Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Основний закон ФРН.

Конституція ФРН називається Основний закон, оскільки у момент її прийняття країна була розділена і передбачалося, що документ матиме тимчасовий характер.

Проект конституції був розроблений спеціальною комісією німецьких правознавців і потім переданий на розгляд Пар­ламентської ради, до складу якої входили 65 депутатів, обраних ландтагами земель, а також 5 представників від Берліна. У ньому були представлені делегати від всіх діючих політичних партій. Потім Конституція була ратифікована ландтагами західно­німецьких земель, окрім Баварії, але набула чинності і для неї.

Конституція базується на основоположних принципах де­мократизму, парламентаризму і розподілу влад, плюралізму, рівності тощо. У документі закріплюється принцип федератив­ного устрою держави і гарантуючі його недоторканність норми.

Федеративна Республіка Німеччина визначається конститу­цією як демократична соціальна правова держава. Демократизм гарантується утвердженням принципу народовладдя, правом громадян на захист конституційного ладу, багатопартійною системою тощо. Концепція правової держави базується на принципах верховенства права, незалежності судів і забороні створення надзвичайних судів, гарантії широких конституційних свобод громадян. Принцип соціальної держави закріплюється в нормах про те, що власність повинна слугувати суспільному благу.

Конституційний контроль (попередній і подальший) здійснює Федеральний конституційний суд, що складається з 2 палат по 8 суддів в кожній. У землях (суб'єктах федерації) діють власні конституційні суди.

У Основному законі визначено, що загальновизнані норми міжнародного права є складовою частиною внутрішнього права ФРН. Закріплений пріоритет норм міжнародного права над фе­деральними нормами.

У Конституції передбачена заборона на дії, направлені на підготовку до агресивної війни і передбачені покарання для порушників.

Конституція ФРН закріпила лад парламентської республіки.

Зміна і доповнення до Конституції можуть бути здійснені тільки спеціальним законом, який приймається 2/3 голосів в нижній і верхній палатах парламенту. За період чинності Кон­ституції до неї було внесено більше 40 поправок.

 

2. Вищі органи державної влади.

За формою правління ФРН — парламентська республіка. Вищі органи держави, відповідно до Основного закону 1949 р., — Федеральний президент, Бундестаг і Бундесрат, Федеральний уряд і Федеральний конституційний суд.

Федеральний президент є главою держави. Він обирається спеціальним органом — Федеральними зборами на 5 років. Президентом може бути обраний громадянин, який досяг 40 років, володіє виборчими правами. Одна і та ж особа може обиратися президентом тільки на 2 строки. Він не може бути членом парламенту, уряду, ландтагу землі, місцевих представ­ницьких органів, займати керівні пости на підприємствах і фірмах, що займаються отриманням прибутку. Президент ко­ристується імунітетом. Повноваження Президента типові для глави парламентської республіки. Він промульгує закони, бере участь в засіданнях уряду, призначає і звільняє посадових осіб, ілійснює право помилування. Президент є представником ФРНу відносинах з іншими державами. Від імені ФРН він укладає з ними договори, акредитує і приймає послів. Більшість актів Президента потребують обов'язкової контрасигнації главою уряду або міністрами, які несуть за них відповідальність.

Законодавча влада здійснюється федеральним парламентом, що складається з 2 палат Бундестагу і Бундесрата..

Бундестаг(нижня палата), у складі якого більше 650 депута­тів, які обираються строком на 4 роки. У складі Бундесрата (верхньої палати) налічується близько 70 осіб, вони є членами урядів земель. Кожна земля має в Бундесраті від 3 до 6 голосів, залежно від чисельності її населення. Необхідно відзначити, що чисельність депутатів обох палат парламенту змінюється залежно від зміни чисельності населення країни. Палати обира­ють своїх голів, які керують роботою депутатів, і утворюють постійні комітети. Засідання палат, як правило, відкриті, якщо тільки депутати не приймуть рішення про проведення закри­того засідання. Основний закон визначає коло питань, що віднесені до сфери виняткової законодавчої компетенції феде­рального парламенту і до сфери конкуруючої законодавчої компетенції федерації і земель. Крім того, у ст. 75 Основного закону перераховано ті питання, з яких парламент може видавати загальні розпорядження.

Процедура прийняття федеральних законів полягає в наступ­ному. Законопроект приймається Бундестагом і відразу пере­дається Бундесрату. Якщо Бундесрат не прийме цей законо­проект, Бундестаг може протягом 2 тижнів зажадати скликан­ня погоджувального комітету, в якому будуть представлені члени обох палат. Якщо комітет запропонує певні зміни до прий­нятого законопроекту, то він повинен бути повторно роз­глянутий Бундестагом. Законопроект, прийнятий Бундестагом повторно, може бути знову відхилений Бундесратом протягом тижня. Тоді законопроект надсилається в Бундестаг утретє, і якщо за нього проголосують більшість членів Бундестагу, він вважається прийнятим.

Бундестаг наділений також контрольними повноваженнями щодо уряду. Вони виявляються у формах інтерпеляцій, усних питань, в роботі слідчих комісій, та у праві вимагати відставки уряду.

До складу Федерального уряду входять Федеральний канц­лер — глава уряду, віце-канцлер, міністри, які очолюють мініс­терства, і міністри без портфеля. Президент висуває кандидатуру на пост Федерального канцлера, який обирається Бундестагом (якщо ця кандидатура не отримує більшості голосів членів Бундестагу, то Президент може розпустити палату). Міністри

призначаються і звільняються Президентом за пропозицією Федерального канцлера. Повноваження уряду досить широкі. Фактично уряд здійснює всі функції з управління державою. Значні повноваження у виконавчої влади є і у сфері законо­давства. Уряд має право законодавчої ініціативи, при цьому Основним законом передбачається пріоритет урядових зако­нопроектів над депутатськими. У разі відхилення урядового законопроекту Бундестагом Президент за пропозицією уряду і з відома Бундесрата може оголосити щодо цього законопроекту стан "законодавчої необхідності", і тоді для набрання чинності законом достатньо прийняття його Бундесратом.

Відповідно до Основного закону члени уряду несуть відпо­відальність тільки перед Канцлером. Роль Федерального канцле­ра в державному механізмі ФРН надзвичайно велика. Фактич­но він провадить основну лінію всієї внутрішньої і зовнішньої політики країни. У разі відставки Канцлера у відставку повинен піти весь уряд. Бундестаг може виразити недовіру не всьому уряду або окремим його членам, а тільки Канцлеру. Федераль­ний канцлер відстороняється від посади лише у разі обрання нового (так званий конструктивний вотум недовіри — на від­міну від деструктивного, який не вимагає нової кандидатури на пост глави уряду).

3. Німецький федералізм. Місцеве самоврядування і управління.

За формою державного устрою ФРН — федерація, до складу якої входять 16 земель, а також 3 міста — Берлін, Гамбург і Бремен.

Конституція закріплює основні принципи федеративного устрою держави:

—конституційний порядок в землях повинен відповідати положенням Основного закону;

—на території федерації має бути забезпечений єдиний рі­вень життя, гарантуються рівні права і свободи громадян;

—всі землі мають рівний статус;

—пріоритет права федерації перед правом земель;

—закріплена виняткова компетенція федерації, конкуруюча компетенція і компетенція земель;

—допускається можливість федерального примусу, якщо земля не виконує федеральну конституцію або закони;

—всі установи федерації і земель повинні надавати взаємну правову і адміністративну допомогу.

Федеративний устрій ніяких національних підстав під собою не має. Кожна земля має власну конституцію, виборний законо­давчий орган — однопалатний ландтаг (у Баварії — двопалатний), що обирається громадянами на 4 або 5 років, і уряд, який очолює прем'єр-міністр.

Місцеве самоврядування у ФРН має схожість як з англосак­сонською, так і з французькою моделями, володіючи, при цьому і деякими специфічними рисами, що дозволяє говорити про своєрідні "змішані", "гібридні" форми управління на місцях. Питання організації місцевого самоврядування у федеральних землях Німеччини вирішуються по-різному. Землі ФРН по­діляються на округи (їх більше 50), а округ — на райони і міста, що мають статус районів (їх близько 630), райони — на громади.

Місцеве самоврядування в ФРН існує на 2 рівнях:

а) на рівні округів, статус яких часто мають великі міста;

б) на рівні муніципалітетів, які включають малі міста і муні­ципальні федерації. У всіх адміністративно-територіальних оди­ницях, окрім округів, громадяни і особи, які постійно в них проживають, обирають представницькі органи строком на 4—6 років. У округах представницьких органів немає. У районах на 4—6 років обираються збори і глава адміністрації — ландрат.

Статус громад у ФРН характеризують наступні ознаки:

—громада виконує на своїй території та під свою відпові­дальність всі адміністративні функції за винятком тих випад­ків, коли законом виконання цих функцій доручено іншим структурам;

—громада регулює свою діяльність на основі статуту, який повинен не суперечити закону;

—громада має право самостійно та на свою відповідальність вирішувати завдання на місцевому рівні, але відповідно до чинних законів.

Виділяють 4 основні форми організаційного устрою громад: а) магістратна; б) бургомістерська; в) північнонімецька; г) південнонімецька.

При магістратній формі організації місцевого самоврядування населення обирає представницький орган \ раду громади, яка, у свою чергу, обирає виконавчий колегіальний орган, — магістрат. Магістрат складається з бургомістра (голови), заступників бургомістра. Бургомістр в магістраті має статус "першого серед рівних".

Бургомістерська форма організації місцевого самоврядування припускає, що бургомістр є головою представницького органу громади і міської управи — органу управління.

Північнонімецький варіант організації місцевого самовряду­вання характеризується тим, що в представницькому органі громади головує бургомістр, який обирається представниць­ким органом громади. Крім того, обирається також міський голова (міський директор), до повноважень якого належить вирішення поточних питань місцевого управління.

Особливістю організації місцевого самоврядування при південнонімецькому варіанті є те, що поряд з органом представ­ницької влади як головним органом управління громади діє також обер-бургомістр, який обирається громадянами. Обер-бургомістр відповідає за вирішення поточних питань місцевого управління і головує на засіданнях представницького органу громади.

Державний нагляд за діяльністю муніципальних органів здій­снює міністерство внутрішніх справ, а також окружні та районні управління різних міністерств.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Форма державного устрою. Місцеве самоврядування і управління. | Правова природа Європейського Союзу.


Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных