Писанка – феномен української культури

Писанки – символ України, душа українського народу, праматір народного декоративно-ужиткового мистецтва. Це шедеври мініатюрного живопису, у яких український народ виявив свій мистецький геній, свою здатність до творчого мислення, художнього узагальнення навколишнього світу. Генезис розвитку своєрідної мініатюри дає змогу спостерігати зміни, що відбуваються в народній концепції краси протягом століть: особливості орнаменту, колориту, техніки виконання.

Писанкарство – надзвичайно цікавий і водночас, мабуть, один з найменш вивчених видів народних художніх ремесел. Важко знайти ще такий вид мистецтва, у якому так яскраво відобразилися б усі сторони життя народу – історія, ужитковість, звичаї, вірування, естетичні уявлення, поетичне бачення.

Треба зазначити, що яйце існувало у повір’ях і побуті багатьох народів, воно мало важливе релігійно-обрядове й символічне значення.

“Було це давно. Прогнівали люди небесних богів своїми гріхами, і вирішали вони їх покарати: заховали сонце, настала довга холодна зима.

Птахи не встигали відлетіти в вирій, замерзали та гинули. Люди шанували птахів, як Божі створіння й забирали до себе, відігрівали, годували й довго тримали їх у своїх хатах. Вирішили птахи віддячити людям. В один із днів зібралися вони у велику зграю та й полетіли на небо. Довго розповідали небесним богам про людей, прохали повернути їм сонце. Погодилися боги, і через декілька днів птахи повернулися та принесли на своїх крилах сонце, весну і писанки. З того часу почали люди розмальовувати писанки як щиру подяку сонцю й птахам”.

Символом усього живого стало стало яйце, тому що жовток своєю формою й кольором нагадував сонце. Раніше сонце уявлялося людям казковим птахом. Вороги світла – сили зла – могли вбити птаха, проте він завжди встигав знести яйце, з якого народжувався новий день. Той день уважався святом сонця, природи, що прокинулася від зимового сну. Життя, яке збереглося в яйці, потрібно було захистити від злих сил, тому тонку шкаралупу покривали фарбою й різноманітними знаками – символами.

Людина здавна наносила на шкаралупу яйця магічні знаки, ще тоді, коли й писати не вміла, і були ті знаки малюнками – молитвами. На писанках були „записані” і подяки, і прохання. Саме ж слово писанка походить від слова „писати” і, можливо, символічні зображення на писанках – це давні магічні знаки, якими користувались задовго до появи кирилиці наші предки ще за часів язичництва, зашифровуючи в них свої потаємні бажання, адресовані до „чудотворної життєдайної сили”, захованої за шкаралупою.

Говорячи про писанки в сучасному розумінні, потрібно згадати їх праобрази, котрі існували на території України та в інших місцевостях. Праписанками вчені вважають кам’яні галуни (ще з кам’яного віку) з примітивними узорами: зиґзаґами, хвильками, колами, стрічками, спіралями, квадратами, ромбами тощо. Первісні узори не зникли, усі вони дійшли до наших днів, значно збагатившись за багато сотень років. На зміну кам’яним галунам прийшла кераміка.

У народі писанка вважалася святістю, як ікона або хрестик. Але ця чарівна сила талісмана не передавалася автоматично кожній писанці: щоб писанка стала талісманом, її треба було декорувати відповідним орнаментом, дотримуючись при цьому певного обряду.

Старовинні звичаї підкреслювали святість писанки, до обряду її написання ставилися особливо: господиня-мати, дочекавшись, коли настане тиша й усі заснуть, сідала писати писанки. Казали було: „Уже діди снують по кутках, пора дітям спати, а нам писанки писати”. Перед тим не можна було ні сваритися, ні сперечатися, нічого злого не мислити. Писанкарка має бути цілком здорова, перед початком писання вона повинна була вмитися, вдягнути усе чисте, помолитися та випити води з розпущеного снігу.

Мабуть, важко знайти людину, яка б не згадувала весняні дні дитинства, коли, зустрічаючи теплі промені сонця, запах вогкої зораної землі, мати ставила на стіл пахучу бабку в оздобленні зелених паростків та яскравих крашанок або писанок. Зустрічали Великдень, уславляли пробудження природи. Це – своєрідна дань, пісня, хвала сонцю, оновленню, продовженню життя, це – мудра народна традиція, яка живе з прадавніх часів.

Повернувшись із церкви, освячену писанку їли першою. Її розрізали на стільки частин, скільки було членів сім’ї. Писанками вітають із Великоднем, обмінюються ними, дають бідним, сусідам, роздають дітям. Усі, від найменшого до найстаршого, на перший-другий день Великодня мали при собі писанку й нікуди без неї не виходили. Щоб бути цілий рік рум’яними й здоровими, дівчата на Великдень умивалися водою, у яку була покладена червона крашанка.

Пару перших писанок бережуть у хаті як засіб від грому. У разі виникнення пожежі писанку кидають назустріч вітру, щоб дати йому інший напрямок. Писанку не можна викидати. Шкаралупу свяченої писанки ламали на дрібні шматочки й кидали на дах хати або в проточну воду, щоб відьма не змогла зібрати з неї роси й накоїти зла. Існувало повір’я, якщо відьма вколе кого-небудь шкаралупою з писанки, той захворіє і висохне. Уважалося, що топтати ногами решти пофарбованого яйця або писанки – великий гріх. Хто буде товкти свячене яйце ногами, того Бог покарає хворобою.

Символіка писанок

Орнаментика писанки завжди була дуже різноманітною, у ній тісно перепліталися стародавні язичницькі мотиви, які за уявленнями наших предків, уособлювали різні сили природи та нові, привнесені християнством символи. Прадавні знаки, що принесли до нас великодні писанки, дуже давнього походження й усі вони були знаками, що пов'язували наших предків з природою та всесвітом. У зафіксованих традиційних поглядах на світ, природу, людину, тварину, у легендах і міфах виразно відбиті такі прадавні космогонічні уявлення наших предків: земля стоїть на воді, з усіх боків оточена водою. Вона створена Богом. Земля свята, вона, як мати, годує все живе. Тваринний і рослинний світ, що оточує людину, також знайшов своє відображення у писанковому розписі. Але всі ці мотиви зображаються певними умовними знаками чи символами.

Сучасним людям дуже складно розібрати ці символи, бо вони не мають достеменних відомостей про вірування наших пращурів, крім того, певні символи могли б із часом набувати нових значень, змінюватися, співіснуючи з іншими культурами. Сьогодні ми розуміємо лише окремі знаки й символи. Але копітка праця вчених над текстами стародавніх пісень та інших жанрів українського фольклору, дослідження різних археологічних знахідок, дали змогу розкрити зміст окремих знаків і символів в орнаменті писанок, вишиванок, кераміки.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: