Судовий та інший юридичний захист прав і свобод

"Сутність права, — писав відомий російський філософ В. С. Соловйов, — полягає у рівновазі двох моральних інтересів — особистої свободи і спільного блага". У разі конфлікту цих інтересів їх гармонію, рівновагу може відновити спеціально заснований державний орган — суд. Фундаментальні права людини мають передумовою свого існування, з одного боку, державу/яка їх гарантує і захищає, з іншого — протистояння саме цієї держави основним правам. Суспільство втілюється у державі. Тому додержання інтересів суспільного блага потрібно враховувати у процесі виправдування основних прав. Держава має захищати свободу індивіда за умов гарантування достатнього захисту суспільних інтересів. Для реалізації прав людини потрібні не тільки міжнародно визнані й закріплені конституцією правові норми, а й відповідні державні та міжнародні механізми і процедури захисту прав людини і громадянина, а також можливість захисту прав від свого імені в дійсно незалежному суді або в

Конституційно-правовий статус людини і громадянина _____ 77

іншій державній чи міжнародній інстанції. До таких механізмів належить насамперед суд, "Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами у разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією і ^законом", — проголошує ст. 8 Загальної декларації прав людини. Система судових органів і порядок їх функціонування визначаються національним правом кожної держави. Національні системи судових органів об'єднуються у дві основні групи.

1. Континентально-європейська система (Австрія, Іта
лія, Німеччина,: Франція та ін.): У країнах цієї групи діють
загальногромадянські суди, що розглядають позови про по
рушення прав громадян іншими громадянами, а також адмі
ністративні суди, що розглядають позови про цорушення
прав людини державою, її органами чи посадовими особами.

а) Судова влада, з огляду на ст. 66 Конституції Франції,
стоїть на сторожі особистої свободи громадянина. Стаття 66
означає, що судова влада не тільки правочинна припиняти
посягання на особисту свободу, а й вказує на те, що будь-
який захід державних органів, які обмежують свободу, під
контрольні суду. Це положення Конституції підтверджує
ст. 136 КПК Франції, абзац 3 якої встановлює: "У всіх ви
падках посягання на свободу особи справа ніколи не може
бути порушена адміністративними органами —це виключна
компетенція судів загальногромадянських".

б) Адміністративна юстиція — окрема гілка судової вла
ди, завданням якої є вирішення адміністративних спорів,
тобто конфліктів між фізичними й юридичними особами, з
одного боку, та органами й посадовими особами публічної
адміністрації — з іншого. У разі порушення такими актами
закону їх або скасовують, або зобов'язують ці чи вищі орга
ни внести необхідні поправки або зміни,

У Франції та Італії Суд, який очолює систему адміністративної юстиції, називається Державною радою. Система адміністративних судів Німеччини включає три інстанції: Адміністративний суд — перша інстанція; Земельний вищий адміністративний суд — апеляційна інстанція; Федеральний адміністративний суд —> касаційна інстанція.

2. Англосаксонська система (Англія, Австралія, США,
Індія та ін.) не передбачає виділення окремої адміністратив
ної юстиції. Усі позови розглядають суди загальної компе
тенції. Створені нещодавно Претензійний і Податковий спе-

78

Глава 6

ціалізовані суди підконтрольні судам загальної юрисдикції, які здійснюють безпосередній контроль за законністю адміністративних актів з допомогою судових наказів. Судовий наказ, що зобов'язує посадову особу виконати дію чи видати акт, укладення якого входить в її компетенцію, називають мандамус; судовий наказ, який забороняє певні дії посадовій особі, називають інджанкш.

Суд — остання "фортеця" громадянина, який відстоює свої права і свободи. На жаль, за сучасних часів у судовій практиці України трапляються досить часті випадки відмови посадових осіб (і республіканського, і місцевого рівня) від виконання судових рішень, що набули чинності. Це свідчить про те, що судова влада держави ще не набула належної сили й авторитету. Позбавити країну від самодурів-можновлад-ців міг би закон, який встановив би кримінальну відповідальність за невиконання судових рішень. Якщо не домогтися безумовного, чіткого виконання судових рішень, не будуть виконані обов'язки, які взяла на себе Україна, що ратифікувала Пакти з прав людини 1966 р. і стала повноправним членом Ради Європи.

Уповноважений з прав людини (омбудсмен). Інститут уповноважених з прав людини сформувався у Скандинавських країнах наприкінці XIX ст. Практика підтвердила ефективність цього інституту. Більшість демократичних держав доповнила цим інститутом Існуючі механізми захисту прав людини. У Швеції, Норвегії, Фінляндії, де він був заснований, уповноважений з прав людини називається омбудсмен, в Іспанії — народний захисник, у Португалії — гарант справедливості, у Великій Британії — парламентський комісар з прав людини, в Україні — уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Призначений на посаду рішенням парламенту, уповноважений з прав людини є незалежним від уряду, виконавчої і судової влади. Звичайно, до його повноважень належить розслідування будь-яких протизаконних дій і зловживань виконавчою владою та її посадовими особами. Розслідування провадяться як з власної ініціативи уповноваженого, так і на підставі скарг громадян. Він не має повноважень приймати обов'язкові для виконавчої влади рішення стосовно поновлення порушених прав і відшкодування збитків. Але його рекомендації щодо прийняття заходів з метою захисту прав і свобод людини, як правило, здійснюються виконавчою владою.

Глава 7. Політико-територіальний устрій держави

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: