Порядок внесення змін і доповнень до конституцій.

Двохсотрічна історія конституціоналізму виробила декілька способів ухвалення (прийняття) конституцій.

Найбільш демократичними способами прийняття конституцій є установчі збори (конституційна асамблея, конвент) і рефе­рендум. Наприклад, чинна Конституція США була розроблена і прийнята конвентом, що засідав за закритими дверима у Філадельфії з 14 травня по 17 вересня 1787 р. Так само була прийнята Конституція Франції 1848 р., чинна Конституція Норвегії і деякі інші конституції. Установчими зборами (з різни­ми назвами) були схвалені і прийняті конституції Італії, Індії, Португалії та деяких інших держав.

Установчі збори іноді продовжують свою діяльність як пар­ламент (Греція 1975 р.).

Як спосіб ухвалення сучасних конституцій часто використо­вується референдум. При цьому він виступає як кінцева стадія конституційної правотворчості. Іноді референдуму передує під­готовка і схвалення конституції установчими зборами (Румунія). Як правило, проект конституції готує спеціальна комісія (Ірлан­дія, Іспанія, Данія), іноді розробку контролює уряд (Франція, Туреччина, Росія).

Ухвалення конституції на референдумі ще не означає, що конституція буде демократичною. Все залежить від розстановки політичних сил.

Досить часто конституції приймаються парламентами, най­частіше 2/3 голосів. Так були прийняті конституції Австрії, Фінляндії, Швеції, Японії, переважної більшості держав Центральної і Східної Європи, держав СНД.

Історично відомий і такий спосіб прийняття конституції, як договір. Одним з перших таких договорів був Конституційний акт Вюртемберга 1819 р. Результатом договору була Конституція СРСР 1924 р.

У балканських країнах, що звільнилися від Османського іга в XIX ст., посаду глави держави виборні збори пропонували іноземним династіям за умови, якщо вони будуть згодні з кон­ституціями (конституції Німеччини 1844 р., Румунії 1866 р., Болгарії 1879 р.).

Октроювання — дарування конституції одностороннім актом глави держави, зокрема, Франція — Хартія 1814 р. Людовіка XVIII французькому народу, Японія — 1889 р., Марокканська конституція — 1911 р., Абіссінська — 1937

Октройованими є конституції Бахрейна, Йорданії, Кувейту, Саудівської Аравії, глави держави яких (монархи) зберігають значні повноваження.

Після Другої світової війни октройованими почали нази­ватися конституції, що дарувалися метрополіями їхнім колишнім колоніям. Таких держав — десятки.

За способом внесення змін конституції поділяються на гнучкі, жорсткі і змішаного типу.

Гнучкі конституції змінюються звичайними законами. Як правило, це конституції частково писані (Великобританія, Нова Зеландія, Ізраїль).

У конституціях змішаного типу різні частини можуть змінюва­тися по-різному. У індійській конституції ряд положень зміню­ється за рішенням 2/3 присутніх і голосуючих членів обох палат парламенту з подальшим схваленням не менше ніж половиною законодавчих зборів штатів. Окремі положення змінюються за пропозицією президента простою більшістю голосів в обох палатах парламенту.

За загальним правилом, з метою забезпечення стабільності основного закону передбачається спеціальна ускладнена про­цедура внесення до нього змін і доповнень. Такі конституції називають жорсткими.

Найбільш поширений спосіб внесення змін в текст консти­туції — проста заміна колишніх положень щойно схваленими.

Проте іноді поправки публікуються окремо (наприклад, в США).

Внесення поправок, як правило, є результатом зміни спів­відношення політичних сил в суспільстві.

У ряді конституцій міститься заборона їх перегляду у разі надзвичайного стану в країні.

Іноді включаються норми, забороняючі відміняти певні по­ложення конституції. Найчастіше це стосується скасування або обмеження чинних прав і свобод.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: