ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Основний закон ФРН.Конституція ФРН називається Основний закон, оскільки у момент її прийняття країна була розділена і передбачалося, що документ матиме тимчасовий характер. Проект конституції був розроблений спеціальною комісією німецьких правознавців і потім переданий на розгляд Парламентської ради, до складу якої входили 65 депутатів, обраних ландтагами земель, а також 5 представників від Берліна. У ньому були представлені делегати від всіх діючих політичних партій. Потім Конституція була ратифікована ландтагами західнонімецьких земель, окрім Баварії, але набула чинності і для неї. Конституція базується на основоположних принципах демократизму, парламентаризму і розподілу влад, плюралізму, рівності тощо. У документі закріплюється принцип федеративного устрою держави і гарантуючі його недоторканність норми. Федеративна Республіка Німеччина визначається конституцією як демократична соціальна правова держава. Демократизм гарантується утвердженням принципу народовладдя, правом громадян на захист конституційного ладу, багатопартійною системою тощо. Концепція правової держави базується на принципах верховенства права, незалежності судів і забороні створення надзвичайних судів, гарантії широких конституційних свобод громадян. Принцип соціальної держави закріплюється в нормах про те, що власність повинна слугувати суспільному благу. Конституційний контроль (попередній і подальший) здійснює Федеральний конституційний суд, що складається з 2 палат по 8 суддів в кожній. У землях (суб'єктах федерації) діють власні конституційні суди. У Основному законі визначено, що загальновизнані норми міжнародного права є складовою частиною внутрішнього права ФРН. Закріплений пріоритет норм міжнародного права над федеральними нормами. У Конституції передбачена заборона на дії, направлені на підготовку до агресивної війни і передбачені покарання для порушників. Конституція ФРН закріпила лад парламентської республіки. Зміна і доповнення до Конституції можуть бути здійснені тільки спеціальним законом, який приймається 2/3 голосів в нижній і верхній палатах парламенту. За період чинності Конституції до неї було внесено більше 40 поправок.
2. Вищі органи державної влади. За формою правління ФРН — парламентська республіка. Вищі органи держави, відповідно до Основного закону 1949 р., — Федеральний президент, Бундестаг і Бундесрат, Федеральний уряд і Федеральний конституційний суд. Федеральний президент є главою держави. Він обирається спеціальним органом — Федеральними зборами на 5 років. Президентом може бути обраний громадянин, який досяг 40 років, володіє виборчими правами. Одна і та ж особа може обиратися президентом тільки на 2 строки. Він не може бути членом парламенту, уряду, ландтагу землі, місцевих представницьких органів, займати керівні пости на підприємствах і фірмах, що займаються отриманням прибутку. Президент користується імунітетом. Повноваження Президента типові для глави парламентської республіки. Він промульгує закони, бере участь в засіданнях уряду, призначає і звільняє посадових осіб, ілійснює право помилування. Президент є представником ФРНу відносинах з іншими державами. Від імені ФРН він укладає з ними договори, акредитує і приймає послів. Більшість актів Президента потребують обов'язкової контрасигнації главою уряду або міністрами, які несуть за них відповідальність. Законодавча влада здійснюється федеральним парламентом, що складається з 2 палат Бундестагу і Бундесрата.. Бундестаг(нижня палата), у складі якого більше 650 депутатів, які обираються строком на 4 роки. У складі Бундесрата (верхньої палати) налічується близько 70 осіб, вони є членами урядів земель. Кожна земля має в Бундесраті від 3 до 6 голосів, залежно від чисельності її населення. Необхідно відзначити, що чисельність депутатів обох палат парламенту змінюється залежно від зміни чисельності населення країни. Палати обирають своїх голів, які керують роботою депутатів, і утворюють постійні комітети. Засідання палат, як правило, відкриті, якщо тільки депутати не приймуть рішення про проведення закритого засідання. Основний закон визначає коло питань, що віднесені до сфери виняткової законодавчої компетенції федерального парламенту і до сфери конкуруючої законодавчої компетенції федерації і земель. Крім того, у ст. 75 Основного закону перераховано ті питання, з яких парламент може видавати загальні розпорядження. Процедура прийняття федеральних законів полягає в наступному. Законопроект приймається Бундестагом і відразу передається Бундесрату. Якщо Бундесрат не прийме цей законопроект, Бундестаг може протягом 2 тижнів зажадати скликання погоджувального комітету, в якому будуть представлені члени обох палат. Якщо комітет запропонує певні зміни до прийнятого законопроекту, то він повинен бути повторно розглянутий Бундестагом. Законопроект, прийнятий Бундестагом повторно, може бути знову відхилений Бундесратом протягом тижня. Тоді законопроект надсилається в Бундестаг утретє, і якщо за нього проголосують більшість членів Бундестагу, він вважається прийнятим. Бундестаг наділений також контрольними повноваженнями щодо уряду. Вони виявляються у формах інтерпеляцій, усних питань, в роботі слідчих комісій, та у праві вимагати відставки уряду. До складу Федерального уряду входять Федеральний канцлер — глава уряду, віце-канцлер, міністри, які очолюють міністерства, і міністри без портфеля. Президент висуває кандидатуру на пост Федерального канцлера, який обирається Бундестагом (якщо ця кандидатура не отримує більшості голосів членів Бундестагу, то Президент може розпустити палату). Міністри призначаються і звільняються Президентом за пропозицією Федерального канцлера. Повноваження уряду досить широкі. Фактично уряд здійснює всі функції з управління державою. Значні повноваження у виконавчої влади є і у сфері законодавства. Уряд має право законодавчої ініціативи, при цьому Основним законом передбачається пріоритет урядових законопроектів над депутатськими. У разі відхилення урядового законопроекту Бундестагом Президент за пропозицією уряду і з відома Бундесрата може оголосити щодо цього законопроекту стан "законодавчої необхідності", і тоді для набрання чинності законом достатньо прийняття його Бундесратом. Відповідно до Основного закону члени уряду несуть відповідальність тільки перед Канцлером. Роль Федерального канцлера в державному механізмі ФРН надзвичайно велика. Фактично він провадить основну лінію всієї внутрішньої і зовнішньої політики країни. У разі відставки Канцлера у відставку повинен піти весь уряд. Бундестаг може виразити недовіру не всьому уряду або окремим його членам, а тільки Канцлеру. Федеральний канцлер відстороняється від посади лише у разі обрання нового (так званий конструктивний вотум недовіри — на відміну від деструктивного, який не вимагає нової кандидатури на пост глави уряду). 3. Німецький федералізм. Місцеве самоврядування і управління. За формою державного устрою ФРН — федерація, до складу якої входять 16 земель, а також 3 міста — Берлін, Гамбург і Бремен. Конституція закріплює основні принципи федеративного устрою держави: —конституційний порядок в землях повинен відповідати положенням Основного закону; —на території федерації має бути забезпечений єдиний рівень життя, гарантуються рівні права і свободи громадян; —всі землі мають рівний статус; —пріоритет права федерації перед правом земель; —закріплена виняткова компетенція федерації, конкуруюча компетенція і компетенція земель; —допускається можливість федерального примусу, якщо земля не виконує федеральну конституцію або закони; —всі установи федерації і земель повинні надавати взаємну правову і адміністративну допомогу. Федеративний устрій ніяких національних підстав під собою не має. Кожна земля має власну конституцію, виборний законодавчий орган — однопалатний ландтаг (у Баварії — двопалатний), що обирається громадянами на 4 або 5 років, і уряд, який очолює прем'єр-міністр. Місцеве самоврядування у ФРН має схожість як з англосаксонською, так і з французькою моделями, володіючи, при цьому і деякими специфічними рисами, що дозволяє говорити про своєрідні "змішані", "гібридні" форми управління на місцях. Питання організації місцевого самоврядування у федеральних землях Німеччини вирішуються по-різному. Землі ФРН поділяються на округи (їх більше 50), а округ — на райони і міста, що мають статус районів (їх близько 630), райони — на громади. Місцеве самоврядування в ФРН існує на 2 рівнях: а) на рівні округів, статус яких часто мають великі міста; б) на рівні муніципалітетів, які включають малі міста і муніципальні федерації. У всіх адміністративно-територіальних одиницях, окрім округів, громадяни і особи, які постійно в них проживають, обирають представницькі органи строком на 4—6 років. У округах представницьких органів немає. У районах на 4—6 років обираються збори і глава адміністрації — ландрат. Статус громад у ФРН характеризують наступні ознаки: —громада виконує на своїй території та під свою відповідальність всі адміністративні функції за винятком тих випадків, коли законом виконання цих функцій доручено іншим структурам; —громада регулює свою діяльність на основі статуту, який повинен не суперечити закону; —громада має право самостійно та на свою відповідальність вирішувати завдання на місцевому рівні, але відповідно до чинних законів. Виділяють 4 основні форми організаційного устрою громад: а) магістратна; б) бургомістерська; в) північнонімецька; г) південнонімецька. При магістратній формі організації місцевого самоврядування населення обирає представницький орган \ раду громади, яка, у свою чергу, обирає виконавчий колегіальний орган, — магістрат. Магістрат складається з бургомістра (голови), заступників бургомістра. Бургомістр в магістраті має статус "першого серед рівних". Бургомістерська форма організації місцевого самоврядування припускає, що бургомістр є головою представницького органу громади і міської управи — органу управління. Північнонімецький варіант організації місцевого самоврядування характеризується тим, що в представницькому органі громади головує бургомістр, який обирається представницьким органом громади. Крім того, обирається також міський голова (міський директор), до повноважень якого належить вирішення поточних питань місцевого управління. Особливістю організації місцевого самоврядування при південнонімецькому варіанті є те, що поряд з органом представницької влади як головним органом управління громади діє також обер-бургомістр, який обирається громадянами. Обер-бургомістр відповідає за вирішення поточних питань місцевого управління і головує на засіданнях представницького органу громади. Державний нагляд за діяльністю муніципальних органів здійснює міністерство внутрішніх справ, а також окружні та районні управління різних міністерств.
Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|