференції, «круглі столи», тренінги з проблеми студентського самоврядування, що дозволить оз-найомити з передовим педагогічним досвідом широке коло викладачів і сприятиме впровадженню нових прогресивних технологій у педаго-гічний процес ВАЗО.

Рекомендована література

1. Жалдак Л.М. Відродження студентського самоврядування на рівні академічної групи у вищому аграрному закладі освіти // Нові технології навчання: Наук.-метод. збірник / Кол. авт. – К.: Наук.-метод. центр вищої освіти, 2004. – Вип. 36. – С. 210–219.

2. Жалдак Л.М. Вплив студентського самоврядування та настав-ництва на процес виховання фахівців-аграрників // Нові технології навчання: Науково-метод. зб. / Кол. авт. – К: Науково-метод центр вищої освіти. – 2002, Вип. 33. – С. 272–281.

3. Жалдак Л.М. Гуртування студентської групи вищого аграрного закладу освіти: Монографія. – К.: НАУ, 2007. – 210 с.

4. Жалдак Л.М. Проблеми розвитку студентського самоврядування у вищому аграрному закладі освіти // Науковий вісник Національного аграрного університету. – К.: 2002. – Вип. № 59 – С. 109–117.

5. Жалдак Л.М. Роль лідерів в організації студентського само-врядування на рівні академічної групи // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Реформування системи аграрної вищої освіти в Україні: досвід і перспективи, 21 квітня 2005 р. – Національний аграрний університет. – Частина 1. – К.: НАУ, 2005. – С. 60–63.

6. Жалдак Л.М. Студентське самоврядування у вищому аграрному закладі освіти // Студентський рух у сучасній Україні: реалії, тенденції та перспективи розвитку. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (17 жовтня 2002 року). – К. – 2002. – С. 59–60.

7. Журнал та основні нормативно-правові і організаційно-методичні матеріали наставника студентської групи. Видання 3, перепоб і доп. / Укл. В.І. Рябченко, – 2001.

8. Новикова Л.И. Самоуправление в школьном коллективе. – М.: Знание, 1988. – 80 с.

9. Нормативно-методичні матеріали з виховної роботи / Укл. В.І. Рябченко, – 2001. – 220 с.

10. Соколовская О.В. Педагогическая деятельность наставника академической группы первого курса как фактор ее подготовки к самоуправлению /на материале технических вузов/: Дис... канд. пед. наук: 13.00.01 /Минский гос. пед. ин-т им. А.М. Горького. – Минск, 1989. – 178 с.

11. Студентське самоврядування як невід’ємна складова демократизації вищої школи. Уклад.: М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук, К.М. Левківський, В.І. Даниленко; Відп. ред. М.Ф. Степко. – К.: Освіта України, 2005. – 49 с.

12. Студенческое самоуправление: социально-психологические аспекты. – А.С. Чернышов, Н.С. Степашов, Е.И. Дымов и др. – Воронеж: Изд-во ВГУ, 1990. – 104 с.

13. Уманский Л.И. Поэтапное развитие группы как коллектива // Коллектив и личность / Ред. кол. К. К. Платонов /руков. группы/ и др./. – М. – 1975. – 263 с.

14. Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. – К.: «Академвидав», 2006. – С. 324–328.

15. Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищ. пед. закл. освіти. – Тернопіль: «Навчальна книга – Богдан», 1999. – 192 с.

16. Фіцула М.М. Педагогіка: Навч. посіб. – К.: «Академвидав», 2007. – С. 379–387.

Глосарій

Антинаркогенне виховання – педагогічна діяльність, спрямована на формування у студентства несприйнятливості до наркогенних речовин (тютюну, алкоголю, наркотиків), подолання звичок до вживання цих речовин тими молодими людьми, яким вони притаманні.

Близька перспектива – ставиться перед колективом, що знаходиться на будь-якій стадії розвитку, навіть на початковій (спільна прогулянка, похід в театр, змагання).

Види педагогічного експерименту: лабораторний і природний, констатувальний і формувальний (перетворюючий), пілотажний, вирішальний, навчальний.

Види педагогічного спостереження: суцільне і вибіркове, включене і невключене, звичайне і стандартизоване, інструментальне, експериментальне.

Виховання – це процес цілеспрямованого і систематичного формування особистості, зумовлений дією багатьох факторів.

Виховання (за А.В. Петровським) – це діяльність з метою передачі новим поколінням суспільно-історичного досвіду, планомірний і цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку людини з метою формування відповідних установок, понять, принципів, ціннісних орієнтацій, що забезпечують необхідні умови для її розвитку, підготовки до суспільного життя і трудової діяльності.

Виховання є похідним від «ховати» або «вирощувати». В українській народній педагогіці воно спочатку вживалося в значенні оберігати від небезпеки – наприклад, хвороби, каліцтва, смерті, шкідливого впливу. Пізніше слово «виховання» означало вирощувати дітей, навчати їх правил поведінки.

Виховання у вузькому розумінні є планомірним впливом батьків і школи на вихованця.

Виховання у широкому розумінні – це сума впливів на психіку людини, спрямованих на її підготовку до активної участі у житті суспільства. Це і спеціально організований вплив виховних закладів, і соціально-економічні умови, що діють певною мірою стихійно.

Виховуючі ситуації – це спеціально організовані педагогічні умови з метою виявлення чи формування системи відповідних ставлень.

Гендерне виховання (англ. gender – рід) – цілеспрямований систематичний вплив на свідомість, почуття, поведінку вихованців з метою формування у них егалітарних (партнерських) цінностей, поваги до особистості незалежно від статі, розвитку індивідуальних якостей і здібностей задля їх самореалізації, оволодіння навичками статевотолерантної поведінки.

Гра – це один з видів діяльності людини, який полягає у відтворенні дій і відносин між людьми.

Громадська думка – це система загальних суджень людей, яка виникає в процесі їх спільної діяльності і спілкування і виражає ставлення до різних явищ, подій навколишньої дійсності.

Громадянсько-правове виховання: прищеплення поваги до прав і свобод людини та громадянина; виховання поваги до Конституції, законів України, державних символів України; виховання громадянського обов’язку перед Україною, суспільством; формування політичної та правової культури особистості; залучення студентської молоді до участі у доброчинних акціях і розвитку волонтерського руху.

Групові форми виховної роботи - гурток, екскурсія, виховна година, перегляд і обговорення кінофільму, похід, змагання, збори, клуби та об’єднання за інтересами, інформаційна виховна година та інші.

Гуманізм (від латин.) – людяний, це система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність.

Далека перспектива – це зміщена в часі, найбільш соціально значима мета, яка вимагає значних зусиль для її досягнення. В даній перспективі поєднуються особисті та суспільні потреби (мета успішного закінчення університету). Виховання на далекій перспективі дає значний ефект лише тоді, коли провідне місце в колективній діяльності займає праця.

Демократія (з грецької) – влада народу, це участь народу в управлінні державою, участь членів колективу в керівництві ним.

Екологічне виховання – педагогічна діяльність, спрямована на формування у студентів екологічної культури; формування основ глобального екологічного мислення та екологічної культури; оволодіння знаннями та практичними вміннями раціонального природокористування; виховання почуття відповідальності за природу як національне багатство; виховання готовності до активної екологічної та природоохоронної діяльності.

Економічне виховання – педагогічна діяльність, спрямована на формування на основі спеціальних знань економічної свідомості, економічного мислення, умінь і навичок економічної діяльності, економічно значущих якостей особистості.

Естетичне виховання – складова частина виховного процесу, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини; розвиток естетичних потреб і почуттів, художніх здібностей і творчої діяльності; формування у молоді естетичних поглядів, смаків, які ґрунтуються на українських народних традиціях та кращих надбаннях світової культури; вироблення умінь примножувати культурно-мистецькі надбання народу, відчувати і відтворювати прекрасне у повсякденному житті.

Етапи наслідування - студент сприймає образ, у нього виникає бажання діяти так само; між прикладом і наслідуваними діями утворюється зв’язок; відбувається синтез наслідуваних і самостійних дій студента.

Етапи процесу виховання - в иявлення позитивних і негативних рис особистості; проектування особистості на основі зразка-ідеалу; засвоєння вихованцем необхідних рис, набуття досвіду поведінки; перехід до самовиховання.

Загальні основи педагогіки знайомить нас з предметом і завданнями педагогіки, основними категоріями педагогіки, галузями педагогіки та методами педагогічних досліджень.

Закономірності виховання – це стійкі і суттєві зв’язки між елементами виховного процесу, що забезпечують його ефективність.

Заохочення – це спосіб вираження суспільної позитивної оцінки поведінки і діяльності окремої особистості чи колективу.

Засоби виховання - книги, ЗМІ, мистецтво, слово вчителя.

Звички, як і навички – це часткові автоматизовані дії. Проте, на відміну від навичок, вони не тільки створюють можливість виконання якоїсь дії, а й забезпечують сам факт її здійснення.

Змагання – це метод стимулювання діяльності, який забезпечує відчуття товариської взаємодопомоги, облік і порівняння результатів спільної діяльності, заохочення її учасників.

Знання – це зафіксовані результати пізнавальної діяльності. Знання виражаються в поняттях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях.

Індивідуальні форми виховання - читання художньої літератури, колекціонування, малювання, гра на музичному інструменті, вишивання, підготовка до участі в олімпіаді, конкурсі, конференції та інші.

Інтелектуально-духовне виховання: розвиток пізнавального інтересу, творчої активності, мислення; виховання потреби самостійно здобувати знання та готовності до застосування знань, умінь у практичній діяльності; реалізація особистісного життєвого вибору та побудова професійної кар’єри на основі здібностей і знань, умінь і навичок; виховання здатності формувати та відстоювати власну позицію; формування особистісного світогляду як проекції узагальненого світосприймання.

Календарний план виховної роботи – розробляється на місяць, чверть, семестр; містить заходи та конкретний термін їх проведення; містить графу «відмітка про виконання». Наприклад, план виховної роботи з групою на семестр чи навчальний рік.

Колектив – це живий соціальний організм, заснований на соціалістичному принципі об’єднання ( А.С. Макаренко).

Колектив – це організована форма об’єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності (М.М. Фіцула).

Колектив - це таке об’єднання людей, життєдіяльність котрого визначається цілями і завданнями, що випливають із потреб суспільного, колективного та індивідуального розвитку, в якому функціонує самоврядування, а стосунки між ними є гуманними, характеризуються взаємною повагою і відповідальністю, спільним прагненням до загального успіху (С.У.Гончаренко).

Колектив походить від латинського «collectivus», яке означало щось зібране, збірне ім’я (В.І. Александров). Слово «collectivus» утворилось від «collegere», що означало «збирати разом». Процес перетворення слова «колектив» із загальновживаного на термін автор пов’язує з появою соціальної психології. На початку 20 століття термін «колектив» означав суму індивідів, які складають єдину сукупність, утворену за певною ознакою.

Колізія (з лат.) – зіткнення протилежних сил, інтересів, прагнень.

Конформність – усвідомлена зовнішня згода з групою при внутрішніх розбіжностях з її позицією, свідоме пристосування індивіду.

Куратор (від латинського – піклуватись) це – опікун; особа, якій доручено загальний нагляд за якоюсь роботою; професор, який керує науковою підготовкою прикріплених до нього аспірантів.

Лідер – найбільш референтна для групи особа відносно до групової діяльності (А.В. Петровський).

Мала соціальна група -це кількісно невелика спільнота, де люди об’єднані спільною діяльністю, безпосередньо контактують один з одним, мають спільну мету та інтереси, які визначають певну організацію, тривалість існування та деяку однорідність поведінки її членів.

Масові організаційні форми виховної роботи - тематичний вечір, конференція, конкурс, олімпіада, зустріч з видатною людиною, огляд, фестиваль, усний журнал, книжкова виставка, радіогазета та інші.

Метод експертних оцінок (узагальнення незалежних характе-ристик) передбачає узагальнення відомостей про студентів, отриманих експертами – викладачами, батьками, друзями, наставником, вихователем гуртожитку.

Моральне виховання – виховна діяльність вищого навчального закладу, спрямована на формування у студентів стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності; формування почуття власної гідності, честі, свободи, рівності, працелюбності, самодисципліни; формування моральної культури особистості, засвоєння моральних норм, принципів, категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переконань; становлення етики міжетнічних відносин та культури міжнаціональних стосунків.

Навички – це такі дії, які виконуються при частковій автоматизації їх елементів.

Наставник – той, хто дає поради, навчає, порадник, учитель; досвідчений працівник, який шефствує над молодими робітниками.

Наставник студентської групи вищогонавчального закладу – «це педагогічний працівник, який здійснює педагогічну діяльність з колективом студентів групи, окремими студентами, їх батьками, організацію і проведення позааудиторної та культурно-масової роботи, сприяє взаємодії учасників навчально-виховного процесу в створенні належних умов для виконання завдань навчання й виховання, самореалізації та розвитку вихованців, їх соціального захисту».

Наставництво – це діяльність, що полягає в наданні допомоги порадами, навчанням.

Національно-патріотичне виховання: формування національної свідомості і відповідальності за долю України; виховання любові до рідної землі, її історії, відновлення і збереження історичної пам’яті; культивування кращих рис української ментальності (працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв’язку з природою та інше); виховання бережливого ставлення до національного багатства країни, мови, культури, традицій.

Ознаки колективу – це ті характерні риси, які властиві колективу. До них належать (за М.М. Фіцулою): наявність суспільно значимої мети; щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення; наявність органів самоврядування; встановлення певних психологічних стосунків між членами колективу.

Опосередковане педагогічне навіювання - розраховане на безперечне прийняття інформації, але саме повідомлення подається не в наказовій формі, а у вигляді розповіді, опису чи натяку, які сприймаються студентами і впливають на їх поведінку.

Опосередковані педагогічні вимоги відрізняються від прямих тим, що стимулом для зумовленої дії стає вже не стільки сама вимога, скільки спричинені нею психологічні фактори: переживання, інтереси, прагнення студентів.

Оптимальним називається найбільш вигідний шлях, який дозволяє швидко і з розумними затратами енергії та засобів досягнути поставленої мети.

Педагогічна вимога – це метод педагогічного впливу, за допомогою якого педагог викликає і стимулює (чи припиняє і гальмує) ті чи інші дії людей, виявлення у них певних якостей.

Педагогічне спостереження – це один з методів вивчення особистості і колективу, який передбачає організоване і цілеспрямоване сприйняття різних явищ та фактів, що характеризують поведінку студентів у природних умовах.

Педагогічний експеримент – це науково поставлений дослід у галузі навчальної чи виховної роботи, спостереження досліджуваного педагогічного явища в спеціально створених і контрольованих дослідником умовах (С.У. Гончаренко).

Педагогічно доцільна самопрезентація – намагання вихователя вплинути на враження, що формується в студентів про нього.

Перспективний план виховної роботи – розрахований на значний термін часу, містить перелік найважливіших заходів з основних напрямків роботи, термін їх проведення, відповідальних за виконання. Наприклад, річний план роботи університету, технікуму.

План-графік виховної роботи – це різновид календарного плану, який передбачає почергове виконання якоїсь роботи. Наприклад, графік чергування студентів у гуртожитку.

Покарання – це вплив на особистість, який виражає осуд її дій і вчинків, що суперечать нормам суспільної поведінки.

Політичне виховання спрямоване на формування у студент-ської молоді політичної культури, що включає розвиток уявлення про механізм політичного процесу, способи досягнення політичної мети, знайомство із політичною діяльністю держави.

Правило Паніотто: щоб віднести студента до мікрогрупи, він повинен отримати вибори не менше ніж половини членів мікрогрупи.

Правове виховання – виховна діяльність вищого навчального закладу, правоохоронних органів, спрямована на формування у студентів правової свідомості та навичок і звичок правомірної поведінки.

Превентивне виховання – це комплексний цілеспрямований вплив на особистість у процесі її активної динамічної взаємодії із соціальними інституціями, спрямованої на фізичний, психічний, духовний, соціальний розвиток особистості, вироблення в неї імунітету до негативних впливів соціального оточення, профілактику і корекцію асоціальних проявів у поведінці дітей і молоді, на їх допомогу і захист.

Принцип паралельної дії А.С. Макаренка -кожний член колективу знаходиться під паралельним впливом трьох сил – вихователя, активу, всього колективу. При підвищенні рівня сформованості колективу безпосередній вплив вихователя на кожного вихованця слабшає, а вплив на нього колективу – посилюється.

Принципи виховання – це вихідні положення, що випливають із закономірностей виховання і визначають загальне спрямування виховного процесу, це основні вимоги до його змісту, методики й організації.

Прогнозування – це передбачення на перспективу, яке вира-жається в проектуванні, моделюванні, плануванні виховного впливу.

Процес виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Пряме педагогічне навіювання - це команда, наказ, настанова. Воно заключається в тому, що слово педагога зумовлює «виконавчу» поведінку студентів.

Прямі педагогічні вимоги висуваються рішучим тоном, що не визнає заперечень і в чіткому словесному формулюванні містять чітку, недвозначну вказівку відносно того, які дії і як повинні виконувати студенти.

Психолого-педагогічний тест – це випробування студента на певний рівень знань, умінь або загальну інтелектуальну розвиненість. Тестування може проводитись за допомогою запитань, карток, малюнків тощо.

Референтна група – це будь-яка мала група, до якої людина добровільно себе зараховує або членом якої вона хотіла б бути. Погляди та норми референтної групи є зразком для людини, тут вона знаходить такі цінності та форми діяльності, які цілком задовольняють її потреби й інтереси, відповідають поглядам і нормам життя.

Рушійні сили виховання – це сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє досягненню цілей виховання. Суперечності процесу виховання поділяються на внутрішні і зовнішні.

Самовиховання – це систематична і послідовна усвідомлена діяльність, яка сприяє розвитку позитивних якостей особистості та подоланню негативних.

Самопізнання – це вивчення себе, виявлення своїх позитивних якостей, можливостей і задатків, які людина може розвинути. Це визначення спрямованості особистості, темпераменту, характеру, здібностей, пам’яті і т.д.

Саморегуляція – це вміння особистості керувати станом свого здоров’я, емоціями, почуттями, психічним станом, діями, вчинками, поведінкою.

Самоусвідомлення – це усвідомлення людиною себе як особистості і свого місця в суспільній діяльності. Процес самоусвідомлення відбувається через самоставлення, тобто самооцінку.

Секстант (від латинського – шоста частина) – це кутомірний прилад, застосовуваний у мореплавній та авіаційній астрономії для визначення місцезнаходження судна чи літака.

Середня перспектива – полягає в проекті колективної події з часом, для досягнення якої потрібно прикласти чимало зусиль (під-готовка до змагання, свята, літературного вечора). Середню перспективу доцільно використовувати, коли в групі вже сформувався працелюбний актив, який може виступити з ініціативою і повести за собою.

Система перспективних ліній – це ряд послідовно поставлених перед колективом цілей, досягнення яких сприяє розвитку колективу.

Службовий щоденник – детальний план у вигляді календарика чи блокнота, де наставник робить записи кожен день (заходи, зустрічі, телефонні дзвінки, доручення).

Соціометричний тест – це один з методів вивчення структури міжособистісних взаємин у студентській групі, описаний Д. Морено.

Структурні елементи процесу виховання (за М.М. Фіцулою) - мета, зміст, завдання, форми, методи, засоби, результати виховання та корекція результатів.

Студентство - це молоді люди приблизно одного віку, яким властиві нестійкий матеріальний стан, незначний життєвий досвід, відсутність у більшості власної сім’ї, добре розвинене почуття колективізму, комунікабельність, гумор, оптимізм, потреба у спілкуванні та належності до групи (В.Т. Лісовський).

Студентство – це соціальна спільнота, яка характеризується особливими умовами життя, праці, побуту, поведінкою та психологією. Оволодіння знаннями, вміннями та навичками, підготовка до майбутньої професійної діяльності є для студентів головним завданням (А.В. Власенко).

Студентське самоврядування – це складне соціально-педагогічне явище, яке в центр навчально-виховного процесу ставить особистість студента (О.С. Чернишов).

Сценарій – це план проведення окремого виховного заходу.

Теорія виховання вивчає закономірності, принципи, методи, форми, прийоми, засоби, напрями виховання, підходи до виховання.

Теорія навчання (дидактика) вивчає структуру процесу навчання, зміст освіти, закономірності, принципи, методи і форми організації навчання.

Типи колективів: робітників, службовців, армійський, дитячий, студентський колектив та інші.

Типи лідерів: з а змістом (лідер-організатор, лідер-ініціатор, лідер – генератор емоційного настрою. За стилем керівництва: авторитарний, демократичний і такий, що об’єднує два перших типи. За характером діяльності: універсальний, функціональний, стійкий, ситуаційний. Встановлено, що в групах високого рівня розвитку є кілька лідерів різних типів (Л.І. Уманський).

Трудове виховання – процес формування потреби в праці і сумлінного, творчого ставлення до неї, гордості за свою професію, високих моральних і професійних рис громадянина, працівника, фахівця, вироблення практичних умінь і навичок культури праці.

Трудове виховання: формування особистості яка свідомо та творчо ставиться до праці в умовах ринкової економіки; формування почуття господаря та господарської відповідальності; розвиток умінь самостійно та ефективно працювати.

Уміння – це використання своїх знань і навичок для досягнення мети.

Фізичне виховання – система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я, загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок і вмінь.

Фізичне виховання та утвердження здорового способу життя: виховання відповідального ставлення до власного здоров’я, здоро-вого способу життя; формування знань і навичок фізичної культури в житті людини; забезпечення повноцінного фізичного розвитку студентів; фізичне, духовне та психічне загартування; формування потреби у безпечній поведінці, протидія та запобігання негативним звичкам, профілактика захворювань; створення умов для активного відпочинку студентів.

Форма виховної роботи – це спосіб організації виховного процесу, що характеризує взаємовідносини вихователів і вихованців.

Форми опосередкованих вимог -порада, прохання, довір’я, недовір’я, схвалення, натяк, осуд, погроза.

Функції колективу: організаторська – сам керує своєю суспільно корисною діяльністю; виховна – стає носієм моральних переконань; стимулювання – сприяє формуванню морально цінних стимулів усіх суспільно корисних справ, регулює поведінку своїх членів, їх взаємовідносини.

Функції наставника: організаторська, соціальна, виховна, діагностична, координаційна, стимулююча, планування, контролююча.

Ціннісно-орієнтаційна єдність (ЦОЄ) - показник згуртованості колективу (В.В. Шпалинський). Згуртованість колективу заключається у співпаданні оцінок і установок групи по відношенню до об’єктів, які є значимими для групи в цілому і належать до суттєвих сторін її спільної діяльності.

Школознавство знайомить з принципами управління освітою, методичною роботою в закладах освіти, передовим педагогічним досвідом.

Завдання для самоконтролю

Питання 1.

Питання 2.

Питання 3.

Питання 4.

Питання 5.

Питання 6.

Питання 7.

Питання 8.

Питання 9.

Питання 10.

Питання 11.

Питання 12.

Питання 13.

Питання 14.

Питання 15.

Питання 16.

Питання 17.

Питання 18.

Питання 19.

Питання 20.

Питання 21.

Питання 22.

Питання 23.

Питання 24.

Питання 25.

Питання 26.

Питання 27.

Питання 28.

Питання 29.

Питання 30.

Питання 31.

Питання 32.

Питання 33.

Питання 34.

Питання 35.

Питання 36.

Питання 37.

Питання 38.

Питання 39.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: